Розділ 2

    Сидячи у своєму скромно обставленому кабінеті, у якому знаходилися прямо напроти вхідних дверей робочий стіл середніх розмірів, чотири стільці – на одному з них і сидів Шнипір, – праворуч від нього знаходився сейф, а ліворуч – вікно за яким виднівся велетенський сад висаджений мешканцями Землі у період з 2031 до 2140 року. Цей сад був самий великий не лише на Землі, але і у всій системі. Шнипір сидів за своїм робочим столом, готуючись до майбутньої експедиції.

    Петро знав дату, коли Гаркавенко відправився у відкритий космос, тому, що він, Петро, був присутній на космодромі під час зльоту космольота Гаркавенка.

    Знайшовши потрібну систему, Шнипір побачив, що це невелика система, де замість назв планет поруч них стояли лише цифри. Це означало, що систему було відкрито відносно нещодавно. Вони означали номер планети у системі та її величину. Розібратися з цифрами не складало ні найменших труднощів, тому, що під рукою у Шнипіра завжди був «Довідник Всесвіту». Відкривши його, Петро почав читати: «Система Жовтої Зірки одна із самих маленьких…» Петро знайшов систему Жовтої Зірки на карті. Планета Монід знаходилася під другим номером. Це означало, що вона знаходиться під другим номером від центрального світила системи.

    Значить, експедиції під його керівництвом доведеться летіти на планету Монід, яка знаходиться… Шнипір придивився до карти, роздивляючись цифри поруч цятки, якою було позначено Монід, але логарифмічної лінійки поруч не виявилося, і він відклав «Довідник Всесвіту» у бік.

    І без довідника він чудово знав, що відстань від однієї планети до іншої складає приблизно 39 астрономічних одиниць. Потім він дістав знімок, який переслав на Землю супутник 2,5 незалежних роки1 тому, і ще раз уважно поглянув на поверхню планети. За зображенням друга планета Жовтої Зірки нічим не відрізнялася від Землі того часу, коли Земля лише з’явилася у просторі Всесвіту. Точнісінько так виглядала поверхня Моніда. А так, як знімок був кольоровим, на ньому можна було роздивитися усі кольори веселки, що говорило про наявність на планеті достатньої кількості води, мінералів та хімічних елементів. З історії планети Шнипір дізнався, що Монід, якщо так можна висловитися, «живе друге життя». Три тисячі років тому планета буквально згоріла від перегріву головним світилом системи, тобто, світило спалило на планеті усе живе. З часом, світило саме згасло, і тепер є велетенським астероїдом, який кружляє у безповітряному просторі системи Жовтої Зірки. Тому зараз Монід «переживає другу молодість».

    Придивившись краще, Шнипір побачив, що на знімку щось лежить на поверхні планети. Це було щось велике, тому, що його було видно з висоти зйомки, тобто, майже з орбіти планети. Але, як він не придивлявся, нічого розібрати не міг.

Шнипір поклав на стіл знімок, і відкинувшись на спинку стільця, закривши очі, став думати про те, що могло б бути зображено на знімку. Він перебирав у пам’яті усі публікації та повідомлення електронних засобів масової інформації.

    Нарешті він встав, і, підійшовши до бару, тривалий час вдивлявся у його зміст. Потім відкрив, і дістав пляшку пива. Повернувшись до столу, мигцем кинув погляд на знімок, і відкрив пляшку.

    Цієї миті на вхідних дверях засвітився зелений вогник, який сигналізував про те, що за дверима знаходиться відвідувач. Коли двері, які за кольором були як стіна провалилися у шахту, Шнипір побачив Віктора Лєлєснікова який стояв за ними.

   ─ Доброго дня, – привітав Петро колегу. – Заходьте.

    Коли Лєлєсніков зайшов, Шнипір запитав у нього:

    ─ Щось питимете?

    ─ Ні. – відповів Віктор.

    ─ Тоді і я не буду. – сказав Шнипір, і поставив вже відкриту пляшку до бару. – Ви хотіли про щось дізнатися?

    Не дивлячись на те, що Віктор був у нього підлеглим, але Віктор був старшим за Петра, і тому Петро все ще називав усю свою команду на «ви».

    ─ Не дізнатися, а повідомити. – сказав Віктор. – Повідомити про те, що старт переноситься на чотирнадцяту годину за Гринвічем2. З чим це пов’язано – я не знаю. Просили передати з ЦУПу.

    ─  Раніше чи пізніше, для мене різниці нема. В решті решт я вже до цього звик. А чому не подзвонили?

    ─ Мабуть, це конфіденційна інформація, бояться, що прослуховують…

    ─ Хто?

    Віктор повів плечима і підійшов до карти та довідника, які лежали на столі.

    ─ Це я дивився, де знаходиться система Жовтої Зірки. Просто, хочеться, хоча б теоретично знати, куди доведеться летіти. Я так гадаю, що на дорогу нам доведеться витратити десь три незалежні дні3. Це в один кінець.

    Лєлєсніков лише зітхнув. Зрозуміло, що майже половина доби піде на відліт у відкритий космос: поки ракетою доправлять команду на космоліт, який чекатиме на орбіті, поки дадуть дозвіл на відправку, поки космоліт розженеться, щоб вийти на траєкторію самого «відриву». Потім політ безповітряним простором, гальмування і в решті решт посадка на незнайому та чужу для кожного з них планету. А далі вивчення гравітації планети, повільна посадка з пошуком місця висадки.

    Шнипір продовжував:

    ─ За моїми розрахунками, шлях до системи Жовтої Зірки знаходиться тут. – він показав ручкою невелику ділянку карти. – Відстань між Сонячною системою та системою Жовтої Зірки складає тридцять п’ять біліонів4 світлових років5. Що стосується місцезнаходження цієї системи, то ось її координати.

    Шнипір простяг Вікторові папір складений вчетверо. ─ Так, по прямій ми долетіли б туди за кілька годин. А тут дійсно прямим шляхом не обійдешся. Доведеться двічі повертати. Повернути біля системи Сектор Ригель… До речі, у якої планети там сама сильна гравітація?

    ─У Бергеза. – Відразу відповів Петро, тому, що він вже продумував цей варіант.

    ─Значить, вийдемо на орбіту Бергеза, і розвернемо космоліт у бік системи Домерг. Там повернемо поруч Тріполя, і лише тоді повернемо на систему Жовтої Зірки. – завершив свою думку Лєлєсніков, повертаючи Шніперу папір. – Весела подорож нам належить…

    ─ Так… ─ багатозначно протягнув Петро. – Як Михайла Гаркавенка занесло так далеко?! – І де тепер його

шукати? Адже Монід останнє відоме їхнє місце перебування. Знаєш, куди можна було залетіти за два з половиною незалежних роки на космічному кораблі?

    ─ Навіть не здогадуюсь. Ну, а не може бути так, що на зворотному шляху вони були обстріляні, або хтось прийняв їхній космоліт за космоліт нашого ВКФ? – висловив припущення Лєлєсніков.

    Шнипір підійшов до бару і наливши собі соку, запитав:

    ─ Ви гадаєте, що вони були обстріляні?

    ─ Це одна з версій усіх засобів масової інформації. – відповів командир космольота.

    ─ Тоді, як ви поясните ось це?

    Шнипір поклав перед співрозмовником той самий знімок, що роздивлявся до цього.

    ─ Як ви вважаєте, що це може бути? – Ще за півхвилини додав: ─ Цей знімок нам приніс два з половиною незалежних роки тому супутник.

    Лєлєсніков узяв до рук знімок, і довго його роздивлявся. Потім заперечливо похитав головою.

    ─ Нічого напевне сказати не можу.

    ─ Значить, - сказав зітхнувши Шнипір, ─ поки ми не відправимося на пошуки наших колег, зображення на знімку залишиться для нас загадкою.     

    Потім після невеликої паузи запитав:

    ─ Можливо, Ви, Вікторе Петровичу, пам’ятаєте, навіщо ми послали два з половиною роки тому експедицію у відкритий космос?

    Лєлєсніков кивнув.

    ─ Звичайно. Навіть, пам’ятаю статтю про ту експедицію. Як же там писалося… Щось на зразок: «Наша планета гине, – треба шукати нові місця для колоній землян».

    ─ Точно! Тепер пригадую! І це все, для чого вони були послані?

    – Вони були послані на нововідкриту планету, перевірити, чи можна на ній жити.

    ─ Так, так. Пам’ятаю. По-моєму, цей політ присвячений сумній даті: 75 років від дня нападу на нашу систему прибульців з Великої Магелланової Хмари.

─ Так, я чув про цю війну, ─ ще раз поглянувши на знімок, відповів Лєлєсніков. – Про неї писало багато засобів масової інформації. Навіть книга вийшла, яка так і називається: «Війна у Сонячній системі: аналізи та коментарі». Її написав Тамазов. Якщо бажаєте, можу дати почитати.

    ─ Ні, дякую, ─ відповів Шнипір. – Коли повернемося з експедиції, тоді і почитаю. За тиждень – Новий рік, а разом з ним, за тринадцять днів після його початку, у нас старт.

    ─ Вірно, ─ відповів Лєлєсніков. – Для астронавта, коли залишається двадцять днів до старту, можна сказати, що часу майже нема.

    Шнипір повернувся спиною до вікна, і не відходячи від нього, повідомив Лєлєснікову, який продовжував сидіти за робочим столом Шнипіра:

    ─ До складу експедиції увійшли двадцять два астронавти. Змін нема, окрім того, що переноситься сам політ. Так що треба поки що відпочити перед польотом.

    ─ Так, ─ сказав Лєлєсніков. – Завтра буду у Вас. Можете зв’язатися зі мною у будь-який час.

    Шнипір коротко кивнув. Лєлєсніков вийшов. Хвилини дві Петро дивився на двері. Потім увімкнув один з відеофонів7, по якому цієї миті ішов випуск новин.

    Ведучий говорив про те, що 13 січня 2147 року стартує експедиція під керівництвом Петра Шнипіра, а також, з якою метою її організовано.

       Усе це Шнипір. знав і без новин. Він вимкнув відеофон, і з думками про майбутню експедицію вийшов з кабінету.