Розділ 2

    Як тільки за офіціантом зачинилися двері, Тарасюк підбіг до відеофона, і увімкнув його. На моніторі з’явилася рідна планета Тарасюка – Земля.

    Сидячи за своїм робочим столом, і спостерігаючи за тим, як планета наближається, Тарасюк згадав Зарубіна, який зараз далеко за межами Сонячної системи і Наумова, який зараз на Землі, на роботі.

    А третя планета Сонячної системи на монітор наближалася все ближче і ближче. Тарасюк не відводив очей від монітора. Ось вже видно траву, воду… Десь далеко видно луки та поля рідної України. А ось видно і Київ. А за декілька хвилин Тарасюк побачив Біол. Де він працює. Він побачив свій кабінет, уявив, як ще за робочим столом він розмовляє із Зарубіним та Наумовим. Ос вже і кабінет. Видно як відчинилися двері, і Тарасюк побачив Наумова, який сидів перед таким само екраном відеофона.

    -Доброго дня, Ігорю Івановичу! – привітався Наумов.

    -Доброго дня! – відповів Тарасюк.

    -Як спалося на Урані?

    Тарасюк зморщився.

    -Значить, погано. – зробив висновок Наумов.

    -Якби не експедиція… - спробував ухилитися від прямої відповіді Тарасюк, - то можливо, на чужій планеті спалося б не так і погано.

    -Бачу по вашому обличчю, що ви хочете додому. – сказав посміхаючись Наумов.

    Тарасюк теж спробував посміхнутися, але замість посмішки у нього вийшла гримаса із фільму жахів, які Тарасюк любив дивитися сидячи у компанії із Зарубіним та Наумовим.

    -Ось бачите – сказав Наумов – я виявився правий. Вас тягне на Землю, до рідного бюро.

    Тарасюк опустив очі на знак того, що його співрозмовник абсолютно правий. Потім Тарасюк спробував перевести розмову в іншу площину, і йому це вдалося.

    -Василю Степановичу! – підвівши голову звернувся Тарасюк до Наумова. Невже у нашій системі з’явиться ще одна планета?

    -А що тут дивного? Адже Марнер сказав учора, що планету Леазот вони нам дарують на честь ста п’ятидесятиріччя дружби між нашими системами.

    -Так, я не вірив Марнерові, але зараз бачу, що з ним можна співпрацювати у будь-якому напрямку.

    -Дійсно – відповів Наумов. – Він вміє дотримувати слово.

    На якийсь час обидва замовкли. Їх хотіли вже роз’єднати, але мовчання перервав Наумов.

    -Я вчора розмовляв із Зарубіним.

    Тарасюк аж підскочив у кріслі.

    -Як він там? – на його обличчі з’явилася посмішка.

    Годинник над столом Тарасюка пробив південь.

    -Ну – сказав Тарасюк – поки що кінець зв’язку.

    Зображення на моніторі згасло, і на ньому з’явився напис який вчений із Землі бачив вже безліч разів: «КІНЕЦЬ ЗВ’ЯЗКУ».

    У двері постукали. Коли вони провалилися, Тарасюк побачив того самого робота-офіціанта, який приходив вранці.

    -Ось вам обід і преса. – сказав він.

    -Дякую. Ви вільні.

    Робот-офіціант вийшов, а Тарасюк знову залишився сам. Він думав про те, що нарешті зможе побачити Зарубіна, і, якщо не потиснути йому руку, то принаймні, поговорити із своїм давнім товаришем і колегою по роботі.