Розділ 38

       Повернувшись до каюти начальника експедиції, звідки Вавилов пішов до каюти, у якій перебуває під вартою чужинець, зв’язківець підсумував звертаючись до товаришів, що їхній заручник не бажає розповідати хто прилітає на планету і з якою метою. Потім він дав доручення Давигорі пошукати у Світовому Мозку інформацію, яка стосується даного шрифту.

       Коли Анатолій вийшов, Вавилов звернувся до решти астронавтів.

       – Що робитимемо у ситуації, яка склалася?

       – Особисто у мене – відгукнувся Шеймберг, – пропозицій ніяких немає, окрім однієї.

       – Поділися. – попросив Євген Вавилов.

       Той продовжив:

       – Пропоную, у тому разі, якщо космоліт без пізнавальних знаків ще раз з’явиться над планетою, просто захопити його разом з екіпажем, і сказати, що ми їх відпустимо тільки тоді, коли побачимо своїх товаришів живими та здоровими.

       – І як ти це собі уявляєш? – запитав Шеймберга Гавриленко. – Ти ж хімік, а не боєць силової підтримки і маєш розуміти, що пропонуєш те, що аж ніяк нездійсненне. Нездійсненне тому, що…

       – …потужна магнітна гармата. – закінчив за біолога хімік. – Я це пам’ятаю. Але ж і ти, Женю, не забувай, що гармату можна відрегулювати і встановити будь-яку потужність.

       – Антон правий. – вступив у розмову Гавриленко. – Гармату дійсно можна відрегулювати на будь-яку потужність. Проте, треба враховувати і те, що можна встановити на таку потужність, що промінь просто не досягне своєї цілі. Але, у нас іншого виходу нема. Тож, давайте прорахуємо яка має бути потужність гармати, щоб збити космоліт і при цьому ті, хто там знаходиться не загинули. Якщо, скажімо, на потужності двадцять ми збиваємо літальний апарат, і при цьому його екіпаж весь гине, то для здійснення того, що запропонував Антон, нам потрібно встановити потужність гармати приблизно на п’ять пунктів, а то і наполовину менше ніж зараз. Почнемо з п’яти.

       Дабижа підійшов до пульта магнітної гармати і встановив той рівень про який щойно говорив Вавилов.

       Євген вдихнув повітря, щоб віддати наказ про ще один похід на підбитий космоліт, і забрати усю зброю, яка там є, але не встиг. Його випередив пілот, який сидячи за штурвалом дивився у оглядове скло, і готовий у будь-який момент підняти угору космоліт.

– А ось і наші «гості».                                                                        

Усі поглянули у лобове скло, перед яким сидів Власенко. Прямо до них наближався черговий – вже третій за ліком – космічний корабель без пізнавальних знаків. Ті, хто був відповідальний за роботу тих чи інших систем, не чекаючи команди увімкнули їх на повну потужність, і лише поглядами давали зрозуміти, що у них усе готово до бою. Вавилов як інженер анігіляційних установок – на даний момент він виконував саме цю роботу – ще раз перевірив готовність магнітної гармати, так само як і решта, дав сигнал, що і у нього все готово до бою.

       Проте, так, як планували астронавти із Сонячної системи, не відбулося. Космоліт без пізнавальних знаків пролетів над «Сонячним сяйвом», після чого астронавти почули голос з ворожого літального апарату.

       – Пропоную домовитися! – почав голос. – Ми вам віддаємо ваших товаришів, ви нам – нашого, і ви повертаєтеся у Сонячну систему, і більше не заважаєте ні нам, ні тим, хто мешкає на цій планеті.

       Астронавти усі як за командою, переглянулися між собою. У відповідь Вавилов похитав головою, даючи зрозуміти, що це не можливо. Не для того вони прилетіли сюди, щоб зараз не виконавши завдання яке перед ними поставлене, повертатися додому.                                                 А у голос сказав:

       – Нам треба подумати.

       – А тут нічого думати! Погоджуйтесь!

       Зв’язківець замислився. Зараз він прораховував усілякі варіанти: як можливі, так і неможливі. Вираз його обличчя говорив про одне: як би там не склалося далі, вони мають продовжити роботу на планеті.

       – Ми згодні. – нарешті сказав зв’язківець космольоту «Сонячного сяйва», при цьому піднявши угору ліву руку.

       Космоліт без пізнавальних знаків почав заходити на посадку.

       Бачачи, як довго літальний апарат це робить, Вавилов звернувся до пілота, якому навіть не довелося піднімати космоліт над планетою:

       – Андрію! Зверни увагу, як довго вони заходить на посадку. Упевнений, що цього часу нам цілком достатньо, щоб збити цього «малюка».

       – Відразу після обміну? – запитав пілот.

       – Не зовсім. Треба трохи відлетіти, щоб вони побачили, що ми дійсно маємо намір залишити планету. А тільки потім Пінчук відтягне на себе важіль «магнітки».

Пінчук кивнув, сів поруч важеля магнітної гармати, і почав дивитися в оглядове скло пілота.