Розділ 11

– Наче вітер якийсь скажений. – сказала Марія, дивлячись на те місце, де знаходився супутник.

– Саме так. – погодився Наум.

– Та, ні, навряд чи. – відповів Тихон. – Про що ви кажете?! Який вітер?! Адже супутник не ак давно зірвався!

– Чому? – запитала Марія. – А як же утворюються «чорні діри»? Може це одна із них?

– Цілком можливо. – погодився Тихон. – Навіть якщо це дійсно чорна діра, зараз головне, щоб вона не була діючою. Хоча…  

Як і гадав Кривцун, все здалося не таким легким. Як тільки шатл почав наближатися до того місця, де свого часу знаходився супутник, його наче вітром почало втягувати усередину. Керувати капсюлою було не можливо.

– Що таке?! – закричав Тихон, який від поштовху впав зі свого посадочного місця.                                                              

 Марія тим часом вже збирала свої олівці і папірці, що розлетілися по всьому шатлу.

– Я не знаю! – закричав йому Наум. – В нас мабуть щось вдарилося! Перевір!

– Йду вже! – відповів Тихон і побіг до нижньої палуби, де лежали всі приладдя для досліду.

– Я зв’яжуся з космольотом! – сказала Марія вже підходячи до зв’язкової апаратури.

– Гаразд! – сказав Тихон і закричав Наумові:  – Ну що там?

– Та наче нічого! – почулося знизу. – Все гаразд. – сказав той, вже вилазячи з нижньої палуби. – Що це було.

– Здається ця «дірочка» хоче нами «поласувати». – вивела думку Марія і почала викликати корабель. – Головний! Це шатл! Ви нас чуєте?

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

       Тим часом на космольоті – втім як і на капсюлі та шатлі – дослідження Сонця закінчили.

       Новохатський зв’язався з командою шатлу, і наказав, щоб вони поверталися. Вийшовши на зв'язок з групою, яка перебувала на карсюлі, Новохатський почув, що в ефірі тиша. Що трапилося? Чому вони не відповідають?

       – Романе, – звернувся до нього Марко. – А ти не припускаєш, що вони загинули коли зірвався супутник?

       – Вони полетіли подивитися на чорну діру яка утворилася після нього! – почули вони о рації голос Анатолія.

       – Чорт забирай! – закричав Новохатський. – Звільню усіх!

       – Якщо вони будуть живі… – відповіла Вероніка.

       – За ними! – закричав Роман.

       – Ми зараз! – крикнув Анатолій, і кинувся убік де знаходився супутник. Зараз у тому місці перебувала команда капсюли.

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

– Поки не можу сказати точно, – майже закричав Тихон, – але те, що це якась аномалія це точно!

– Та що ж це за аномалія? Вона що, по вашому, жива? – кричав у паніці Наум.                                                                   

– Мабуть. – сказала Марія і продовжила викликати корабель.

– А що тоді ви робите на цьому шатлі? – не припиняв Борищак.

– Я ним керую, – відповів Кривцун. – Але цю здогадку вважаю такою, що має права на життя.

– Гм... – тільки і сказав Борищак і відвернувся в ілюмінатор.

– Зв’язку немає. – сказала Марія.

– Може усаткування не працює? – зппитала Марія.

– Авжеж! – вигукнув Борищак. – Ви тільки погляньте що коїться за ілюмінатором! Йдуть якісь перешкоди і нічого більше немає!

– Дай я! – сказав Наум, відштовхнувши Марію від зв’язку.

Трохи образившись на грубість Наума, дівчина відійшла до свого місця і знову сіла малювати, намагаючись пригадати кожну дрібницю падіння супутника самої далекої планети Сонячної системи.

– Та що це за аномалія?! – закричав Наум. – Летімо назад на космоліт!

– Так, здається це найкращий вихід. – сказав Тихон. – та шатл мене не слухається.

– Як це? – спитала Марія, підходячи до Кривцуна і сідаючи у крісло другого пілота.

– Я намагаюся лише втримати його, бо його кудись тягне невідомою силою.

Тут відбувся сильний поштовх по шатлу. Він понісся вниз і впав у воду. Всі попадали хто куди. Марія ледь утрималася на своєму місті, бо заздалегідь, на всяк випадок, встигла пристебнути себе паском безпеки. Олександр впав на підлогу з таким грохотом, що тільки дивом не зламав собі що-небудь. Тихон вилетів з крісла пілота і вдарився головою об сусіднє крісло та втратив свідомість.

– Та що це за аномалія?! – закричав Борищак.

– Шкода що нема зв’язку… – зітхнула Марія. – Ми загинемо і на цьому буде все.

– І скільки ми так «триматимемося»». – саркастично запитав Наум.

– Чорт забирай! Не знаю!

– А я знаю! Поки нас не затягне туди! – показав Наум у порожнечу.

Капсюлу щось сильно штовхнуло убік до «циклону» і його почало тягнути кудись униз. З кожною секундою тяжіння ставало сильнішим. Всі попадали хто куди. Марія ледь втрималася на своєму місті, бо заздалегідь, на всяк випадок, встигла пристебнути себе паском безпеки. Наум впав на підлогу з таким грохотом, що тільки дивом нічого собі не зламав. Тихон вилетів з крісла пілота і вдарився головою об сусіднє крісло та втратив тяму.