Розділ 3

       Аби прилади показали якомога точніші дані, Марко почав рухатися з мінімальною швидкістю.                                                      Підлетівши до кордону системи, він звернувся до Ольги та Юрія:

       – Увімкніть на повну потужність системи броньового та біологічного захисту!

       – Систему броньового захисту увімкнено на повну потужність! - відповіла Ковальчук.

       – Систему біологічного захисту увімнено на повну потужність! – у свою чергу відповів Юрій.

       На даний момент на космольоті кипіла робота. Меринова намагалася визначити бодай приблизні дані тих систем, поруч яких вони пролітали. Крошка як картограф наносив на карту ті планети, які ще залишилися в утвореннях. Нонна займалася визначенням фізичних характеристик. Це необхідно длятого, щоб дізнатися, яке з цих утворень підійде для вибуху щоб зупинити дію імпульсу. Ольга та Юрій почали слідкувати за показаннями приладів. Роман Давидович весь час сидів поруч анігіляційних установок, постійно тримаючи руку на пульті. Будь-якої миті він готовий відтягнути важіль щоб зупинити уламок будь-якого походження, який летітиме убік космольота. Августа тримала постійний зв'язок із Центром управління польотом. Єдиний хто поки перебував без роботи, так це лікар зоряного флоту – Ангеліна Самойлова. Вона була відмінним кулінаром, і щоб не нудьгувати, узялася за приготування обіду.

– Наближаємося до системи Жовтої Зірки! – оголосив пілот.

       Весь час поки летіли поруч системи, Скакун не зводила очей з приладів які показували, що дане утворення не підходить для виконання тієї роботи, яку запланували астронавти.

       – Система Жовирї Зірки складається з такої ж речовини, яка на даний момент руйнує Всесвіт. – повідомила геофізик.

       Аби дізнатись якомога більше, вона увімкнула систему оповіщення. За секунду почувся трохи понівечений голос:

       «Система Жовтої Зірки. Відстань від Сонячної системи складє 593 світлові роки. Площа системи складає 59 квдратних градусів. Головне світило систкми втратило масу а відтак і силу тяжіння на на 1/3. За станом на 30 червня система складалася з п’ятнадцяти планет не враховуючи супутниуів та планет-карликів з яких 5 планет відносилися до планет групи «Е». На даний момент у системі залишилася третя частина від звгальної кількості планет-гігантів. Імпульс, яким було вражено систему Жовтої Зірки розповсюджується у бік системи Зеленого Сонця яка знаходиться на відстані 2,38 світлові роки звідси, і 595,38 світлові роки – від Сонячної системи».

       Голосова система оповіщення вимкнулася. Усі члени команди прослухавши інформацію, замислилися.

       – Шкода. – нарешті заговорила Нємцова. – Шкода що не можливо передбачити рух цього імпульсу.

       – Авжеж. – погодився з нею начальник експедиції. – Проте вже пізно про щось шкодувати. Потрібно рятувати те що вціліло… Сподіваюсь що вціліло…Отже, одну систему ми дослідили, і виявили, що вона не придатна для проведення тієї роботи, яку ми намітили. Наступна у нас…

       – Наступна – система Зеленого Сонця. – повідомила астронавігатор.

       І наче передбачаючи запитання Новохатського повідомила:

       – Система Іон отчена з чотирьох бокрів. Вона знаходиться у центрі.

       – Одну ми обстежили, – сказав Роман Давидович, – залишилося три.

       Астронавігатор кивнула, даючи зрозуміти, що начальник експедиції абсолютно правий.

Космоліт підлітав до системи, яку необхідно дослідити і так само як і у попередньому випадку дізнатися які були її дані до експерименту.

       Астронавти побачили, що система до якої зараз наближався космоліт виглядає набагато похмуріше ніж та поруч якої вони пролітали кілька екунд тому. Тут вже неозброєним око можна було пбачити наслідки того, що накоїла команда Новохатького.

       Нонна знову увімкнула систему оповіщення.                                   

І знову астронавти почули голос системи оповіщення:

    «Система Зеленого Сонця. Відстань від Сонячної системи складє 595,38 світлові роки. Площа системи складає 89 квдратних градусів. Головне світило систкми втратило масу а відтак і силу тяжіння на на 1/3. За станом на 30 червня система складалася з п’ятнадцяти планет не враховуючи супутниуів та планет-карликів з яких 5 планет відносилися до планет групи «Е». На даний момент у системі залишилася третя частина від звгальної кількості планет-гігантів. Імпульс, яким було вражено систему Жовтої Зірки розповсюджується у бік системи Зеленого Сонця яка знаходиться на відстані 4,76 світлові роки звідси і 600,14 світлові роки від Сонячної системи».

       – Усе зрозуміло… – з гіркотою у голосі сказала Анфіса Нємцова. – Романе Давидовичу! – звернулася вона до начальника експедиції. – Що робити далі? Поза усіляким сумнівом що і дві наступних системи виявляться такими ж самими… Якщо не гіршими…

       – Цілком можливо. – погодився Новохатський. – Але ми повинні виконати ту роботу, заради якої ми тут.

       Між тим космоліт залишав межі системи Жовтої Зірки, після чого астронавти обстежили систему Зеленого Сонця і починали рухатися системою К-4110.

       Система К-4110 нічим не відрізнялася як від системи Жовтої Зірки, так і від системи Зеленого Сонця. Майже такі само характеристики що і у двох перших випадках. Єдина різниця полягає у тому, що у системі К-4110 не на багато, але ільше збереглося планет і головне світило системи виглядало яскравіше.

       – Судячи з усього, – висловила припущення астронавігатор, – у цьому утворення ситуація складається трохи краще. А ти що скажеш, Тихоне? – запитала вона, звертаючись до Кривцуна.

       Той не відповів. Він був зосереджений на показниках приладів. Пролетівши ще трохи, він вигукнув:

       – Я щось знайшов!

       – Що?! – запитав начальник експедиції. Він так само як і Кривцун почав дивитися на позники приладів.

       – Щось схоже на… тонель часу… – відповів Кривцун. – Точно! Так і є! Помилки бути не може!

       – Це, точно? – якось не упевнено запитала Меринова.

       – На, поглянь сама! – вигукнув юнак.

       – Ну, я не зможу сказати напевне, правий ти чи ні. – Я у цьому не компетентна.

       – Отож бо і воно! Слухайно, Марічко, давай займатися тим, хто на що вчився!

       – Згода. – відповіла астронавігатор.

       – Ти що, образилася? – запитав Кривцун.

       – Не відомо хто зараз мав би на кого образитися.– відповіла астронавігатор.

       Наступної миті Кривцун зробив те, чого від нього ніхто не очікував. Вставши зі свого крісла, він підійшов до Мапрії і… поцілував її у щоку. Від несподіванки дівчина почервонілі і побігла до своєї каюти. Слідом за астронавігатором вибіг і інженер-електрик.

       – Ох вже ці закохані! – засміявся начальник експедиції.

       – Нічого страшного, Романе Давидовичу. – відповів пілот. За кілька хвилин прийдуть.

       – Гаразд. – сказав Новохатський. – Ми ж продовжимо роботу.