Розділ 6

       Вісім незалежних годин команда під керівництвом Романа Давидовича Новохатського вела дослідження утворень, які знаходяться навколо системи Іон.

       Йшла четверта незалежна доба – враховуючи і час, який команда Романа «Нової надії» провела у польоті, – відтоді, як астронавти дослідницької команди під керівництвом Романа Новохатського залишили межі Сонячної системи і відправилися вже вдруге у бік системи Іон.

       Із цих дев’яноста шести годин незалежного часу, добігала свого кінця восма година роботи у відкритому космосі.

       Протягом цього часу астронавти обстежли вже три з чотирьох утворень, які межують із системою Іон.

       Зараз Коваль спрямовував космоліт у систему Лоріс – останню із числа тих, які межують із системою Іон.

       Ще перебуваючи у системі К-4110, астронавти побачили, що у системі Лоріс усі планети не ушкоджені. Складалося таке враження, що імпульс сюди не потрапив. Та це не зовсім так. Коли команда під керівництвом Романа Новохатського прилетіла сюди і провела випробування, то усі системи без винятку, які межують з Іон були пошкоджені. Але одні більше, інші – менше.

       Із складу цієї команди лише трьом її учасникам довелося побувати у цій системі. Це пілот Марко Коваль, астронавігатор Марія Меринова та картограф Юрій Крошка. Вони у складі іншої – тоді ще дослідницької групи під керівництвом Андрія Тарасюка літали сюди з ослідницькою етою. Було встановлено, що у системі Лоріс – втім так само, як і у тих, які астронавти вже дослідили, – 15 планет, 12 з яких не придатні для потенційної колонізації. Так як тоді не до кінця бли провеені дослідження, то у звіті написали, що одна цілком придатна для колонізації, але на великій відстані така ж червона, як свого часу був Марс. Інша ж – навпаки: усіма своїми характеристиками нагадує Венеру того часу, коли ще жодна ланета Сонячної системи колонізована не була. Тосовно останньої планети гіпотетично придатної для колонізації, астронавти тоді у звіті написали: «Судячи з усього, одна планета все ж придатна для проживання, бо вона вже заселена. Ми не ризикнули це перевірити, бо не знали як на нашу посадку відреагують місцеві мешканці».

       «Нова надія» увійшов к простір системи Лоріс.

       – Скільки тут має бути планет? – запитав начальник експедиції.

       – П‘ятнадцять. – відповів Крошка, беручи до рук карту системи.

Продовжуючи вести космоліт, Коваль почав рахувати планети.

– П’ятнадцять! – Нарешті вигукнув пілот.

– Це, точно? – запитав у нього Новохатський. – Ти не помилився?

– Ніякої помилки! – відповів Коваль.

Роман Давидович ще раз перелічив планети які знаходилися у системі. Дійсно. Їх виявилося п'ятнадцять.

       Начальник експедиції поглянув на прилади, які контролювали рівень імпульсу у системі. Він виявився найменшим – 3,28.

       – Оце так! – вигукнула Нємцова. – Виявляється, рівень дії імпульсу тут самий низький?!

       – Ну, якщо вірити приладам, – відгукнувся начальник експедиції, не зводячи очей із монітору, – то так воно і є.

       – У мене є пропозиція. – сказала Нємцова. – Пропоную підлетіти до однієї з планет і перевірити її характеристики. Тільки тоді ми зможемо дізнатися, вірні показники приладів чи ні.

       – Я підтримую Анфісу. – відповіла Меринова. Адже правду каже прислів’я: «Довіряй, але перевіряй».

       – Гаразд. – погодився начальник експедиції, і віддав наказ пілотові: – Марку! Лети до найближчої планети!

       Найближчою планетою виявилася Тісел.

       Коли члени команди перебували у езпосередній близкості від планети, перед членами команди відкрилася наступна картина: планета, яка знаходилася майде під літальним апаратом із символами Сонячної системи, чимось нагадувала третю планету Сонячної системи. На її поверхні астронавти лед могли побачити що щось росте. Але що це – ніхто напевне сказати поки не міг.

       – Не можу зрозуміти. – сказав Коваль. – Схоже на якісь рослини, чи що?

       – Звідси важко сказати… – відповів начальник експедиції, так само дивлячись униз.

       Підійшовши до сканоскопа, він спробував роздивитися поверхню таким чином.

       – Чорт забирай! – вигукнув Роман Давидович. – І так нічого не виходить! –Ти можеш наблизитися до поверхні? – запитав він у Марка.

       – Ну, так. Але навіщо? Ми ж можемо жізнатися про умови на планеті за допомогою системи!

       – Так то воно так. – погодився начальник експедиції. – Але цікавіше подивитися самому як виглядає планета, яку майже не зачепив імпульс.

       Марко Коваль повів космоліт ближче до поверхні. Те що відкрилося астронавтам, ніхто з них не очікував. Планета Ререць над поверхнею якої знаходився космоліт, була не лше схожа із Землею, вона була її №біологічним двійником»! Точнісінько так само як і на третій планеті Сонячної системи розташовувалися материки, ріки, поля, гори… Навіть було щось схоже на озоновий шар.

       – Оце так! – вигукнула астронавігатор. – Як це може бути?!

       – Що ти маєш на увазі? – запитав начальник експедиції. – Те, що планета вціліла під дією імпульсу, чи що має вигляд такий як і Земля?

       – Звичайно те що планета виглядає так само, як і наша. – відповіла астронавігатор.

       – Ти ж здається тут була до цього? – запитав Носуліч.

       – Так. Я була тут. Була і бачила цю планету.

       – Ну, а у чому справа?

       – А ось у чому. Я гадала, що після дії імпульсу планета змінить свій вигляд… Я маю на увазі зміняться розташування материків і так далі.

       – А воно лишилося так як було до цього. – відповів начальник експедиції.

       Нонна знову увімкнула систему оповіщення.

       Цього разу система почала описувати планету над якою зараз знаходився космоліт із Сонячної системи.

«Тісел – дванадцята планета системи Лоріс.

Віддаленість від Землі – 602,69 світлових роки;

Діаметр – 0,93 діаметра Землі;

Атмосферний тиск – 100;

Маса – 0,1 маси Землі;

Середня швидкість руху по орбіті – 35 км/с;

Віддаленість від головного світила системи (а.о.) – мах – 0,800, міn – 0,750;

Нахил екліптики до орбіти – 1º51;

Відбивна спроможність – 34%;

Середня температура – +10…+40оС;

Середня щільність – 4 г/см;

Стискання – 1/150

Період обертання навколо своєї осі (доба) – 24 години, 37 хвилин, 23 секунди незалежного часу

Нахил екватора до екліптики – 25º  

Видимість неозброєним оком з планети Земля – нульова.

Телескопічна видимість – у формі цятки не більше 0,03 міліметра.

Наявність супутників – 3;

Група планети – належить до групи «E» (ідентична земній групі);

Живі істоти та можливість колонізації – на даний момент – не відомо

Ймовірні знахідки – Знайдено коридор часу про що свідчать дані приладів».

       Це було останнє повідомлення голосової системи.

       – Це неймовірно! – вигукнув Тихон Кривцун. – Цього не може бути!

       – Неймовірно – але факт. – відповіла Нємцова. – А факти як відомо – річ вперта.

       – Ну, друзі, – звернувся до товаришів Роман Давидович, – наше перебування у відкритому космосі добігає свого кінця.

       – Це чому? – запитала астронавігатор.

       – Ми свою роботу виконали. Залишилося тільки визначити, яким із двох коридорів ми скористаємося.

       – Ні, Романе Давидовичу, – заперечив начальникові експедиції Борищак. – На мій погляд усе лише починається.

       – Чому це починається? – запитала Нонна. – Роман Давидович правий. Справа йде до свого логічного кінця.

       – Теоретично усе може продовжитися у тому випадку, – відповів Борищак, – якщо ми оберемо коридор часу, а не коридор простору. У цьому разі ми можемо потрапити як у свій час, так у минуле чи майбутнє. Дивлячись, як він спрацює.

       – А чому ти на стільки упевнений? – запитала астронавігатор.

       – А ти дивилася, що вони собою являють? – питанням на питання відповів Наум. – Якщо ні, то подивися!

       Коридор простору який команда Новохатського знайшла у системі Лоріс – втім як і коридор часу – являв собою прохід у вигляді дуги. У першому випадку це був прохід у часовий простір, а у другому – у просторовий. У будь-якому разі астронавтам необхідно визначитися, яким із цих двох коридорів скористатися.

       – Пробач. – вибачилася Нонна перед товаришем. – Я просто ані тоді, ані зараз на це не звернула уваги.

       – Пропоную скористатися коридором простору! – запропонувала астронавігатор. – Так ми зекономимо час і швидше потрапим у Сонячну систему.

       – Точно так само ми можемо скористатися в коридором часу. - відповів Борищак. – Цілком можливо, що і за його допомогою ми теж швидко потрапимо додому.

       – У мене інша пропозиція. – заговорив Новохатський.

       Усі почали слухати, що скаже начальник експедиції.

       Той продовжував:

       – Пропоную провести жеребування. Тут – він показав шолом - знаходяться папірці із зображенням хрестиків та чисті. Зробимо наступним чином: хрестик – це коридор простору, а чистий папірець – коридор часу. Якщо виявиться більше папірців із хрестиками, ми летимо у коридор простору, і відповідно якщо більше виявиться чистих папірців – летимо у коридор часу.

       – А що?! – вигукнув пілот. – Це цікаво! – Ну, що, почнемо?

       – Згода! – відповів начальник експедиції.