Розділ 35

       Привівши утікача, Олексій Дабижа та Анатолій Скакун вирушили до щойно збитого космольота без пізнавальних знаків.

       Космоліт поруч якого зараз стояли біолог та  фахівець з генної інженерії, за своїми розмірами був удвічі більшим ніж космоліт «Сонячне сяйво», і являв собою споруду у вигляді овалу – близько вісімдесяти метрів біля основи, сорока метрів по центру і двадцяти – вершина. Він був обладнаний за останнім словом техніки. На відміну від того космольота, у якому прилетіла команда Петра Павлюка, у салоні цього літального апарату усе було зроблено таким чином, що навіть якщо тут щось і є, то не помітно ніякої ані зброї, яка має бути на космольотах, ані систем спостереження. Єдине що помітили астронавти, так це система навігації.

       – Оце так велетень! – прошепотів Скакун. – Напевне, і потужніший за наші космольоти.

       – Звичайно, що так. – так само пошепки відповів йому колега. – Зараз подивимося як він виглядає усередині. Приготувати зброю.

       Витягнувши зброю, вони підійшли до літального апарату, прислухалися. Там було тихо.                                                                      

Продовжуючи тримати зброю, Анатолій вигукнув:

       – Здавайтеся! Ви оточені!

       Та на цей заклик ніхто не відгукнувся. Як і раніше було тихо.

       Тоді Скакун та Дабижа увірвалися до космольота. Ті, хто там знаходився були мертві.

       – Нам тут робити більше нічого. – сказав Скакун.

       – Зачекай. – попросив свого товариша Дабижа.

       – Що трапилося? Все рівно тут жодної живої душі.

       – Так то воно так. Та я хочу пройтися цим літальним апаратом. Можливо, на щось таке, що нас цікавить і натрапимо.

       – Ну… давай спробуємо… Тоді нам потрібно розділитися. Ти підеш до каюти екіпажу, а я – до каюти начальника експедиції.

       – Згода. – відгукнувся Дабижа. – Зв'язок тримати постійно.

       Не знаючи розташування кают на космольоті, бойовики силової підтримки вирішили розділитися на умовні дві групи, і розійтися у протилежні боки по коридору. В усіх рації були в увімкненому стані. Йдучи широким та довгим коридором Дабижа та Скакун окрім того, що встигали читати написи на каютах, які були розташовані вздовж коридору, вони ще і роздивлялися малюнки на стінах. На них були зображені усі відомі утворення у Всесвіті. Серед них було зображення і Сонячної системи та планет які входять до її складу.

       – З мого боку я знайшов нашу систему – доповів Дабижа. – Що це могло б означати?

       – На мій погляд, – відповів Скакун, – тут нічого дивного немає. Я ж не висловлюю здивування та різні припущення стосовно того, що я побачив систему та планету, на якій зараз перебуває наша команда. Це цілком природно, якщо так можна сказати.

       – Дозволь, я з тобою не погоджусь. Ну, гаразд. Припустімо, що і вони теж наносять на стіни своїх літальних апаратів зображення утворень Всесвіту. Але, до чого тут Сонячна система? Невже для того, щоб мати малюнки усіх утворень Всесвіту?

       – Саме так.

       – Ти до цього був у експедиціях? – запитав свого товариша Олексій.

       – Так. – відповів Скакун. – Власне, що тебе збентежило? Щось не так?

       – Не сумніваюся, що тобі доводилося допомагати захоплювати космольоти ворога. Ти був у них усередині?

       – Ну, був. Слухай, до чого ти хилиш?! Чи не хочеш ти сказати…

       – Так, все! – вигукнув Дабижа. – Ми тут не для того, щоб сваритися. Давай виконувати свою роботу.

       – І все таки? – допитувався Скакун.

       – Все, я сказав! – вигукнув Дабижа У його голосі відчувалися нотки образи. – Тема закрита!

       «Даремне я образив юнака. – подумав Скакун. – Міг би його принаймні, вислухати».

       – Я знайшов каюту їхнього керівника. – вигукнув Дабижа.

       – А я – каюту екіпажу. – у свою чергу повідомив Скакун. – Треба повідомити тих, хто зараз на космольоті.

       – Ми вас чуємо! – почули вони голос Вавилова по рації. – Продовжуйте пошуки. Ми з вами залишаємося на зв’язку. А ми спробуємо визволити Петра та Світлану.

       – Вас зрозумів. – відповів командир силової підтримки. – Пошуки продовжуємо. Ми сподіваємося, що цього разу все минеться без пригод.

       – Ми теж. До зв’язку, хлопці.

       Голос Вавилова затих, але рація залишилася увімкненою.

       Пауза яка трохи затягувалася виявилася нетривалою.

       Її обірвав голос Дабижі, який намагався довести, що малюнок Сонячної системи на стінах цього космольоту не випадковість.

       – Я знайшов якісь записи. Щось схоже на щоденник. Так і є. Це щоденник здається, когось із… не знаю. Ну, не важливо. Головне, що є результати.

       – У мене теж знахідка. – у свою чергу сказав Скакун, який вже перегортав сторінки того, що знайшов. – Судячи з усього, це бортовий журнал, чи щось подібне до нього.

       – Щось прочитати можна? – запитала зв’язківець, який слідкував за тим, що відбувається на космольоті без пізнавальних знаків за допомогою рації.

       – Ні. – в один голос відповіли силовики.                                           

– Потрібен лінгвіст. – сказав Олексій.

       – Незабаром будемо поруч вас. – відповів Вавилов.

       – А як там Самолов та Абдулатіпова? – запитав Анатолій.

       – Ми саме до них летимо. – почули хлопці голос зв’язківця.

       З цих слів ще не було зрозумілим, що з астронавтами які перебували у печері. Яка їхня доля? Цілком можливо, що і вони потрапили у полон. Залишалося тільки чекати. І знову чекати. 

       – Чекаємо. – відповів Дабижа.

       Минув якийсь час і Дабижа та Скакун зустрілися у каюті екіпажу. У кожного з них було щось схоже на товстий зошит чи журнал. 

       – Ну, – звернувся до свого товариша Скакун, – без лінгвіста нам не розібратися у цих рукописах, чи що воно таке. Що будемо робити?

       – Треба зачекати наших. – відповів Дабижа.

       Спрацювала рація на прийом сигналу, і Олексій з Анатолієм почули голос Вавилова.

       – Ми вже підлітаємо до вас. – сказав зв’язківець. – Із космольота поки не виходити. У нас проблеми з космольотом.

       – Що трапилося?

       – Нас знову підбили.

       – Зараз ми…

       – З космольота не виходити! – знову повторив Вавилов.

       Зрозумівши, що у цій ситуації краще із зв’язківцем не сперечатися, біолог відповів:

       – Зрозумів. З космольота не виходити. Кінець зв’язку.