Розділ 9

       Пройшовши драбиною униз на три поверхи, Муха вийшов на майда­нчик п’ятого поверху. На відміну від поверху на якому він щойно перебував, починаючи від майданчику на якому він стояв і далі на усьому поверсі висіли фотографії та історія тих подій, якими займаються на цьому поверсі, і про які тут можна дізнатися. Також на стіні висіла схема розташування коридорів. Коридор який і потрібен був Мусі виявився найближчим.

       Пройшовши кільканадцять кроків, Олександр Йосипович якраз і потрапив до цього коридора.

         Коридор, на порозі якого стояв вчений із Києва виявився набагато ширшим ніж ті, якими він ходив до цього. І освітлений він теж був добре. Муха подумав, що цілком можливо, що на цьому поверсі усі коридори були так само гарно освітлені, як і цей. Але перевіряти свою здогадку не став. Він хотів якнайшвидше виконати завдання, яке йому було дано, і повернутися у своє рідне місто.                                                                  

На самому його початку значилося, що у кабінетах цього коридору можна знайти інформацію про події, які відбувалися на початку XX століття, і які з тих чи інших причин носять гриф «цілком таємно», не дивлячись навіть на те, що минуло стільки часу. Трохи нижче знаходився перелік кабінетів та список їхньої спеціалізації. Поглянувши у сам коридор, Олександр Йосипович побачив, що там лише три кабінети: один знаходиться ліворуч, і два – праворуч.

       Пройшовши кілька кроків коридором, Муха зупинився поруч кабінету який знаходився ліворуч.

       Поруч вхідних дверей – так само як і на початку коридору – висіла табличка з переліком тих подій, інформацію про які можна знайти відкривши ці двері.

       Якийсь час Муха стояв під дверима, не наважуючись їх відчинити. Потім він відійшов від дверей, і підійшов до одного з кабінетів, які знаходилися напроти. З інформації на табличці вчений дізнався, що за дверима цього кабінету можна дізнатися про те, яку зацікавленість до розробки Нікола Тесла виявляла фашистська Німеччина з 1933 по 1945 роки. Олександр Муха підійшов до сусідніх дверей. Таким само чином, як і два минулих рази, він дізнався, що точнісінько таку ж зацікавленість до розробки сербського вченого виявляли у той же час і співробітники НКВС в СРСР.

       Вчений хотів зв’язатися з Лєлєсніковим і запитати у нього, чи не потрібна інформація про зацікавленість «променями смерті Німеччини та Радянського Союзу у тридцяті-сорокові роки двадцятого століття. Проте, потім подумав, що очевидно, не варто цього робити. Адже якби була потрібна ця інформація, то Лєлєсніков обов’язково щось про це сказав би.

       Підійшовши до дверей, перед якими він стояв кілька хвилин тому, Муха натиснув кнопку, і наступної миті вони відчинилися.

       Кімната, на порозі якої опинився вчений із Києва, була розмірами приблизно п’ятдесят на двадцять п’ять метрів. В ній не було вікон, так як у тих кімнатах, де він побував до цього. Сама ж кімната була заставлена стиллажами висотою майже до стелі. Кожен з них був розбитий на розділи, на яких висіли таблички з датами, коли відбулася та чи інша подія. Праворуч від вхідних дверей стояв стіл, за яким сиділа жінка середнього віку. Дивлячись на неї, можна було відразу визначити, що їй від сорока до п’ятдесяти років. Форма її обличчя вказувала на те, що вона є вихідцем з Нептуна.

       – Доброго дня. – привітався Муха. – Я – Муха Олександр Йосипович. Прилетів до вас за дорученням київського ФБРАЯСС, щоб відшукати механізм який називається «промені смерті».

       Якийсь час жінка дивилася на гостя широко відкритими очима, не зовсім розуміючи, що відбувається.

       – Доброго дня. – вимовила якось розгублено жінка. – По-перше, хто ви такий, і як сюди потрапили?

       – Я… – знову почав говорити Муха, та його перебила жінка.        

– Це я чула. Я питаю, хто вас сюди пропустив? Ви що, наш новий співробітник?

       Олександр Йосипович зрозумів, що жінку або не поставили перед фактом, що він має прийти або забули це зробити.

       Він запитав:

       – А вам що, Брендон не повідомив, що я маю зайти?

       Жінка похитала головою, і натиснувши кілька кнопок телестерео, зв’язалася зі своїм керівником.

       – Що у вас трапилося, Лесі? – запитав Шанахан, коли зображення стало чітким.

       – У нас чужинець! – вигукнула жінка.

       – Якщо бодай найменша інформація комусь стане відома!.. – почав кричати Шанахан, але не закінчив фразу.

       Муха став таким чином, щоб керівник Нью-Йоркського відділення міг його бачити.

       – Порушник – це я. – сміючись сказав вчений.

       – Ось воно що! – вигукнув Шанахан. – Пропустіть цього чоловіка, Лесі. Він тут на завданні, яке дали йому наші колеги із Києва. Звати цього чоловіка Муха Олександр Йосипович.

       – Значить, – сказала жінка, звертаючись до Мухи, коли вимкнувся монітор, – те, що ви казали правда?

       – Чистісінка! – вигукнув вчений.

       – Я маю перед вами вибачитися. – зніяковіло промовила жінка.

       – Ви мене сприйняли за шпигуна. – здогадався Олександр Йосипович.

       – Саме так.

       – А як часто у вас трапляються випадки шпигунства.?

       – Вже років сто як не було. А цього разу я вирішила, що це перший подібний випадок через стільки років. – обличчя жінки почервоніло.

       – Нічого страшного. – відповів Муха. – Ви діяли за інструкцією.

       Жінка кивнула.

       – Ну, що ж, – сказав Олександр Йосипович. – Пропоную познайомитися. Мене звати Муха Олександр Йосипович. Можна просто Олександр або Сашко.

       – Лесі Макартур. – у свою чергу відповіла жінка. – Можна просто Лесі або по-вашому Леся. А стосовно того матеріалу, який вам потрібний, то усе, що стосується Нікола Тесла починається з 1856 року. Це його рік народження. Але вам необхідна інформація, починаючи з 1907 року. Вважається, що це рік, коли сербський вчений почав роботу над «променями смерті».

       – Дякую.