Перша серія

Титри

  «Будь-який збіг із сюжетами описаними відомими письменниками-фантастами виключається.

  Усі прізвища героїв, а також адреси, які називаються у даному творі – вигадка, і в адресних бюро, принаймні, сьогодення, навряд чи з’являться!

  Проте, якщо є якісь збіги, заздалегідь просимо нас пробачити».

ПОЧАТКОВІ ТИТРИ

ФІЛЬМ ПЕРШИЙ

ПЕРША СЕРІЯ

  Четвер 14 березня 2148 року у столиці України видався холодним. На вулицях міста лежав сніг. Його товщина сягала 25 – 30 сантиметрів. Термометр коливався від –5º до –10ºС. Як це вже було не один раз, зима і цього року виявилася непоступливою. Небо над містом було чистим. Сонце не дивлячись на мороз, який стояв у цей момент поступово піднімалося. За прогнозами синоптиків протягом цього та наступного тижня температура повітря підвищиться до позначки від +10 до +15ºС.

Як Київ, так і решта міст України росли не стільки за площею, як у висоту. Ще у середині XXI, на початку XXII століть по усій території України почали будувати висотні будинки – так звані «хмарочоси». Це пов’язано із перенаселенням Землі. Але як потім з’ясувалося, і цим дану проблему не вирішити.

***

  Інститут Історії утворень Всесвіту було засновано усередині XXI століття. Тоді його завданням було вивчення та з’ясування з якої місцевості той чи інший народ який мешкає в іншій місцевості, як і з якої місцевості він потрапив на іншу місцевість. З 2097 року гістологія починає вивчати населення планет Всесвіту, які до того часу були колонізовані вихідцями з третьої планети Сонячної системи. Ось вже протягом 51 року гістологія з’ясовує з якої планети Сонячної системи і протягом якого часу даний народ населяє ту чи іншу планету Всесвіту.

  Керівник Інституту Історії утворень Всесвіту, історик за фахом Павлюк Петро Анатолійович цього дня прокинувся раніше ніж звичайно. Мешкав він на лівому березі Дніпра, на вулиці Проксима Центавра. Сам інститут знаходиться на правому березі.

  Сьогодні о 10:30 за Гринвічем виступатиме Прокуратор Сонячної системи. Його виступ транслюватимуть усі засоби масової інформації.

  Ще перебуваючи вдома, Петро Анатолійович увімкнув одне із телестерео по якому цієї миті починався випуск новин.

  Розпочинаючи випуск, диктор нагадав про те, як у 2060 році було винайдено штучне життя, а згодом збільшилася і народжуваність. Далі він нагадав усім глядачам і про те, до чого це призвело. Завершуючи випуск, диктор ще раз нагадав, що сьогодні о 10:30 за Гринвічем виступатиме Прокуратор Сонячної системи. А перед ним, як це вже досить давно ведеться, виступатиме Міністр управління космічними польотами.

  Вимкнувши телестерео, Павлюк підійшов до Великої Бібліотеки Світового Мозку, сподіваючись знайти там інформацію з цих двох питань.

Увімкнувши прилад і обравши тему, він увійшов на сайд Інституту ювенології. Там виявилося набагато більше інформації ніж та, яку подав щойно диктор у випуску новин. Петро Анатолійович дізнався про те, як було розроблено і впроваджено у виробництво 88 років тому штучне життя, хто був його розробником, і багато іншої цікавої інформації яка стосується даного питання. Тепер він знав, чому і за яких обставин вийшло так, що до 2097 року були колонізовані усі планети Сонячної системи а також і планети у тих утвореннях, які знаходяться поруч.

  Вже дорогою на роботу Павлюк увімкнув телестерео, яке знаходилося безпосередньо у планетольоті. Але у кожному випуску новин постійно дублювалося те саме повідомлення, яке він чув ще перебуваючи вдома.

  Ось вже протягом кількох століть Інститут історії утворення Всесвіту працює спочатку на Землі, а потім і на решті планет системи. З 2093 року ця наука вийшла за межі Сонячної системи, і зараз вчені гістологи проводять роботи на інших планетах Всесвіту.

  Приміщення інституту історії утворення всесвіту вже не один раз було перебудоване, і зараз це було кілька корпусів по числу утворень, у яких були колонізовані планети вихідцями із Сонячної системи. Воно було у вигляді конуса у якому налічувалося 543 поверхи, половина з яких – з 1 по 272 поверх – знаходилося – втім як і приміщення будь-якого закладу як Землі, так і іншої планети системи – під її поверхнею, і половина – з 273 по 543 поверх – над поверхнею планети.

  За кілька хвилин планетоліт керівника Інституту історії утворення Всесвіту здійснив посадку поруч головного приміщення закладу.

  Стіни вестибюля середніх розмірів містили на собі історію інституту гістології з давніх часів до сьогоднішнього дня.

  Кабінет керівника інституту та заступника знаходиться на 136 поверсі. Поруч ліфта висить велика таблиця-вказівник з переліком тих кабінетів, які знаходяться безпосередньо в інституті.

  За кілька хвилин Павлюк був поруч свого кабінету на дверях якого висіла табличка з написом: «КЕРІВНИК ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ УТВОРЕННЯ ВСЕСВІТУ ПАВЛЮК ПЕТРО АНАТОЛІЙОВИЧ».

  Кабінет був середніх розмірів. Вікно, яке знаходиться напроти вхідних дверей, виходить на великий двір, у якому окрім головного приміщення знаходиться ще кілька приміщень менших за розиіром. Поруч вікна стояв стіл. На ньому стояли два телестерео, одне з яких призначене для внутрішнього зв’язку, інше – для зв’язку з іншими закладами Землі та планет Сонячної системи, а також комп’ютер, який окрім широкої мережі Космонет мав вихід до Світового Мозку де теж можна було знайти інформацію на будь-який смак. Ліворуч від вхідних дверей стоїть сейф, праворуч – шафа та полиця, на якій знаходилися різноманітні носії інформації, на яких містилися матеріали про історію виникнення та розвитку закладу, а також інформація з історії колонізації вихідцями із Сонячної системи інших планет Всесвіту.

  Сівши за робочий стіл, Павлюк увімкнув комп’ютер, увійшов до системи Світового Мозку. Знайшовши розділ про розробку у галузі біології, він почав читати про те, як і ким було винайдено штучне життя. Також юнак ознайомився з матеріалами пов’язаними зі збільшенням народжуваності спочатку на Землі, потім і на решті планет системи. Світовий Мозок містив інформацію і про прес-конференцію, яку тоді дали розробники штучного життя. Тут її було розміщено повністю. То ж Павлюк коли читав звіт, у нього склалося враження, наче він є безпосереднім учасником тих тепер вже давно минувших подій.

  Петро Анатолійович на стільки захопився читанням звіту про події того часу, що коли він поглянув на годинник, то побачив, що до початку виступу Міністра управління космічними польотами залишилося рівно дві хвилини.

  Вимкнувши комп’ютер, він швидко увімкнув одне із телестерео.

  Відразу на екрані з’явився напис: «Виступ Міністра управління космічними польотами Власовця Віктора Григоровича».

Не встиг монітор комп’ютера вимкнутися, як на моніторі телестерео з’явився чоловік років сорока-сорока п’яти із зовнішністю більш схожою на мешканця Меркурія, ніж Землі. Вперше його обрали на посаду Міністра управління космічними польотами коли йому було 23 роки. З того часу Власовець ще раз був обраний на посаду Міністра управління космічними польотами. Зараз добігав кінця його вже другий і останній термін перебування на цій посаді.

ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:

Шановні друзі! Я не буду в черговий раз говорити про те, як, коли і за яких обставин було винайдено штучне життя і що з того вийшло. Лише нагадаю про те, що 2097 року було завершено телепартацію на Плутон – останню і саму далеку планету нашої системи. За двадцять один рік після того у щойно відкриту систему на кілька планет було телепартовано групу мешканців Сонячної системи. Звичайно, це, як ви усі розумієте, був крок, на який було змушене піти керівництво Сонячної системи. Зараз готується до телепартації чергова група бажаючих. Днями ж, спочатку у системі Космонет, а потім і у системі Світового Мозку, з’явилася інформація про те, що, начебто, на одній із планет, із числа тих, які були колонізовані вихідцями із Сонячної системи, вже тривалий час її мешканці живуть за законами первістних людей. Нам необхідно перевірити цю інформацію. Власне, для цього на замовлення Цивільного флоту Сонячної системи та за наказом Прокуратора і збирається дана експедиція. Збір команди та знайомство між її членами відбудеться у понеділок, 18 березня та у середу, 20 березня поточного року. А зараз наказ про збір експедиції прочитає Прокуратор.             

  Зображення Міністра змінюється новим написом: «Виступ Президента Сонячної системи Грачова Дмитра Дмитровича».

  Коли напис змінився зображенням, Павлюк та усі ті, хто спостерігав за виступом спочатку Міністра, а зараз і Прокуратора системи, побачили, що у порівнянні з попереднім виступаючим, Прокуратор на вигляд мав від 25 до 30 років, і усім своїм виглядом був схожий на мешканця третьої планети Сонячної системи. Судячи з усього, він нещодавно закінчив службу у збройних силах. Це було видно з його військової виправки, з того, яка була у нього постава. На посаду Прокуратора Грачова було обрано вперше, і наступного року завершується його перший термін перебування на цій посаді

  Так само, як і Міністр управління космічними польотами, не втрачаючи ані хвилини, він почав:

ГРАЧОВ:

Наказ «Про збір та старт експедиції дослідницького космольота «Сонячне сяйво» до системи Тукана на планету Ріатла, де за повідомленнями інформаційних систем Світового Мозку та Космонет, мешкає цивілізація яка вже досить давно не має жодних зв’язків із Всесвітом. Призначити начальником експедиції керівника інституту утворень Всесвіту, історика за фахом, Павлюка Петра Анатолійовича. Окрім нього до складу експедиції включити наступних астронавтів:

НАЧАЛЬНИК ЕКСПЕДИЦІЇ, ІСТОРИК – Павлюк Петро Анатолійович  

АСТРОНАВІГАТОР – Токарєв Віктор Андрійович

ПІЛОТ – Власенко Андрій Вікторович

ХІМІК – Шеймберг Антон Ігорович                                    

КЛІМАТОЛОГ – Абраменюк Петро Леонідович

ІНЖЕНЕР-ТЕХНІК  – Бабенко Антон Дмитрович

ЗВ’ЯЗКОВИЙ – Вавилов Євген Валерійович

БІОЛОГ – Гавриленко Микола Максимович              ФАХІВЕЦЬ З ГЕННОЇ ІНЖЕНЕРІЇ – Давигора Анатолій Павлович

КАРТОГРАФ – Пугачов Олег Володимирович            

ОПЕРАТОР ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ – Самойлов Петро Петрович

  До основної групи включити шість бійців силової підтримки військово-космічного флоту Сонячної системи:

Абдулін Василь Анатолійович     Абдулатіпова Світлана Павлівна

Дабижа Олексій Петрович     Бещук Валерій Геннадійович

Пінчук Володимир Васильович Скакун Анатолій Петрович

  Коли Прокуратор почав читати прізвища тих, хто увійшов до складу експедиції, Петро Анатолійович зрозумів, що експедиція складатиметься з астронавтів з усіх планет системи без винятку. Це трохи ускладнювало завдання, адже він не дивлячись на те, що вже в черговий раз очолить експедицію, яка вийде у відкритий космос, проте це перша експедиція із астронавтів з усіх планет системи, яких доручать йому у відкритому космосі далеко за межами як системи так і Галактики.                    

Прослухавши прізвища тих, з ким йому доведеться працювати, юнак побачив, що це повністю нова команда, з якою доведеться ознайомитись із самого початку.

ГРАЧОВ 

(завершує виступ):

На усіх учасників експедиції скласти характеристики, і відправити на затвердження. Щасливого вам польоту, панове!

  Коли зображення на телестерео зникло, Павлюк вимкнув його і діставши настільну карту Всесвіту, почав шукати на ній систему Тукана і планету Ріатла.

  Після того, як юнак вивів на комп’ютері за допомогою сканера ту ділянку карти Всесвіту, куди доведеться летіти його команді, він побачив, що система Тукана майже удвічі більша за Сонячну, а планета Ріатла стоїть під третім номером. А значить, це – третя за розмірами планета у системі. Узявши тепер загальну карту Всесвіту, Петро Анатолійович поміряв відстань від Ріатли до Землі. Після деякого обчислення, він з’ясував, що відстань до Землі складає 684 світлові роки. На дорогу в один бік це займе 6 незалежних днів.

  Вимкнувши комп’ютер і сканер, Павлюк узяв список який склав, коли Прокуратор зачитував прізвища тих, хто полетить у складі експедиції. Дійсно у порівнянні з командою, яку він очолював минулого разу, тепер з усіма доведеться знайомитися спочатку.

  Юнак мигцем зикнув на годинник. Час добігав до обідньої перерви.

  Обідня перерва промайнула досить швидко.

  Після обіду Павлюк повернувшись до свого кабінету, відразу зв’язався зі своїм заступником Конюхом Романом Васильовичем.

ПАВЛЮК:

Доброго дня, Романе Васильовичу!

КОНЮХ:

Доброго дня,

ПАВЛЮК:

Романе Васильовичу, мені потрібен список, вірніше, досьє на учасників експедиції дослідницького космольоту «Сонячне сяйво».

КОНЮХ:

Я вам зараз пришлю.

ПАВЛЮК:

Дякую.

  За кілька хвилин Павлюк тепер уже у ранзі начальника експедиції, отримав список та характеристики тих, з ким йому доведеться за кілька днів залишивши межі Сонячної системи та Галактики Чумацький Шлях, вирушити у бік системи Тукана на планету Ріатла.

  Узявши перше досьє з числа тих, які зараз лежали перед Петром Анатолійовичем, юнак почав читати:

ТОКАРЄВ ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

Дата народження: 2 січня 2125 року

  Вік: 23 роки.

  Походження: Сонячна система, планета Земля.

  Останнє місце проживання: Сонячна система, планета Земля.

  Сімейний стан: одружений

  Фах: астронавігатор.

  Категорія фаху: космічна.

  Останнє місце роботи: дослідницький космічний корабель «Скаф-11» у якості астронавігатора.

  Можливість польоту: погоджено з Міністерством управління космічними польотами.

ХАРАКТЕРИСТИКА:

  З дитячих років навчався у Школі Фізико-математичного напрямку планети Земля та Школі Спеціального Призначення. Досяг вищої категорії оцінювання в обох Школах. Мислення: гіпотетичне, комунікабельне. Заслужив Атестаційний герб ШСП планети Земля вищої категорії та Атестаційний герб ШФМН.

  Продовжив навчання в Університеті Космічного Флоту. Закінчив УКФ з вищим балом свого факультету «Технічне забезпечення космольотів». Отримав Атестаційний герб УКФ.

  Подав заяву до Міністерства Управління Космічними Польотами про прийняття участі у даному космічному дослідницькому рейсі.

  Заяву було розглянуто, і прийнято таке рішення:

  «Включити Токарєва Віктора Андрійовича до складу дослідницької команди космольота «Сонячне сяйво» в якості астронавігатора. Дати допуск «Beta».

***

  Характеристику такого плану було складено на кожного із числа тих, хто потрапив до складу дослідницької команди.

***

  Перечитуючи характеристики, Павлюк все ж переконався у тому, що дійсно, у порівнянні з тим складом, з яким він виходив у відкритий космос, цього разу йому доведеться знайомитися з усіма членами команди із самого початку.

  Характеристики, які лежали перед керівником інституту історії Всесвіту, та істориком за фахом – це лише поверхневе знайомство з тими, хто увійшов до складу команди, яку йому доручено очолити. Зустріч з астронавтами та більш близьке знайомство ще попереду.

  Дочитавши останню характеристику, Петро Анатолійович побачив, що до складу експедиції увійшли по 2 астронавта з кожної планети Сонячної системи і решта 6 астронавтів – представники Землі.

  Павлюк поглянув на годинник. Перший робочий день тижня добігав свого кінця. Завтра він має зустрітися з астронавтами. Зустріч почнеться о 9 годині.

  Дні, відведені для підготовки астронавтів і два збори, які були заплановані, промайнули досить швидко.

  За два тижні, у четвер 3 квітня 2148 року, із самого ранку не дивлячись на те, що крапав дощ, а температура повітря складала лише від +10 до +15ºС, на космодромі у Борисполі зібралися як астронавти, чий космоліт за кілька годин відірветься від поверхні планети, і вийшовши у відкритий космос, візьме курс у бік системи Тукана, на планету Ріатла, так і ті, хто прилетів на Землю, щоб провести команду космольоту. Серед запрошених були керівники усіх планет Сонячної системи.

  Старт намічено на 11:45 за Гринвічем.

  На злітно-посадочній смузі, яка розташована за триста метрів від головного приміщення космодрому, стояв не так давно збудований космоліт у формі конуса. Це одна із останніх розробок конструкторського бюро АКБ імені Антонова міста Дніпропетровська. На його борту велетенськими літерами була виведена назва «СОНЯЧНЕ СЯЙВО». Конус був великих розмірів до декількох десятків метрів заввишки і у діаметрі.

  Йшли останні приготування. В останнє перед стартом перевірялася працездатність усіх систем: від системи зв’язку до системи радарних і ракетних установок. Було чути голос начальника експедиції, який час від часу називав прилади або установки, і йому відповідав той, хто був відповідальний за роботу тих або інших приладів на борту.

ПАВЛЮК:

Система навігації в порядку!

(звертається до Вавилова):              

Зв'язок?

ВАВИЛОВ

(дивиться на прилади):

У нормі!

ПАВЛЮК:

Радарні установки?

АНДРІЙ ВЛАСЕНКО

(сидить за штурвалом):

Теж!

  Павлюк продовжував запитувати про готовність.

  Поки йшла перевірка працездатності приладів, усі без винятку, – як ті, хто знаходився на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що там відбувалося за допомогою телестерео, – у незалежності від місця свого перебування, – усі затамувавши подих, слідкували за тими подіями, які відбуваються на території Бориспільського космодрому.

  Як і багато років до сьогоднішнього дня, у відкритий космос відправлялися експедиції від Сонячної системи. Усі вони були різноманітними за своїм характером: від військової розвідки до наукових та дослідницьких експедицій. Їх завдання були теж різноманітними: від розвідницьких операцій до пошуків цивілізацій та досліджень нововідкритих утворень Всесвіту.

  Екіпаж космольота «Сонячне сяйво» отримав статус дослідницького. І не дивлячись на те, що до його складу увійшли різні за віком і досвідом роботи у відкритому космосі астронавти, – у трьох з одинадцяти членів основної команди «Сонячного сяйва» окрім навчання у Школі Спеціального Призначення (ШСП) та інших школах, а також Університеті Космічного Флоту (УКФ) досвіду роботи у відкритому космосі нема. Петро Самойлов, Олег Пугачов та Анатолій Давигора вперше вилітали за межі Сонячної Системи. Роки навчання у ШСП та УКФ а також в інших навчальних закладах, і були для молодих астронавтів досвідом роботи у відкритому космосі. Відзначимо, що де б не навчався молодий фахівець за тією професією, яку він обрав, після завершення навчання йому враховуються роки навчання, як термін роботи у відкритому космосі, після чого молодий фахівець влаштовується на роботу учбовим закладом, у якому навчався. Так ведеться протягом дев’яноста років – з травня 2094 року − Спочатку на Землі, а зараз і на решті планет Сонячної системи, − астронавти, на кого у даній експедиції покладено великі сподівання.

ПАВЛЮК:

Герметизація?

  У команді, яка перебувала безпосередньо у космольоті, були два нові астронавти: кліматолог Абраменюк Петро Леонідович та зв'язківець Вавилов Євген Валерійович. Вони буквально за півгодини до старту прибули на космодром.

АБРАМЕНЮК:

У нормі!

ПАВЛЮК:

Увімкнути двигуни!

Було чутно, як увімкнулися двигуни.

ВЛАСЕНКО:

Двигуни увімкнено!   

ПАВЛЮК:

Усім загальна готовність!

  Коли було запущено двигуни, астронавти відчули, як космоліт почало трусити. Коли до старту залишилося сто п’ять секунд, труситися космоліт припинив, і «конус» стоячи на одному місці вже був готовий відірватися від поверхні планети, і відправитися у відкритий космос.

ПАВЛЮК

(звертається до тих, хто перебуває у Центрі управління польотами):

Усі системи у порядку! Дозвольте розпочати відлік часу, що залишився до старту?

ГОЛОС

(із ЦУПу):

Дозвіл даємо!

ПАВЛЮК

(віддає нову команду):

Почати відлік часу, який

залишився до старту!

ВЛАСЕНКО

(дивиться на

секундомір):

До старту залишилося п’ять хвилин!

  Як ті, хто перебував безпосередньо на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувається за допомогою телестерео, усі їхні погляди були спрямовані у той бік, де знаходилася космоліт. Усі з тривогою та сподіваннями дивилися на корабель, який за декілька секунд відірветься від поверхні планети, і, залишивши межі Сонячної системи, візьме курс на далеку, для усіх чужу систему, на планету, яка розташована за сотні світлових років від Землі та інших планет системи – рідних планет астронавтів, які вони залишаючи, знають і впевнені в одному: там, далеко від своїх домівок їх очікує небезпека, але щоб не трапилося, вони мають повернутися!

ВЛАСЕНКО:

До старту залишилося чотири з половиною хвилини!

Здавалося що у всіх, хто спостерігав за стартом космольота, завмерло не тільки серце, але і зупинилося дихання. Не дивлячись на те, що ця експедиція вже не перша, за тим, що відбувалося на космодромі слідкували з тривогою, тим більше, що до складу команди увійшли усі без винятку молоді астронавти. Дехто з них вперше виходить у відкритий космос.

  Андрій Власенко продовжує вмикати прилади для навігації та пілотування.

ВЛАСЕНКО

(ледь чутно):

До старту шістдесят секунд. 

(продовжує вмикаючи всі прилади для навігації і пілотування):

П’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім...

  Дивлячись на секундомір, Власенко продовжував відлік часу, який залишився до старту.

ВЛАСЕНКО:

П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять…

  Час, що залишався до старту завершувався.

ВЛАСЕНКО

(завершує лік часу):

П’ять, чотири, три, два, один! Старт!

  Космоліт відірвався від поверхні планети, і, облетівши космодром, наче говорячи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.

  За декілька секунд літальний апарат зник з поля зору.

***

  З моменту старту минуло 3 незалежні дні.

  За цей час астронавти подолали половину шляху. Вони пролетіли такі утворення, як Асконь, Вайдемоса, Векса Генезіса, Двох Сонць, Древнього Сиція та інші.

  Віктор Токарєв продовжував відстежувати шлях, який пролетів космоліт, і наносити його на карту. Він вже склав декілька карт тих систем, якими вони пролетіли.

  До кінця третього незалежного дня космоліт з експедицією на борту підлітав до кордону системи Суіртон.

ПАВЛЮК:

Підлітаємо до системи Суіртон. Ще дві системи, і ми на місці.

ТОКАРЄВ

(дивиться на прилади):

Прямо за курсом…

  Астронавігатор не закінчив фразу. Наступної миті космоліт об щось вдарився з неймовірною силою.

ПАВЛЮК

(вигукує):

Що це?!

ТОКАРЄВ

(ледь чутно):

Велетенський астероїд.

ПАВЛЮК:

Негайно здійснити аварійну посадку!

ВЛАСЕНКО

(дивиться на

прилади):

До найближчої планети…

ПАВЛЮК

(вигукує):

До біса відстань!

(звертається

до пілота):

Сідай на найближчу планету! 

  Власенко спрямував космоліт на планету, яка знаходилася ліворуч від астронавтів.

ПАВЛЮК

(звертається до Токарєва,

спокійно):

Що трапилося?

ТОКАРЄВ:

Я хотів попередити про небезпеку, Цієї миті космоліт на щось наштовхнувся.

Антон Бабенко узявся ремонтувати космоліт.

БАБЕНКО:

Це астероїд.

ПАВЛЮК:

Які його розміри?

БАБЕНКО

(не відриваючись від роботи):

«Зернятко» діаметром чотири метри. Тут, у космосі таких не одна сотня тисяч. Ось, на один із таких ми і наштовхнулися.

ПАВЛЮК

(звертається до Бабенка):

Скільки тобі треба часу, щоб залагодити діру?

БАБЕНКО:

Про час я не беруся говорити, але намагатимусь відремонтувати швидко.

ПАВЛЮК:

Схоже на те, що наша місія приречена на провал.

БАБЕНКО

(звертається до Павлюка):

Скільки у нас часу?

ПАВЛЮК:

У резерві один незалежний день.

БАБЕНКО:

Маємо встигнути.

ПАВЛЮК:

Мусимо.

  До Павлюка підходить Власенко. 

ВЛАСЕНКО:

Коли полетимо далі?

ПАВЛЮК

(зітхає):

Не знаю.

ВЛАСЕНКО:

Дозвольте обстежити цю

планету.

ПАВЛЮК:

А що це за планета?

ВЛАСЕНКО:

Здається, вона безлюдна. 

ПАВЛЮК:

Це, точно?

ВЛАСЕНКО:

Гадаю, що так.

ПАВЛЮК:

Так, ти гадаєш, чи це точно?

ВЛАСЕНКО

(опускає очі):

Не знаю…

(і відразу

жвавішає):

Але, якщо облетіти планету, то можна дізнатися.

ПАВЛЮК:

Гаразд. Кого ви візьмете із собою?

ВЛАСЕНКО:

Нам лише облетіти навколо планети та з’ясувати, чи вона населена і все. А значить, нам потрібні астронавігатор та оператор відеоспостереження…

(трохи згодом

додає):

…і картограф щоб скласти карту місцевості.

ПАВЛЮК:

Гаразд. Дозволяю. Тільки не довго, бо можливо Антон з хвилини на хвилину завершить ремонт і нам доведеться летіти далі.

ВЛАСЕНКО:

Гаразд.

  Підходить Токарєв.

ПАВЛЮК

(звертається до астронавігатора):

Вікторе, збирайся, і полетиш з Олегом та Петром. Хлопці хочуть облетіти планету, і скласти її карту. Відразу подивитеся, чи вона заселена.

  Він кивнув, і усі утрьох попрямували у бік космольота.

  Підійшовши до літального апарату, вони побачили, що інженер-технік ще вовтузиться біля космольота.

БАБЕНКО

(звертається до товаришів не підводячи очей):

Ви куди зібралися?

ПУГАЧОВ:

Вирішили облетіти планету.

БАБЕНКО:

Тільки швидко, бо у мене уже майже все.

АБРАМЕНЮК:

Спробуємо…

  Пугачов, Токарєв та Самойлов увійшли до космольота, і за кілька хвилин капсула з однойменною назвою вже піднялася над поверхнею планети.

  Минуло 3 незалежні години.

  Протягом цього часу команда капсули облетіла навколо планети, а Антон відремонтував колсмоліт.

***

  Минув якийсь час, і уся команда була у зборі.

ПАВЛЮК:

(звертається до товаришів):

Ну, друзі, нам час вирушати у дорогу.

(звертається до команди капсули):

Що ви з’ясували?

ПУГАЧОВ:

Планета, на якій ми знаходимося безлюдна. Тож незабаром її можна буде досконаліше вивчити і колонізувати.

ПАВЛЮК:

Про це поговоримо потім.

А зараз – усі по місцях!

  Коли члени команди зайняли свої місцях, Павлюк дав команду на зліт, і космоліт продовжив свій політ.

  Космонет – найзручніший засіб зв’язку у сучасному світі. Досягнення науки, яке дозволяє спілкуватися за лічені хвилини з будь-яким утворенням Всесвіту. Але так вже завжди виходить, що навіть «найдемократичніші засоби зв’язку» давали збій в інформаційному просторі.

  Так, інформація, яку було передано на Землю про планету, у бік якої зараз летіла клманда під керівництвом Петра Павлюка, мала не передбачувані наслідки: так звані «шукачі пригод» – особлива частина сучасного суспільства, яка чомусь усе вирішувала самостійно, замість Уряду Землі, – за кілька років після заселення цієї планети вирішили скористатися цією інформацією, і без погодження з Міністерством управління космічними польотами та Бюро космічних досліджень, відправилися на неї. Ці інколи не перед ким не звітуючі, ризикуючі власним життям експедитори, нерідко заважають дослідникам, які вивчають інколи нову систему, а інколи нову планету.

  У черговий раз Космонет зіграв злий жарт і з дослідницьким космольотом «Сонячне сяйво», який нещодавно випустило Дніпропетровське АКБ имені Антонова. Зараз цей експерементальний космоліт під керівництвом історика ха фахом та дослідника космічного простору за покликанням, начальника експедиції, Петра Павлюка прямував у бік Ріатли – планети, на яка свого часу була колонізована вихідцяти із Сонячної системи.

ВЛАСЕНКО

(вигукує):

Підлітаємо до системи!

ТОКАРЄВ

(вигукує):

Ліворуч видно планету!

ПАВЛЮК

(спокійно, дивиться

в ілюмінатор):

Бачу.

САМОЙЛОВ

(тихо, показує на планету ліворуч від них):

Як вона звідси схожа на Землю!

Із-за планети до якої підлітали астронавти з’явився супутник.

ПАВЛЮК:

Так, схожа. Давайте її

облетимо, подивимося.

(вказує на супутник):

Ось! Летимо до супутника!

  Уся команда «Сонячного сяйва» наче впилася очима до ілюмінаторів. Усі мовчали, наче щось хотіли почути від самої планети.

  Коли до супутника залишилася година польоту.

ВАВИЛОВ

(вигукує):

Погляньте! Із-за планети з’явився ще один супутник!Їх два!

ПАВЛЮК

(вигукує):

Три!

  І дійсно. Із-за планети слідом за другим супутником з’явився третій.

ПАВЛЮК:

Отже, на якому супутнику

сідаємо? Обирайте!

ВЛАСЕНКО:

Зараз виберемо…

Пілот робить сильний ривок вперед з нахилом ліворуч, до першого супутника.

  Ледве втримавшись на ногах, Павлюк косо поглянув на Андрія, але промовчав. Азарт наближення до об’єкту, де доведеться добряче попрацювати, діяв усім на нерви.

ВЛАСЕНКО

(звертається до Абраменюка):

Петре! Де там твої агрегати? Я зараз «повисну» над супутником, а ти спусти парочку твоїх «іграшок» – нехай поміряють повітряний простір. Можливо через це…

АБРАМЕНЮК:

Я і без «іграшок» можу сказати тобі, що судячи із зеленуватого відтінку, на цьому супутнику ми не надихаємося.

  Гаразд, проїхали. Летимо до наступного. – з гіркотою сказав Андрій, хоча насправді вони не долетіли і до першого супутника.

  Зараз на «Сонячному сяйві» працював лише пілот Андрій Власенко. Решта дивилися в ілюмінатори, боячись відірватися – раптом щось пропустять. Андрієві було гірко, що він не може як слід озирнутися по боках. Від нього залежать життя усієї команди.

  Пролітаючи повз перший супутник, стало зрозуміло, що Абраменюк, судячи з усього, правий. Тому втративши до нього будь-яку цікавість, усі наче за командою спрямували свої погляди уперед, де повільно летіло ще два супутники.

  Першим розчаровано зітхнув Абраменюк, зрозумівши, що і Перший, і Другий і Третій майже нічим не відрізняються один від одного.

  Він хотів вже поділитися своєю думкою з начальником експедиції, повернувся…

ПАВЛЮК

(з гіркотою у

голосі):

Теж зелені…

АБРАМЕНЮК

(зітхає):

Так. Гадаю, що ми взагалі сюди даремне прилетіли. Я не думаю, що і планета сильно відрізняється від супутників.                     

ШЕЙМБЕРГ:

Якби вона була не придатною для заселення, то повір мені, навряд чи тут можна було б поселитися.

АБРАМЕНЮК:

Воно то так, проте мені все рівно не подобаються супутники.

ПАВЛЮК:

Але все рівно треба її

дослідити.

АБРАМЕНЮК:

У такому разі, я хочу отримати офіційний дозвіл на дослідження супутників і планети. По одному «досліднику» на супутники, і пару – на планету. А ми поки полетимо по орбіті.

ПАВЛЮК:

Так. Гаразд. Дозвіл даю. Зараз ми спустимо два «дослідники» на планету, а ось з рештою доведеться зачекати. Спускатимемо їх по мірі наближення до чергового супутника. Дамо їм три незалежні дні. Тобі, Петре, випала нагода запрограмувати наші «іграшки» на повернення до «Сонячного сяйва». Антоне, Миколо – гуляйте! Отриману інформацію будете досліджувати потім. У вас три дні. Решта поки усі вільні.

  Але ніхто нікуди не пішов. Уся команда залишилася біля ілюмінаторів. Абраменюк програмував «дослідники» на супутники та планету. Як і сказав начальник експедиції, було випущено п’ять «дослідників», і, літаючи орбітою планети, на якій їм ще належить здійснити посадку, аби розпочати ту роботу, заради якої вони, власне і прилетіли, уся команда знаходилася у прихованому очікуванні.

Так пройшов один незалежний день. Кожен вже знайшов собі якесь заняття, доки чекають «дослідників». Усі наче боялися розпочати розмову про планету.

  Але першим  це «табу» порушив Абраменюк.

АБРАМЕНЮК

(звертається до Павлюка):

Петре Анатолійовичу, дозвольте звернутися.

ПАВЛЮК:

Так, Петре.

АБРАМЕНЮК:

Я порушив Ваш наказ.

ПАВЛЮК:

Яким чином?

АБРАМЕНЮК:

Коли я програмував «дослідники», я запрограмував два перші, ті, що ми послали на планету, на три дні…

ПАВЛЮК

(перебиває Абраменюка):

Ну, і…

АБРАМЕНЮК:

… а три ті, що ми послали на супутники, я запрограмував на десять незалежних днів. Цім і порушив.

ПАВЛЮК:

І що тепер?

АБРАМЕНЮК:

Вони повернуться за десять незалежних днів! Ви зрозумійте мене правильно!

  Павлюк розуміє, що він вже все рівно нічого не змінить.

ПАВЛЮК

(видихає):

Слухаю…

АБРАМЕНЮК:

Я подумав…

ПАВЛЮК

(перебиває Абраменюка):

А мені здається, що ти взагалі не думав! – сказав начальник експедиції.

  Кліматолог опускає голову.

ПАВЛЮК

(кричить на

Абраменюка):

Продовжуй!

АБРАМЕНЮК:

Я вирішив, що для дослідження супутників три незалежні дні буде замало. Адже на супутники ми повертатися не будемо. Тому їх треба вивчити досконаліше ніж планету. Ми у будь-якому випадку сядемо на планету. А за три незалежні дні, − коли буде відома перша інформація отримана з «дослідників», − тоді і будемо досліджувати планету ретельніше. А про супутники у нас залишиться лише приблизна інформація. Коротше кажучи, я запрограмував «дослідники» на біохімічний аналіз повітря і взяття проб ґрунту.

  Абраменюк замовкає. Начальник експедиції теж не поспішає з відповіддю.

ГАВРИЛЕНКО

(втручається у розмову Павлюка та Абраменюка):

Мені здається, ми взагалі не відомо, коли повернемося у Сонячну систему. Дослідження планети – це, звичайно, добре. Але не варто забувати і про основну роботу, заради якої ми тут.

  Ніхто нічого не відповів, бо усі розуміли, шо кліматолог правий.

ПАВЛЮК:

Гаразд.

(звертається до Абраменюка):

Тобі повезло, що я ще не давав радіограму на Землю. Доведеться трошки змінити текст. А тобі – догана у наказі!

  Абраменюк розуміє, що ні про який наказ мова не йде, і усе, що його очікує, – це, висловлюючись іншою мовою, − гауптвахта.

АБРАМЕНЮК:

І що буде у «наказі»?

ПАВЛЮК:

Я ще не придумав. Ти вільний.

  Абраменюк мовчки виходить з каюти начальника експедиції. 

  Минає кілька секунд незалежного часу.

БАБЕНКО: 

За кілька секунд увійдемо у межі планети!

ПАВЛЮК:

Зрозуміло! Але перед тим, як ми увійдемо у простір планети, потрібно облетіти її, і, дізнатися, хоча б приблизний її діаметр.

ВЛАСЕНКО:

Зрозумів!

  Власенко спрямовує космоліт по орбіті планети.

  Космоліт почав обліт. Астронавти усі як один спрямували свої погляди на поверхню. Третя частина планети була вкрита гористою місцевістю. Гори були приблизно удвічі нижчими ніж на третій планеті Сонячної системи. Проте, де-не-де виднілася трава сірого кольору. На поверхні планети можна було побачити елементи усіх планет Сонячної системи: їх вигляд, який вони мали перед 2097 року, тобто, до того часу, коли було колонізовано останню з дев’яти планет Сонячної системи, і до сьогодення. Але, саме більше, – так принаймні здалося астронавтам, – планета, над якою вони летіли, має схожість із Землею. Тут так само, як і на третій планеті Сонячної системи є ліси, річки та озера, вода у яких, – у всякому випадку, коли дивитися згори, – світло-зеленого кольору.

  Весь цей час Пугачов роздивлявся планету за допомогою альтметра, вірніше, намагався роздивитися, і скласти хоча б приблизну карту. Та у нього нічого не виходило.

ТОКАРЄВ

(звертається до Пугачова):

Не марнуй свої зусилля! Поки ми не увійдемо у простір планети, чи, точніше, туди, що так називається, тобі годі намагатися щось розгледіти на поверхні, а тим більше, складати якісь карти!

  Картограф поглянув на начальника експедиції, наче шукаючи у нього підтримки. У його погляді можна було прочитати, що він не згодний з астронавігатором. Але у погляді Павлюка він побачив, що Токарєв правий.

  Картограф сів на своє місце.

  Зараз «Сонячне сяйво» завершував виток навколо планети. На альтметрі висвітилася цифра «3189,08».

  Токарєв увімкнув систему оповіщення. Такі системи ставили на космольоти якими літали за межі Сонячної системи.

СИСТЕМА

(говорить сталевим голосом робота):

«Ріатла. Третя планета системи Тукана. Відстань від головного світила системи складає сімдесят шість мільйонів кілометрів. Відстань до Землі – третьої планети Сонячної системи − дорівнює шістсот вісімдесят чотири світлові роки. На планеті мешкають колишні вихідці із Землі, яких у дві тисячі дев’яносто восьмому році переселили сюди через перенаселення на планетах Сонячної системи. На даний момент мешканці планети з рештою Всесвіту не спілкується. Причина цьому – не відома. Також на планеті знайдені мікроорганізми, походження яких невідоме».

  Весь цей час інформація, яку слухали астронавти, дублювалася і на моніторі, до якого була під’єднана система оповіщення. 

ПАВЛЮК:

Зрозуміло. Тепер можна шукати місце для посадки.

ВЛАСЕНКО:

Вас зрозумів! Іду на посадку!

  Трохи нахиливши космоліт у бік планети, Власенко повів літальний апарат на посадку. Він летів майже над поверхнею, шукаючи щось подібне до майданчика для посадки.  

ПАВЛЮК

(дивиться на поверхню планети у альтметр):

Судячи з усього ця планета все ж безлюдна.

ТОКАРЄВ:

Що ти маєш на увазі?

ПАВЛЮК:

Повідомлення, яке було розміщене у системі Світового Мозку.

Космоліт ще трохи наблизився до поверхні планети.

ТОКАРЄВ:

А я б цього не сказав… Поглянь! На поверхні стоїть щось подібне до будівель.

ПУГАЧОВ:

Це ще нічого не доводить. Планета може бути як заселена, так і безлюдною. Це ми маємо з’ясувати…

ПАВЛЮК:

І все ж я помилявся роблячи припущення, що планета безлюдна. Вона не є безлюдною. Погляньте униз!

  Усі астронавти наче за командою спрямували свої погляди на поверхню. Неподалік того, що астронавти прийняли за будівлі, – що то було, достеменно не відомо, – стояла група місцевих мешканців. Судячи з їхньої поведінки, вони були налаштовані вороже до того, що до поверхні наближалося щось їм не відоме.

ШЕЙМБЕРГ:

Мені здається, місцеві мешканці не дуже бажають, щоб ми сідали на планету.

ПАВЛЮК:

Ми маємо здійснити посадку! Але спочатку ми маємо облетіти навколо планети ще раз, і подивитися що вона собою являє.

  Поки тривала ця невеличка розмова, бо суперечкою це аж ніяк не назвати, – кожен з астронавтів розумів, що вони летять на незнайому планету. Сваритися, чи то під час польоту, чи вже безпосередньо на місці, недоречно. Андрій у пошуках місця для посадки наблизився майже до планети так близько, що можна було розгледіти усе те, що знаходиться на її поверхні і без приладів.

  Космоліт летить над планетою. Незабаром Власенко здійснить посадку. 

ПАВЛЮК

(звертається до Власенка):

Андрію! Пропоную облетіти планету, і подивитися, що вона собою являє. Тому скинь швидкість до мінімуму.

Космоліт летить над однією з рівнин.

ГАВРИЛЕНКО

(дивиться униз):

Щось мені здається, що вода, яка тут є, не придатна для вживання. Але, це вже я з’ясую сам. І взагалі, мені здається, що тут щось не так...

ДАВИГОРА:

А це вже ми з’ясуємо разом.

ТОКАРЄВ:

І все ж нам не дадуть здійснити посадку.

ПАВЛЮК:

Що трапилося?

ТОКАРЄВ

(вигукує):

Ви тільки погляньте! Нема жодного місця, де їх не було!

  І дійсно. Здавалося, що ціла планета була усіяна місцевими мешканцями.

ГАВРИЛЕНКО

(з тривогою у голосі):

Мені це вже починає не подобатися. Це може для нас погано скінчитися.

ПАВЛЮК:

Поживемо – побачимо. А зараз нам потрібно десь сісти…

Павлюк продовжував дивитися на поверхню шукаючи місце для посадки.

ВЛАСЕНКО

(вигукує):

Ось! Знайшов місце для посадки!

ПАВЛЮК:

Де?

ВЛАСЕНКО:

Майданчик під лісом! Чи, точніше, поруч місця, яке так схоже на ліс!

  Павлюк дивиться у той бік, куди показує пілот. Вони наближаються до галявини площею приблизно сто квадратних метрів.

ПАВЛЮК

(наказує пілотові):

Сідай!

  Власенко веде космоліт у бік галявини, і незабаром здійснює посадку.

ПАВЛЮК

(звертається до

астронавтів):

Ну, ось, друзі. Ми на місці. Зараз починаємо ту роботу, заради якої ми тут. Але, перед тим, як почати і дослідження планети, і основну частину роботи, ми з вами маємо знайти спільну мову з корінним населенням, бо ви самі бачили, що вони не у захваті від нашої появи тут, і нема жодних сумнівів у тому, що вони намагатимуться нас позбутися. А зараз можна усім вийти з космольота.

***

  Минула вже одна незалежна доба відтоді, як члени дослідницької команди під керівництвом Петра Павлюка прибула на Ріатлу. Приблизно стільки ж часу минуло відтоді, як у бік трьох супутників і планети були випущені автоматичні дослідники, які запрограмовані на дослідження цих небесних тіл.

  Усі продовжували чекати які результати принесуть дослідники. Окрім цього астронавти міркували над тим, як допомогти місцевим мешканцям.

  На другий день перебування на планеті розгорілася суперечка.

  А почалося усе з пропозиції Антона Бабенка.

БАБЕНКО:

Знаєте, мені здається, що супутники треба якось назвати. Не дуже звучить ці Перший, Другий, Третій. Треба їх якось «обізвати».

ГАВРИЛЕНКО:

Дійсно! Я теж про це думав.

ВЛАСЕНКО:

Давайте Перший назвемо Фобосом.

ГАВРИЛЕНКО:

Ні. Фобос не годиться. По-перше це назва супутника у нашій системі.

ВЛАСЕНКО:

Саме так, у нашій системі. А це тут.

ГАВРИЛЕНКО:

Все рівно не годиться. Тому, що якщо нам не вдастся допомогти місцевим мешканцям, доведеться повторно колонізувати планету. А коли так, − то це викличе плутанину у навігаційних картах. І чи тобі, пілоту цього не знати!

ВЛАСЕНКО:

Нічого, розберуся…

ГАВРИЛЕНКО:

Ти. А решта?

ВЛАСЕНКО:

Звикнуть.

ГАВРИЛЕНКО: 

Краще його якось по-іншому назвати ніж примушувати декілька сотень тисяч пілотів і астронавігаторів звикати до твоїх «хотінь».

ВЛАСЕНКО:

Гаразд. Називайте як хочете!

ГАВРИЛЕНКО:

Перший, пропоную назвати Царівна Жаба, як самий великий і самий зелений серед усіх трьох супутників.

ВЛАСЕНКО:

Тоді вже краще Ізумрудом, Бо твою Жабу на Землі засміють.

ГАВРИЛЕНКО

(трохи образившись):

Не засміють. Ізумрудом ми назвемо Другий.

ВЛАСЕНКО

(заперечує):

Не згоден! Я перший помітив супутник, – значить за мною і його назва.

ШЕЙМБЕРГ:

Не ти, а начальник експедиції. Тоді вже нехай він і назве його!

ВЛАСЕНКО:

А хто вас до нього довіз?

ВАВИЛОВ:

Робота у тебе така.

ВЛАСЕНКО:

Ви що, проти мене?

ГАВРИЛЕНКО

ТА ШЕЙМБЕРГ

(хором):

Так!

ВЛАСЕНКО:

Значить так! Ось вам!

  Власенко робить велику петлю на «Сонячному сяйві»» як на невеличкому літачкові. Ніхто цього не очікував від дорослої відповідальної людини, тому усі попадали.

БАБЕНКО

(встає, звертається до Власенка):

Дурень.

  До рубки забігають перелякані Пугачов, Павлюк і Абдулін, які знаходилися до цього у каюті начальника експедиції, і не чули суперечку.

ПАВЛЮК

(перелякано):

Що трапилося?!

ШЕЙМБЕРГ:

Так, нічого. Андрій бавиться.

ВЛАСЕНКО

(не звертає уваги ні на запитання начальника експедиції, ні на жарт Антона):

А я кажу, Перший називатиметься Ізумрудом!.

Павлюк розуміє, що між астронавтами виникла суперечка, але суті її він поки не розуміє.

ПАВЛЮК:

Не зрозумів. А докладніше?

ШЕЙМБЕРГ:

У нас тут суперечка виникла: як супутники назвати.

ПАВЛЮК:

Не зрозумів…

ШЕЙМБЕРГ:

Я хочу назвати Першого Ізумрудом. А цей…

(вказує на Миколу)

…Жабою!

Павлюк нарешті зрозумів у чому справа.

ПАВЛЮК

(вигукує):

А хоч Зеленню болотною! Між собою можете називати як хочете. Все одно не ми будемо їм назви давати. Для цього є Астрономічна служба, яка і дає назви усім новим супутникам, планетам, системам, зіркам і такому іншому, щоб не було плутанини під час складання навігаційних карт. Усім зрозуміло?!

ВЛАСЕНКО

(тихо):

Цілком…

  Вирішивши, що усе сказав, і його слова не підлягають обговоренню, начальник експедиції пішов з рубки, а Пугачов і Абдулін залишилися.

АБДУЛІН:

Ну ви й дали! Посварилися як діти! Через що? Через назву, яку ще і не нам давати!

ВЛАСЕНКО:

Але ж хороша назва? Тим більше, на скільки я зрозумів, навколо Ріатли є планети та їх супутники, які з тих чи інших причин досліджені не були. Чи я помиляюсь?

АБДУЛІН:

Ти не помиляєшся. Навколо цієї планети дійсно є як планети, так і їх супутники, які на даний момент назви не мають. Та ми усі чудово чули, що сказав Петро Анатолійович. Тепер стосовно назви. Так, начебто хороша. Але, що це дасть?

ВЛАСЕНКО:

Нічого…

Власенко робить те, чого від нього ніхто не очікує - показує Миколі язика!

  Гавриленко від несподіванки так і не зміг нічого сказати. Молодий біолог не очікував такої поведінки від тридцятилітнього пілота. Він розвів руками, розгублено подивився на Андрія, махнув рукою, і пішов з рубки, затаївши на пілота глибоку образу.

АБДУЛІН

(звертається до Власенка):

Андрію!

ВЛАСЕНКО:

Не подобається він мені…

АБДУЛІН:

Ну, і що? Ми одна команда!

Ти про це пам’ятаєш?

ВЛАСЕНКО

(похмуро):

Намагаюся забути!

АБДУЛІН:

Гаразд, все, заспокойся.

(трохи помовчавши):

І…

ВЛАСЕНКО

(наче читаючи

думки Абдуліна):

Я не проситиму у нього вибачення – не той тип!

  Василь промовчав, і зробив знак Олегу, який вже збирався щось сказати Андрієві, щоб той його не чіпав. Нічого його ще більше накручувати своїми повчаннями. Він, мовляв, людина доросла, розумна, і, якщо його допустили у цю експедицію, значить повністю вміє себе контролювати. Але про всяк випадок, Василь вирішив перечитати особисту справу Власенка, а особливо розділ «Психологічний вплив», бо саме він відповідав за лад на кораблі.

  Маленька сварка через назви напружила відносини у команді не тільки між Власенком та Гавриленком, але і між іншими її членами. Усі стали триматися якось поодинці. Єдине, що ще якось об’єднувало команду – це робота, заради якої вони і прилетіли на Рватлу.

  Повернулися дослідники, але ентузіазму, з яким їх відправляли, на космольоті не відчувалося.

  Начальник експедиції зібрав усіх у рубці.

ПАВЛЮК:

Я почну з того, що повернулися лише поки наші «дослідники». По отриманій з них інформації більше знає Антон Шеймберг. Прошу його вислухати.

ШЕЙМБЕРГ:

Дякую. Два «дослідники» було відправлено у різні куточки планети, як ви знаєте. Так ось. Один з «дослідників» показав, що… Я навіть не знаю, як це вам сказати…

ПУГАЧОВ

(вигукує):

Говори як є!

ШЕЙМБЕРГ

(карбує кожне слово):

Коротше кажучи, повітря на планеті ідентичне нашому – земному. Це дуже дивно, якщо враховувати, що на планеті немає жодного дерева, звичного, для нас, зрозуміло. Є лише якийсь натяк на гори, але вони досить пологі, що зустрічаються деінде на островах планети. Моя пропозиція: треба спустити капсулу з командою у два-три чоловіки для вивчення саме цих об’єктів, тобто островів – вони дуже схожі один на одного, тому й цікаво зрозуміти чому і як це сталося. Біологічними даними планети зараз займається Олег Пугачов.

  Андрій хмикнув при згадці про Олега. Усі промовчали.

  – Починати більш поглиблене вивчення планети нам необхідно вже після того, – сказав начальник експедиції, − як завершимо основну роботу.                     

  До рубки заходить Гавриленко.                    

ПАВЛЮК

(продовжує):

...Тому, що на «Сонячне сяйво» зараз покладено великі сподівання мешканців як Землі, так і решти планет Сонячної системи. І тягнути час ми не маємо права.

(звертається до

Гавриленка):

Що у тебе?

ГАВРИЛЕНКО

(показує усім своїм виглядом, що не розуміє що відбувається):

Нічого…

БАБЕНКО:

Щось трапилося? Щось не так?

ГАВРИЛЕНКО:

Взагалі так. Щось не так.

ПАВЛЮК:

Що таке?

ГАВРИЛЕНКО:

Розумієте, усі біологічні заміри планети були пов’язані із взяттям ґрунту планети.

ШЕЙМБЕРГ

(протяжно):

Ну, і…

ГАВРИЛЕНКО:

Ну, і… «дослідник» ґрунту не взяв. Не зміг! Він виявився непіддатливим! Ні, ну ви уявляєте ґрунт, який не бере звичайний ніж!

ВЛАСЕНКО:

Ну, камінь, наприклад, ніж теж не бере…

ГАВРИЛЕНКО

(парирує):

Так, камінь, звичайно не бере. А уяви ґрунт, який на стільки м’який, що ніж його не бере тому, що він під ним, хм… прогинається!

  Усі замовкли думаючи про своє, і будуючи найнеймовірніші гіпотези.

ВЛАСЕНКО

(стурбовано):

А як же ми сядемо на планету? А якщо ґрунт буде гнутися і під космольотом?

ПАВЛЮК:

Треба спробувати. Нам треба економити енергію. Бо якщо ми будемо і далі тут літати на орбіті, нам може її не вистачити, щоб долетіти додому – на Землю. Треба сідати хоча б для того, щоб дочекатися «дослідників» із супутників. Усім зайняти свої місця!

  Команда кинулася по своїх місцях. З отриманням нової інформації ентузіазм повернувся до більшості її членів.

  Поступово знижуючи орбіту свого польоту навколо планети, Андрій розумів, що від його професіоналізму зараз залежить життя усієї команди. І те, що Гавриленко теж входить до її складу, – його поки не цікавило. Власенко намагався рівнятися на начальника експедиції та його помічника Абдуліна. Тому Андрій не хотів зробити жодної помилки. Подяка начальника експедиції була для нього вищою нагородою.

  Андрій Власенко народився на Венері – другій планеті Сонячної системи. Вивчився на пілота в Університеті космічного флоту планети Земля. І зараз вважав, що самим більшим його досягненням було включення саме його – не землянина, − до складу дослідницької експедиції. Сварка з Гавриленком трохи охолодила його впевненість у власні сили, точніше, у власну психологічну компетентність у замкненому середовищі, яким є космоліт «Сонячне сяйво».

  І все ж напруга під час посадки давала про себе знати.  Абдулін про всяк випадок потурбувався про те, щоб у момент, коли уся відповідальність за команду ляже на Власенка, у рубці не було Гавриленка, аби зайвий раз не турбувати у цей момент Андрія.

  І правильно зробив.

ВОАСЕНКО

(звертається до Абдуліна):

А де ця «жаба»?

АБДУЛІН:

Зайнятий. Він готує з Олегом два всюдихідні «дослідники», сподіваючись на те, що можливо, хоча б вони візьмуть ґрунт для аналізу. Адже там лазерні ножі – їм вже ґрунт покориться.

ВЛАСЕНКО:

Хм!

  Абдулін вирішив більше не чіпати Андрія. Ішла стадія приземлення, якщо це слово у даному випадку доречне. Точніше було б сказати «припланечування», тому, що про планету астронавти ще нічого конкретного не знали, окрім її назви.

АБРАМЕНЮК

(звертається до Павлюка):

Петре!

  Він був давнім товаришем начальника експедиції, тому дозволяв собі інколи звертатися до нього тільки на ім’я.

ПАВЛЮК:

Що?

АБРАМЕНЮК:

Я хочу бути на капсулі.

ПАВЛЮК:

Навіщо?

АБРАМЕНЮК:

У мене є одне припущення.

Я хочу його перевірити.

ПАВЛЮК:

Припущення стосовно дослідження планети, чи стосовно того, що тут коїться?

АБРАМЕНЮК:

Стосовно дослідження планети.

ПАВЛЮК:

На космольоті ти цього

зробити не можеш?

АБРАМЕНЮК:

Ні. На капсулі буде більше шансів.

ПАВЛЮК:

Гаразд. А кого ти хочеш узяти у команду?

АБРАМЕНЮК:

Ну, я так розумію, що нам потрібно буде облетіти планету, і скласти її карту.                      

ПАВЛЮК:  

Так.

АБРАМЕНЮК:

А коли так, то мені знадобиться картограф. Також мені потрібен інженер-технік. Поки «Сонячне сяйво» стоятиме, технік більше знадобиться на капсулі. Ще візьму кліматолога, бо не відомо, який на планеті клімат.

ПАВЛЮК:

Гаразд. Дозвіл даю. Тільки на планеті обережно.

АБРАМЕНЮК:

Так, звичайно!

ВЛАСЕНКО

(втручається у розмову Павлюка та Абраменюка):

Ось є гарний майданчик для посадки!

  Начальник експедиції і кліматолог поглянули униз, і Павлюк сказав:

ПАВЛЮК

(наказує пілотові):

Сідай!

  Посадка пройшла досить вдало.                Після приземлення уся команда кинулася до ілюмінаторів, аби подивитися, де вони здійснили посадку.

Проте, ніхто так і не встиг залишити межі космольота.

Павлюк відчинив люк космольота, і до виходу рушив Власенко, який засидів ноги і хотів пройися, аби розім’ятися.

САМОЙЛОВ

(сидить поруч зв'язківців):

А ви знаєте, судячи з усього, ми тут не самі.

ПАВЛЮК:

Що сталося?

САМОЙЛОВ:

Точно не знаю, але те, що це космоліт і він не із Сонячної системи, це точно!

Цієї миті на горизонті з’явилося два космольоти. Вони швидко наближалися до літального апарату команди Павлюка.

ПАВЛЮК:

Усім зайняти свої посадочні місця! Якось не дуже годиться прилетівши на планету, і відразу починати бойові дії невідомо з ким.

Як тільки усі сіли на посадочні місця і «Сонячне сяйво» рушило у протилежний бік, космоліт щось потужне штовхнуло.     

ТОКАРЄВ:

Що це?                    

ПАВЛЮК:

Поки ще не знаю... Але мені це дуже не подобається.                 

ВЛАСЕНКО:

Мені теж!

Власенко піднімається зі свого крісла, показує усім убік.                             

Прослідкував за рукою пілота, всі побачили на горизонті корабель невідомої моделі. Наче хтось самотужки змайстрував цю споруду.                               

ВЛАСЕНКО

(кричить):

Це корабель Гільдії!

Андрій рвучко, нікого не попереджуючи рвонув корабель вниз до самої поверхні планети.                  

Такого маневру не чикав ніхто, а Бабенко вже точно. Не втримавшись він полетів через увесь салон і вилетів у складову каюту, ледь не напоровшись на гачки, які висіли і були призначені для впольованої здобичі.              

БАБЕНКО

(кричить):

Тихіше!                   

ВЛАСЕНКО:

Пробач. Якщо ми не сховаємось від них зараз, то через декілька хвилин ми можемо вже і не намагатися це зробити.                      

Власенко знову рвонув корабель убік.             

ВАВИЛОВ

(звертається до Павлюка):

Що тепер?                 

ПАВЛЮК:

Тепер ми просто повинні з’ясувати що тут коїться.

 _________________________________________________________________________________________________________________

  Павлюк розумів, що довго вони тікати не зможуть. Саме тому потрібно було щось зробити.

ПАВЛЮК

(звертається до пілота):

Андрію, за моєю командою розверни космоліт.

(звертається до Шеймберга):

А ти, Антоне потягнеш на себе важіль гармати.

ВЛАСЕНКО та ШЕЙМБЕРГ

(разом):

Зрозуміло!

  Якийсь час космоліт ще летів у протилежний бік від місця посадки.

ПАВЛЮК

(кричить):

Вперед!

  Власенко почав розвертати літальний апарат, а Бабенко тим часом поклавши руку на важіль магнітної гармати, почав вичікувати і свого шансу аби вдарити по космольотах невідомої конструкції та форми.

  Не чекаючи такого маневру від утікачів, пілоти літальних апаратів без пізнавальних знаків спочатку розгубилися. Цього виявилося цілком достатньо, щоб промінь випущений із гармати потрапив бодай в один із двох космольотів без пізнавальних знаків.

ШЕЙМБЕРГ

(кричить від радощів):

Один є! Ще один!

ПАВЛЮК:

Цей вже нам потрібен неушкоджений! Почати погоню!

  Цього разу аби налякати тих, хто перебував на борту космольота без пізнавальних знаків, Бабенко вистрілив з таким розрахунком, щоб промінь навіть не долетів до ворожого літального апарату. Літальний апарат рвучко піднявся угору, після чого почав швидко віддалятися від «Сонячного сяйва».

ВЛАСЕНКО

(вигукує):

За ним!

Пілот спрямовує космоліт у той бік, куди летить літальний апарат без пізнавальних знаків.

  Погоня продовжувалася.

За кілька хвилин два космольоти вже перебували у гористій місцевості.

У порівнянні з гористою місцевістю на третій планеті Сонячної системи, гори на Ріатлі були удвічі нижчими. Це був єдиний район планети, де розташовувалися гори. Тут було багато місць де можна було сховатися.

БАБЕНКО

(кричить):

Треба щось робити! Зараз втечуть!

ВЛАСЕНКО

(вигукує):

Від мене не втечуть!

Коли вже здавалося, що «Сонячне сяйво» наздожене космоліт без пізнавальних знаків, а Антон був готовий, щоб у черговий раз вистрілити з магнітної гармати, члени команди Павлюка побачили, як літальний апарат який вони намагалися наздогнати, піднявся над однією з гір. Складалося враження що космоліт зник під горою.

ПАВЛЮК

(кричить):

Чорт забирай! Ми їх втратили!

Власенко спрямував космоліт до тієї гори, де як здалося астронавтам зник літальний апарат без пізнавальних знаків. Коли пілот підлетів до того місця, де зник космоліт без пізнавальних знаків, і трохи пригальмував, наче з-під землі виріс перед космольотом із Сонячної системи літальний апарат без пізнавальних знаків і ті, хто знаходився на його борту вчинили стрілянину по «Сонячному сяйву», а сам космоліт знову попрямував кудись за горизонт. Власенко ледь встиг вивернути штурвал щоб не потрапити під обстріл.

Цього разу космольоти летіли над великим містом.

Судячи з усього, це місто свого часу було заселене. Унизу стояли будівлі різної форми, кольору та висоти.

ДАВИГОРА:

Що це за місто?

ПАВЛЮК:

Поки не знаємо. Але сподіваюся, що незабаром ми про це дізнаємося.

ВЛАСЕНКО

(звертається до Давигори):

Перш ніж ти потрапиш до міста, треба якимось чином звільнитися від цього літаючого монстра.

БАБЕНКО

(вигукує):

Вважай, що цю проблему

вирішено!

(звертається до пілота):

Андрію! Зараз мені потрібна твоя допомога.

ВЛАСЕНКО:

Що я маю робити?

БАБЕНКО:

Ніхто з нас не знає що це за місто, і, чи воно заселене. Якщо вони сюди прилетіли, то не виключено, що тут їхня так би мовити «резиденція»

ВЛАСЕНКО:

А мені що робити?.

БАБЕНКО:

Так ось Ти маєш відлетіти від міста. А далі – це вже моя справа.

Власенко кивнув на знак згоди, і повів космоліт подалі від міста.

Цього разу вже ті, хто знаходився на космольоті без пізнавальних знаків, дії команди Павлюка сприйняли як втечу, і тепер вони почали переслідувати літальний апарат із Сонячної системи.

ВЛАСЕНКО

(звертається до Бабенка):

Ну, що тепер? Те що ти просив, я виконав.

БАБЕНКО

(вигукує):

А тепер ось що!..

Бабенко тягне на себе важіль магнітної гармати.

Усе відбулося на стільки швидко, що ті, хто перебував у космольоті без пізнавальних знаків розгубилися. Проте, коли вони прийшли до тями, щось робити було вже пізно. Антон кількома рухами додав у потужності гармати, і вистрілив. За секунду космоліт з експедицією на борту затрусило.

ПАВЛЮК:

Що це?!

БАБЕНКО:

Пробач, Петре. Це я винен. Я просто трохи не розрахував потужність гармати.

ПАВЛЮК

(кричить):

Ні, ну ви чули?! Він «трохи» не розрахував потужність

«магнітки».

ВАВИЛОВ

(заступається за

Бабенка):

Заспокойся, Петре. Врешті решт Антон признав свою помилку.

ПАВЛЮК:

Так. Помилку він признав. А тепер уявіть, якби після цього пострілу нас захопили б у полон?! Або ще гірше – ми загинули б?!

(звертається до Бабенка):

Яку ти потужність поставив?

БАБЕНКО:

Плюс п'ятнадцять.

ПАВЛЮК

(кричить на

Бабенка):

У тебе є щось у голові?! Ти знаєш що наші космольоти такого напруження не витримують?!

БАБЕНКО:

Я усе знаю. Але і ти мене зрозумій…

ПАВЛЮК

(перебиває Бабенка):

Значить так. Якщо бодай раз подібне повториться, підеш під трибунал! Зрозумів?!

БАБЕНКО

(відповідає

по-військовому):

Так точно!

ПАВЛЮК

(міняє тон з офіційного на товариський, звертається до усієї команди:

Уявіть, якби ми усі загинули б після такого пострілу.

Ці слова начальника експедиції Антон відніс на свою адресу, але цього разу усі промовчали, розуміючи, що Павлюк правий.

ВАВИЛОВ

(намагається

уникнути сварки

у команді):

Ми сюди прилетіли для того, аби посваритися?

ПАВЛЮК

(підтримує

Вавилова): :

Так, дійсно. Євген правий. Краще давайте підемо до міста і подивимося, чому саме сюди тікали ті, хто перебував на борту космольота без пізнавальних знаків.

З кожною секундою космоліт із символами Сонячної системи наближався до міста.

Вже перебуваючи на його околиці, увагу астронавтів привернула огорожа повз яку вони пролітали. Вона була близько п’яти метрів заввишки.

ТОКАРЄВ

(пошепки):

Що це за огорожа?

ПАВЛЮК

(пошепки):

Не знаю. Але те, що це не власний будинок на околиці міста, це точно.

ВЛАСЕНКО:

Зазирнемо за огорожу?.

ПАВЛЮК:

Безперечно.

ВЛАСЕНКО

(піднімає

космоліт над

огорожею):

Нам пощастило у тому, \що наші літальні апарати безшумні. Їхніх моторів не чути.

БАБЕНКО:

Так. А то зараз у нас були б великі проблеми.

Здійснивши посадку, астронавти опинилися посеред велетенського подвір’я. Його площа була близько п’ятисот квадратних метрів. Недалеко від місця посадки «Сонячного сяйва» стояли два космольоти. Вони були тонісінько такої ж форми, як і ті, які переслідувала команда Павлюка. На їхніх корпусах теж не було ніяких пізнавальних знаків.  У самому центрі подвір’я розташовувалося велике приміщення, а навколо – приміщення набагато менші за розмірами. Усі вони були різними за кольором та формою.          На планету спускалися сутінки. Саме тому у вікнах усіх приміщень горіло світло.

ПАВЛЮК:

Зараз я разом з Вавиловим піду і подивлюсь що коїться у центральному приміщенні. – сказав Павлюк, звертаючись до товаришів. – Решта чекатимуть тут. Зрозуміло?

БАБЕНКО:

Так.

Відділившись від стіни, Павлюк та Вавилов хотіли йти у напрямку центрального корпусу підприємства. Проте, Павлюк помітив якусь постать. Вона вийшла із космольота, і попрямувала до дверей. Петро перегородив Євгенові дорогу, показуючи цим самим, щоб той зупинився.

ВАВИЛОВ

(звертається до Павлюка):

Що сталося, Петре?

ПАВЛЮК

(шепоче):

Тихіше! Ми тут не одні.

Притиснувшись до стіни одного із приміщень, − судячи з його розмірів, можна було зрозуміти, що це одне із підсобних приміщень, − астронавти бачили, як поруч центрального приміщення метушилися дві групи постатей. Одна група зайшовши усередину так звідти і не вийшла. Натомість інші невеличкими групками по дві постаті якийсь час щось носили до свого космольота.

ТОКАРЄВ

(звертається до Власенка):

Начебто щось носять.

ВЛАСЕНКО:

Не «начебто», а так воно і є. Нам залишається з’ясувати що саме.

ПАВЛЮК:

Усьому вій час. Тим більше, що одна із двох груп тут точно надовго не затримається.

ВАВИЛОВ:

А як ти знаєш?

ПАВЛЮК:

Вони стоять і про щось

говорять. А коли так…

ДАБИЖА

(перебиває

Павлюка): :

А коли так, коли один із космольотів відлетить, ми відразу подивимося що тут коїться.

  Ведучи пошепки цю розмову, астронавти постійно спостерігали за тим, як проводиться завантаження ящиків  в один із космольотів.

  Павлюк та решта астронавтів бачили, як одна із груп сіла у космоліт, у який вантажили ящики, і за кілька секунд він піднявшись над поверхнею планети зник за горизонтом.

  Не встигли постаті зайти у приміщення, як слідом за ними рушив і Абдулін.

ПАВЛЮК

(звертається до Дабижі):

Ти куди?

ДАБИЖА:

То казали ж, коли відлетить один із космольотів, підемо подивимося, що коїться

усередині.

ПАВЛЮК:

Так. Але це не означає, що ми повинні йти відразу слідом. Давайте хоча б хвилин п’ять почекаємо.

  Павлюк хоче ще щось сказати, але не встиг. Його перебиває Вавилов.

ВЛАСЕНКО:

Тихіше! Сюди хтось іде!

  Усі як один притислися до стіни, і почали спостерігати.

  З головного приміщення вийшло кілька постатей. Якийсь час вони стояли, жваво жестикулюючи. Можна було зрозуміти, що вони про щось говорять.

  Головне приміщення підприємства знаходилося на відстані ста метрів. Тож ані ті, хто стояв там не чув астронавтів, ані астронавти – тих, хто залишився на підприємстві, не чули і не могли чути.

  Цим і користалися члени команди Петра Павлюка, аби бодай пошепки мати змогу спілкуватися між собою.

ПАВЛЮК

(шепоче):

Ставлять чергових на ніч.

ВАВИЛОВ:

Цікаво, скільки їх буде?

ПАВЛЮК:

Особисто мене, як начальника експедиції турбує інше питання. Космоліт наш залишився недалеко від центрального входу. Так ось: як ми потрапимо на нього, якщо все-таки – і я цього не виключаю, − нам доведеться тікати?

ВЛАСЕНКО

(звертається до Павлюка):

Гадаю, Петре, я буду більш корисним на «Сонячному

сяйві».

ПАВЛЮК:

А ти зможеш пройти

непоміченим?

ВЛАСЕНКО:

Усе буде гаразд. Повір мені.

ПАВЛЮК:

Добре. Йди.

  Власенко відділившись від стіни почав продиратися на космоліт.

ПАВЛЮК:

А ми з вами, теж тихо почнемо підходити до входу у головний корпус.

  Тихо ступаючи, астронавти «прибирали» пости один за одним.

  Нарешті вони підійшли до входу у головне приміщення.

  Павлюк підняв руку, і усі зупинилися, прислухаючись. Усе було тихо.

  Петро Анатолійович зазирнув у вікно одного із цехів. Усередині світло було занадто яскравим. Саме тому було неможливо роздивитися тих, хто перебував у цеху. Петро бачив тільки силуети, які постійно ходили з одного кінця цеху в інший. Він помітив, що за жодним із станків працівників не було.

  Жестом руки Павлюк показав, щоб хтось підійшов до нього. Підійшли Вавилов та Токарєв. Решта астронавтів теж підійшли до вікон, у яких горіло світло.

ВАВИЛОВ

(шепоче):

Дивно. Світло горить, а за станками нікого.

ТОКАРЄВ:

Судячи з усього, вони

вимкнені.

  За вікном де стояли Павлюк, Токарєв та Вавилов пролунав крик.

  Не чекаючи наказу, астронавти кинулися до головного входу, та двері виявилися зачиненими.

ДАВИГОРА

(розгублено):

Як нам потрапити усередину?

  Павлюк обережно проводить долонею по дверях.

ПАВЛЮК:

Я знайшов якийсь… Не знаю що це, але це не кодовий пульт.

БАБЕНКО:

Пульт ідентифікації!

ПАВЛЮК:

Навіть якщо і так. Все рівно нам це не допоможе.

БАБЕНКО:

Не панікуйте раніше часу.

  Усім стало зрозуміло, що у нього є ідея стосовно того, як це зробити.

ПАВЛЮК

(киває головою):

Що ти придумав?

БАБЕНКО:

Ми коли йшли сюди, постійно… як би це сказати… «знімали» пости.

ВАВИЛОВ:

Ну, і?..

БАБЕНКО:

Ну, і… Для того, аби ми мали змогу потрапити усередину, потрібен бодай один вбитий нами чужинець. Я скажімо з Василем принесемо його сюди, і, поклавши його долоню на пульт ідентифікації, відчинимо двері.

  Усі розуміли, що це єдиний вихід із становища, яке склалося. Це дійсно був єдиний спосіб потрапити усередину.

ШЕЙМБЕРГ

(продовжує):

Ми не знаємо які вони за

вагою. Саме тому зі мною

підуть Гавриленко, Давигора та Дабижа.

  Минуло кілька хвилин, і ті, хто залишився стояти поруч приміщення почули стукіт чогось схожого на важке взуття.

  Павлюк та його товариші завмерли щільно притиснувшись до стіни. Здавалося, що вони навіть затамували подих.

САМОЙЛОВ

(тихо, сміється):

Та ну вас, хлопці!..

ГАВРИЛЕНКО:

А що власне, сталося?

САМОЙЛОВ:

Почувши кроки, ми подумали, що когось пропустили, і він зараз йде у наш бік.

ГАВРИЛЕНКО:

А це ми так зробили для того, щоб не викликати підозри у тих, хто знаходиться усередині.

ПАВЛЮК:

Зрозуміло.

САМОЙЛОВ:

Ну, що, почнемо?

ПАВЛЮК:

Так.

  Оператор відеоспостереження жестом показав, щоб Антон, який стояв ближче, йому допоміг. Узявши верхню кінцівку вбитого, яка усім своїм виглядом нагадувала руку людини, вони спробували її підняти. Як же здивувалися астронавти піднімаючи руку. Вона виявилася зовсім не важкою.

  Поклавши «долоню» на пульт ідентифікації, за секунду астронавти почули голос, схожий на металевий:

  «Номер двісті сорок шість тисяч вісімсот десятий. Походження: система Зеленого Сонця, планета Дірібоу. Ідентифіковано. Доступ дозволено».

  Усі ледь не закричали «Ура!», але Павлюк вчасно приклав вказівний палець правиці до вуст, цим самим даючи наказ щоб була тиша.

  Самойлов ледь стримуючи емоції підняв угору великий палець правиці.

  Залишивши мертвого поруч приміщення, астронавти тихо ступаючи увійшли усередину.

  Астронавти команди Петра Павлюка опинилися посеред велетенського приміщення. Воно було схоже на склад.

ПАВЛЮК

(озирається

навколо себе):

Ну, саме звідси і були забрані ящики з невідомим для нас вантажем.

ВАВИЛОВ:

А звідки ти знаєш, що саме звідси забирали вантаж? Адже це приміщення аж ніяк не назвеш складським.

ПАВЛЮК:

Це тому, що ти неуважний. А я це визначив відразу як ми тільки зайшли. Це видно хоча б по тому, що на підлозі залишилися сліди як тих, хто тут перебував, так і від ящиків, які стояли… під стінами. Я тобі скажу більше. Ці сліди зроблено не сьогодні і навіть не на минулому тижні. Їх зроблено близько двох з половиною років за календарем Ріалти. Це нам теж належить з’ясувати. А поки пішли подивимося, що це були за крики, і що тут коїться взагалі.

  Підійшовши до найближчих дверей, члени команди Павлюка побачили, що вони виявилися відчиненими. Не наважуючись увійти, астронавти стояли і слухали що коїться по той бік. На даний момент начебто було тихо. Тільки зрідка лунав приглушений стогін. Так минуло близько десяти хвилин незалежного часу.

  Павлюк зазирнув усередину. Посеред кімнати середніх розмірів стояло кільканадцять столів. Варто було лише один раз їх побачити, щоб зрозуміти, що це справжнісінькі операційні столи. На кожному з них лежало по одній постаті.

ПАВЛЮК

(шепоче):

Оце так!

АСТРОНАВТИ

(разом):

Що ти побачив, Петре?

  Замість відповіді той тільки показав вказівним пальцем правиці убік ледь відчинених дверей.

ДАВИГОРА

(зазирає усередину):

Навіщо їм це?

  Павлюк знизує плечами.

ДАВИГОРА

(шепоче):

І що нам робити у цій

ситуації?

ПАВЛЮК:

Вихід один. Увірватися і спробувати застати їх зненацька. Зараз раптовість – наш союзник. Коли я скажу «один», усім разом вдертися до цієї «операційної». Три, два…

  Цієї миті у Павлюка спрацювала на прийом рація. Петро намагався її вимкнути, а решта затамували подих, сподіваючись, що їх не викриють. Проте, було вже пізно. Ті хто перебував за дверима поруч яких стояли астронавти із Сонячної системи повибігали, і вчинили стрілянину по утікачах. Почувши постріли, їм на допомогу повибігали ще з кількох кімнат, і теж побігли за непрошеними гостями.

  Продовжуючи бігти коридором, Абдулін витягнув бластер, і обернувшись, кілька разів вистрілив. Кілька постатей відразу впали долу.

АБДУЛІН

(вигукує):

Їх вже трохи менше! Продовжимо?

  Йому ніхто не відповів.

  Астронавти вибігли на вулицю, і побігли у напрямку свого космольота.

ПАВЛЮК

(хапає рацію, кричить, звертається до пілота):

Готуйся до злету!

ВЛАСЕНКО:

Що трапилося?.

ПАВЛЮК:

За нами погоня!

  Коли Павлюк та решта астронавтів підбігли до «Сонячного сяйва», космоліт вже був готовий аби злетіти.

  Власенко піднімає космоліт над поверхнею планети.

ВЛАСЕНКО

(звертається

до Павлюка):

Що тепер?

ПАВЛЮК:

Спочатку відірвемося від переслідувачів, а потім вирішимо.

  Андрій бере курс на те ж місце, де було знайдено майданчик для посадки.

ДАБИЖА

(дивиться в

ілюмінатор):

Дивно.

ПАВЛЮК

(звертається

до Дабижі):

Що трапилося, Олексію?

ДАБИЖА:

За нами ніякої погоні нема.

ПАВЛЮК:

Що значить «ніякої погоні

нема»?

ФУРСОВ:

А так і є.

  Космоліт підлітає до місця майбутньої посадки.

ВЛАСЕНКО:

Попереду майданчик!

ПАВЛЮК:

Сідай!

  Літальний апарат із символами Сонячної системи нахилився, повільно наближаючись до поверхні планети. 

  Коли останній астронавт вийшов з космольота і на його борту нікого не лишилося, усі озирнулися по боках.

  Члени експедиції під керівництвом Павлюка здійснили посадку на галявині, яка знаходилася у місцевості серед велетенських рослин, схожих на ліси третьої планети Сонячної системи. Ці рослини були так само як і на півночі України, більше схожі на листяні ліси. Їх колір був переважно рудий. Висота стовбурів сягала приблизно 35-40 метрів. Здійснюючи обліт планети, астронавти бачили такі рослини ще у кількох місцях. Також на планеті астронавти бачили ще один вид рослин. Вони теж були тридцять-сорок метрів заввишки, але зовсім не схожі на ті, поруч яких здійснив посадку космоліт. Дивлячись згори, астронавтам здалося, що вони мають інший вигляд. А як воно насправді – ніхто з них на той момент не знав.

ПУГАЧОВ:

Де це ми?

ПАВЛЮК

(роздивляється місце посадки):

Схоже на те, що ми знаходимося у лісі… чи точніше, у місцевості, яку сміливо можна так назвати.

(вказує на одну

з велетенських

рослин):

Бачите ці рослини, які так схожі на дерева, що ростуть на Землі? Вони теж високі і стрункі.

ПУГАЧОВ:

Звідки ти можеш знати, що це саме дерева?

ПАВЛЮК:

Я цього не знаю так само як і усі ми. Я просто роблю

припущення.

ПУГАЧОВ:

А тоді, що по-вашому ось це?

Картограф підняв якийсь предмет бордового кольору. Він був у формі шестикутника.

ПАВЛЮК

(бере предмет

у руки):

Це…

ГАВРИЛЕНКО:

Дозвольте, я подивлюся?

(якийсь час

роздивляється):

Судячи з усього це щось схоже на те, що ми називаємо листям. Воно, швидше за усе, падає з цих велетнів. Такі припущення я зробив з того, що ці предмети знаходяться неподалік самих рослин. Ну, я ще поки не знаю, чи є тут вітер. Точніше, чи буває він тут взагалі.

ПУГАЧОВ:

Ти хочеш сказати…

ГАВРИЛЕНКО

(випереджає

Пугачова):

Саме так.  Взагалі-то я не впевнений, але гадаю, що якщо тут є таке явище, як вітер, то він має ці предмети розносити усією планетою, і таким чином, ці рослини повинні бути ще десь на планеті.

Весь цей час Павлюк продовжує оглядати місцевість.

ПАВЛЮК:

Погляньте туди!

  Усі астронавти спрямували свої погляди у той бік, куди вказував начальник експедиції. Вдалині виднілися якісь споруди.

САМОЙЛОВ:

Що це?

ТОКАРЄВ:

Зараз подивимося…

Астронавігатор бере з рук начальника експедиції гірокомпас, і спрямовує його у той бік, куди вказував Павлюк.

ТОКАРЄВ:

Це щось схоже на будівлі. Причому, будівлі ці різноманітного характеру. Вони можуть бути як житлові, так і адміністративного характеру. Мають форму трикутників. Різноманітні за кольором. Схоже на велике місто, яке судячи з усього знаходиться досить далеко від нас.

ПАВЛЮК

(дивиться убік міста неозброєним оком):

Воно дійсно далеко. І настільки далеко, що його неозброєним оком побачити неможливо. До нього декілька десятків кілометрів.

ТОКАРЄВ

(не відриваючись від гірокомпаса):

І судячи з усього, воно

безлюдне.

  Токарєв помічає те, що інші його товариші бачити не могли. 

ТОКАРЄВ

(тягнеться за бластером):

У нас неприємності…

ПАВЛЮК:

Що трапилося?

Але наступної миті сам побачив.

  З протилежного боку до них бігли місцеві мешканці. У кожного з них було щось подібне до самострілів, які вони цілили у тих, хто прийшов до них непроханими гостями. Вони щось кричали і показували у бік астронавтів.

ПАВЛЮК

(звертається до Токарєва):

Вікторе, не стріляй. Нам не потрібно щоб нас тут сприйняли як загарбників.

ТОКАРЄВ:

Я у гору.

Астронавігатор піднімає зброю, натискає на гачок.

  Цівка променя пронизала повітря, чи точніше те, що так називалося. Ті, хто біг, усі як один зупинилися, побачивши незнайомий предмет, з якого ішов ток. Трохи постоявши, вони відступили.

ТОКАРЄВ

(ховає зброю):

Ось і все. Сподіваюсь, вони тепер нам не заважатимуть працювати.

ПАВЛЮК:

Нам треба починати вивчення планети. Треба облетіти ще раз планету, і скласти її карту. До складу команди на капсулі увійдуть: Антон Бабенко, Петро Абраменюк, Олег Пугачов та представник силової підтримки Василь Абдулін. Старшим на капсулі призначаю Василя Абдуліна. На виконання завдання вам відводиться двадцять чотири незалежні години. На зв’язок з основною групою виходити кожні шістдесят незалежних хвилин. Зараз у нас…

(юнак поглянув на незалежний

годинник

…тринадцята година нуль-нуль хвилин незалежного часу. Значить, о чотирнадцятій чекаємо зв’язку з вами. А зараз починайте підготовку до польоту.

АБДУЛІН:

Зрозуміло.

Силовик легким кивком голови показав, щоб усі ті, хто полетить з ним, готувалися до старту.

  За кілька хвилин астронавти з команди капсули з однойменною назвою, вже сиділи всередині невеликого літального апарату.

ПУГАЧОВ

(піднімається на капсулу):

З чого почнемо?

АБДУЛІН:

З того, що ти перевіриш усе обладнання на капсулі.

АБДУЛІН

(піднімається слідом за

Пугачовим):

Замірювачі я перевірю сам.

ВАВИЛОВ:

Згоден.

ПУГАЧОВ

(звертається до Абдуліна):

На скільки ми летимо?

АБДУЛІН:

За три дні, максимум, ми маємо повернутися. Якщо до цього часу ми не повернемося, за нами відправлять пошукову групу.

ПУГАЧОВ:

А чому три дні? На новій

планеті – це багато.

АБДУЛІН:

Тому, що нам тут бути все рівно десять днів – треба дочекатися «дослідників» із супутників. А три дні для вивчення найближчих околиць – це оптимальний варіант.

АБРАМЕНЮК:

Гаразд. Згоден. Тритон, наприклад, вивчали пів року, а ми хочемо вкластися у десять незалежних днів!

АБДУЛІН:

А нам треба взагалі вкластися у три незалежних дні, Так що поспішайте з перевіркою – за пів години вилітаємо.

(звертається до Абраменюка):

Пів року нам ніхто не дасть!

АБРАМЕНЮК:

Але ж, усе перевіряли перед стартом із Землі.

АБДУЛІН:

Петре!

АБРАМЕНЮК

(відкриває люк і залазить у підпалубний технічний відсік):

Іду! Треба усе переглянути і перевірити…

Абраменюк зникає у підпалубному технічному відсіку.

ВАВИЛОВ

(звертається до

Абдуліна):

З його завзятим прагненням працювати, ми “звернемо гори”!

АБДУЛІН:

Не будь до нього занадто суворим. Він хороший фахівець, хоча ще дуже молодий. Упевнений, з досвідом він стане таким же геніальним техніком, як і наш Антон. Для нього це взагалі перший політ за межі Сонячної системи.

ВАВИЛОВ:

А як же його узяли сюди? Адже, наскільки я знаю, у експедицію брали лише досвідчених фахівців, що пройшли гарну школу виживання астронавтів.

АБДУЛІН:

Ну, у нас троє таких, хто вперше за межами Сонячної системи, а що стосується Петра, то вже повір мені, він пройшов хорошу, я б сказав, навіть небезпечну школу… Знаєш які тварюки розвелися якось на Меркурії?

ВАВИЛОВ:

Чув… Кажуть, вони кровожерливіші за крокодилів і спритніші від гепардів… Ну, і…

АБДУЛІН

(показує Євгенові на вимірювальний пульт):

Він вижив… – сказав Василь, і показав Євгенові на вимірювальний пульт.                       

Вавилов слухняно йде його перевіряти.

БАБЕНКО

(звертається

до Вавилова):

І як же ми полетимо?

ВАВИЛОВ:

Ось так і полетимо. Мене більше цікавить, яким чином ми побачимо прилетівші до «Сонячного сяйва» «дослідники». Вони ж запрограмовані на те, щоб літати навколо космольота. Ми ж як робимо? Побачили, що апарат повернувся і літає навколо космольота, садимо його і чекаємо інший. А тут? Адже ми навіть не дізнаємось, коли вони прилетіли. Вони ж літають навколо космольота на відстані ста метрів.

БАБЕНКО:

А як же локатори?

ВАВИЛОВ:

Як? Не хотів вам говорити… На, поглянь!

Бабенко вказав на панель управління, де було чітко і ясно написано: «Місце знаходження невідомо. Магнітних полів немає. Сторони горизонту не впізнані».

АБДУЛІН:

Я з таким явищем зустрічаюся вперше! І навіть не здогадуюся, що це може бути. Тому треба вивчити усе це якнайшвидше. У нас мало часу, а судячи з усього – нам доведеться дуже багато думати.

ПУГАЧОВ:

Тоді полетіли,

Пугачов йде убік компресорного відсіку де стояла готова до відльоту капсула.

  Бабенко поглянув на Абдуліна. Той лише міцніше затягнув пояс з усілякою дослідницькою атрибутикою. Абдулін перевірив свій ніж для виживання, який має кожен член експедиції, і вони удвох пішли слідом за Олегом.

  Василь був у цій компанії і капітаном і пілотом. Тому зайнявся перевіркою приладів керування. Зв’язок – працює. Навігація з орієнтацією на найближчу зірку – працює. Усе у нормі.

ВАВИЛОВ

(кричить,

звертається до Абраменюка):

Петре! У тебе усе гаразд?!

АБРАМЕНЮК

(вилазить з люка):

Краще не буває! Можна летіти.

АБДУЛІН:

Дякую за дозвіл.

АБДУЛІН

(починає

зворотній відлік часу який

залишився до

злету):

Десять, дев’ять, вісім…

Заревіли мотори. Пугачов кинувся до вільного посадочного місця. Капсула потихеньку виїхала з ангару, і поїхала у бік компресорного відсіку.

  Тим часом Вавилов відчинив двері відсіку, таким чином даючи змогу команді капсули злетіти.

АБДУЛІН

(завершує відлік часу):

…чотири, три дві, секунда! Старт!

Капсула виїхала з відсіку, і, проїхавши космольотом, виїхала з нього.

ПАВЛЮК:

Удачі, хлопці!  

Двері компресорного відсіку зачинилися за ними і було чутно лише легке гудіння відсмоктуючих повітря помп.

Хоча повітря за бортом космольота і було придатне для дихання – ризикувати ніхто не хотів. На Землі так багато років боролися з різноманітними інфекціями, щоб можна було дозволити собі захворіти невідомим вірусом на недослідженій планеті далеко за межами Сонячної системи.

ШЕЙМБЕРГ

(тихо):

Амінь…

  Двері виходу на борт трошки відхилилися. Свіже повітря з великим шумом  увірвалося до компресорного відсіку.

ДАБИЖА:

З Богом!

Представник силової підтримки веде капсулу до вже майже відімкнених дверей.

  За кілька секунд капсула летіла над поверхнею планети. 

ВАВИЛОВ

(кричить):

До зв’язку, друзі!

Дабижа робить ще одне коло біля космольота, піднімає капсулу над поверхнею планети і веде її кудись за горизонт.

Капсула зникає за горизонтом.

ПАВЛЮК

(звертається до решти команди):

А ми з вами почнемо вивчати планету.

***

ПУГАЧОВ

(звертається

до Дабижі):

Отже, з чого ж ми почнемо?

ДАБИЖА

(робить перший виток навколо

космольота):

Ми облетимо зараз навколо космольота, і спробуємо піднятися угору, щоб якось помітити його місцезнаходження.

ПУГАЧОВ:

Зрозуміло! А далі?

АБРАМЕНЮК

(звертається до Пугачова):

Олег, помовчи трошки, будь ласка! Я слухаю звуки планети.

ПУГАЧОВ

(кепкуючи з

Абраменюка):

Як гарно заговорив!

ШЕЙМБЕРГ

(кричить на Пугачова):

Олег!

  Пугачов замовкає. Петро одягає навушники, і вмикає сильніше звукоуловлювач.

  Весь день на капсулі тримається тиша. Жодного звуку на борту, і жодного за бортом.

  Після тридцятихвилинного мовчання Пугачов порушує тишу.

ПУГАЧОВ

(тихо):

Таке враження, що тут окрім нас більше нікого немає.

ШЕЙМБЕРГ

(пошепки):

Перше враження може бути помилковим. Адже «дослідники» виявили білкові форми життя, але зразків узяти чомусь не змогли.

ВАВИЛОВ:

Я хочу, щоб ви зараз усі роздивились околиці і запам’ятали розташування островів навколо нашого корабля.

ШЕЙМБЕРГ:

Так, звичайно,

Антон починає озиратися.

ПУГАЧОВ:

Я можу усе це зняти на камеру, якщо це допоможе запам’ятати місцевість.

ШЕЙМБЕРГ:

Підійде. І багато у тебе ще касет?

ПУГАЧОВ:

Я зняв п'ятихвилинний ролик починаючи з моменту як ми залишали космоліт і дотепер.

АБРАМЕНЮК

(звертається

до Пугачова):

Знаєш що, побережи-но свої касети – можливо, вони нам

ще знадобляться.

ПУГАЧОВ

(ховає

Відеокамеру у

похідний рюкзак):

Гаразд.

Такі рюкзаки астронавти беруть з собою як обов’язкове спорядження астронавтів, які виходять на роботу на невідомих планетах. Таке було положення за «Статутом астронавтів», і порушити його вони не мали права, тому, що на ньому, взагалі-то, і базувалося їхнє виживання у непередбачуваних ситуаціях. А на невідомій планеті могло статися усе, що завгодно.

  Капсула, яка так само, як і космоліт, мала назву «Сонячне сяйво», на борту якої зараз перебували шість астронавтів, робить обліт планети.

АБДУЛІН

(звертається до товаришів):

Отже, друзі, наше завдання зараз скласти карту планети, а також зробити кілька знімків її поверхні.

  Картограф розумів, про яку карту іде мова. Йому доведеться скласти фізичну карту з описом поверхні.

ПУГАЧОВ:

Потрібно познімати якийсь час поверхню з висоти пташиного польоту. Це полегшить роботу над складанням карти.

АБУЛІН

(звертається до Абраменюка):

Ти узяв фотоапарат?

  Абраменюк заперечливо хитає головою.

ПУГАЧОВ:

Доведеться спробувати скласти карту за допомогою відеокамери.

  Усі, хто перебував на борту капсули дивилися на поверхню планети, шукаючи місце для посадки, бо завершувалася перша незалежна година з того моменту, як вони залишили космоліт, і підходив час коли необхідно було виходити на зв'язок з основною групою. Не дивлячись на те, що завершувалася тільки перша година роботи команди капсули на поверхні планети, за цей час астронавти добряче втомилися.

ПУГАЧОВ

(порушує мовчання):

Я, здається, знаю, як ми складемо карту материків

без фотознімків.

АБРАМЕНЮК:

Що ти придумав?

ПУГАЧОВ:

Нам доведеться піднятися на висоту вищу, ніж ми знаходимося зараз.

БАБЕНКО

(стурбовано):

На це, звичайно, піде більше часу, але у нас іншого виходу нема. Гаразд. Щось придумаємо. Зараз же я пропоную здійснити посадку і трохи перепочити. І… – Антон поглянув на незалежний годинник. Підходив час виходу на зв’язок з основною групою. – І вже час вийти на зв’язок з основною групою.

  Вони пролітали повз черговий майданчик, схожий на той, на якому зараз стояв дослідницький космоліт із Сонячної системи. Він був набагато менший. 

АБРАМЕНЮК:

Давайте десь сядемо. У воді

є якийсь рух.

ДАБИЖА:

Де?

БАБЕНКО:

Прямо за курсом ще один

майданчик!

Команда капсули підлітає до острова діаметром близько двох кілометрів.

АБРАМЕНЮК

(вказує на острів):

Можна тут.

БАБЕНКО:

Сідаймо!

АБРАМЕНЮК:

Іду на посадку!

АБРАМЕНЮК

(вигукує):

Так! Якраз поруч нього і є якийсь рух.

  Дабижа повільно повів капсулу на посадку..

***

  Між тим, основна дослідницька група розпочинала дослідження планети.

  Павлюк поглянув на годинник. 14:07.

ПАВЛЮК

(звертається до Островського та Вавилова): 

Команда капсули не виходила на зв’язок?

ВАВИЛОВ:

Ні. А що?

ПАВЛЮК:

Вже сім хвилин по чотирнадцятій. Сім хвилин тому вони повинні були з нами зв’язатися, але зв’язку так і не було.

ВАВИЛОВ:

Можливо, забули? Забули або не працює рація.

ПАВЛЮК:

Сподіваюся на другий варіант. Хоча ми ж домовилися щоб зв’язуватися щогодини…

  Павлюк замислився. Він думав, чому, що трапилося, що з ними не зв’язалася команда капсули. Можливо, дійсно, зіпсувалася рація?

ПАВЛЮК:

Гаразд.

(звертається до

Самойлова):

Петре! Спробуй ти зв’язатися з командою капсули. Коли вони відгукнуться, покличеш мене. Як хочеш, що хочеш роби, але зв’язок з капсулою має бути!

  Самойлов кивнув, і пішов на космоліт. За кілька хвилин він вже намагався зв’язатися з командою капсули.

  Було чутно як Петро викликає команду капсули.

САМОЙЛОВ

(викликає команду

капсули):

Головний викликає капсулу «Сонячне сяйво»! Прийом!

  Як і до 14 години незалежного часу – того моменту, коли перервався зв’язок, – так і зараз, почути голоси чотрьох астронавтів на капсулі не вдалося. Капсула не відповідала.

Павлюк збирає решту членів команди на нараду у каюті начальника експедиції.

ПАВЛЮК:

Що будемо робити?

САМОЙЛОВ:

Треба шукати наших товаришів.

ГАВРИЛЕНКО:

Воно-то так, але де їх шукати? Адже, хлопці навіть не вийшовши з нами на зв'язок, не повідомили де вони знаходяться. А зараз… А зараз пішовши їх шукати, ми матимемо усі шанси заблукати на цій планеті. На чужій, і як ви усі самі бачили, ворожій для нас планеті.

ТОКАРЄВ

(спалахує):

Так ти що, пропонуєш їх не шукати?!

ГАВРИЛЕНКО

(наче захищається):

Хвилинку! Я такого не

говорив. Я кажу, що ми можемо заблукати.

ТОКАРЄВ:

А це одне і те ж саме!

  Весь цей час Павлюк слухає обмін репліками астронавтів.

ПАВЛЮК:

Зараз, головне, щоб вони були живі і з ними нічого не трапилося…           

ТОКАРЄВ:                

Що ти маєш на увазі?

ПАВЛЮК:

Знаючи, що тут коїться… я не виключаю і того, що їх захопили у полон…

ТОКАРЄВ:

Але, з якою метою?!

ГАВРИЛЕНКО:

Зрозуміло з якою. З метою

викупу.

ШЕЙМБЕРГ:

А точніше, в обмін на нашу обіцянку, що ми залишимо

планету.

ПАВЛЮК:

Все! Далі чекати не можна. Треба шукати наших товаришів. Сподіватимемося, що їх все ж не захоплено у полон. Хоча треба бути готовими і до такого розвитку подій.

ВАВИЛОВ

(скептично):

Як це ти собі уявляєш? Як і де їх шукати? Те, що планета приблизно удвічі менша за Землю, це ще нічого не означає. Ми навіть не знаємо тутешніх місць! 

ШЕЙМБЕРГ

(кричить на Вавилова):

Женя! Я не розумію, як тебе тільки допустили до складу експедиції! Песимістам не місце у космосі!

  Павлюк бачить, що пристрасті розпалюються і будь-якої миті можуть перерости у бійку.

ПАВЛЮК

(звертається до

Вавилова та

Шеймберга):

Друзі! Зараз не час з’ясовувати стосунки. Наше завдання зараз полягає у пошуку наших товаришів. Основне щоб вони усі були живі. А підемо пішки. Треба скласти пошукову групу. Хто хоче увійти до неї?

  Усі замовкли. Замовкли, бо дехто з них вважав пошуки безглуздими, хтось сподівався, що можливо, команда капсули ще відгукнеться, а хтось взагалі вважав, що їх вже нема у живих.

ПАВЛЮК:

Гаразд. Доведеться мені призначити групу з пошуків решти наших колег. Не можемо ж ми без них ані розпочати дослідження планети, ані тим більше – відлетіти у Сонячну систему. Отже до пошукової групи разом зі мною увійдуть: Віктор Токарєв та представник силової підтримки Валерій Бещук. Решта залишиться на «Сонячному сяйві». Старший на космольоті – Євген Вавилов. Зв’язок будемо тримати наступним чином: кожних шість незалежних годин ви будете випускати сигнальні ракети. Ми ж будемо вам так само відповідати. Якщо щось трапиться – чи у нас чи у вас, – випускаємо три сигнальні ракети.

ВАВИЛОВ:

Зрозуміло Тим більше, що це вже перевірений часом сигнал про небезпеку.

  У Євгена це вже не перший вихід у відкритий космос. Кілька разів він потрапляв у ситуації, коли доводилося скористатися сигнальними ракетами.

  Павлюк киває на знак згоди.

ПАВЛЮК:

Зараз шістнадцята незалежного часу. Значить о двадцять другій незалежного часу ми маємо обмінятися ракетами. Нам час.

  За кілька хвилин пошукова група під керівництвом Павлюка Петра Анатолійовича разом з астронавігатором та силовиком відправилися на пошуки.

ВАВИЛОВ

(говорить через гучномовець):

Бажаємо вам успіху!

  Не обертаючись Петро Анатолійович та ті, хто увійшов до пошукової групи підняли угору руки. За кілька хвилин їх вже не було видно.

  День на Ріатлі поступово хилився до вечора. Світило зеленого кольору, яке ще знаходилося над горизонтом, незабаром повністю зникне.

  Пошукова група у складі із трьох астронавтів продовжувала йти не знаючи ані періоду обертання планети навколо своєї осі та періоду обертання навколо орбіти, ані тим більше, місцевості. Єдине, що вони знали напевно, так це те, що планета, на якій вони зараз знаходяться, приблизно, удвічі менша за Землю. Це вони визначили після обльоту навколо орбіти Ріатли.    

Павлюк, Токарєв та Бещук йшли місцевістю, яка більше була схожа на велике поле, на якому нічого не було.

ТОКАРЄВ:

А де ж місто яке ми бачили?

БЕЩУК:

Воно або далі, або у протилежному кінці планети.

ПАВЛЮК:

І судячи з усього, нам до нього доведеться дуже довго йти.

  Ще йдучи, члени пошукової групи бачили декілька силуетів птахів та звірів, які пролітали та проходили неподалік них. Про те, що це були за птахи та звірі, судити було важко, бо у тій темряві, яка ось-ось настане, щось роздивитися було практично не можливо.

  Зараз можна було бачити лише невеличку смужку зеленого кольору. На планеті майже настала ніч. За цей короткий час, що астронавти перебували на далекій та незнайомій планеті, вони вже трохи призвичаїлися до її умов, проте їх організми ще потребували адаптації до тутешнього клімату.

  Петро Анатолійович, який окрім того, що був начальником експедиції, зараз він ще й очолював пошукову групу, поглянув на незалежний годинник. Але, що це? Його циферблат був вимкнутий! Чи це йому так здалося? Юнак спробував увімкнути годинник знову. Цього разу він увімкнувся, але на циферблаті можна було спостерігати лише як бігають цифри від одного до дев’яти.

ПАВЛЮК:

Перевірте свої годинники.

ТОКАРЄВ:

Що трапилося?

ПАВЛЮК:

Годинник не працює…

ТОКАРЄВ:

Що значить «годинник не

працює»? Це, жарт?

  Павлюк хитає головою.

ПАВЛЮК

(звертається до Токарєва):

Подивися на свій…

  Токарєв та Бещук дивляться на годинники. І дійсно: у кого він взагалі був у вимкненому стані, у кого – бігали цифри.

ТОКАРЄВ

(майже пошепки):

У нас дійсно проблема… Не знаючи ані планети, ані часу, ані сторін горизонту, ми не знатимемо з якого боку злітатимуть ракети, і тим самим можемо заблукати. А тоді доведеться і нас шукати.

  На якийсь час усі замовкли. Здавалося, цій тиші не буде кінця. Кожен думав про одне і те ж: як виплутатися з цього становища?

БЕЩУК

(вигукує):

Без паніки! Здається, у мене є ідея...

ТОКАРЄВ

(вигукує):

Розповідай!

  Не говорячи жодного слова, Валерій витягнув компас і почав водити ним навколо себе.

ПАВЛЮК

(звертається до

Бещука):

Ти що, намагаєшся визначити сторони горизонту у планети, про яку ми взагалі нічого не знаємо?

Бещук мовчки продовжує працювати з компасом, намагаючись визначити сторони горизонту.

ТОКАРЄВ:

Мені здається, це ані теоретично, ані тим більше практично, не можливо…

ТОКАРЄВ

(звертається до Бещука):

Валеро! У тебе нічого не вийде.

  Бещук не відповідав.

ТОКАРЄВ:

Якщо нічого не вийде ми можемо дійсно заблукати.

БЕЩУК

(кричить):

Дайте хтось ліхтарик!

  Токарєв підбіг до Бещука і спрямував маленький промінь світла на компас.

  Бещук вже при світлі ліхтарика намагався роздивитися як розташовані стрілки компаса. Проте, як він не обертав прилад, визначити сторони горизонту не вдавалося.

БЕЩУК

(вигукує):

Чорт забирай!

ПАВЛЮК

(підходить до

Токарєва та

Бещука):

Що трапилося?

БЕЩУК:

Компас не працює!

ПАВЛЮК

(видихає):

Будь ласка… Починаються

пригоди…

Усі приречено зітхають.

ТОКАРЄВ:

Що робити?

БЕЩУК:

Тепер, нам лишається тільки одне: йти навмання. А визначити час. ми зможемо і за допомогою сигнальних ракет. Точніше, за їх кількістю!..

ПАВЛЮК:

Хоч це тішить.

(видихає):

Продовжуй.

БЕЩУК:

О котрій ми залишили космоліт?

ТОКАРЄВ:

О шістнадцятій незалежного часу. А о сімнадцятій «Сонячним сяйвом» була пущена перша ракета.

БЕЩУК:

Ми вже бачили шість ракет. Значить зараз приблизно двадцять друга незалежного часу! Можливо більше…

  У Валерія це вже третій вихід у відкритий космос. Два попередніх він здійснив на «Скафі-11» під керівництвом Кокоріна у 2141 році. Тоді було споряджено експедицію у сузір’я Великої Ведмедиці. А наступний – за 3 роки на «Королеві Сонця» під керівництвом Ігоря Івановича Тарасюка до системи К 4110.

ТОКАРЄВ:

Зараз двадцять третя незалежного часу.

ПАВЛЮК:

Звідки ти знаєш?

Павлюк і Бещук повертаються у той бік, куди показував астронавігатор. На фоні вже нічного неба усі побачили ракету яка так само стрімко зараз падала униз, так само, як і здійнялася угору.

ПАВЛЮК

(підсумовує):

Отже, зараз двадцять третя година незалежного часу. Пропоную відпочити. Чергувати будемо по черзі. Сьогодні чергує Бещук. Ми з Віктором відпочиваємо. 

(звертається до Бещука):

Кожні п’ятнадцять хвилин випускайте угору по ракеті. Я все ж сподіваюся, що команда капсули побачить їх і прийдуть…

ТОКАРЄВ:

А ти не боїшся? Адже якщо…

ПАВЛЮК:

Знаю. Та все ж треба спробувати.

  Віктор кивнув і зарядив ракетницю.

  Розбивши намет білого кольору, астронавти відразу заснули. Відчувалася втома.

  Наступного незалежного дня пошукова група у складі із трьох астронавтів вирушила далі. Пошуки тривали.

  Головне світило планети вже визирнуло із-за горизонту, і поступово піднімалося.

  Так йдучи, астронавти поволі озираючись навколо себе, намагалися ближче познайомитися з природою незнайомої та чужої для них планети.

  Природа планети здебільшого була схожа на земну. Тут так само як і на третій планеті Сонячної системи були місцевості, схожі на ліси, поля, озера, а також ріки, луки і рівнини. Усі вони були різноманітного кольору та розміру. І все ж, тут здебільшого потрапляли на очі астронавтів такі само рослини, поруч яких вони здійснили посадку. Судячи з усього, таких рослин тут було найбільше. Під ними лежали такі само предмети, як і у тій місцевості, де зараз знаходився їхній космоліт. Але на Ріатлі були і інші рослини, які нагадували як рослини Землі, так і рослини інших планет Сонячної системи. Не знаючи властивостей цих рослин, астронавти намагалися не торкатися до них.

  Члени пошукової групи пройшли декілька місцевостей які нагадували поля на Землі. Та на відміну від таких само місцевостей, які вони вже бачили, тут, судячи з усього або щось було посіяно чи посаджено, або воно саме проросло. Про пору року, – якщо тут є такі, – можна лише здогадуватися. Усі, хто зараз ішов пішки, шукаючи своїх колег із капсули, ще перебуваючи на космольоті, визначили, що за усіма даними на планеті осінь. Та, чи справді це так? Цілком ймовірно, що предмети, які вони бачили тоді і бачать зараз, ніяк не пов’язані із зміною пір року. Можливо, це якісь плоди, які падають з цих рослин, наприклад, як із дуба жолуді, або з яблуні – яблука, чи врешті решт як листя з інших дерев. Таким чином, версію про зміни пір року згодом було відкинуто.

  Головне світило планети вже було посередині між лінією горизонту та зенітом, проте точний час можна було визначити лише за тими ракетами, які пускали ті, хто залишився на космольоті.

  Павлюк, Токарєв та Бещук вийшли на чергову галявину, яка знаходилася посеред велетенських рослин. За розмірами вона була приблизно удвічі меншою ніж та, де здійснив посадку «Сонячне сяйво». Неподалік від астронавтів протікала річка. На цю пору головне світило планети вже знаходилося у зеніті. Орієнтуючись по ньому, астронавти зрозуміли, що на планеті настав південь. Небо планети було чистим.

  Петро Анатолійович поглянув на незалежний годинник, сподіваючись, що, можливо, на планеті є місця, де годинник показуватиме більш-менш точний час. Та він так само, як і минулого разу взагалі не працював.

  У Павлюка це вже третій вихід у відкритий космос. Але не дивлячись на це, щоразу, коли йому випадало очолити експедицію, – це були такі, як і ця, яку він очолив зараз, і до їх складу входили астронавти з усіх планет системи, чи команда складалася виключно із астронавтів із Землі, – він постійно хвилювався так, наче це його перший вихід у відкритий космос. Також протягом того часу, відколи Павлюкові випало очолити експедицію, він навчився однаково розуміти своїх колег: чи команда складалася виключно з астронавтів із Землі, чи це була команда до складу якої окрім вихідців із третьої планети Сонячної системи входили астронавти з інших планет – у нього усі минулі рази експедиції завершувалися успішно. Він умів знайти індивідуальний підхід до кожного хто входив до команди. Звичайно, коли до команди входять астронавти не лише із Землі, а і з інших планет системи, то воно набагато складніше керувати, особливо, коли до команди увійшли астронавти, з якими летиш вперше. Але, навіть у цьому випадку Павлюк знаходив індивідуальний підхід до таких астронавтів. Можливо, саме тому у його командах, у командах які він очолював, якщо і виникали якісь суперечливі ситуації, він умів запобігти суперечці чи навіть сварці, яка б унеможливила подальше дослідження. Проте, Петра Анатолійовича зараз турбувало не це. Зараз він думав про те, чому не вийшла на зв’язок команда капсули. Адже з того часу, як вони, – Абдулін та ті хто знаходився з ним на капсулі – останнього разу зв’язалися з основною групою, минуло більше двадцяти чотирьох незалежних годин.  

  Токарєв, який повільно йшов неподалік річки, зупинився, і, присівши навпочіпки, почав вдивлятися у траву.

ПАВЛЮК

(звертається до Токарєва):

Що ти там шукаєш, Вікторе?

ТОКАРЄВ:

Схоже на те, що…

Усі побачили, що вираз обличчя у юнака змінився. На ньому читався страх. Він встав, але залишався на місці.

ПАВЛЮК:

Що трапилося?

ТОКАРЄВ

(якийсь час

помовчавши,

тихо):

Схоже на те, що команда

капсули загинула.

  Павлюк та Бещук підбігають до того місця, де стояв астронавігатор.

БЕЩУК:

Звідки ти узяв що вони

загинули? Де докази?

ТОКАРЄВ

(ще тихіше):

Подивись під ноги…

Токарєв відходить убік.

  Бещук та Павлюк почали пильно вдивлятися у те місце, де щойно стояв Віктор. І дійсно: трава була у декількох місцях зім’ятою. Під нею можна було розгледіти сліди невеликого літального апарата. Трохи далі трава була лише притоптаною. Подібна картина спостерігалася на ділянці у декілька десятків метрів.

ТОКАРЄВ:

Та це ще не все. Там я ось що знайшов.

  Віктор підійшов і простягнув руку, у якій він тримав один із фрагментів капсули. Це був шматок середніх розмірів. На ньому чітко було виведено лише фрагмент назви капсули.

  Павлюк узяв його у руки і якийсь час роздивлявся, наче хотів упевнитися, що це залишок саме від капсули.

ПАВЛЮК:

Сумнівів немає. Це дійсно фрагмент капсули. Висновок напрошується один: наші товариші не потрапили у полон, як ми гадали раніше, а загинули.

БЕЩУК:

Знаєте, для того, щоб робити такі висновки, для того, щоб казати, що вони загинули, треба знайти їхні тіла. А поки цього не зроблено, про це говорити рано. Особисто я вірю, що вони живі.

ТОКАРЄВ

(вибухає):

Тоді, де вони?! Чому вони не зв’язалися з нами?

  Валерій лише опустив очі. Він розумів, що якби у команди капсули не працювала рація, то її можна полагодити, і потім вийти на зв’язок. Проте як пересвідчилися астронавти, тут справа не у рації.

ПАВЛЮК:

Валерій правий. Для того, щоб робити висновки про смерть команди капсули, потрібно знайти їх залишки. Та судячи з усього, їх тут нема.

ТОКАРЄВ

(з надією у голосі):

Значить, вони живі?

БЕЩУК:

Можливо… Та я, все ж, маю сумніви щодо цього. Чому? Судячи з того, що у цьому місці зім’ята трава, то можна припустити лише одне: на команду капсули було вчинено напад, і, очевидно, під час сутички, яка, можливо, сталася, вони усі потрапили у полон. Це, мені здається, більше схоже на реальність, ніж те, що вони загинули.

ТОКАРЄВ:

Можливо. Якщо навіть і так, якщо припустити що вони потрапили у полон, то хто їх міг захопити і з якою метою?

ПАВЛЮК:

Висновок напрошується один. Окрім місцевих мешканців більше нема кому…

ТОКАРЄВ:

Але, навіщо? Що вони хочуть цим довести?

ПАВЛЮК:

Ви усі очевидно, помітили, як вони нас зустрічали? Ну, так ось: з цього робимо висновок, що це вони викрали наших товаришів. Цим самим вони хочуть дати нам зрозуміти, щоб ми забиралися звідси.

  Якийсь час Петро Анатолійович мовчав, наче про щось розмірковував.

ПАВЛЮК:

І все-таки, місцеві мешканці не могли цього зробити.

БЕЩУК:

Це чому? Усі ми бачили, як вони нас зустрівчали. А коли так…

ПАВЛЮК:

І все ж це не вони. Ви згадайте, хто нас «зустрів» перед тим, як до космольота почали бігти місцеві мешканці планети.

  Астронавігатор та представник силової підтримки поглянули на начальника експедиції. У погляді кожного з них читалася здогадка, що це справіа Гільдії шукачів пригод.

ПАВЛЮК:

Так. Це Шукачі пригод. Я вам більше скажу. Незабаром вони з нами зв’яжуться і висунуть  свої вимоги.

  Аргументи наведені Павлюком були настільки переконливими, що неповірити у цю версію було просто неможливо.

Павлюк дістає рацію і зв’язується з тими астронавтами, хто залишився на космольоті.

ПАВЛЮК

(говорить у рацію):

Ми знайшли лише залишки капсули. Судячи з усього, наших товаришів викрали представники Гільдії.

БАБЕНКО

(говорить у рацію):

Звідки ви знаєте, що саме вони? Можливо хтось ще? Чому наприклад не місцеві мешканці?

ПАВЛЮК:

Це виключається. Окрім ГШПістів нема кому. Треба подивитися у покинутому місті. Ми хоча і не були там, але схоже на те, що вони саме там ховають наших товаришів. А ми поки розіб’ємо тут наметове містечко і чекатимемо від вас новин.

БАБЕНКО:

Вас зрозумів!

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ СЕРІЇ ПЕРШОГО ФІЛЬМУ