Роздділ 37

       Полонений бачив як два юнака підійшли до того, який перед цим прошепотів одному із увійшовших щось на вухо.

       – Це наш лінгвіст. – сказав Вавилов, звертаючись до фігури у військовій формі на якій були нанесені незрозумілі для членів експедиції пізнавальні знаки. – Якщо ви нам не розповісте що за записи були знайдені у вас на космольоті, то з цим нам допоможе наша людина.

       Кажучи це, Вавилов передав юнакові зошити.                                

Узявши зошити, астронавт відкрив той, що лежав першим, і почав його продивлятися. Кожна його сторінка містила рівний, наче надрукований шрифт.                                                                                         

Андрій Власенко, який зараз наче професійний актор грав роль лінгвіста, робив вигляд, що уважно вивчає те, що було написано у знайдених зошитах.                                                                                                      

Мова, якою було нанесено текст, нічим не була схожа на ті мови, які відомі спочатку землянам, а потім і мешканцям інших планет Сонячної системи. Вдивляючись у рівні, наче надруковані рядки, Андрій розумів, що розібратися з тим, що це за документ, і яка інформація у ньому міститься, дійсно без лінгвіста йому буде нелегко, а точніше неможливо. Власенко прогортав кілька сторінок, але і далі історія повторювалася.

       Закривши обкладинку, «лінгвіст» замислився.

       – Ну, що? – запитав його Вавилов. – Зможеш розібратися?

       – На це мені потрібен час. – мовив задумливо «лінгвіст». – Справа у тому, що характер почерку – якщо це можна так назвати − не схожий на жодну відому нам мову.

       Зв’язківець помітив, як обличчя вояки у мундирі засяяло. Він був задоволений тим, що ті, у кого він зараз перебуває у полоні, не зможуть прочитати того, що написано.

       – Ну-ну. – сказав Вавилов, побачивши як радіє чужинець. – Проте, знай: радіти тобі не довго. Ми все рівно зможемо прочитати ту інформацію, яка тут – він вказав на предмети, які продовжував тримати у руках Власенко, який насправді був пілотом. 

       – Ви просто цього не встигнете зробити. – злорадно усміхнувся полонений. – Незабаром прийдуть такі ж як я, і усіх вас вб’ють.

       – А що, – так само злорадно усміхнувся Антон, – у тебе є рація, і ти передаси про нас інформацію?

       – А якщо навіть, і так, то що з того?!

       Дабижа підбіг до полоненого, і, вхопивши його скрутив кінцівки назад. Антон також швидко підбіг, і почав обшукувати чужинця. Обшукавши, хімік констатував, що ніякого приладу, який би нагадував щось подібне до рації, у нього не виявлено.

       Поки розгорталися ці події, Андрій переглядав предмети, які усім своїм виглядом нагадували зошити.

       – Євгене! – вигукнув пілот.

       – Що ти знайшов? – запитав Вавилов, і підійшов до Власенка.

       – Тут є якісь малюнки. – повідомив  пілот. – Малюнки і я так гадаю, що це пояснення до них.

       Підійшов і Шеймберг. Узявши річ з рук Андрія, він поглянув на малюнки та текст під ними.

       – Я так гадаю. – сказав хімік, – що це… – Юнак придивився уважніше до малюнків, потім підійшов до чужинця, і поглянув на його погони. – Не може бути! – вигукнув він.

       – Що там? – в один голос запитали усі, хто зараз знаходився у каюті.

       – Це… – сказав Антон. – Це бортовий журнал.

       – Ти, упевнений у цьому? – запитав фахівець з генної інженерії.

       – Цілком. – твердо відповів хімік. – Тільки я не розумію одного. Не знаю як хто, а особисто я вже не перший раз виходжу у відкритий космос, і бачив безліч рукописів, серед яких потрапляли і бортові журнали, але щоб ось так був оформлений головний документ космольота, бачу вперше. Тут же усі чини, які є у тих, з ким ми стикнулися, і ще, – повірте мені, − не один раз стикнемося. Треба розібратися остаточно.

       Андрій узяв книгу, і підійшов до чужинця у військовій формі. Поглянувши на його погон, Власенко нарахував п’ять предметів, які були нанесені на кожному погоні, і розкидані повздовж. Знайшовши точно такий само на малюнку, «лінгвіст» почав вдивлятися у текст, але потім розчаровано зітхнув.

       – Поки я нічим не можу вам допомогти. – сказав він. – Дайте мені дві незалежні години. За цей час я спробую розібратися.

       – Гаразд. – сказав Вавилов.

       Хімік, фахівець з генної інженерії, зв’язківець та пілот вийшли з каюти, а боєць силової підтримки залишився з чужинцем. Але тепер він був вже як охоронець.