Розділ 20

    Продершись знову до бібліотеки, астронавти почали передивлятися літературу, яка там знаходиться. Переглянувши кілька книг, вони зрозуміли, що це ті самі підручники, які їм нещодавно було видано.

    Кузнєцов підійшов до начальника експедиції:

    Ну, Петре – сказав він – у нас іншого виходу нема. Необхідно спалити усе те, що знаходиться у бібліотеці.

    Шнипір кивнув на знак згоди.

    Усі як один, не чекаючи команди, витягнули бластери і спрямували їх у бік декількох книг.

    Перед тим, як вистрілити – сказав Кузнєцов – хочу нагадати, що навіть, якщо ми підпалимо одну книгу, слідом за нею спалахне решта. Але, чим більше ми підпалимо книг, тим швидше згорить усі їхні надбання.

    А ти упевнений, що це спрацює? – боязко запитала Ільїнська.

    Якби не був упевнений, ми цього не робили.

    Цього і не варто робити. – пролунав голос, у якому астронавти впізнали той самий голос, який розмовляв з ними у вестибулі. Принаймні, їм так здалося. – Все рівно у вас нічого не вийде. Давайте, краще, підемо до класу, і почнемо перший урок.

    Давай! – крикнув Кузнєцов, і не цілячись, вистрілив по одній із полиць.

    Те ж саме зробили і решта астронавтів.

    За декілька хвилин бібліотека вже палахкотіла так, наче її було підпалено кілька годин тому.

    Стоячи на вулиці, астронавти чули, як у середині приміщення лунало виття та ревіння тих, хто там залишився.

    Ну, друзі – сказав Шнипір, коли приміщення майже згоріло – наше перебування тут підійшло до свого кінця. Ми не змогли врятувати ані команду Михайла Гаркавенка, ані місцевих мешканців. Але ми з вами, зробили, на мій погляд, дві справи, вірніше, одну довели до її логічного завершення, і одну доведемо. Ми з вами не врятували наших колег. Вони загинули рятуючи мешканців Всесвіту, і ціною своїх життів, вони зробили це. Ми маємо забрати їхній космоліт на Землю, і повернути у розпорядження Цивільного Космічного Флоту для того, аби на ньому мали змогу літати інші.

    Астронавти ще раз поглянули у той бік, де нещодавно стояло приміщення МОНІДа. Тепер це були лише обгорілі стіни. Наступної миті вони впали, наче на них обвалилося щось більш важке, ніж вони самі.

   За кілька хвилин астронавти сиділи у космольоті кожен на своєму посадочному місці. Усі вони думали про те, що їм довелося пережити протягом цієї експедиції.

    Нарешті мовчання було перерване. Його порушив Петро.

    –Знаєте, друзі, звичайно, шкода, що ми так і не змогли забрати астронавтів з команди Михайла у Сонячну систему. Також шкода, що ми не змогли їх врятувати. Але…

    –Своїми життями вони врятували жителів інших утворень Всесвіту. – Сказала Жулєва.

    –Взагалі-то, Світлано, я не про це.

    –А про що? – запитав Лєлєсніков.

    –Я про те, що… Пам’ятаєте, коли ми летіли на Зірду, я переглядав карти та знімки тих планет, на які ми здійснювали висадки, коли шукали наших колег? Так ось. Там були знімок і карта однієї планети, від якої до Зірди було проведено лінію.

    –Мова йде про Унук-Ельхая. – Здогадався Роїк.

    –Так, Валерію. – відповів Шнипор. – Я ще тоді у вас запитував що це за планета з такою дивною назвою.

    –Ти що, розгадав таємницю назви планети? – спробував припустити командир космольота.

    –Ні. Але я не про це. Мене цікавила лінія, яку я бачив між Унук-Ельхая та Зірдою. Тепер я з упевненістю можу сказати що то за лінія.

    –Ти про що? – ніяк не міг зрозуміти хода думок свого товариша Зємцов.

    Не говорячи жодного слова, Петро показав Михайлові та решті знімок на якому чітко було видно лінію проведену між двома планетами.

    –Так ось. – продовжував начальник експедиції, коли йому було повернуто знімок. – Тепер я можу сказати з упевненістю, що цими лініями вказувалися планети, де мав би бути збудований черговий МОНІД і мешканці якої повинні були вступити до цього закладу на навчання.

    –На щастя, тепер вже усе скінчено. – вступила у розмову лікар зоряного флоту.

Добре, що усе добре закінчується. – сказав Шнипір – Тепер нам час летіти додому. «Альграб» поведе Олександр Глазков. Решта – на «Королеву Сонця».

    Ще раз визирнувши з ілюмінаторів, астронавти поглянули на те місце, де нещодавно стояло приміщення Міжгалактичного Об’єднання Небесного Інституту Духів, наче хотіли пересвідчитися, що він вже ніколи не відродиться із руїн. Воно залишалося нерухомим.

      Незабаром два космольоти із символами Сонячної системи на борту, відірвалися від поверхні «Планети тіней», і попрямували у бік Галактики Чумацький Шлях.