Розділ 11

Астронавти увійшли у довгий коридор і зупинилися, прислухавшись, сподіваючись, що хтось вийде і вони запитають, що віжбувається. Але як і раніше, було тихо.

       Коридор був довгим та широким. На стільки широким, що вільно могли розминутися чотири людини.

       Відразу при вході висіло кілька схем закладу. Це були схеми розташування кабінетів на усіх поверхах, включаючи апаратні. Окремо висіла схема розташування кабінетів та апаратної безпосередньо на першому поверсі. Як сам Новохатський так і члени його команди не один раз бували тут, тож добре знали розташування кабінетів на усіх поверхах.

       Їдальні містилися на кожному поверсі, і згідно плану будівництва, розташовувалися у лівому крилі. Це були невеликі зали – за кількістю працівників які працювали на поверсі.

       Новохатський дав зак, і Марко та Петрухіна увімкнули свої рації. Те ж саме зробив і Роман Давидович.

       – Ну, друзі, уперед! – скомандував начальник експедиції.

       Група у складі пілота, астронавігатора та картографа пішли у бік їдальні, решта попрямували до апаратної, а сам Роман Давидович пішов до кабінету керівника Центру управління польотом.

Підійшовши до кабінету, на дверях якого висіла табличка з написом «КЕРІВНИК ЦЕНТРУ УПРАВЛІННЯ ПОЛЬОТОМ ІЛЬНИЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ», Новохатський прислухався. За дверима було тихо. Не наважуючись зайти, він постукав, і почав чекати. Відповіді не було. Підійшовши ближче, Новохатський поглянув на незалежний годинник. Його електронний циферблат показував час: 15:28. Значить, робочий день ще не закінчено, і там хтось має бути. Роман Давидович підійшов до дверей майже упритул. Вони відчинилися. Зробивши ще крок, Новохатський зупинився, зазираючи усередину. Так само, як і у вестибулі та коридорі, у кабінеті нікого не виявилося. Поруч вікна знаходився стіл. На ньому с тояв комп’ютер. У цій мертвій тищі Новохатський почув ледь помітний шум. Прислухавшись, він зрозумів, що це залишився увімкненим комп’ютер.

       – Дивно. – сказав Новохатський, звертаючись до самого себе. – У кабінеті нікого нема, а комп’ютер працює.

Новохатський сів за стіл.

На монітор було виведено документ. Це був… «Наказ про повторний збір та старт» його команди! 

Опустивши сторінку, Роман Давидович поглянув на дату, яка стояла унизу: 29 червня 2158 року.

– Що?! – вигукнув Роман Давидович, і відразу озирнувся, наче боявся, що на його вигук щтось зайде. – Як це може буди?!

– Що відбувається, Романе Давидовичу? – почув він по рації голос астронавігатора.

– Тут щось неймовірне відбувається. – відповів начальник експедиції.

– А що у вас? – у свою чергу запитав Новохатський.

– Продукти у їдальні зіпсовані. – відповіла Марія. – З чим це пов’язано – не відомо.

       – А у холодильнику? – знову запитав начальник експедиції, не поспішаючи відповідати на запитання астронавігатора.

       – Це неймовірно! – відповіла Марія. – Але і у холодильнику теж жодного свіжого продукту.

       – Це неймовірно! – повторив начальник експедиції. – Я зараз перебуваю у кабінеті керівника ЦУПу. Увімкнений комп’ютер. На моніторі знаєте, що я знайшов? Наказ про другий наш збір! Як це можливо? Ми ж уже виконали роботу! Я ж бачу тільки наказ про збір. Таке враження, що ми нікуди не літали і нічого не робили!

       Новохатський та ті, хто зараз перебував у їдальні, почули дружній регіт решти команди.

       – Гей, там, в апаратній! – гукнув Роман Давидович. – Що вас так розвеселило?

       – Фільм смішний! – сміючись відповів Геогджаєв. – Ми тільки увійшли до апаратної, він відразу починався!

       – А якщо без жартів? – попросив Новохатський.

       – Романе Давидовичу! – звернулася до начальника експедиції зв’язківець. – Яка ви кажете дата стоїть на документі, який ви знайшли на моніторі?

       – Двадцять дев’яте червня цього року. А, власне, що трапилося?

       – У вас там неподалік є годинник та календар? – запитала астронавігатор.

       Роман Давидович мигцем оглянув кімнату.

       – Є. – відповів начальник експедиції, нічого не підозрюючи.

       – Погляньте на дату та час. – запропонувала астронавігатор. Тільки уважно!

       – Оце так! – вигукнув Новохатський, поглянувши спочатку на дату, а потім і на час.

       На електронних календарі та циферблаті стояли час та дата виступу керівника Сонячної системи!

       – Це неймовірно! – вигукнув Новохатський. – Це дата та час нашого з вами другого виходу у відкритий космос!

       – Неймовірно – але факт. – відповіла Петрухіна. – А факти, як відомо – річ вперта.

        – Я зараз буду! – крикнув Новохатський, і, вимкнувши рацію, кинувся із кабінету керівника Центру управління польотом.

       – Що тут відбувається?! – закричав Новохатський, забігаючт до передавального центру.

       Замість відповіді, Марія лише показа на монітор. Роман Давидович побачив, як до виступу готується Міністр оборони Сонячної системи. Щоправда, запис був не озвученим.

       – Оце так! – вигукнув Новохатський, не зводячи очей з монітору. – То виходить, ми потрапили у минуле?!

       – Буквально на кілька днів. – відповів Коваль.

       – Ми що, потрапили у третє липня – день нашого другого старту? – запитав Роман Давидович.

       Марія тільки кивнула, даючи зрозуміти, що начальник експедиції правий.

       Новохатський знову поглянув на календар та годинник. Вони дійсно потрапили у день та час свого другого старту.

       – А це можливо виправити? – запитав Роман Давидович, звертаючись до астронавігатора.

       – Так. Для цього нам необхідно повернутися туди, звідки стартували. Ми пролетіли один з двох коридорів.

       – А що, був іще один коридор? – запитав Роман Давидович. – Я його не помітив.

       – Так. – відповів Марко. – Він знаходиться поруч з тим, крізь який пролітали ми.

       – Значить давайте повернемося на місце старту. – запропонував Новохатський. – Нам необхідно повернутися у свій час.

       – Зачекайте! – раптом вигукнув Коваль.

       – Що сталося, Марку? – запитав Роман Давидович.

       – Цілком можливо, що коли ми повернемося у свій час, ми не зможемо довести того, що з нами сталося і де ми побували.

       – Що ти пропонуєш? – запитала астронавігатор.

       – Прихоплю пиво та сік.

       – У якості трофеїв минулого! – засміявся Новохатський.

       – Як хочеш так і розумій.

       Підійшовши до невеличкого бару, Марко узяв пиво «Оболонь» та сік «Садочок».

       – Ось тепер можна повертатися. – сказав пілот, кладучи «трофеї» у рюкзак.

       Один за одним астронавти вийшли з передавального центру.