Розділ 2 "Морозиво" в робочому порядку

Криогенний сон команди “Нової Надії” порушив капітан корабля – Власовець Віктор Григорович, бо його комп’ютер розбудив раніше за всіх, як і тих хто просто не мав права спати, коли потрібно було керувати кораблем. Окрім Віктора Григоровича комп’ютер, що керував криогенними камерами, розбудив і інших. Не спав зараз і пілот – Крошка Юрій. Не спала і технік за фахом, а на кораблі – інженер броньованого захисту – Коваль Юлія Василівна.

Зі словами “Підйом!”, не до кого, начебто не звертаючись, Віктор Григорович натиснув кнопку на пульті, керування криогенними камерами і поставив всіх членів команди, що спали холодним сном на “розморожування”.

– Я хочу дещо почитати перед тим як сідати на планету, так що віддаю командування поки що у твої руки,  – сказав Віктор Григорович Юрію,  – а Ви, – звернувся він до Юлії – займіться будь ласка розморожуванням команди.

– Звісно... – тихо відповіла Юлія.

– В першу чергу мені потрібні астронавігатори.

– Буде зроблено! – відповіла вона і пожартувала, – Вам їх подати на тарілочці?

– Так зі спеціями будь ласка... – підхопив жарт Віктор Григорович і пішов до себе в каюту.

Корабель “Нова Надія” був експериментальним. Таких ще не випускали. Він, можна сказати, став прототипом, який зараз проходив своє випробування в реальних умовах космосу. Корабель складався з чотирьох відсіків, кожен з яких при крайньому випадку міг би слугувати рятівною капсулою, бо чотири двигуни корабля були розташовані так, що кожен двигун знаходився під одним відсіком. Це давало можливість у разі пошкодження якогось відсіку все одно керувати кораблем, без додаткового живлення. Таке розташування двигунів також давало перевагу у маневруванні.

По рації пролунав голос Юрія.

– Вікторе Григоровичу, за півгодини будемо в Системі Зеленого Сонця.

– Гаразд! – відповів той, дістаючи з полиці каюти інформацію про планету.

Здебільшого інформація, яку дали Віктору Григоровичу про планету складалася з наведення розрахунків про розміри планети і астрономічні дані, про склад повітря і загальні умови планети. Була також додана копія листа Тодеса Каспаро, що був знайдений на капсулі з “Антаресу”. На нього Віктор Григорович звернув найбільше уваги. Він почав читати вголос: “...Погода на планеті змінюється без метеопопередження. Важко заздалегідь виявити де і коли почнеться дощ, чи коли розпочнеться вітер і якої сили він буде. В нас з’явилося припущення, що погода на планеті якимось чином реагує на наш настрій. Такі почуття як радість і сміх покращують погоду, якщо є якась сварка починається дощ, якщо хтось гнівається починається сильний вітер. Але це лише наші спостереження. Ця гіпотеза здається неймовірною, але в нашому випадку вона себе виправдала...”

Віктор Григорович замислився – “Планета, яка реагує на настрій! Таке я читав лише в фантастичних оповіданнях... Це дійсно неймовірно. Але якщо це так? Потрібно відразу по прильоту на планету створити умови радості серед команди. Але яким чином? Юлія з її гумором повинна справитися з цим завданням. – вирішив він і включив внутрішній зв’язок.

– Юлія, зайдіть будь ласка до мене. – сказав він у рацію і продовжив читати. “... Реагує на нашу присутність не лише погода, але й мешканці планети...” – Ого! – сказав Віктор Григорович сам до себе. – Мешканці планети! – він знову поглинув у читання: “...Спочатку ми вирішили, що це лише острівки на планеті, але згодом зрозуміли, що вся планета – це скоріше величезна водойма, на якій живуть здебільшого п’ятикілометрові “амеби”, яких ми й сприйняли спочатку за острівці. Вони розумні істоти, що відчувають якимось чином наш настрій і наші почуття. Коли потрібна допомога – вони допомагають тим, хто потрапив у скрутне становище, але якщо показати хоч якомусь “острівцю” своє негативне ставлення до нього, про це відразу узнає вся планета. Ми стикнулися з цим явищем. Тому моє попередження: тому, хто хоче побувати на цій планеті, потрібно упевнитись у своїй психологічній компетентності, вмінню керувати своїми почуттями...”

– Звали? – спитала Юлія, заходячи без стуку в каюту капітана.

– Оце задачка.... – вголос сказав Віктор Григорович.

– Що? – не зрозуміла Юлія.

– Та, так, нічого... Заходь. Я хочу дати тобі дещо прочитати. – і він протягнув їй копію листа Тодеса Каспаро. – Прочитай те, що я підкреслив. На хвилинку Юлія опустила очі до папірця, але потім її обличчя стало якесь розсіяне.

– Як це? Це жарт? – спитала вона.

– Та ні, тут якось не до жартів. Тому я і показав тобі цей лист.

– А я тут при чому.

– В мене до тебе важливе завдання...

– Важливе?

– Ти і раніше виділялась своїм гумором...

– Тобто я повинна стати клоуном? – здогадалася Юлія.

– Ні, ти не так зрозуміла – поспішив запевнити її Віктор Григорович – Ти повинна створити на кораблі атмосферу радості...

– Дуже смішно. – сказала образившись Юлія. – А не легше буде зачитати все це на нараді перед висадкою на планету всім членам команди?

– Це я теж зроблю. Та мені потрібна людина, яка б відповідала за атмосферу на кораблі.

– Вибачте, але я за це відповідати не буду! І крапка! – Юлія вийшла з каюти.

Віктор Григорович замислився. Він намагався зробити так, щоб хтось міг попереджувати всі негаразди у відносинах, а сам зараз зробив цю помилку... Йому стало якось страшно. На планеті, за сотні світових літ від Землі, загубити свою команду і вмерти із-за того, що хтось на когось образиться – було б глупо.

– Підлітаємо до Системи Зеленого Сонця. На яку планету сідати? – спитав Юрій у Віктора Григоровича.

– На другу від сонця.

– Зрозуміло...

– Юлія. – звернувся Віктор Григорович до техніка. – Хто у нас ще залишився в якості “морозива”?

– Вибачте, Вікторе Григоровичу, – відповіла Юлія. – Доведеться Вам зачекати, поки ми полетімо назад. “Морозива” не залишилось...

– Тоді нехай усі зберуться у кают-компанії. Всі чули? – спитав він по рації.

Звісно всі його почули і жарти про морозиво теж. Тому через хвилину вся команда була вже в кают-компанії. А цитохімік Сергій відрапортував за всіх перед капітаном:

– Товаришу капітане, “морозиво” вишикувалось і чекає Ваших наказів.

– Вибачте, глупий був жарт. – схаменувся капітан, зрозумівши, що всі чули його жарт про морозиво і зрозуміли його відношення до криогенних камер. – Ми підлітаємо до другої планети Системи Зеленого Сонця. За п’ять хвилин вся команда повинна працювати у режимі загальної готовності. А зараз я хочу вам всім дещо зачитати.

Віктор Григорович зачитав підкреслені абзаци з копії листа Тодеса Каспаро.

– Що ви думаєте по цьому поводу?

– Це неймовірно... – сказала Бур Оксана.

– Так, я теж не одразу зрозумів, що це може значити. Тому попереджую: кожен, хто хоч якось проявить негативні почуття, буде суворо покараний!

– Яким це чином? – спитав Яриновський Михайло. – замкнете нас усіх у кораблі?

– Планета сама покарає, і того хто зробив помилку і всю команду разом з ним... – тихо сказала Юлія.

В кают-компанію увійшла начальник експедиції Артем’єва Галина Василівна.

– У вас нарада? – спитала вона.

– Вибачте, що не дочекалися Вас. – сказав Віктор Григорович. Я попереджав команду про умови на планеті.

– По листу Тодеса?

– Так.

– Вам ще не страшно? – спитала вона у команди.

– Поки, ні, а там подивимось... – сказала лікар Ганна Володимирівна.

– А мені вже страшно... Без дозволу з корабля не виходити. Якщо вирішили кудись піти, то не менше ніж по три чоловіки. Зрозуміло?

– Так, точно! – відповіли всі члени команди.

– Яким чином ми будемо вивчати планету я розповім згодом. –  сказала вона і додала, звертаючись до Віктора Григоровича. – Нам зараз потрібно десь сісти...

– Ви читали про “живі материки”? – спитав він.

– Так звісно... – відповіла Галина Василівна. – тому пропоную сісти на якомусь супутнику.

– Ми можемо просканувати супутники? – спитав Віктор Григорович у Геоджаєва Юрія Ігоровича, інженера біологічного захисту, який сидів у сусідній кабіні пілота і вовтузився із приладдям.

– Так, я вже сканую...  – відповів той,  – І можу сказати, що на першому супутнику можна сідати хоч зараз!

– Тоді сідаємо! – віддав приказ Віктор Григорович. – Всім зайняти свої місця!

Всі кинулися по своїх посадочних місцях. А Віктор Григорович тим часом продовжував:

– Земля нам дала два важливих завдання. Перше: ми повинні дослідити планету і визначити чи можлива на ній колонізація чи ні. Друге: ми повинні знайти “Антарес”, чи те, що зосталося від її корабля і команди...

– Приготуйтеся до посадки! – сказав Крошка Юрій.

– Крихітко, обережніше... – сказала Марина. Юрій не образився на таке прізвисько, його так часто називали на Землі. А Марині, інженеру зв’язку та зйомок, він дозволив лише тому, що вона йому подобалася.

– Як трапиться... – відповів він весело і спрямував корабель до першого супутника.

– Щось на планеті, здається не так, якщо вірити тільки-но-що почутому. – сказала Бур Оксана

– Дійсно, на планеті вітер і хмари... – підтвердив Махорін Геннадій.

– Мабуть десь щось трапилось... – припустив Мороз Борис.

– Ми зараз не будемо ламати голову своїми домислами. – сказала Артем’єва. – А сідаймо на супутник і тоді вже будемо спостерігати.

– Ми вже майже сіли, – сказав Крошка Юрій, – ще кілька секунд.

Відбувся легкий поштовх і всі рефлекторно затаїли дихання і зрозумівши, що посадка завершилася благополучно, разом видихнули.

– Ура! – чітко першим сказав вголос Борис.

– Крошка! Ти молодець! – вигукнув Віктор Григорович зі свого місця, розстібаючи тим часом свій пасок безпеки.

– Всі до мене на нараду! – об’явила Артем’єва Галина Василівна. – Чекаю через десять хвилин у кают-компанії! – і пішла у свою каюту у житловий відсік корабля.

– Перевірити усі прилади! – скомандував Віктор Григорович.

– Та все у нормі... – відповіла за всіх Іванюк Марина, астронавігатор на кораблі.

– Та, знаю... – відповів їй Віктор Григорович, – але ж дисципліна... Гаразд, всі вільні на десять хвилин. Окрім Миколи...

– Та я вже йду. – одізвався корабельний планетолог. – Йду вже.

Микола пішов у нижню частину корабля до пульту керування дослідницьким приладдям. За ним була зараз найважливіша робота – визначити на який саме ґрунт вони сіли і чи не зашкодить він кораблю. Запрацювала корабельна шахта для випуску дослідницького апарату на поверхню супутника. За кілька секунд маленька металева рука взяла проби ґрунту і повернулася назад у шахту.

– Все! Є! – сказав Микола через кілька секунд.

– Усім хімікам і біологам зібратися у лабораторії. Інші – вільні до наради.

Команда, яка ще у більшому своєму числі ще не працювала разом, і мало знала друг друга, пішла по своїм каютам. Хіміки і біологи пішли вивчати тільки-но-що взяті проби ґрунту. А Віктор Григорович повернувся до себе перечитувати копію листа Тодеса Каспаро.