Розділ 10

       Олександр Ігорович скаав, звертаючись до товаришів:

       – Щойно Олександр Носуліч повідомив про те, що, він, начебто, чув у одній із печер голоси, що хтось начебто говорив мовою мешканців Сонячної системи.

       – Потрібно перевірити. – підтримав картографа Сергій Васильєв.

       Перед тим як йти, Максимович зв’язався з тими, хто залишився на космольоті.

       – Ми йдемо до печери, – сказав він, – а ви про всяк випадок будьте готові до того, що нам потрібно буде забиратися звідси.

       – Гаразд, – відповів Власенко. – Вас зрозумів. Ми завжди готові.

       За кілька хвилин астронавти на чолі з Максимовичем підійшли до печери про яку говорив Носуліч.

       Зробивши кілька кроків уперед, Максимович гукнув:

       – Гей! Тут є хтось?

       Але на цей поклик ніхто не відгукнувся.

       Максимович поглянув на Носуліча.

       – Я кажу що чув голоси саме тут. – наполягав той.

       Максимович ще раз гукнув, але і цього разу йому ніхто не відповів.

       Обернувшись до товаришів, він дав знак, щоб усі йшли за ним.

       Увійшовши усередину, астронавти роззирнулися довкола, але нікого не побачили.

       – Ну, все, Сашко, – звернувся начальник експедиції до картографа. – Готуйся до повернення додому!

       Керівник експедиції разом з астронавтами почав йти далі у печеру.

       – Сашко! Ззаду! – почув Максимович голос Вікендорф, але наступної миті і вона відчула, що її хтось ухопив і скрутив руки ззаду.

       Олександр та Софія відчули як до їхніх спин було приставлено зброю. Це були бластери.

       – Ми знали, що рано чи пізно ви нас знайдете. – почули начальник експедиції та командир космольота чоловічий голос.

       – Мені цікаво, – пролунав жіночий, – як вони нас знайшли?

       – А ось про це зараз ми дізнаємося як кажуть «із перших вуст».

– Хто ви такі і що робите на цій планеті? – почув Максимович чоловічий голос у себе за спиною.

       Він хотів повернутися обличчям до того, хто його тримав, але чоловік тримав його дуже міцно.

       – Не рухайся!

       Максимович відчув, як чоловік стиснув його руки ще міцніше.

       – Не рухайся і відповідай хто ви такі і звідки.

       – А знаєш, друже, – сказав Максимович замість відповіді, – здається що твій голос мені до болю знайомий.

       – А ось я не впевнений! – відповів голос. Потім до когось звернувся: – Тобі знайомий цей голос?

       – Вперше чую! – відповів жіночий голос.

       – Отож ти помилився! Хто ви такі?

       Бачачи, що виходу немає, Максимович сказав:

       – Ми – дослідницька команда із Сонячної системи. Я – Мак…

       – «Зоряний скороход»! – вигукнув чоловічий голос. – Ти його командир! Максимович Олександр Ігорович!

       – Це я командир. – почувся жіночий голос у темряві.

       – Я начальник експедиції. А ти – відповів Максимович – Петро Самойлов, оператор відеоспостереження. То, може, все ж відпустиш?

       Максимович та Мухамедшина відчули як чиїсь руки відпустили їх по черзі.

       Вийшовши із печери, оператор відеоспостереження та силовик із команди Павлюка побачили космоліт на якому була виведена назва «Зоряний скороход».

       – Що тут коїться? – запитала Мухамедшина. – Якісь космольоти без пізнавальних знаків, рація то працює, то ні…

       – Ми розповімо вам тільки те, що знаємо самі. – відповіла Абдулатіпова.

       – Тоді – сказав Максимович – пропоную піднятися а космоліт.