Розділ 31

       Вавилов чудово розумів на який ризикований крок йдуть і Власенко, і Дабижа, які сидять вже у мініскані. Тому поки вони готувалися залишити межі космольооут, зв’язківець власноруч вирішив підготувати магнітну гармату які встановлювали на подібних космольотах.                                       Цей вид зброї почали використовувати тепер уже у далекому 2086 році  До такого кроку керівництво як Землі так і решти планет Сонячної системи змушене було вдатися після того, як восени на один із космічних кораблів Землі у якому перебували дванадцять членів дослідницької групи від Сонячної системи було вчинено напад космольота з пізнавальними знаками Туманності Андромеди. Тоді, розгорівся мабуть, один із самих гучних міжгалактичних скандалів. Керівництво Сонячної системи пред’явило ультиматум керівництву Туманності Андромеди, який останні відкинули, мотивуючи це тим, що, начебто, ніякого нападу на літальні апарати з боку космольотів Туманності Андромеди не було.

       Ось саме після цього інциденту і було вирішено встановлювати на космольотах усіх модифікацій, а також на капсулах та шатлах, які слугували для польотів та обстежень планет, магнітні гармати.

       Про цей інцидент чудово знали і решта астронавтів. Тому коли Євген почав самотужки готувати магнітну гармату, ніхто навіть не спитав для чого він це робить.

       Підійшовши до устаткування, юнак натиском кількох кнопок привів зброю до боєготовності.

       Поки Андрій Власенко та Олексій Дабижа сідали ще в один літальний апарат який був трохи меншим за розмірами ніж капсула, Вавилов весь цей час сидів за пультом магнітної гармати, а Гавриленко сидячи за пультом вантажного відсіку, натискаючи на кнопки, відчиняв його.   

       Стоячи за пультом керування магнітною гарматою, Євген цієї миті пошкодував, що разом з командою капсули пішов і інженер-технік. Адже саме такі фахівці як Бабенко і забезпечують відмінну роботу не лише будь-якого літального апарату, але і такої речі, якою була магнітна гармата.

       Гавриленко подав сигнал, що він готовий випустити команду мініскана, і як за командою вони разом з Вавиловим поклали руки на пульти управління гарматою та вантажним відсіком.

       Невеличкий літальний апарат у якому вже знаходилися пілот та бойовик силової підтримки, нагадував собою форму космольота, тільки він був у кілька разів менший ніж літальний апарат у якому зараз перебувало лише п’ятеро астронавтів основної групи та троє представників силової підтримки. Не вистачало тих, хто перебував на капсулі та у печері, а також

начальника експедиції, астронавігатора та Бещука, який пішов з ними у якості силової підтримки.

       Гавриленко який зараз був за пультом керування відсіком, перед тим, як його відкрити, роззирнулася по боках. Він хотів упевнитися у тому, що коли мініскан вилетить за межі космольота, то не потрапить під обстріл. Люк для виходу з головного літального апарату знаходився з протилежного боку від космольота без пізнавальних знаків. Зустрівшись поглядами із Вавиловим, рухом брови Гавриленко запитав дозволу щоб відкрити спочатку відсік, а потім і люк космольота. Звя’зківець швидким рухом підняв і опустив праву брову. Це означало одне: «Дозвіл даю!». Микола потягнув за свій важіль і відкрив двері відсіку. Астронавти побачили мініскан, який наступної миті повільно почав рухатися космольотом. Коли невеличкий літальний апарат залишив відсік, біолог натиском кнопки зачинив його, і відразу натиснув наступну кнопку, аби відчинити люк, даючи можливість залишити мініскану межі космольота.  Рації цієї миті у всіх були увімкнені, тож астронавти могли чути голоси команди літального апарату який вже майже залишив космоліт.

       – Приготувати зброю! За тридцять секунд вилітаємо на планету.

       – Ну, хлопці, – звернувся Вавилов до товаришів, – ми усі чудово розуміємо, на який ризик ви йдете заради спасіння наших колег як тих, що зараз знаходяться у печері, так і тих, кого захопили ці нелюди. Тому на крайній випадок ми вас підстрахуємо.

       Виїхавши мінісканом вз відсіку, і трохи пригальмувавши, зв’язківець та силовик поглянули у той бік, де стояла магнітна гармата. Антон кивнув на знак того, що у крайньому випадку саме гармата буде задіяна. На знак того, що вони вгадали хід думок свого товариша, Вавилов та Дабижа лише кивнули головами.

       – Отже, – звернувся зв’язківець до Андрія та Олексія, – вся надія на вас, і вона, як відомо вмирає останньою.

       Євген Вавилов поклав на борт мініскана правицю. Слідом за ним на правицю зв’язкового лягли і правиці усіх, хто залишився на космольоті. Піднявши цю невеличку піраміду угору та вигукнувши «Гей!», Євген та олексій зачинили мініскан, а Антон пішов убік пульту управління, аби відчинити люк космольота, і відразу зачинити вантажний відсік.