Розділ 11

       Команда «Зоряного скорохода» та два астронавти дослідницького космольота «Сонячне сяйво» піднялися на борт літального апарату який стояв неподалік печери.

       – Як ви нас знайшли? – запитав Самойлов.

       – А ми потрапили, ну, не те що у пастку, – почала було говорити Мухамедшина, – та, натрапили на космоліт…

       – …без пізнавальних знаків. – закінчила за неї силовик.

       – А ви що, щось знаєте? – запитав Руслан. – Що це за космоліт?

       – Ми знаємо дуже мало. – відповів Самойлов. – І все-таки, як ви нас знайшли?

       – Пролітаючи вже над планетою, – відповіла інженер зв’язку та зйомок, – ми вирішили зв’язатися з командою «Сонячного сяйва», тобто з вами. Але рація не спрацювала. А коли пролітали над якимось містом, то увімкнулася рація, але ми нічого не встигли ні прийняти, ні передати.

       – Вас знайшли ті, хто був на космольоті без пізнавальних знаків. – сказав Самойлов.

       – Ну… Так. Але, як ти здогадався? – запитала Ірина.

       – А тут нічого таємного нема. – посміхнувшись відповіла силовик. – Ми теж опинилися тут так би мовити «завдяки» цьому космольоту, точніше тим, хто знаходився усередині.

       – І як довго ви тут знаходитесь? – запитав Максимович.

       − Годин дев’яносто шість. – відповів Самойлов.

       − Тобто, − підсумувала Вікендорф, − ви тут знаходитесь вже чотири незалежні доби.

       − Саме так. – відповів Самойлов.

       – А чому вас досі не забрали? – запитав Лесик.

       – Вони вже видно гадають, що ми або зникли без вісти, так як команда нашої капсули, або мертві. – відповів Самойлов.

       – Ви знаєте, де зараз ваші? – запитав пілот.

       – Якщо мається на увазі команда капсули, – відповів Самойлов, – то ні.

       – А що сталося з командою капсули? – запитала Мухамедшина.

       – Їх відправили обстежити планету і скласти її карту, – сказала силовик – але час який був їм відведений вже минув, а вони не повернулися. Ми гадаємо, що їх викрали ті, хто прилітає сюди на космольотах без пізнавальних знаків.

       – Не роби поспішних висновків. – сказав Островський, звертаючись до Абдулатіпової. – Якщо вони живі, то їх потрібно вихволяти.

       Самойлов звернувся до начальника експедиції «Зоряного скорохода»:                                                                                                              

– Олександре, дозволь скористатися системою Космонет.

       − Що ти збираєшся робити? – запитала товариша Світлана.

       − Хочу спробувати викликати команду «Сонячного сяйва».

       – Петре! – звернувся до оператора відеоспостереження представниця силової підтримки «Сонячного сяйва». – А ти не боїшся? Ми хоч і не у покинутому місці, проте нас можуть засікти.

       – Треба ризикувати. – відповів Самойлов.

       – Будь ласка! – мовив командир космольота, вказуючи на систему, яка стояла неподалік пульту управління.

       Сівши за пульт, Петро почав викликати Землю. Проте, після кількох спроб юнак зняв навушники, і звернувся до Максимовича:

       – Сашко! Здається, не працює система. Що робити?

       – Як це?

       – Ну, подивись сам. – запропонував астронавт із першої експедиції.

       Ірина Гаркавенко сіла за пульт, і одягнувши навушники, почала викликати спочатку команду Сонячного сяйва», потім Землю. Але і у неї нічого не вийшло.

       – Нічого не розумію – вигукнула вона знімаючи навушники і встаючи із крісла. – Вона ж працювала! Принаймні, у місті Що трапилося?

       – А якщо полетіти у покинуте місто? – запитала Ірина Гаркавенко, та її заперечив Самойлов.

       – Якщо ми ткнемося туди, то яка гарантія того, що залишимося живими?

       – Так. – Підтвердив Максимович. – Нам туди неможна.

       – Невже ніде на планеті нема більше такого місця, де працювала б рація? – стурбовано запитала зв’язківець.

       – Тобі краще знати! – уколов її Гавриленко.

       – Судячи з усього, – відповів за зв’язківця Петро, – окрім покинутого міста на планеті таких місць не існує.

       Уся команда «Зоряного скорохода» знали скільки астронавтів має входити до складу пошуково-дослідницької групи Петра Павлюка.

     – Ну, – сказала Мухамедшина після невеликої паузи, – ми вже напевно знаємо, що ви не загинули, і не потрапили у полон.

       – Головне щоб були живими астронавти які пішли вас шукати та команда капсули – сказав Самойлов. – Без них експедиція вважатиметься зірваною.

       – А коли так, – сказав Максимович, – зараз летимо шукати решту вашої команди. Сподіватимемося, що вони жмві усі без вийнятку. Усім зайняти свої посадочні місця! – скомандував Максимович нещодавно підібраним астронавтам. – Ми летімо до решти команди із «Сонячного сяйва».                                          

Як тільки усі сіли на посадочні місця і «Зоряний скороход» рушив на пошуки решти астронавтів із «Сонячного сяйва», космоліт Максимовича щось потужно штовхнуло.                                                                       

− Що це? – запитав Самойлов.                                                           

− Поки ще не знаю... – відповів йому Кудінов. – Але мені це дуже не подобається.

− Мені теж! – сказав Олександр Ігорович і піднявся зі свого крісла, показуючи усім в убік.                                                                                         

Прослідкував за рукою Максимовича всі побачили на горизонті корабель невідомої моделі. Наче хтось самотужки змайстрував цю споруду.

− Це корабель Гільдії! – закричав Кудінов і рвучко, нікого не попереджуючи рвонув корабель вниз до самої поверхні планети.                 

Такого маневру не чикав ніхто, а Самойлов вже точно. Не втримавшись він полетів через увесь салон і вилетів у складову кімнату, затримавшись об птаха, який висів на гачках.

− Тихіше! – закричав Петро звідти.

− Пробач. – сказав Кудінов. – Якщо ми не сховаємось від них зараз, то через декілька хвилин ми можемо вже і не намагатися це зробити.          

Він знову рвонув корабель убік.

− Що тепер? – запитала Абдулатіпова.

− Тепер ми просто повинні знайти вашу команду, бо їм тут буде непереливки.