Розділ 14

    Шнипірові не спалося. Він думав про те, як міг космоліт Гаркавенка опинитися на такій великій відстані від Зірди, Адже, від того місця, де було знайдено космоліт, сюди що найменше 12000 світлових років! Тим не менше… А можливо… Точно! Так воно мабуть і є! Книга! Не пройшовши випробування страхом, як сказав Кузнєцов, книга перенесла усіх живих членів тієї команди на Зірду! І потім, голос. Той самий голос, який вони чули на касеті вставленій у диктофон. Голос не міг належати Михайлові Гаркавенку. Якщо не він, то, хто? Хто міг їх попереджати,

як тепер з’ясувалося, про небезпеку? Треба буде попросити завтра Кузнєцова ще раз прослухати запис на касеті.

    Шнипір вже збирався заснути, як раптом увімкнулася радіостанція. Він кинувся до неї і увімкнув.

    На зв’язок виходив Кузнєцов.

    Ти не спиш? – запитав лінгвіст.

    Ні. – зітхнувши відповів Петро. – А ти?

    Зайди до мене. Я нарешті зробив розшифровку запису на касеті.

    Почувши про те, що нарешті зроблено розшифровку, Шнипір підскочив наче облитий кип’яиком.

      Ти розібрався з текстом на касеті? – перепитав він.

      Так.

    Не минуло і хвилини, як Шнипір був у каюті Кузнєцова. Увійшовши до усередину, Шнипір побачив, що Кузнєцов сидить у відкидному кріслі спиною до столу. У руках він тримав диктофон і якийсь аркуш невеликих розмірів. Він відірвався від паперу, і подивився на увійшовшого. Шнипір стояв неподалік від Кузнєцова. Запросивши жестом увійшовшого сісти, Кузнєцов не говорячи жодного слова, увімкнув той самий запис, який вже не одноразово чув начальник експедиції. Як і тоді, коли вперше Шнипір почув запис, його якість не змінилася. Так само, розібрати нічого було не можливо.

    Шнипір вимкнув диктофон, і віддав його Кузнєцову.

    Ось текст з касети. – протягуючи Петрові аркуш паперу, сказав Кузнєцов.

    Начальник експедиції узяв аркуш.                       

На ньому було наступне: 

    «Увага! Ті, хто мене зараз чує! З вами говорить Андрій Кокорін. Зараз ми знаходимося на відстані 12000 світлових років від планети Зірда. На космольоті ми лишилися удвох. Решта вже на планеті. На нас напали якісь тварини велетенських розмірів. Благаю вас, на Зірду не летіть! Відлітайте звідси! Повертайтеся на Землю! Інакше ви…»

    На цьому місці очевидно запис на касеті уривався, тому, що текст на плівці уривався на півслові.

    …ми усі загинемо. – закінчив обірвану фразу Шнипір

    На щастя, – видихнув Кузнєцов, – усі залишилися живі.

    Так, це дійсно так. – відповів начальник експедиції. – Хоча ми могли б і зазнати втрат.

    На якийсь час запанувала тиша, під час якої і Шнипір і Кузнєцов думали про одне і те саме. Вони думали про те, що якби не книга, яку вони знайшли, то, можливо, було б усе інакше. Але, на жаль, це не так.

    Нарешті мовчання було перерване.                            

Його перервав Шнипір. 

    Де книга? Так, так, на «Альграбі».

    Кузнєцов показав жестом на полицю.

    Вона тут.

    Потрібно повернути її на планету.

    Кузнєцов кивнув.

    Ну, а зараз – сказав начальник експедиції, поглянувши на незалежний годинник – час спати. Залишилося лише шість годин на відпочинок.

      Вони потисли один одному руки, і Шнипір залишив каюту.