Роззділ 12

    Йшов 38-й незалежний день роботи у відкритому космосі. Протягом минулих днів більшість з астронавтів вже були виснажені безперервними пошуками, і дехто почав порушувати питання про повернення на Землю. Але, після короткої наради, на якій був відсутній Кузнєцов, було вирішено продовжити пошуки. Води та харчів залишилося трохи більше, ніж на 6 незалежних днів. Потім Шнипір виклав свою ідею про те, що потрібно буде зробити перед тим, як полетіти на Монід. Чи поталанить їм цього разу? Ніхто, принаймні, більшість вже не вірили в успішне завершення експедиції. На цьому засідання було завершено.

    За декілька хвилин Шнипір вже знаходився на «Альграбі». Зайшовши усередину космольота, і пройшовшись двома коридорами, де він ходив усього декілька днів тому, начальник експедиції помітив, що залишків двох членів експедиції із «Альграба» вже не було. Відмітивши про себе, що їх вже забрали, Шнипір попрямував до тієї самої каюти, у якій останнього разу ночував Кузнєцов, і з якої почалися їхні пригоди.

    Петро зупинився неподалік неї, і почав прислухатися, чи нема поштовхів у тому районі космольота. Поштовхів не було. За дверима так само тихо, але Шнипір знав, що за бортом «Альграба» все ще знаходяться декілька сотень або навіть тисяч ціх велетенських потвор. Скільки їх там не було б, начальник експедиції знав одне: будь що, їх потрібно відправити на ту саму планету, про яку розповідається у книзі. Він згадав, у якій каюті було знайдено злощасну книгу. Зараз вона має бути там само, де її загубив Кузнєцов, коли виштовхував з каюти Яніту. Але, книги там не виявилося.

    «Кузнєцов!» – промайнуло у Шнипіра у голові, і він побіг назад на «Королеву Сонця» у каюту Костянтина.

    Поруч каюти стояли інші члени екіпажу.

    Шнипір підійшов до каюти. Астронавти пропустили начальника експедиції у каюту, і він побачив розгублені вирази облич своїх колег. Роззирнувшись довкола, Петро побачив ту саму книгу. Вона лежала на одній із полиць. Начальник експедиції обвів поглядом каюту, потім перевів погляд на Кузнєцова та Кудінову. Ті у відповідь розгублено розвели руками.

    Я її сюди не приносив! – сказав Кузнєцов. – Коли я зайшов до каюти, вона вже стояла на полиці.

    Шнипір підійшов до ілюмінатора, за яким все ще знаходилися палеозаври, але, вони не атакували ні той, ні інший космоліт.

    Поспостерігавши декілька хвилин за тваринами, Шнипір відійшов від ілюмінатора, і сказав:

    Дивно. Сьогодні вони космоліт чомусь не атакують. І взагалі, поводять себе не звичайно. Ми вирішили повернути книгу на Монід. Є підозра, що саме на цій планеті і знаходиться команда з «Альграба». – сказав Лєлємніков Кузнєцову.

    Шнипір перевів погляд на книгу, яка лежала на полиці, узяв її до рук, і почав переглядати.

    Тут нічого нема про поведінку тварин? – запитав він у Кузнєцова.

    Ні. – тихо сказав лінгвіст, даючи усім зрозуміти, що він її прочитав «від» і «до». – Там лише сказано, що вони завжди нудьгують за батьківщиною. Але, де їх батьківщина не знають…

    Відкрилися двері, і зайшли Михайло Муха та Юлія Войтович. У руках Юлія тримала папку середніх розмірів.

    Ось карти планет, на які ми висаджувалися. – віддаючи папку Шнипіру, пояснила Юлія.

    Дякую. – подякував колег Петро. – Тепер треба зібрати деяку інформацію стосовно планети, на яку нам доведеться сідати. Також необхідно відремонтувати «Альграб», і як тільки у нас буде достатньо інформації про планету, вирушаємо у дорогу.

    Петре, ви цікавилися, чому потвори не атакують космоліт? – запитав Кузнєцов.

    Шнипір кивнув.

    Станьте он там, у тому кутку. – попросив лінгвіст. – Я кину книгу у куток, а ви якийсь час не піднімайте її – десь близько півхвилини. Потім підніміть книгу, і, відкривши на триста п’ятнадцятій сторінці, почніть читати будь-яке заклинання.

    Шнипір кивнув, і пішов у протилежний куток. Зачекавши, поки начальник експедиції дійде у протилежний кут, Кузнєцов узяв з полиці книгу.

   Гаразд! – сказав Костянтин, і запитав:  На якій сторінці відкривати?

    На триста п’ятнадцятій. – відповів Петро.

    Добре. – сказав Кузнєцов, і кинув книгу у куток каюти.

    Шнипір та решта одночасно поглянули на незалежні годинники, і почали чекати, що буде далі.

    За чверть хвилини пролунав такий само шум, як і минулого разу. Шнипір поглянув на лежавшу неподалік книгу, потім перевів погляд на Кузнєцова, але, той жестом показав, щоб книгу не чіпати. Ще за якийсь час космоліт струснув потужної сили удар.

    «Знову почалося. – подумав начальник експедиції. – Але, потрібно витримати пів хвилини! Цілих пів хвилини! Цілих пів хвилини! Це ж, вічність!»

    Щосекунди удари ставали дедалі сильнішими.

    Нарешті Кузнєцов поклав руку на годинник. Пів хвилини збігали. Лишилося кілька секунд. Три, дві, одна…

    Книга! – крикнув Кузнєцов.

    Начальник експедиції схопив книгу, і почав гортати її, перекидаючи відразу по кілька сторінок. Нарешті він зупинився на триста п’ятнадцятій, де сказав Кузнєцов, і почав читати із самого першого заклинання. Коли Шнипір прочитав перші два слова, удари припинилися.

    Не зупиняйтеся! Читайте далі! – крикнув Кузнєцов, помітивши, що Шнипір розслабився.

    Шнипір продовжив читати, і, раптом, зрозумів, що він читає. Що він читає так, начебто заклинання було написане саме для нього! Його рідною українською мовою! Але ж, спочатку, усю книгу було написано древньою англійською мовою! Шнипір почав вчитуватися у те, що читає, і зрозумів: він читає заклинання, яке призначене для відправки тварин на їхню планету, де розташовано «Міжгалактичне Об’єднання Небесного Інституту Духів».

    З кожним наступним словом, прочитаним Шнипіром, шум ставав все тихішим і тихішим. Коли він прочитав останнє слово, шум стих остаточно. Шнипір та його товариші прислухалися. Усе було тихо. Продовжуючи тримати книгу у руках, Шнипір підійшов до ілюмінатора. Ніде нікого не було.

    Обережно покладіть книгу на стіл. – сказав Кузнєцов, звертаючись до Шнипіра.

    Ну, ось і все – сказав начальник експедиції, підходячи до полиці. – Ми знищили їх багато, але відправити тварюк на їхню планету все ж надійніше.

    Автора у книги нема. – говорив Кузнєцов – тому, що її написало багато авторів. А назва «МОНІД» Ї це не планета, а абревіатура якогось «Міжгалактичного Об’єднання Небесних Інститутів Духів». Сама ж книга – це підручник цього інституту, яка виховує уміння боротися зі страхом. Так що можу привітати вас усіх з успішно пройденим курсом «Боротьби зі страхом». – напівжартома сказав Кузнєцов, хоча цей жарт ніхто не оцінив. І додав: - Судячи з усього, команда «Альграба» цей курс не пройшла.

    Шнипір обережно поклав книгу на полицю, і сказав:

    У нас лишилося менше незалежної доби до старту. Тільки куди тепер летіти?

    Загублених шукати на Зірді. – тихо сказав Кузнєцов.

    Що?

    Там сказано: «Загублених шукати на Зірді». Це планета, де знаходиться Інститут…

    Треба зібрати інформацію про цю планету, і відремонтувати, нарешті, космоліт.

    Маю попередити – сказав Кузнєцов, коли усі почали розходитися – що на Зірді ми маємо бути дуже обережними.

       Тут вже будь певний – ми будемо гранично обережними. – сказав Шнипір. – А зараз – за роботу.