Розділ 25

Вулиці міста були як довгі, так і широкі. Вздовж них височіли будівлі що були побудовані на один манер: високі, конусоподібні, і що найбільше кидалося в очі астронавтам, то це матеріал, з якого їх було побудовано – щось на зразок червоного дерева чи подібного до нього.

– І все ж, – сказав Андрій, роздивляючись будівлі, – беруся стверджувати, що це справа рук кого завгодно, тільки не прибульці.

– Ти впевнений у цьому? – запитав Антон.

– Цілком! Розсуди сам: якби ці споруди були побудовані прибульцями, то вони мали б зовсім інший вигляд – скажімо такий, як знамениті єгипетські піраміди на Землі. Адже ходять чутки, і потім, це вже доведено, що їх побудували прибульці. Так ось: якби ці споруди побудували прибульці, то вони мали б зовсім інший вигляд і були б збудовані з іншого матеріалу. Наприклад з каменю. Про це вже, здається, було сказано. Як на мене, – продовжував Шеймберг, – на цій планеті все-таки є камінь чи щось до нього подібне, – він ще раз підійшов до будівлі і торкнувся її рукою, наче хотів пересвідчитися у правоті свого припущення. – Бо коли у 2118 році було сюди телепартовано кілька тисяч мешканців Сонячної системи, вони почали шукати щось таке, щоб могло їм нагадувати про рідну систему.

– Це лише твої припущення. – спробував парирувати Андрій. – І їх треба перевірити.

– Так. Це припущення. – погодився хімік. – Та я упевнений, що вони підтвердяться.

Чим глибше астронавти заходили у місто, тим більше на їхньому шляху траплялося таких будівель. Зараз вже можна було побачити окрім так званих житлових і так звані адміністративні корпуси, про що свідчили вивіски, на яких можна було прочитати назву того чи іншого закладу. Тут так само, як і на Землі і на інших планетах Сонячної системи, були театри, кафе, атровізійні центри та театри і багато інших подібних закладів. Також був і стадіон, до якого вони зараз підходили.

– Шкода. – сказав Андрій. – Стільки розважальних комплексів, і усі вони на превеликий жаль, зараз не діють.

– Схоже на те, – сказав Олексій, коли астронавти обійшли практично половину міста, – що тут не те, що нема жодних слідів «резиденції» Гільдії шукачів пригод, як гадали ми, тут її взагалі ніколи не було.

– Судячи з усього, так. – погодився з ним Євген.

− А де ж тоді зупиняються ті, хто сюди прилітає? – запитав Гавриленко.

− А ніде! – відповів Андрій. – Ми самі бачили, що вони прилітають на завод, забирають що їм потрвбно, і відлфтають звідси.

– Тоді, що ж тут коїться? – запитав бойовик силової підтримки. – Не могли ж наші зникнути просто так, без будь-якої на те причини!

– Це ми і маємо з’ясувати. – відповів зв’язковий . – Сказати чесно, мені це зовсім не подобається. Спочатку зникнення наших колег та загадка стосовно цього, потім знайдеться ще щось, що примусить нас похвилюватися…

– Женю! – звернувся до нього Микола. – Не форсуй події. Ми ж встановили, що вони живі? Ну, так ось, нам потрібно їх знайти!

Узявши рацію, Антон Шеймберг зв’язався з пошуковою командою.

– У місті жодних слідів ані місцевих мешканців, ані наших товаришів немає. Я вже не кажу про Шукачів пригод – повідомив він. – Ми повертаємося…

Антон не закінчив фразу. Астронавти почули якийсь гул. Він стрімко наближався. Усі як за командою притислися до стіни найближчого приміщення. Згодом астронавти побачили велетенський космоліт. Слідкуючи за ним, хлопці бачили, що він летів звідкись з протилежного боку не там, де стояв їхній космоліт. Він був без пізнавальних знаків – не було видно ані до якої системи належить цей літальний апарат, ані з якої він планети. Аби їх не помітили, астронавти притислися ще щільніше до приміщення.

Коли усе затихло, Євген трошки нахилився уперед, щоб подивитися чи справді стало тихо. Дійсно, навкруги усе було тихо.

– Тепер можна йти до космольота. – сказав він.