Розділ 1

       Про те, що печера знайдена астронавтами слугувала для сполучення світів вони дізналися у черговий раз туди спустившись. Хто знає, можливо це так звана «Печера безсмертя». А коли так, то про яке саме безсмертя йде мова?

       Якщо портал у печері дійсно існує, то він охороняється господарями з давніх часів.

       Гіпотеза щодо знаходження нових видів і вони виявилися розумними, зацікавила вчених як Землі, так і решти планет Сонячної системи. Але не можна не звернути увагу на те, як вони адекватні до оточуючої їх дійсності. Як просто організований їхній світ у порівнянні з нашим. Поволі замислюєшся: кого признати мутантами: цих простих тварюк, чи багатопланову парадоксальну істоту – людину?

       Можливо необхідно шукати не підземну цивілізацію, а лише місце, де перетинаються два світи – наш та інший. Так званий портал, який, судячи з усього, знаходиться у печері? 

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

       З моменту старту експедиції під керівництвом Петра Павлюка минуло 44 незалежні доби.

       Два незалежні тижні тому його команда разом з командою Олександра Максимовича, яка отримала статус дослідницько-пошукової, повинна була повернутися у Сонячну систему. Та в останній момент перед відльотом було вирішено провести дослідження однієї із печер у так званому «гірському районі» планети.

       Настав ранок 12 квітня, чергової, сорок п’ятої доби перебування на Ріатлі об’єднаної експедиції.

       Астронавти пам’ятаючи про те, заради чого вони мають зайти у черговий раз до печери, прокинулися на годину раніше.

       За чверть години усі зібралися у каюті начальника експедиції на «Сонячному сяйві».

       − Усі у зборі? − запитав Павлюк, обводячи присутніх поглядом.

      − Так. – відповіла Вікендорф, озирнувшись і також обводячи присутніх поглядом. – Так. – нарешті сказала командир «Зоряного скорохода». – Можна починати.

       − У такому разі, − сказав Павлюк, − я маю призначити групу, якій доведеться ще раз увійти у печеру.

       Усі мовчали, уважно слухаючи те, що говорить Павлюк.

       Той продовжував:

       − У печеру підуть ті, хто там вже був.

       − А може, підемо усі разом? – запитав Гавриленко.

       Павлюк заперечливо похитав головою, даючи зрозуміти, що так, як пропонує Гавриленко не буде.

       − Як і останнього разу у печеру підуть ті ж астронавти, які були там останнього разу. – По голосу Павлюка можна було зрозуміти, що цей його наказ обговоренню не підлягає. Петро обвів усіх поглядом, і продовжував: − Значить ми зробимо наступним чином: ті, хто був у печері, включаючи мене та Софію Геннадіївну, підуть у печеру. Решта, ті, хто залишиться на космольоті, стежитимуть за перебігом подій у печері за допомогою увімкнених рацій. Якщо щось піде не так, ми вийдемо звідти.

       − А якщо щось піде не так? –запитала Зінчук.

− Ми вийдемо із печери без по сторонньої допомоги! – наполягав Павлюк. – Принаймні, спробуємо це зробити… якщо не буде ніяких форс мажорних обставин. На збори у вас п’ять хвилин. Я чекаю вас поруч космольота.

       Коли астронавти вже збиралися вийти з каюти, Максимович раптом сказав:

       − А знаєте, друзі, − заговорив він, − не знаю, хто як, а особисто мені здається, що те, що ми не знаю як – жартома чи ні – називаємо те, що відбувається з нами у той момент, коли ми заходимо у печеру, називаємо «сеансами гіпнозу», відбувається з нами не просто так.

       Усі астронавти, які вже збиралися залишити каюту – включаючи Павлюка та Вікендорф – зупинилися вже поруч дверей, які вже у той момент відчинилися, і астронавти готові були вже вийти у коридор.

       − Що ти маєш на увазі? – запитала Софія.

       − Я про те, що те, що з нами відбувається безпосередньо у печері, відбувається не просто так.

       Ті, хто стояв поруч відчинених дверей посідали на свої місця, приготувавшись слухати Максимовича.

       − Не ходи навколо та поруч. – попросив колегу Павлюк. – Поділися своїми роздумами.

     − Гаразд. – погодився командир «Зоряного скорохода. – Чому те що відбувається з нами у печері не відбувається за її межами?

       − Ти маєш на увазі чому нас не гіпнотизують за межами печери? - відповів питанням на питання Зиремпа.

       Максимович кивнув.

       − Я ж здається висловив з цього приводу припущення. – відповів Павлюк. – Мені здається… та ні, я впевнений у тому, що це єдине пояснення.

       − Можливо. – погодився Сашко. – Дозвольте і мені висунути свою ідею стосовно того, що коїться у печері.

       Остання його фраза прозвучала чи то як прохання, чи як ствердження.

       − Це ти просиш чи як? – не зрозуміла Вікендорф.

       − І так, і ні. – відповів той.

       − Ну, говори. – попросив Павлюк, сідаючи на своє місце, бо судячи з усього, ця розмова короткою не буде.

       − Петре, − звернувся Максимович до Павлюка, − ось ти коли з групою ходив у печеру, вас усіх, хто там перебував загіпнотизували?

       − Ні. – відповів Петро. – Як ти пам’ятаєш, коли Михайло спустився у печеру, то почали гіпнотизувати його, а потім і Гавриленка. А що трапилося?

       − Значить, − наче підсумовуючи слова Павлюка, сказав Максимович, − для того, що трапилося останнього разу, їм більше підходять Зиремпа та Гавриленко. Я веду до того, що вам нікому не спадало на думку, що мешканці печери за допомогою наших товаришів у нас хочуть дізнатися якусь інформацію?

       − Ти маєш на увазі той випадок, коли вони Миколу використали як приймач у переговорах з нами? – уточнила Гаркавенко.

       Максимович кивнув.

       − Так.

       Павлюк відразу пожвавішав.

       − А що? – підхопив він – Це ідея!

       − Що ти вже придумав? – запитала його Вікендорф.

       − А ось що. Те, що ми зайнялися дослідженням печери, це ще нічого не означає. У мене теж виникла ідея. Вона полягає ось у чому. – Петро звернувся до Гавриленка. − Миколо! У тому випадку, якщо мешканці планети, − я маю на увазі ті, які мешкають у печері – вийдуть з тобою на контакт, спробуй їм розповісти про мету нашого прильоту на цю планету, і попроси, щоб вони нам допомогли.

       − А якщо вони вийдуть на контакт зі мною? – запитав Зиремпа.

       − Тоді це зробиш ти. А зараз – усі за роботу.

      − Про всяк випадок ми будемо напоготові. – сказав Кудінов. – Мало що може трапитися. А раптом вам не вдасться з ними налагодити контакт, і доведеться вам допомагати?

       − Гаразд. – погодився Павлюк. – А зараз – усі за роботу!

       Павлюк вийшов з каюти, а за ним попрямували астронавти, які ходили у печеру минулого разу.