Ранок першого робочого дня видався за погодними умовами не таким як десять днів тому. Ще напередодні увечері над столицею України зібралися хмари, і у ніч на п’ятницю пішов дощ, який незабаром перетворився у справжнісіньку зливу. Складалося враження, що їй не буде кінця. За прогнозами Гідрометцентру цього дня дощі пройдуть майже по усій території України, окрім північних та східних областей.

       Як і десять днів тому, начальник БІДКВ Галина Василівна Артем’єва сиділа вдома перед екраном телестерео яке було увімкнене і по якому за кілька хвилин розпочнеться черговий ранковий випуск новин.

       Рівно о 7:00 ведучий новин привітавшись із глядачами, повідомив про те, що перенаселення планети вирішено – прийнято рішення про відправку наступної хвилі колонізаторів на Венеру та Меркурій. Заявки приймаються протягом місяця.

Далі коментатор розповів, що вчора відбулося засідання Комісії з вивчення матеріалів знайдених на капсулі, яке провів голова цієї комісії Сергій Безносюк. Було заслухано доповідь співробітника інституту з вивчення матеріалів по нововідкритим планетам Рябінця, який докладно розповів присутнім про те, з чим, судячи з отриманих матеріалів, довелося зіштовхнутися членам команди на чолі з Тодесом Каспаро. Доповідач представив присутнім ті самі записи, з якими нещодавно працював сам.

       Після ретельного вивчення цих матеріалів, Прокуратор Сонячної системи оголосив про своє рішення щодо термінового збору та відправки на нововідкриту планету ще однієї експедиції.

       У кінці випуску новин ведучий нагадав глядачам про те, що саме сьогодні Прокуратор має зачитати наказ про збір експедиції і прізвища тих, хто увійде до її складу.

       Артем’єва вимкнула телестерео, і рівно о 07:30 вийшла з квартири.

       О 9:07 у кабінеті начальника БІДКВ увімкнувся відеофон для внутрішнього зв’язку. Натиснувши кнопку, Галина Василівна побачила по той бік екрану Наталю Мельниченко. На Артем’єву з екрану дивилася молода жінка віком від двадцяти п’яти до тридцяти років. Круглолиця, чорноока, з густим чорним волоссям заплетеним у густу косу. За формою обличчя Мельниченко здебільшого нагадувала вихідця із Землі, хоча у рисах обличчя можна було розпізнати маленьку схожість з мешканкою Меркурія. Коли Наталі було шість місяців, її батьки оселилися на Меркурії звідки Наталя прилетіла на Землю, і зараз працює в інституті, яким керує Артем’єва.

– Доброго ранку, Галино Василівно! – привіталася Мельниченко.

– Доброго ранку, Наташо – відповіла на привітання молодої жінки Артем’єва.

– Ви сьогодні ранковий випуск новин дивилися? – поцікавилася мікробіолог.

– Так. А що?

– О восьмій тридцять був ще один екстрений випуск новин.

       І мікробіолог, і керівник інституту дослідження космічних видів, так само, як і решта мешканців планет Сонячної системи знали, що старт другої експедиції мав відбутися одинадцятого жовтня о 09:30 за Гринвічем з космодрому у Борисполі.

– Що трапилося? Є якісь зміни? – поцікавилася Артем’єва.

– Судячи з усього, так.

– Що ви маєте на увазі?                                                                            

– Я не хочу переказувати текст повідомлення – казала мікробіолог – та я так зрозуміла, що трапилося щось незвичайне.

– О котрій виступатиме Прокуратор? – запитала Артем’єва, і зиркнула на годинник, який висів над вхідними дверима. Його електронне табло висвітлювало час: 09:45.

– О десятій тридцять розпочне свій виступ Міністр управління космічними польотами, а потім виступить і Прокуратор.

       Подякувавши за інформацію, Артем’єва одним дотиком пальця вимкнула відеофон. Коли екран потемнів і на ньому з’явився напис «кінець зв’язку» початку українською, потім мовою есперанто, Артем’єва підійшла до телестерео з написом «Всесвітня бібліотека» і знову натиснувши кілька кнопок, увімкнула його зі сподіванням на те, що тут вона знайде більш детальну інформацію стосовно того, про що йшла мова у екстреному випуску новин.

       Світова Бібліотека у розділі «Відкриття та досягнення науки та техніки в астрономії та астрофізиці» містила інформацію про відкриття планет у період з 2084 по 2183 роки включно. Світова Бібліотека розповідала про те, коли, ким і за яких обставин було відкрито ту чи іншу планету, і про те, скільки астронавтів увійшло до складу тієї чи іншої експедиції, і хто був її начальником.

       Переглянувши усі ці дані, Артем’єва зрозуміла: її чекає розчарування. Навіть найменшого натяку на відкриття планети у травні цього року – не кажучи вже про те, як проходить вивчення планети експедицією під керівництвом Тодеса Каспаро – Світова Бібліотека відомостей не подає.

       Зрозумівши, що доведеться чекати виступів Міністра та Прокуратора, Артем’єва вимкнула телестерео і увімкнувши астровізор, подивилася на годинник. До виступу Міністра управління космічними польотами залишалося біля трьох хвилин.

       Заваривши собі міцної кави, Артем’єва сіла напроти екрану очікуючи виступу міністра. На екрані з’явився напис: «Виступ міністра управління космічними польотами Андріяшкіна Миколи Миколайовича».

Коли напис змінився зображенням, на екрані астровізора з’явився молодий, чорнокосий з військовою виправкою та формою обличчя схожою здебільшого на мешканця Землі ніж на мешканця будь-якої іншої планети Сонячної системи, Андріяшкін Микола Миколайович.

       Посаду Прокуратора Сонячної системи було запроваджено на початку 2072 року. З того часу ось вже протягом 112 років терміном на 5 років обирається керівник системи. Андріяшкін обіймає посаду Прокуратора протягом семи років.

       Нарешті Міністр почав свій виступ:

       – “На сьогодні минуло майже десять днів з того часу, як експедиція у Складі вісьмох астронавтів під керівництвом Тодеса Каспаро залишила Землю, і відправилася на нещодавно відкриту планету для її вивчення. Про те, за кілька днів після старту з астронавтами було втрачено зв’язок. І відомостей від них не було майже тиждень. Та два дні назад повернулася капсула з космольота «Антарес» з однойменною назвою. Як вже не одноразово повідомлялося у випусках новин, на капсулі було знайдено щоденник начальника експедиції, де астронавти описали усе, що трапилося з ними за час їхнього перебування на планеті. Окрім цього на капсулі були знайдені зразки ДНК білкових організмів, які, як стало відомо, мешкають на планеті. За версією співробітниці Біохімічного інституту дослідження космічних видів Ольги Шаганової, не вдалося дослідити ДНК тому, що можливо, при перельоті, їх зразки вже стали не придатні для дослідження. За таких обставин було скликано нараду, на якій було вирішено про збір та відправку на планету другої експедиції з метою її дослідження і пошуку команди “Антареса”. Як і минула експедиція, так і ця, яку буде зібрано, обидві вони організовані за наказом Прокуратора Сонячної системи та на замовлення Цивільного космічного флоту. Наказ про збір другої експедиції, та прізвища тих, хто увійде до її складу, зачитає Прокуратор Сонячної системи, Безносюк Сергій Іванович”.

       За мить зображення змінилося новим написом: «Виступ прокуратора Сонячної Системи Безносюка Сергія Івановича».

       За сорок секунд напис змінився зображенням, і глядачі побачили знову молодого чоловіка. На вигляд він не поступався ані за віком, ані за рештою ознак Міністрові управління космічними польотами, який щойно завершив свій виступ. Теж молодий, високий, спортивної статури. Було видно, що юнак нещодавно звільнився у запас з лав військово-космічного флоту Сонячної системи. Густі темні коси повністю вкривали шию. Окуляри, які постійно носив Прокуратор, робили його чи на багато більшими ніж насправді.

       Нарешті керівник Сонячної системи розпочав свій виступ:

– “Наказ про збір другої експедиції для польоту до системи Зеленого Сонця на планету Номер Два для її вивчення з метою подальшої колонізації. Включити до екіпажу експедиційного космольота “Нова Надія” двадцяти чотирьох астронавтів за фахами:

НАЧАЛЬНИК ЕКСПЕДИЦІЇ, ІСТОРИК – Артем’єва Галина Василівна

КОМАНДИР КОСМОЛЬОТУ, ІНЖЕНЕР АНІГІЛЯЦІЙНИХ УСТАНОВОК – Власовець Віктор Григорович

АСТРОНАВІГАТОР-I – Іванюк Марина Анатоліївна

АСТРОНАВІГАТОР-II – Бур Оксана Миколаївна

ПІЛОТ – Крошка Юрій Миколайович

ІНЖИНЕР-ПІЛОТ – Грачов Дмитро Дмитрович

ІНЖЕНЕР БРОНЬОВОГО ЗАХИСТУ – Коваль Юлія Василівна

ІНЖЕНЕР БІОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ – Геогджаєв Юрій Ігорович

ІНЖЕНЕР ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ УСТАНОВОК – Яриновський Михайло Станіславович

ІНЖЕНЕР ЗВ’ЯЗКУ ТА ЗЙОМОК – Амосова Марина Едуардівна

ІНЖЕНЕР ІНФОРМАЦІЇ – Мороз Борис Володимирович

ЛІКАР ЗОРЯНОГО ФЛОТУ – Дутчак Ганна Володимирівна

БІОЛОГ – Зелінський Олександр Юрієвич

МІКРОБІОЛОГ – Мельниченко Наталія Миколаївна

СОЦІОЛОГ-ЛІНГВІСТ – Махорін Геннадій Леонідович

АСТРОФІЗИК І ПЛАНЕТОЛОГ – Биковський Микола Андрійович

КАРТОГРАФ – Міхеєнко Олеся Валеріївна

РАДІОБІОЛОГ – Зумуруєва Вікторія В’ячеславівна

СТЕРЕОФОТОГРАФ – Кукурузний Володимир Анатолійович 

ТОКСИКОЛОГ – Михайлова Світлана В’ячеславівна

ЦИТОЛОГ – Ковальська Тетяна Григорівна

ЦИТОХІМІК – Пархомчук Сергій Валерійович

ХІМІК – Науменко Василь Степанович

ПСИХОЛОГ – Сиса Діана Василівна...”

Поки Прокуратор читав прізвища тих, хто увійде до складу другої експедиції, Артем’єва вслухалася у кожне з них. Коли керівник системи прочитав останнє прізвище, то стало зрозуміло, що окрім Артем’євої до складу експедиції увійшли ще кілька співробітників з її інституту. Вона майже плигала по кімнаті від радощів.

       Прочитавши останнє прізвище, Прокуратор продовжував: “...Призначити начальником експедиції сорокашести річну керівника Біохімічного інституту дослідження космічних видів Артем’єву Галину Василівну. Командиром космольота призначити інженера анігіляційних установок Власовця Віктора Григоровича. Прокуратор Сонячної системи, Безносюк Сергій Іванович. Наказ підписано двадцять четвертого вересня дві тисячі сто вісімдесят четвертого року. Наказ набирає чинності з моменту його прочитання. На збір та підготовку до старту відводиться тиждень. Старт з космодрому у Борисполі четвертого жовтня цього року.”

       “Отже я буду керувати дослідженням!!!”... – ця думка, як грім у ясному небі, не виходила у Галини з голови, навіть тоді, коли зображення змінилося музичною вставкою. Вимкнувши астровізор вона натиснула кнопку телестерео для внутрішнього зв’язку.

       Рівно за тиждень із самого ранку на космодромі у Борисполі почали збиратися ті, хто забажав на власні очі подивитися на старт космольота із символікою Сонячної системи.

       Напередодні увечері над столицею України зібралися хмари і уночі пішов дощ, який до ранку понеділка перетворився на справжнісіньку зливу. Із самого ранку – близько шостої години – над Києвом здійнялися планетольоти із символікою Гідрометцентру, які почали розчищати небо задля забезпечення належних погодних умов під час старту космольота.

       Не дивлячись на зіпсовану погоду, до Борисполя продовжували прибувати бажаючі та офіційно запрошені керівники планет системи. Згодом неподалік льотного поля зібралася сила силенна людей. Не дивлячись на те, що це вже не перший старт космольота із символікою Сонячної системи на борту, кількість бажаючих побачити старт на власні очі від цього не зменшується, а навпаки.

       Планетольоти вже розсунули хмари, які висіли над столичним космодромом засяяло осіннє сонце. Віяв легенький прохолодний вітерець, задухи не відчувалося. Вгору, позначка за позначкою. Нарешті електричний термометр, який було встановлено у декількох місцях космодрому, зупинився на позначці +15С. Поступово вщух і вітер. Встановилася приємна, не по-осінньому як для другого місяця осені погода.

       На льотному полі, розташованому на відстані 150 метрів від головного приміщення космодрому, стояв космоліт у вигляді конуса сріблястого кольору. Він стояв у самісінькому центрі однієї із злітно-посадочних смуг. На його корпусі поруч двох символів, один з яких мав вигляд Малого Герба Сонячної системи – малюнок Сонця, а довкола нього дев’ять великих планет – велетенськими літерами було виведено назву космольота: «Нова Надія». Саме цей літальний апарат незабаром здійметься у повітряний простір Землі, і візьме курс у бік системи Зеленого Сонця у бік нововідкритої планети. На ту саму планету, куди сімнадцять діб тому вирушила експедиція під керівництвом Тодеса Каспаро.

       Все менше і менше часу залишалося до старту. З кожною секундою що збігає, напруга що паную як у космольоті, так і довкола нього, зростає. З обох боків – як з боку астронавтів, так і з боку присутніх на космодромі – панувала нервозність яка передавалася від астронавтів присутнім на космодромі і навпаки. Кожен з них думав про одне і те ж саме: кожен з них бажав одного: як найшвидшого повернення астронавтів тепер вже двох експедицій по домівках.

       Присутні на космодромі, так само, як і ті, хто спостерігав за прямою трансляцією сидячи поруч своїх астровізорів, виразно чули кожну команду Галини Артем’євої, і через деякий час доповідь про якість роботи тієї чи іншої системи або установки.

– Радарні установки!

– У нормі!

– Система навігації!

– У нормі!

       Було чути, як хтось з астронавтів відрапортував:

– До старту залишилося п’ятсот сімдесят дев’ять секунд!

– Розпочати відлік часу, що залишився до старту! – скомандувала Артем’єва.

       Коли було розпочато відлік, Артем’єва продовжила:

– Зв’язок!

– У нормі!

– Система броньового захисту!

– У нормі!

– Радарні установки!

– У нормі!

       Цієї миті здавалося, що Сонячна система вимерла. На жодній планеті не було нікого, хто був би байдужим до того, що зараз відбувається у Борисполі. Усі з якимось страхом чекали миті, коли космоліт, на борту якого було виведено назву «Нова Надія» здійметься у повітряний простір Землі, і залишить її межі прямуючи у бік системи Зеленого Сонця де залишилися астронавти ще з однієї експедиції від Сонячної системи.

       Так само, як і екіпаж космольота «Антарес», так і екіпаж космольота «Нової Надії» отримав статус дослідницького. Цього разу до складу команди увійшли молоді як за віком, так і за досвідом роботи у відкритому космосі фахівці своєї справи.

– До старту залишилося двісті сімдесят дев’ять секунд незалежного часу!

– Увімкнути двигуни! – у черговий раз віддала команду Артем’єва.

       Було чутно як увімкнулися двигуни.

– Двигуни увімкнено!

– До старту залишилося сто п’ять секунд!

– Зрозумів! До старту сто п’ять секунд!

– Стартувати на швидкості шість світлових місяців на секунду!

– Зрозумів!

       Так само, як і минулого разу, під час старту експедиції під керівництвом Тодеса Каспаро, коли до старту залишилося сто п’ять секунд, астронавти відчули як космоліт почало злегка трусити, а згодом корпус завмер на місці і вже був готовий відірватися від поверхні планети і відправитися у відкритий космос.

– Усі системи у повному порядку! – повідомила Артем’єва. – Незабаром стартуємо! Бажаю усім вдалого польоту і щасливого повернення на Землю. А зараз почати відлік часу, що залишився до старту!

       Мешканці усіх планет Сонячної системи без винятку, слідкували за кожним словом вимовленим астронавтами з тривогою. Усі пам’ятали про астронавтів з першої експедиції. Як там зараз вони? Що зараз з ними відбувається? Нікому нічого відомо не було.

       Дивлячись на секундомір, Артем’єва продовжувала відлік часу.

       – П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять...

       Здавалося, що як у присутніх на космодромі, так і у астронавтів, завмерло не лише серце, а ще і зупинилося дихання. Дехто з присутніх на космодромі пошепки говорив: «Щасливої дороги та повернення додому, друзі!»

       Час, що залишився до старту завершувався. Артем’єва завершувала його відлік.

       – …П’ять, чотири, три, три, дві, секунда! Старт!   

       Космоліт відірвався від поверхні і, зробивши коло над космодромом, наче кажучи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.

Як тільки космоліт пропав з полю зору, хмари над космодромом знову почали згущатися, нагадуючи людям про осінь. Захоплені тільки-но що побаченим видовищем люди почали розходитися, розкриваючи парасольки. Шум, що стояв на космодромі до того, потрохи почав стихати. Десь через півгодини на космодромі стало тихо, наче хтось просто вимкнув звук...