Розділ 36

       Через кілька хвилин Дабижа та Скакун почули легкий гуркіт мотору. Це був їхній космоліт.

       Ще через кілька хвилин пролунав голос Вавилова.

       – Хлопці, ви тут? – запитав він.

       – Так. – відповів Дабижа.

       – Виходьте до нас. – попросив зв’язківець. – Виходьте і піднімайтесь на свій космоліт.

       – Можна подивитися на те, що ви знайшли на тому космольоті? − запитав Євген, коли Олексій та Анатолій сіли на свої місця. 

       Скакун передав зв’язківцю бортовий журнал та щось подібне до щоденника, знайдені у каютах керівника та екіпажу на космольоті без пізнавальних знаків.

       – Так – погодився Євген. – Без лінгвіста тут не обійтися.

       Потім звернулася до Дабижі, який щойно повернувся разом із Скакуном з ворожого космольота:

       – Олексію! Сходи до каюти де сидить наш «гість», і спробуй дізнатися що це за зошити і що тут написано. Тільки без рукоприкладства.

       Той кивнув на знак згоди, узяв зошити, і вийшов з каюти начальника експедиції.

       – Ну, – звернувся Вавилов до тих, хто зараз був на космольоті, бо не було ані астронавтів з капсули, ані тих, кого вони щойно намагалися визволити з печери, ані начальника експедиції з астронавігатором. Доля усіх цих членів команди досі відома не була. – У кого які будуть думки, прогнози стосовно того що знайдено?

       – Важко сказати, Женю. – відповів Антон Шеймберг. – Ми ж не знаємо що це за документи і що в них написано.

       – Нічого страшного, Антоне. – відповів Давигора. – Сподіваюсь, що незабаром дізнаємося. Вже хто-хто, а Олексій з нього точно виб’є зізнання.

       Євген з докором поглянув на товариша.

       – Не забувай навіщо ми тут, і у чому полягає наша робота.

       Юнак опустив очі, знаючи, що він неправий.

       Минула одна незалежна година, і на зв'язок з астронавтами, які перебували у каюті начальника експедиції, через гучномовець вийшов Олексій Дабижа який намагався у чужинця якого було захоплено, дізнатися, хто вони такі, і з якою метою прилітають на цю планету.

       – Олексію! – звернулася до бойовика силової підтримки зв’язківець. – Що у тебе нового?

       – Мені вдалося дещо з’ясувати. – повідомив той.

       – Ти дізнався де наші? – схвильовано запитав Вавилов. Було чути, що його голос злегка тремтить.

       – Ні. – відповів силовик. – Але я прошу, щоб сюди підійшов Давигора. Мені треба йому дещо показати.

       – Що там у тебе? – почув біолог голос фахівця з генної інженерії.

       – Приходь, і сам усе побачиш.

       Зв'язок вимкнувся, а Анатолій знизавши плечима поглянув на Євгена.

       – Я не фахівець з генної інженерії. – посміхнувшись відповів Вавилов. – Кличе, значить, там є щось таке, що тебе має зацікавити. – Потім сказав – Гаразд. Давай підемо і побачимо що там таке.

       Коли вони були вже поруч дверей і збиралися вийти, знову спрацювала рація. На зв'язок знову виходив Дабижа.

       – Куди ви зникли?! – вже кричав він. – Тут невідомо що коїться, а ви гуляєте космольотом!

       – Ми вже під двериима. – спокійно відповів Вавилов. – І спробуй без крику. Інакше ми підемо, а ти розбирайся сам.

       – Ти що, – звернувся сміючись до зв’язківця генетик, – хочеш хлопця до інфаркту довести?

       – Нехай не кричить у рацію. – так само сміючись відповів зв’язківець.

       За мить вони вже були усередині каюти у якій перебував Гавриленко з полоненим.                                                                                                 

– Що тут у тебе? – почув Олексій за спиною голос фахівця з генної інженерії.

       Вавилов побачив перелякане обличчя силовика.

       – Що це з ним?

       Давигора поглянув на сидячого неподалік полоненого. Верхні та нижні його кінцівки перетворювалися то на ноги як у людей, на яких було по п’ять пальців, то на них було по три пальці, то їх не було взагалі.

       Фахівець з генної інженерії якийсь час дивився широко відкривши очі. За той час, поки він виходив у відкритий космос, йому ще не доводилося бачити подібного.

       – Ти знаєш, Олексію, – нарешті відповів генетик ледь чутним голосом, – чесно сказати, я не знаю що це може бути і що з ним відбувається.

       Увімкнувши рацію, Євген почав викликати хіміка.

       – Що трапилося? – запитав Шеймберг. І потім: – У тебе тремтить голос. Що там у вас відбувається?

       – Просто тут невідомо що коїться. Щось схоже на мутацію. – Потім трохи помовчавши сказав: – Приходь і поглянь ти, бо Анатолій каже, що йому такі випадки не траплялися. Можливо, ти нам допоможеш.

       – Не впевнений. Вже якщо не допоміг генетик, то мені там робити точно нема що. Гаразд. Я зараз буду  

       Весь цей час, поки Вавилов, Гавриленко та Давигора чекали на Шеймберга, вони не зводили очей із полоненого. Його кінцівки продовжували змінюватися як і тоді, коли генетик у супроводі зв’язківця увійшов до каюти.

       – Що тут у вас відбувається? – почули голос хіміка з’вязковий, силовик та фахівець з генної інженерії у себе за спинами.  

       – Ну, нарешті! – одночасно вигукнули Вавилов, Гавриленко та Давигора.

       – Що це з ним? – запитав Анатолій. – Я хоч і генетик, проте, ще не доводилося стикатися з подібним.

       Проігнорувавши питання генетика, Шеймберг звернувся до біолога, при цьому не зводячи очей з полоненого.

       – Як ти з ним спілкуєшся?

       – Мовою землян… Точніше він говорить ломаною мовою землян.

       – Хто ви такі і що робите на цій планеті? – запитав біолог, звертаючись до чужинця.

       – Теж саме я хочу запитати і у вас! – гаркнув чужинець. – Що ви тут забули?! Не заважайте нам! Відлітайте до себе у Сонячну систему!

       Усі переглянулися розгубленими поглядами. Такого перебігу подій ніхто із астронавтів не очікував.

       Вавилов зрозумів, що у даному випадку без хитрощів не можна. Ще раз поглянувши на силовика та фахівця з генної інженерії, він повернувся до чужинця зі словами:

       – Знаєте, ми і так знаємо про що йдеться у тих записах які ми знайшли на одному із ваших космольотів. Так що розкажіть ви про що йдеться у них і що ви замислили по відношенню до мешканців цієї планети.

       Астронавти побачили як форма обличчя чужинця змінилася. Вона змінювалася дуже часто. З цих перемін можна було зрозуміти, що фігура у військовій формі хвилюється.

       – Я не знаю про що ви. – не звертаючи увагу на слова незнайомого чоловіка, сказав чужинець.

       Вавилов підійшов до Миколи, і щось прошепотів йому на вухо. Кивнувши той вийшов з каюти.

       За кілька хвилин двері каюти знову відчинилися і чужинець побачив, як у каюту знову увійшов той самий юнак. Але тепер його супроводжував ще один юнак.