Розділ 12

       Із самого ранку, Бабнеку та Шеймбергові випало готувати обід для усіх тих, хто зараз перебував на березі річки.

       Так як приладдя яке було дано для дослідницької роботи на планеті затонуло разом з космольотом, то власне астронавтам нічого було робити, тож вони на цю мить були вільними від усілякої роботи і кожен займався хто чим міг, аби не нудьгувати.

       Обід вже був готовий і Бабенко ішов до наметів щоб покликати товаришів до імпровізованого столу який накрили вони з Шеймбергом.

       – Хлопці! Час обідати! – гукав інженер-технік.

       – Зараз йдемо! – почув він у відповідь кілька голосів. 

       Удалині вони почули гуркіт який стрімко наближався у їхній бік. 

       На мить астронавти завмерли кожен на тих місцях, хто де знаходився.

       – Ви чуєте? – запитав Антон, який підійшов, щоб сказати, що обід вже готовий. – Наче якийсь космоліт летить у наш бік.

       – Не «наче», а воно так і є. – відповів Гавриленко, і миттєво вихопив бластер тримаючи його напоготові. – Не знаю, хто як, але особисто я вмирати ще не бажаю.

       – Це може бути хто завгодно, тільки не космоліт без пізнавальних знаків. – твердо відповів Павлюк. – Можете мені повірити.

       – А, звідки така упевненість? – якось непевно запитав Токарєв.

       – Так. – підтвердив слова начальника експедиції Шеймберг. – Це не він. Швидше за усе, це космоліт із Землі!  

       – Значить, – висловив припущення Давигора, – це космоліт експедиції. Чи вантажний. Значення нема! Головне, що він з нашої системи! А якщо так, то…

       – Це все ж космоліт експедиції. – сказав хімік. – Повір, Миколо, моєму досвіду. Я побував на усіх планетах Сонячної системи, і знаю як працюють двигуни тамтешніх літальних апаратів.

       На горизонті з’явився космоліт. Швидкість його у межах планети була невисокою. Астронавти бачили, що він прямував до них. Пізнавальних знаків розгледіти було неможливо, тому, що літальний апарат був спрямований кабіною до астронавтів.

       За мить пролунав голос:

       – Не бійтеся нас! Ми – пошуково-дослідницька експедиція із Сонячної системи. Дозвольте нам здійснити посадку!

       – Хлопці! Вони кажуть вам правду! – почули астронавти голос Самойлова. 

       Наступної миті двері космольота відкрилися і астронавти які стояли на березі річки побачили свого колегу і товариша.

       – Де вас носить?! – почули вони голос Абдулатіпової.

       Коли космоліт робив черговий виток над місцем де стояли астронавти «Сонячного сяйва», усі хто знаходився унизу лише зараз прочитали його назву.

       – Космоліт Сашка Максимовича! – вигукнув Бабенко.

       – Це точно? – запитав Павлюк. – Ти не помилився?

       – Зараз переконаєшся. – відповів Бабенко.

       Поставивши руки рупором, він гукнув:

       – Сашко, привіт!

       – І тобі не хворіти! – відповів той. – Дайте нам посадку!

       – Ось бачиш?

       – Ну, коли так, – сказав Шеймберг,  – доведеться їх запросити на посадку.

      Потім Павлюк узяв ракетницю, і, зарядивши сигнальну ракету зеленого кольору, піднявши натиснув на спусковий гачок.

       Давши сигнал який дозволяв здійснити посадку, астронавти почали слідкувати за космольотом. Перше, на що вони звернули увагу, так це на його форму. Він був у формі конуса сріблястого кольору. Розміри теж вражали: близько тридцяти метрів у довжину і п’ятнадцяти – у висоту. Це дійсно був космоліт із Сонячної системи. На його борту були нанесені символи рідної системи астронавтів – великий герб у вигляді Сонця навколо якого нанесені усі планети системи