Розділ 5

    Особливістю міжпростірного польоту є той факт, що зліт і посадка часто займають більше часу, ніж сам політ. Тож «Королева Сонця» майже половину незалежної доби вилітала за межі Сонячної системи, а тепер, вже за 24 незалежні години після відльоту із Землі, вони залишили межі Гами Андромеди. За кілька хвилин вони увійдуть до системи Сектор Рігель, де їм потрібно розвернутися.

    Михайло Муха та Юлія Войтович вже сиділи за картами, вираховуючи найбільш оптимальну траєкторію польоту.

    ─ Повертай на Бергез! – крикнув Муха.

    Ці слова були звернені до пілота, хоча він вже і сам почав знижувати швидкість, шукаючи на горизонті серед видимих планет системи Сектор Рігель Бергез. По мірі свого досвіду, Сергій звик довіряти не цифрам астронавігаторів, хоча і їх теж з рахунків не скидав, а своїм очам. Відлічивши від головного світила вісімнадцяту, саму крайню планету, він повернув космоліт прямо на неї.

    Повернути по орбіті єдиної ще не заселеної планети Сектора Рігель для Сергія та Олександра не складало особливих зусиль. Вони робили подібні трюки не один десяток разів. Тому за якихось дві-три незалежні години9, космоліт летів у бік Домерга.

    ─ Повертай на Тріполь! – сказав Сергій, попереджаючи цім команду про те, що зараз буде ще один поворот.

    ─А де знаходиться Тріполь? – запитав Валерій Роїк, молодий картограф, узятий на космоліт після Університету Космічного Флоту Землі, звертаючись до команди. Він дивився на карти системи Домерг і ніяк не міг знайти на них планету.

    ─ Ех, молодь! – сказав Василь Пашков. –Тріполь – це третя планета системи Домерг. Планети системи на карті позначено цифрами, але пілоти називають цю планету Триполь тому, що з орбіти планета виглядає так, наче окрім води та трьох плям суші тут нічого нема. Так воно, загалом, і є. На планеті життя нема, є лише копальні з видобутку титану. Тому пілоти використовують планету як розворотний пункт.

    Космоліт вже був на орбіті Тріполя, і готувався до відльоту у бік безповітряного простору.

    Раптом Михайло Зємцов закричав:

    ─ Стійте! Не відриватися!

    Аксьонов незадоволено поглянув на Олександра.

    ─Зв’язок! – сказав Олександр, і натиснув кнопку відеофона.

    Тієї ж миті на екрані відеофона з’явилося зображення Качалович Дарини, директора ЦУПу. Тиждень тому їй виповнилося 19 років. Але не дивлячись на це, вона протягом двох років очолює ЦУП Землі.

    А поки Земля виходить на зв’язок з членами експедиції.

    ─Привіт, Земле! – привітався Зємцов.

    – Як здоров’я астронавтів? – запитала Дарина. – Що у вас нового?

    ─У нас усе гаразд. Усі астронавти живі-здорові. Політ

продовжується. Ми на розвороті поруч Тріполя. – сказав Віктор Лєлєсніков.

    ─А я думаю, як я вас застала.

    Вона замовкла, наче про щось замислилась.

    ─А де це Тріполь?

    ─Розповім, коли повернемося на Землю. – зітхнувши сказав Віктор.

    ─ Ми зараз вас підключимо до прямого ефіру. Ви не заперечуєте?

    ─ Заперечуємо! – закричав Сергій Аксьонов. Йому набридло черговий десяток разів облітати орбіту Тріполя, але його вже ніхто не чув, тому, що екран згас, і за декілька секунд на екрані з’явилася якась кореспондентка.

    ─ І кого це цікавить? – запитав у пілота Михайло Муха.

    Усі промовчали.

    Прес-конференція могла і не відбутися, якби  Олександр не помітив, що працює зв’язок. Але усе трапилося інакше, і тепер Петро Шнипір та Віктор Лєлєсніков інформували мешканців Землі про перебіг експедиції.

    Поки Шнипір відповідав на питання, у ЦУПі занотовували кожне його слово.

    ─ Планета Монід на яку ми зараз тримаємо курс і куди за повідомленнями електронних засобів масової інформації відправилася експедиція під керівництвом Михайла Гаркавенка, приблизно таких же розмірів, як і Земля. Нашим першочерговим завданням є пошук команди Гаркавенка, і якщо усе буде гаразд, земляни зможуть оселитися на цій планеті. Ну, а якщо… ─ Шнипір замовк не закінчивши фразу.

    ─ Що «якщо»? – не терпілося дізнатися кореспондентам. – Що ви хочете сказати цім «якщо»?

    Цієї миті Михайло почав повільно крутити ручку апарату зв’язку. Зв’язок спочатку трохи стих, а потім взагалі обірвався.

    ─ Набридли! – сказав Олександр, остаточно вимкнувши зв’язок.

    Усі полегшено зітхнули.

    ─ Ура! – закричав Сергій Аксьонов, і рвучко, нікого не попереджаючи, зробив «відрив» від Тріполя – третьої планети системи Домерг.

    ─ Як Місяць… ─ сказала Світлана Жулєва, коли космоліт вже відлітав від планети.

    Тріполь дійсно був схожий на Місяць ХХ століття, коли його поверхня ще не була спотвореною мегаполісними будівлями колонізаторів. Астронавти сумним поглядом проводжали планету, яка повільно пливла убік. Усі розуміли, що якщо не вжити якихось спроб на Землі задля того, щоб її врятувати, то сама Земля може мати такий само вигляд, як і багато планет системи Домерг. Через недостатнє фінансування, вийшло так, що населенню системи, яке виросло у декілька разів, ні на чому було відправитися на пошуки систем та планет для нових колоній. Перенасичення планет системи цивілізаціями, перетворило їх на потворну картину: велетенські груди металу, які оберталися навколо свого світила.

    Приблизно за 1 незалежну годину8 космоліт залишив систему Домерг. Минуло ще 3 незалежних години після виходу на зв’язок із Землею. Це означало, що вже пройдено половину шляху до наміченої мети.

    Пролетівши ще трохи, прямо за курсом, астронавти побачили вогні, які світилися прямою лінією.

    ─ Підлітаємо до радіаційного астероїдного поля – найнебезпечнішої ділянки Всесвіту. – повідомив Шнипір. – Як ми випустили його з поля зору? Треба було летіти іншим шляхом.

    ─ Хоча тут і велика радіація, але це був єдиний вірний шлях, повір мені – сказав Михайло Муха. – Сергій чудово вміє петляти поміж астероїдами. А стосовно радіації потурбується Валентина.

    Цієї миті Валентина Борищак вже визначала рівень радіації попереду і тільки регулювала рівень захисту.

    ─ Увімкнути на максимум усе! – сказав Валентині Михайло Зємцов.

    ─ Якщо я увімкну на максимум, то я не відповідаю за електроенергію у салоні. Її може просто вибити. Це по-перше. А по-друге, не забувай, ми зараз працюємо на генераторі, щоб висока радіація за бортом не дала навантаження на наш урановий двигун. Це може згубно вплинути на наші організми. Якщо…

    ─ Зрозуміло. Можеш не продовжувати – сказав Михайло. – Я усе зрозумів. А лекції про радіацію нам читав ще перед відльотом технік з безпеки.

    Усі мовчали.

    «Якби прилади космольота експедиції Михайла Гаркавенка відмовили десь у цьому районі – думав Шнипір – то космоліт мав би бути десь тут».

    До Шнипіра почали підкрадатися якісь міркування, але якось їх сформулювати, навіть для себе, він не встиг.

    Цієї миті Сергій Аксьонов вигукнув:

    ─ Прямо по курсу якийсь невідомий предмет! Іду на зближення!

    Він скинув швидкість до 5,3 світлових років на секунду, і повів космоліт у бік знайденого об’єкта, але усе ще дотримувався курсу.

    Об’єкт, до якого наближався космоліт з експедицією на борту, був велетенських розмірів, і нагадував усім своїм виглядом космоліт. Точніше, те, що побачили астронавти «Королеви Сонця» вже важко було назвати космольотом. Важко, навіть, було сказати, у якому він стані. Але, те, що це колись був саме космоліт, це було без сумніву!

    Лєлєсніков поглянув на бутирометр. На невеликому моніторі засвітилася цифра «1470».

    ─ До об’єкту 1470 світлових років! – повідомив він.

    Щосекунди цифра змінювалася.

    ─ До предмета тисяча світлових років.

    ─ Можливо, це астероїд? – запитала Юлія Войтович. – Можливо, вистрілити по ньому?

    ─ Ні! – тільки і сказав Лєлєсніков.

    Він ще раз поглянув на бутирометр. Монітор висвітив число «654».

    ─ Це космоліт! – вигукнув Лєлєсніков. – Точніше, те, що від нього залишилося…

    Усі як один в’їлися очима в ілюмінатори. Це дійсно був космоліт. Він був велетенських розмірів, і за розмірами нагадував космоліт цивільного Космічного Флоту Землі, призначені для експедицій. Так воно і було. Коли вони підлетіли ближче, стало видно пізнавальні знаки Сонячної системи та Великий герб Космічного Флоту Землі. На корпусі ледь читався напис «Альграб».

    ─ Космоліт Михайла Гордієнка! – вигукнула Олена Пошивана.

    ─ Так – сказав Шнипір. – Відхилитися від курсу! Наблизитися до космольота!

    Сергій Аксьонов беззаперечно виконав команду. У салоні «Королеви Сонця» стояла мертва тиша. Усі дивилися на космоліт який зазнав аварії.

    ─ Ось їхній космоліт. – тихо сказав Шнипір. – Його-то ми знайшли…

    ─ Щось мені не спокійно на душі. – так само тихо сказав Микола Андріяшкін.

    ─ Хоча б ти помовчав би. – Сказала Наталія Ярова.

    ─ Є пропозиція! – сказав Михайло Зємцов.

    ─ Ти, хочеш туди піти? – випереджаючи його, запитав Шнипір, і відразу віддав команду: - Зістикуватися з «Альграбом»!

    Процес стикування зайняв зовсім немало часу. Лише за тридцять незалежних хвилин можна було переходити до космольота, який зазнав аварії. Астронавти рушили до шлюзу.

    ─ Стійте! – закричав на них Микола Андріяшкін. – Ви з глузду з’їхали?! Ви пам’ятаєте де ви знаходитесь?!

    Усі понурилися у підлогу. Він був правий. Усі у пориві досліджень якось випустили з поля зору те, що вони щойно пролетіли радіаційне астероїдне поле, і космоліт міг набратися немало радіації зовні. Так само радіаційним міг бути і зруйнований «Альграб».

    ─ Зачекайте хоча б трошки. Я збільшу потужність біологічного поля. А вже потім підемо у космоліт.                       ─ У мене, до речі, є ідея. – сказала Юлія Войтович.

    ─ Яка? – запитав Віктор.

    ─ Ми недалеко від Сектора Сиріус. Планета Ар-Сі мало заселена і має придатне для дихання повітря. Воно, щоправда, трохи розріджене, як у нас у горах. Я гадаю, це не завада…

    ─ Що ти замислила? – запитав Шнипір.

    ─ Поки працює біологічний захист, ми можемо підлетіти, не розстиковуючись від «Альграба», до Ар-СІ і відпочити. І не потрібно буде витрачати енергію на гравітацію. На Ар-Сі вона майже така ж, як і на Землі. Заразом і я відпочину – дивлячись на Олександра Глазкова, сказала жінка.

    Олександр спочатку зробив вигляд, що не помітив цього погляду, але потім сказав:

    ─ А я тобі пропонував змінити тебе. Ще перед астероїдним полем. Що ти мені відповіла?

    ─ Ну, так! Знайшов коли пропонувати! Іди відпочивай, а я пограюся з астероїдами! Ні! Я себе почуваю впевнено в астероїдних поясах лише коли сам за штурвалом!

    ─ Досить! – сказав наказним тоном Шнипір. – Веди нас до Ар-Сі. Коли приземлимося…, гм, «приарсимося» – пожартував він – можеш відпочивати. На зворотному шляху космоліт поведе Олександр! – сказав начальник експедиції.

Усі зрозуміли, що заперечення не приймаються.

    Сергій Аксьонов обережно повів «Королеву Сонця» до Сектора Сиріус. Планета Ар-Сі означала, що на карті вона числиться під літерою «Ар». «Сі», у свою чергу, означало Сектор Сиріус.

    Вийшовши на орбіту, Сергій запитав у Валерія:

    ─ Де на Ар-Сі можна сісти?

    ─У сьомому квадраті є місце для космольотів Землі.

    ─А що, тут є і не для космольотів Землі? – запитала Марія Ільїнська.                                                                 Вона як лікар космольота, коли пролетіли астероїдний пояс, зобов’язана була слідкувати за станом здоров’я. І після цього залишилася у каюті.

    ─ Є таке велике «але»: мешканці Ар-Сі – це колишні вигнанці із Землі. Зараз вже укладено мир з ними, але вони все ще намагаються триматися окремо. Тому побудували спеціально для космольотів Землі окремий порт, щоб ми, земляни, як найменше мерехтіли у них перед очима.

    ─ Таке ще існує у світі? – запитала лікар.

    ─ Не у світі, а у космосі. ─ сказав Шнипір. І додав: ─ Так.

    Між тим Сергій вже заводив «Королеву Сонця» у порт Ар-Сі для землян. Йому було важко вести два зістиковані космольоти, тому йому на допомогу прийшов Олександр Глазков. В решті решт космоліт було посаджено, і Сергій виліз із-за штурвала. Він почав стрибати та бігати космольотом, розминаючи занімівші ноги. Майже дві незалежні доби за штурвалом – це не жарт навіть для такого досвідченого пілота як Сергій.

    ─ Нікому не виходити за межі двох космольотів! – відразу попередив усю команду Шнипір. – Не відомо, що трапилося з командою «Альграба». Тому будьте дуже уважними. Про всі пошкодження повідомляти відразу мене. І не бійтеся висловлювати гіпотези того, що трапилося. Можливо, саме ваша виявиться самою вірною.