Розділ 8

       Космоліт рухався, віддаляючись від планети поруч якої щойно перебували астронавти.

       – Ну, Романе Давидовичу, – звернулася до начальника експедиції Белла Гончар. – Що робимо далі?

       – Що робимо далі? – перепитав Роман. – Нам час закінчувати роботу і повертатися додому. А відтак робимо наступне. Юрко! – звернувся Новохатський до картографа. – Де ми знайшли коридор часу?

       – У системі К-4110. – відповів той.

       – У такому разі узяти курс на систему К-4110!

       Минуло кілька незалежних хвилин і Коваль оголосив:                   

– Космоліт увійшов у систему К-4110!

       – Узяти курс убік коридору часу! – віддав новий наказ начальник експедиції

Коридор часу знаходився між планетами Толіман та Геспея. Так само як і коридор простору, це спеціальний тонель для прискореного перельоту із одного утворення до іншого для економії часу. Вони так само як і коридори простору можуть пов’язувати між собою як два утворення, так і кілька десятків чи сотень. Один з таких коридорів мешканці Сонячної системи побудували ще у 2094 році. Він пов’язує між собою 40 утворень. Зараз такий коридор з’єднує усі відомі мешканцям Сонячної системи утворення. Але навідміну від коридору простору, який залишився у системі Лоріс, коридором часу мало хто користується, бо він пов'язаний часовим простором. А відтак можна потрапити як у свій час, так і у минуле чи майбутнє.

       – Ви коли поверталися у Сонячну систему, – звернувся начальник експедиції до астронавігатора, – яким саме коридором скористалися?

       – Коридором простору. – відповіла Меринова.

– Яка його довжина? – запитав Роман Давидович у астронавігатора.

       – Я не пам’ятаю. – відповіла дівчина. – Але коли ми поверталися у Сонячну систему, на дорогу витратили удвічі меше часу ніж звичайно.

       – Значить, – зробив висновок Новохатський, – приблизно така ж довжина має бути і цього коридора.

– Входимо у коридор часу! – повідомив Коваль.

       – Марку! – звернувся начальник експедиції до пілота. – Розверни космоліт на сто вісімдесят градусів! Науме! Сідай за гармату! Доповісти про готовність!

       – Космоліт розвернуто! – відрапортував пілот.

       – Гарамата готова! – у свою чергу відповів Борищак. – Потужність п’ятдесят відсотків!

       – Девести потужність гармати до вісімдесяти відсотків! – скомандував Новохатський після того, як зробив розрахунки потужності гармати, яка необхідна, аби вразити два утворення.

       – Це не можливо! – відповів Тихон. – Ми можемо загинути!

       – Накази не обговорюються, а виконуються! – крикнув начальник експедиції.

       – Слухаюсь! – по-військовому відповів Борищак.

       Кількома рухами він підвищив потужність гармати, після чого доповів:

       – Потужність гармати доведено до вісімдесяти відсотків!

       – Гаразд. – відповів начальник експедиції. Потім запитав, звертаючись до пілота: – Ти готовий?

       – Так.

       На якусь мить запанувала тиша. Усі думали про те, як усе мине.

       – Усі готові? – запитав Новохатський.

       – Готові! – відповів Наум.

       Усі відчули як Коваль повільно почав додавати швидкості космольотові.

       Роман Давидович запитливим поглядом поглянув на пілота.

       – Щоб встигнути утекти. – відповів той.

       Начальник експедиції кивнув на знак згоди.

       – Науме! Давай! – вигукнув Роман Давидович, звертаючись до Борищака, який сидів за пультом магнітної гармати.

       Тихон узяв важіль, але тягнути не поспішав. Хоча це був вже не перший випадок, коли магнітну гармату налатували на більше ніж п’ятдесят відсотків її потужності, він розумів чим це може скінчитися.

       Але наказ – є наказ.

       Продовжуючи тримати важіль, Борищак потягнув його на себе. Астронавти відчули як щось почало тягнути літальний апарат у той бік куди вони випустили промінь. Щосекунди тяжіння зростало.

       – Марку! – крикнув Борищак, звертаючись до пілота. – Спробуй вирватися звідси!

       Коваль кілька разів намагався збільшити швидкість, але у нього нічого не виходило. Нарешті астронавти відчули що настає полегшення і дихати вони можуть вільніше. В решті решт вони були глибоко у тонелі.

       Новохатський поглянув на незалежний годинник.

       – Вітаю, друзі. – сказав він, звертаючись до усієї команди. – Сподіваюся, що незабаром ми дізнаємося, про те, які наслідки нашої роботи у відкритому космосі.

       – Про які наслідки ти гоавориш, Романе? – запитала у начальника експедиції астронавігатор. – Ми свою роботу зробили? Зробили! Ось і все!

       – І зауважте, – підтримав астронавігатора Борищак, – без сторонньої допомоги.