Розділ 11

       Маленька сварка через назви напружила відносини у команді не тільки між Власенком та Гавриленком, але і між іншими її членами. Усі стали триматися якось поодинці. Єдине, що ще якось об’єднувало команду – це робота, заради якої вони і прилетіли на Рватлу.

       Повернулися дослідники, але ентузіазму, з яким їх відправляли, на космольоті не відчувалося.

       Начальник експедиції зібрав усіх у рубці.

       – Я почну з того, – почав він, – що повернулися наші «дослідники». По отриманій з них інформації більше знає Антон Шеймберг. Прошу його вислухати.

       – Дякую. – сказав Антон. – Два «дослідники» було відправлено у різні куточки планети, як ви знаєте. Так ось. Один з «дослідників» показав, що… Я навіть не знаю, як це вам сказати…

– Говори як є! – не витримав Олег Пугачов.

       – Коротше кажучи, – продовжив Шеймберг, карбуючи кожне слово, – повітря на планеті ідентичне нашому – земному. Це дуже дивно, якщо враховувати, що на планеті немає жодного дерева, звичного, для нас, зрозуміло. Є лише якийсь натяк на гори, але вони досить пологі, що зустрічаються деінде на островах планети. Моя пропозиція: треба спустити капсулу з командою у два-три чоловіки для вивчення саме цих об’єктів, тобто островів – вони дуже схожі один на одного, тому й цікаво зрозуміти чому і як це сталося. Біологічними даними планети зараз займається Олег Пугачов.

       Андрій хмикнув при згадці про Олега. Усі промовчали.

       – Починати більш поглиблене вивчення планети нам необхідно вже після того, –  сказав начальник експедиції, − як завершимо основну роботу.   До рубки зайшов Гавриленко.                                                            

Павлюк продовжував:

       – ...Тому, що на «Сонячне сяйво» зараз покладено великі сподівання мешканців як Землі, так і решти планет Сонячної системи. І тягнути час ми не маємо права.

       Потім звернувся до Гавриленка:

       – Що у тебе?

       – Нічого… – відповів Микола, явно не розуміючи, що відбувається.

       – Щось трапилося? – запитав Антон. – Щось не так?

       – Взагалі так. Щось не так.

       – Що таке? – запитав начальник експедиції.

       – Розумієте, – почав Микола, – усі біологічні заміри планети були пов’язані із взяттям ґрунту планети.

       – Ну, і… – протягнув Антон.

       – Ну, і… – повторив за ним Микола, – «дослідник» ґрунту не взяв. Не зміг! Він виявився непіддатливим! Ні, ну ви уявляєте ґрунт, який не бере звичайний ніж!

       – Ну, камінь, наприклад, ніж теж не бере, – сказав Андрій.

       – Так, камінь, звичайно не бере. – Гавриленко вирішив відігратися. – А уяви ґрунт, який на стільки м’який, що ніж його не бере тому, що він під ним, хм… прогинається!

       Усі замовкли думаючи про своє, і будуючи найнеймовірніші гіпотези.

       Першим порушив мовчання Андрій.

       – А як же ми сядемо на планету? – запитав він. – А якщо ґрунт буде гнутися і під космольотом?

       – Треба спробувати, – сказав начальник експедиції. – Нам треба економити енергію. Бо якщо ми будемо і далі тут літати на орбіті, нам може її не вистачити, щоб долетіти додому – на Землю. Треба сідати хоча б для того, щоб дочекатися «дослідників» із супутників. Усім зайняти свої місця!