Розділ 9

       Минуло півтори години після проведення вибуху.

       – Прямо за курсом Плутон! – радісно вигукнув Коваль.

       – Де? – запитав начальник експедиції, і спрямував свій погляд в оглядове вікно.

       Решта астронавтів теж почали вдивлятися у оглядове вікно.

       – Там нічого не видно. – сказала астронавігатор.

       – Та, ні! – продовжував стояти на своєму пілот. – Ти на прилади поглянь!

       І дійсно. Прилади зафіксували на горизонті прямо за курсом планету Плутон. Хоча її неозброєним оком видно ще не було, це означало одне: космоліт із експедицією на борту наближався до кордонів їхньої рідної Сонячної системи. Незабаром планету можна було пбачити і неозброєним оком.

       – Ура! – хором вигукнули астронавти. – Ми вдома.

       Нареті на горизонті з’явився Плутон – сама далека планета Сонячної системи. Чим далі просувався космоліт, тим ближче савала Земля – кінцевий пункт подорожі астронавтів.

       – Хвилинку! – вигукнув начальник експедиції. – Я нічого не розумію!

       – Що сталося, Романе Давидовичу? – запитала астронавігатор.

       – З Плутоном щось не так… – тільки і сказав начальник експедиції.

       І дійсно. Складалося враження, що на тому боці, де перебували астронавти, відбулася зміна пори доби.

       – Коли ми проводили дослідження Сонця, – звернувся начальник експедиції до товаришів, – яка пора доби була на Плутоні?

       – Коли я відлітав з планети на Землю, – відповів Геогджаєв – на Плутоні був південь. А власне, що сталося?

       – Складається таке враження, – відповів Новохатський, дивлячись в оглядове вікно, – що уся Сонячна система мертва.

       – Що значить «уся Сонячна система мертва»? – запитав Крошка.

       – А те і значить! – вигукнув Роман Давидович. – Так. На планеті горять вогні. Але там нікого нема! Ви розумієте, що це означає?!

       – Ми що, потрапили не у свій час? – здогадався Борищак.

       – Іми не просто потрапили не у свій час. – відповів начальник експедиці. – Ми потрапили в учорашній день!

       Усі як за командою кинулися до оглядового вікна космольота. І дійсно: уся поверхня Плутона була вщерть засипана світлом ліхтарів. Складалося враження що на усій планеті одночасно настала ніч.

       – Оце так! – вигукнув Крошка. – Я такого ще не бачив!

       – Такого ще ніхто не бачив. – відповіла Марія. – Але схоже на те, що це дійсно так.

       – Лети до наступної планети! – сказав Новохатський, звертаючись до пілота.

       Коваль узяв курс у бік Нептуна. Проте, коли команда «Нової надії» наблизилася до планети, вони побачили точно ьаку ж ситуацію, що і у випадку з Плутоном, тільки з точністю до навпаки. На усій планеті панував день.

– Чорт забирай! – вигукнув Роман Давидович. – Зо відбувається?!

      – Зараз спробуємо дізнатися. – відповіла Петрухіна, і, одягнувши навущники, почала викликати Центр управління польотом Землі.

       – Нічого не виходить… – з гіркотою у голосі мовила зв’язківець знімаючи навушники.

       – Гаразд. – відповів Новохатський. – Летімо на Землю!

       Навідміну від Плутона та Нептуна, де панують суцільні ніч та день відповідно, на третій планеті Сонячної системи усе було так як і має бути. Головне світило системи освітлювало планету таким чином, що з космосу можна було спостерігати відразу чотири пори доби: ранок, день, вечір та ніч. У тій частині Європи, де знаходиться Київ був лише південь. А точніше за чверть дванадцята дня.

       – Ось те, що нам потрібно! – вигукнув начальник експедиції. –Сідай у Борисполі! – наказав Новхохатський, звертаючись до пілота.

       – Зрозумів! 

       За кілька хвилин космоліт «Нова надія» здійснив посадку на одній із злетно-посадочних смуг космодрома Бориспіль.

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

       «Нова надія» здійснив посадку неподалік головного приміщення космодрому.

       На перший погляд тут усе було як завжди: кілька приміщень космодрому, які розташувалися поруч головного приміщення, ангари, у яких знаходилися космольоти, готові у будь-який момент стартувати із злітно-посадочних смуг… Але щось тут було не так. Питання, тільки, що саме?

       – Щось тут не так. – сказав Новохатський, роздивляючись навколо крізь оглядове вікно літального апарату. – Ми повернулися, але нас ніхто чомусь не зустрічає.

       – Можливо забули? – висловила припущення Ковальчук.

     – Ми дві години тому відрапортували що завдання виконано, – сказав Крошка, – і повертаємося на Землю. Чи я помиляюся?

       – Ні, Юрко. – відповів начальник експедиції. – Ти не помиляєшся.

       – Давайте я зв’яжуся з Центром управління польотом, і усе з’ясую. – запропонувала Петрухіна.

       Не чекаючи згоди Новохатського, зв’язківець підійшла до телестерео, і, одягнувши навушники, і увімкнула зв’язок. Але, що це? У навушниках була мертва тиша!                                                                         

       – Нічого не розумію… – якось розчаровано промовила Августа.

       – Що трапилося? – запитав начальник експедиції.

       – В ефірі тихо. – відповіла зв’язківець.

       – Що значить «в ефірі тихо»? – запитав Тихон.

       – А те і значить! – вигукнула дівчина. – Ти що, не віриш мені?! На, послухай!..

       Августа знову увімкнула навушники, і вивела зв’язок через гучномовці. Як і минулого разу в ефірі панувала тиша.

       – Ну, що, переконався? 

       Інженер-електрик побачив в очах колеги задоволення від того, що саме вона виявилася права.

       – Знайшла привід для радощів! – тепер вже спалахнув інженер-електрик. – Тут не відомо що коїться, а вона радіє!

       – Я просто задоволена що довела своє. – посміхаючись відповіла Петрухіна.

       – Не сваріться. – втрутився Новохатський.

       – А ніхто і не свариться, Романе Давидовичу. – відповіла зв’язківець. – Я просто довела цьому Фомі Невіруючому, що я права. Ось і все.

       – Так. – погодився начапльник експедиції. – Ти виявилася права. Але чому така мертва тиша?

       Петрухіна лише знизала плечима.

       – Я теж цього не знаю. – відповів начальник експедиції. – Цього ніхто з нас не знає. Саме тому пропоную вийти і подивитися що тут коїться. І, – що саме цікаво, – чому, ми повернулися, а нас ніхто не зустрічає. Сподіваюся, що таким чином з’ясуємо, чому така мертва тиша.