Розділ 25

    Як історик, Павлюк знав, що перший візит землян на Ріатлу після її заселення вихідцями із Сонячної системи відбувся вже на початку наступного 2099 року. Тоді сюди прилетіла делегація у складі двадцяти астронавтів. Візит-відповідь відбувся за п’ять місяців. Після цього у відносинах між двома планетами починається тісне співробітництво у різних галузях, яке тривало до того моменту, коли і був отриманий сигнал, за яким і вилетіла експедиція під його керівництвом.

    − У документах назва того, що ми знайшли у контейнерах, згадується як прилади, які використовуються при виготовленні та ремонті космольотів. – сказав Бабенко. Інженер-технік продовжував стояти поруч Петра тримаючи папери з результатами висновків, які він щойно провів разом із Світланою Копель.    − Хм… – сказав Павлюк. – Вони вирішили збувати свою так звану продукцію у інші утворення Всесвіту під іншою назвою. Знаєте, друзі, − сказав Петро, звертаючись до колег, − Не дивлячись на те, що нам не вдалося повністю розгадати таємницю того, що тут трапилося, мені все рівно не спокійно на серці. Я не можу змиритися з тим, що ми кажучи іншими словами, запізнилися і не врятували місцевих мешканців.

    − Так. – тільки і сказала Світлана.

      − Зараз ми маємо провести огляд контейнерів, які знайшли на території заводу, після чого почнемо дослідження однієї із тутешніх гір. 

   − Дуже шкода, – сказав Вавилов, обводячи пильним поглядом товаришів, – що ми, дійсно не встигли врятувати мешканців планети.

    − Ти чудово знаєш, − відповіла розчаровано Вікендорф, − що ми не встигли б у будь-якому разі.

    − Дивно. − сказала Нифонтова.

    − Що трапилося? − запитав Павлюк.

    − Я завершила обстеження кількох місцевих мешканців.

    − І? – запитав Максимович.

    − І, − повторила лікар – В усіх кого я обстежувала, на тілах виявлено якісь дивні сліди. Вони чимось схожі на порізи ножем.

    − У мене є одне припущення, − сказав Вавилов, − і я хочу з вами поділитися.

    − Ти про що? – запитав Морозенко.

    − Спробую пояснити. – продовжував Антон. – Юля каже, що на тілах виявлено сліди чогось подібного до порізів ножем. Нифонтова кивнула.   

− Судячи з усього, був застосований якийсь новий вид лазера.

    − Це вже цікаво. – сказав Максимович. – Продовжуй.

    − Я так гадаю, − продовжував інженер-технік, − що це ніякі не порізи ножем, і навіть не сліди лазера. А дію лазера я відразу відкинув тому, що усі ми знаємо, що від його дії людина відразу помре.

    − А як же сліди на тілах? – запитала лікар.

    − Це легко пояснити. У тих, хто сюди прилітав, швидше за усе є щось таке – не знаю що саме – що коли його увести в організм навіть людини, то жодних ознак насилля виявлено не буде. А ось на психіку це вплине досить відчутно.

    − Іншими словами, − вступила у розмову Зінчук, − був застосований гіпноз?

    − Називай це як хочеш. – відповів Гавриленко. – Єдине у чому я упевнений, так це у тому, що тобі доведеться попрацювати, щоб вивести їх з цього стану і повернути до нормального образу життя.                                               − У моїй практиці були випадки подібні до цього. – відповіла психолог. – Але це було у межах Сонячної системи.

    − Тепер прояви себе за її межами. – сказав Павлюк.

    − Судячи з усього, − сказав Гавриленко, − у даному випадку це не є неймовірна версія. Особисто я погоджуюсь із висновками, які висловив Антон.

    − А зараз почнемо роботу у печері? – запитав Зиремпа.

    − Так. – підтвердив Максимович. – Зараз ми починаємо працювати виключно у печері. Тим більше, що шанси на порятунок місцевих мешканців досить низькі, якщо не сказати нульові.