Друга серія

ПОЧАТКОВІ ТИТРИ

ФІЛЬМ ДРУГИЙ

ДРУГА СЕРІЯ

  Про те, що печера знайдена астронавтами слугувала для сполучення світів вони дізналися у черговий раз туди спустившись. Хто знає, можливо це так звана «Печера безсмертя». А коли так, то про яке саме безсмертя йде мова?

  Якщо портал у печері дійсно існує, то він охороняється господарями з давніх часів.

  Гіпотеза щодо знаходження нових видів і вони виявилися розумними, зацікавила вчених як Землі, так і решти планет Сонячної системи. Але не можна не звернути увагу на те, як вони адекватні до оточуючої їх дійсності. Як просто організований їхній світ у порівнянні з нашим. Поволі замислюєшся: кого признати мутантами: цих простих тварюк, чи багатопланову парадоксальну істоту – людину?

  Можливо необхідно шукати не підземну цивілізацію, а лише місце, де перетинаються два світи – наш та інший. Так званий портал, який, судячи з усього, знаходиться у печері? 

=================================

  З моменту старту експедиції під керівництвом Петра Павлюка минуло 44 незалежні доби.

  Два незалежні тижні тому його команда разом з командою Олександра Максимовича, яка отримала статус дослідницько-пошукової, повинна була повернутися у Сонячну систему. Та в останній момент перед відльотом було вирішено провести дослідження однієї із печер у так званому «гірському районі» планети.

  Настав ранок 12 квітня, чергової, сорок п’ятої доби перебування на Ріатлі об’єднаної експедиції.

  Астронавти пам’ятаючи про те, заради чого вони мають зайти у черговий раз до печери, прокинулися на годину раніше.

  За чверть години усі зібралися у каюті начальника експедиції на «Сонячному сяйві».

ПАВЛЮК

(обводить присутніх поглядом):

Усі у зборі?

ВІКЕНДОРФ

(озирається і також обводить присутніх поглядом):

Так. Так. Можна починати.

ПАВЛЮК:

У такому разі, я маю призначити групу, якій доведеться ще раз увійти у печеру.

  Усі мовчать, уважно слухаючи те, що говорить Павлюк.

ПАВЛЮК

(продовжує):

У печеру підуть ті, хто там вже був.

ГАВРИЛЕНКО:

А може, підемо усі разом?

ПАВЛЮК

(заперечливо

хитає головою):

Як і останнього разу у печеру підуть ті ж астронавти, які були там останнього разу.

(по голосу Павлюка можна було зрозуміти, що цей його наказ обговоренню не підлягає. Петро обвів усіх поглядом, і продовжує):

Значить ми зробимо наступним чином: ті, хто був у печері, включаючи мене та Софію Геннадіївну, підуть у печеру. Решта, ті, хто залишиться на космольоті, стежитимуть за перебігом подій у печері за допомогою увімкнених рацій. Якщо щось піде не так, ми вийдемо звідти.

ЗІНЧУК:

А якщо щось піде не так?

ПАВЛЮК

(наполягає):

Ми вийдемо із печери без посторонньої допомоги! Принаймні, спробуємо це зробити… якщо не буде ніяких форс мажорних обставин. На збори у вас п’ять хвилин. Я чекаю вас поруч космольота.

  Астронавти збираються вийти з каюти.

МАКСИМОВИЧ:

А знаєте, друзі, не знаю, хто як, а особисто мені здається, що те, що ми не знаю як – жартома чи ні – називаємо те, що відбувається з нами у той момент, коли ми заходимо у печеру, називаємо «сеансами гіпнозу», відбувається з нами не просто так.

  Усі астронавти, які вже збиралися залишити каюту – включаючи Павлюка та Вікендорф – зупинилися вже поруч дверей, які вже у той момент відчинилися, і астронавти готові були вже вийти у коридор.

ВІКЕНДОРФ:

Що ти маєш на увазі?

МАКСИМОВИЧ:

Я про те, що те, що з нами відбувається безпосередньо у печері, відбувається не просто так.

  Ті, хто стоїть поруч відчинених дверей сідають на свої місця, і готуються слухати Максимовича.

ПАВЛЮК

(звертається до Максимовича):

Не ходи навколо та поруч.

Поділися своїми роздумами.

МАКСИМОВИЧ:

Гаразд. Чому те що відбувається з нами у печері не відбувається за її межами?

ЗИРЕМПА:

Ти маєш на увазі чому нас не гіпнотизують за межами печери?

  Максимович киває.

ПАВЛЮК:

Я ж здається висловив з цього приводу припущення. Мені здається… та ні, я впевнений у тому, що це єдине пояснення.

КУДІНОВ:

Можливо. Дозвольте і мені висунути свою ідею стосовно того, що коїться у печері.

  Остання його фраза прозвучала чи то як прохання, чи як ствердження.

ВІКЕНДОРФ:

Це ти просиш чи як?

КУДІНОВ:

І так, і ні.

Усім стало зрозуміло, що розмова буде довгою.

ПАВЛЮК

(сідає на своє місце, звертається до Кудінова):

Ну, говори.

КУДІНОВ

(звертається до Павлюка):

Петре, ось ти коли з групою ходив у печеру, вас усіх, хто там перебував загіпнотизували?

ПАВЛЮК:

Ні. Як ти пам’ятаєш, коли Михайло спустився у печеру, то почали гіпнотизувати його, а потім і Гавриленка. А що трапилося?

КУДІНОВ:

Значить, для того, що трапилося останнього разу, їм більше підходять Зиремпа та Гавриленко. Я веду до того, що вам нікому не спадало на думку, що мешканці печери за допомогою наших товаришів у нас хочуть дізнатися якусь інформацію?

ГАРКАВЕНКО:

Ти маєш на увазі той випадок, коли вони Миколу використали як приймач у переговорах з нами?

КУДІНОВ

(киває):

Так.

ПАВЛЮК:

А що? Це ідея!

ВІКЕНДОРФ

(звертається до Павлюка):

Що ти вже придумав?

ПАВЛЮК:

А ось що. Те, що ми зайнялися дослідженням печери, це ще нічого не означає. У мене теж виникла ідея. Вона полягає ось у чому.

(звертається до Гавриленка):

Миколо! У тому випадку, якщо мешканці планети, − я маю на увазі ті, які мешкають у печері – вийдуть з тобою на контакт, спробуй їм розповісти про мету нашого прильоту на цю планету, і попроси, щоб вони нам допомогли.

ЗИРЕМПА:

А якщо вони вийдуть на контакт зі мною?

ПАВЛЮК:

Тоді це зробиш ти. А зараз – усі за роботу.

КУДІНОВ:

Про всяк випадок ми будемо напоготові. Мало що може трапитися. А раптом вам не вдасться з ними налагодити контакт, і доведеться вам допомагати?

ПАВЛЮК:

Гаразд.

  Павлюк вийшов з каюти, а за ним попрямували астронавти, які ходили у печеру минулого разу.

***

  Стоячи поруч входу у печеру де нещодавно побувала група астронавтів у супроводі Павлюка та Вікендорф, усі, окрім Петра та Софії витягнули бластери.

ВІКЕНДОРФ

(обертається до решти):

З якою метою ми тут?

ЗИРЕМПА:

З метою дослідження планети. Що трапилося? Софіє, до чого ти хилиш?

ВІКЕНДОРФ:

Якщо наша мета виключно дослідження, то для чого зброя?

ЗИРЕМПА:

Вони ж вороже до нас налаштовані…

ВІКЕНДОРФ

(перебиває Зиремпу):

Коли так, то потрібно їм довести це. Давайте доведемо мешканцям печери, що ми не бажаємо їм зла.

  Вона перша пішла у бік печери. За нею рушили і решта.

Зиремпа біжить за Софією, і ловить її за руку лише біля печери.

  Вона зупинилася.

ЗИРЕМПА

(продовжує

тримати дівчину за руку дивиться їй в очі):

Вибач, якщо я тебе образив. –

ВІКЕНДОРФ

(намагається

звільнити руку):

Як тебе узяли у космос я не знаю.

(вивільняє руку):

Якби я була б психологом, ти відбір не пройшов би. Через таких як ти і зриваються експедиції.

ЗИРЕМПА:

Але ж ще жодної експедиції зірвано не було.

ВІКЕНДОРФ:

А ти що, хочеш, щоб цю було зірвано?!

  Підходять Павлюк та решта астронавтів.

ПАВЛЮК:

Не сваріться.

ВІКЕНДОРФ

(йде до решти):

А ніхто не свариться.

ПАВЛЮК  

(зупиняє Вікендорф):

Софіє, зачекай!

  Дівчина зупиняється.

  Усі утрьох підходять до решти астронавтів.

ПАВЛЮК:

Тепер послухайте усі. Ніхто з нас не знає як поводять себе мешканці печери у таких випадках як зараз. Нам у жодному разі неможна ані сваритися, ані навіть сперечатися.

ЗИРЕМПА:

Чому? Тут же окрім нас та

мешканців печери нікого

немає.

ПАВЛЮК:

Та, зрозумій ти, в решті решт. Нам відомо, що печерні мешканці заходять до нашої підсвідомості Але ми не знаємо, як вони поводять себе коли ми сперечаємося, і тим більше сваримося.

  Зрозумівши що був не правий, Зиремпа підійшов до Вікендорф, і спробував попросити пробачення.

ЗИРЕМПА

(знову роблячи спробу узяти

Софію за руку):

Я так само як і решта не хочу щоб експедиція зірвалася.

ВІКЕНДОРФ:

Усе гаразд.

У присутності товаришів Вікендорф не дозволяє Зиремпі узяти себе за руку.

МАКСИМОВИЧ:

Все. Невеличкий конфлікт владнали. Тепер час іти у печеру.

***

  Усі ці події відбувалися на відстані близько ста метрів від печери.

  З кожним кроком астронавти наближаються до печери.

ЗИРЕМПА:

Може трапитися так, що через мою сварку із Софією нас не пустять до печери.

МАКСИМОВИЧ:

Можливо ти і правий. Проте давайте сподіватися на те,

що цього не трапиться.

  Вже підійшовши майже упритул до входу, астронавти подумали про те, що зараз якась сила не впустить їх усередину. Та нічого цього не трапилося.

  Вони вільно зайшли у печеру, і пройшли до того місця, де і було дві спроби загіпнотизувати спочатку Зиремпу, а потім і Гавриленка. Біолог та спелеолог переглянулися, наче запитували один в одного: хто цього разу виступатиме у якості передавача думок? Цього ні той, ні інший не знали. Зараз передавачем міг виступити як один, так і інший.

МАКСИМОВИЧ

(підходить до

Морозенка та

Гавриленка):

Ну, хлопці, ви нічого не…

МОРОЗЕНКО

(перебиває

Максимовича):

Сашко, не заважай. Здається знову почалося.

  Дивлячись на товариша, астронавти бачили як вираз обличчя біолога наче закам’яніло. Астронавти зрозуміли, що зараз Гавриленко знову передаватиме їм ту інформацію, яку отримає від мешканців печери.

ЗИРЕМПА

(говорить від імені мешканців печери):

«Ми ж вас просили щоб ви відлітали у свою систему. Ви нас не послухали. Ви розумієте, що зараз ми можемо зробити з вами усе що завгодно?»

ЗИРЕМПА

(говорить від імені астронавтів):

Ми згодні з вами. Але перед тим вислухайте нас.

  Якийсь час біолог мовчав. Астронавти зрозуміли: мовчання збоку печерних мешканців можна розцінювати як згоду на те, що вони їх вислухають.

  Гавриленко розповів хто вони такі, і з якою метою прилетіли на цю планету. Він розповів про те, як у 2030 році було винайдено штучне життя, і вже за кілька десятків років стояло питання про пошук нових планет за межами як Сонячної системи, так і Галактики Чумацький Шлях. Також біолог розповів і про те, що у 2098 році судячи з усього, саме на цю планету були телепортовані перші мешканці Сонячної системи, і що вони прилетіли аби спробувати їх врятувати. Та вони запізнилися.

  Знову на якийсь час біолог замовк. Астронавти чекали на відповідь. Якою вона буде? А раптом мешканці печери їм не повірять і зроблять так, що вони ніколи звідси не вийдуть?

ГАВРИЛЕНКО

(говорить від імені мешканців печери):

«А що ви шукаєте у печері?»

  Цієї миті якби зайшов хтось по сторонній, то у нього склалося б враження, що біолог розмовляє сам із собою, тільки змінюючи голоси.

ЗИРЕМПА

(говорить від імені астронавтів):

Ми вже багато відкрили порталів часу. Цілком можливо, що такий портал існує і у цій печері.

ГАВРИЛЕНКО

(говорить від імені мешканців печери):

«Так, дійсно. Тут є портал часу, і ми вам покажемо де він знаходиться. Але до нього дуже далеко. Довжина печери складає більше тисячі кілометрів. Тож пішки вам її не обійти». 

ЗИРЕМПА

(говорить від імені астронавтів):

Я вже розповів вам усе як

воно є насправді.

  Гавриленко прийшов до тями.

ПАВЛЮК

(говорить у рацію):

Усі чули, що тут відбувалося?

ВАВИЛОВ

(говорить у рацію):

Так

ПАВЛЮК

(говорить у рацію):

У такому разі ми чекаємо вас поруч входу до печери.

  Вимкнувши рацію, Петро легким кивком голови показав, щоб вони поки вийшли із печери.

***

  Минуло кілька хвилин, і два космольоти здійснили посадку поруч входу до печери де стояла група астронавтів очолювана Петром Павлюком та Олександром Максимовичем.

  З двох космольотів вийшли ті, хто залишився чекати своїх товаришів.

КУДІНОВ

(звертається до Павлюка):

Петре! Що робимо далі?

ПАВЛЮК:

Далі. А далі завершуємо роботу на цій планеті і повертаємося на Землю, звідки кожен з вас полетить додому.

КУДІНОВ:

Так. Це зрозуміло. Я маю на увазі те, як ми досліджуватимемо печеру і шукатимемо портал?

ЗИРЕМПА

(випереджає

Павлюка):

Коли полетимо печерою, ти

головне нікуди не звертай. Взагалі-то тобі і нікуди буде звернути.

КУДІНОВ:

А ти звідки знаєш?

ЗИРЕМПА:

Не забувай. Я поки спелеолог. І не дивлячись на вік, встиг обстежити не одну сотню печер. Ось скажи мені: чим відрізняється скажімо, печера від катакомби?

КУДІНОВ:

А чим вони можуть відрізнятися? І там, і там темно.

ЗИРЕМПА

(посміхається):

Це швидше те, чим вони схожі.

(серйозно):

А різниця все ж є. Тут нічого такого немає. Просто катакомби, вони мають безліч поворотів, і кожен з них може тягнутися на десятки, а то і сотні кілометрів. Коли заходиш до катакомби – головне не заблукати. А у печері усе простіше. Там всього один коридор, який також може тягнутися безкінечно довго, але ти вже знаєш, що не заблукаєш. Головне знати наскільки далеко ти зайшов цим коридором. Ну, і основне: щоб вистачило питної води та харчів.

МАКСИМОВИЧ:

У такому разі, нам варто поповнити запаси питної води та харчів.

Костянтин Лесик з Людмилою Середа та Віктором Токарєвим переглядали характеристики планет які є у системі Тукана, і виявили, що третя планета системи містить прісну воду.

ЛЕСИК:

Питну воду ми можемо узяти

на Міктані. Це третя планета

системи. Поверхня здебільшого вкрита прісною водою.

  Після поповнення запасів води та продуктів, астронавти знову повернулися на Ріатлу для продовження роботи на планеті.

  Повернувшись на Ріатлу, Павлюк та Кудінов спрямували космольоти до тієї печери, де повинні продовжитися дослідження.

  Не чекаючи команди, пілот «Зоряного скорохода» спрямував космоліт убік печери. Петро зробив те ж саме, і обидва літальні апарати один за одним залетіли усередину.

***

  Чим далі летіли космольоти, тим темніше ставало у печері. Згодом стало настільки темно, що потрібно було вмикати освітлення.

  На борту «Сонячного сяйва» увімкнулася система переговорів.

ЗИРЕМПА

(звертається до Кудінова):

Курс тримати постійно прямо.

КУДІНОВ:

Зрозумів! Тільки цікаво, яка довжина печери?

  Космольоти летіли із шаленою швидкістю. Ширина печери була такою, що там могли вільно розминутися два великі космічні кораблі. На стінах були нанесені малюнки та написи, але пролітаючи на такій швидкості, щось розгледіти було неможливо.

СЕРЕДА:

А що це на стінах?

МАКСИМОВИЧ

(сміється):

Якщо там щось і є, то у будь-якому випадку ми не зможемо прочитати!

СЕРЕДА

(сміється):

Ти що, пішов на курси гумориста?

МАКСИМОВИЧ:

А що? Іншим можна, а мені ні?

СЕРЕДА:

Краще дай я спробую подивитися.

МАКСИМОВИЧ:

Не марнуй час та сили. Ти все рівно нічого не побачиш.

СЕРЕДА

(наполягає):

Дай я подивлюся.

  Максимович вирішив не сперечатися.

  Коли вони помінялися місцями, Людмила сіла на місце начальника експедиції, і почала пильно дивитися у сканоскоп. Але як і попереджав Максимович, щось розгледіти на стінах було неможливо.

СЕРЕДА

(встає  місця

Максимовича):

Шкода.

МАКСИМОВИЧ

(сідає на своє місце):

Я ж тобі казав, що у тебе

нічого не вийде. Ти ж вирішила перевірити.

  «Зоряний скороход» у якому все це відбувалося якоїсь миті ледь не вдарився об стіну. Світлана Копель яка сиділа на місці другого пілота ледь встигла вирівняти штурвал.

СЕРЕДА:

Що там у вас відбувається?! Ви що там, не дивитеся куди летите, чи що?!

КОПИЛЬ

(розгублено):

Я сама не розумію що відбувається. Сашко зовсім не контролює свої дії. Поводить себе так, наче він нічого не розуміє. На пульт керування дивиться як мала дитина на конструктор.

Наступної миті усі відчули що з кожним з них щось відбувається.

МАКСИМОВИЧ:

Увімкнути систему броньового захисту на повну потужність!

  Він поглянув на прилади. Їхні показники як були на одному рівні, так і залишилися.

МАКСИМОВИЧ

(вигукує):

Чорт забирай! Мене хтось чує?! Я сказав увімкнути

систему…

  Середа поглянула на начальника експедиції. Вираз його обличчя був таким наче він міг зруйнувати печеру якою вони зараз пролітали.

СЕРЕДА

(звертається до Максимовича):

Олександре! Що з твоїм обличчям?

МАКСИМОВИЧ:

А що трапилося? Особисто я нічого зараз не відчуваю. Спочатку, правда, трохи боліла голова. Що відбувається?

  Вони почали озиратися навколо себе. Половина членів команди зараз перебували у якомусь стані, який не можливо пояснити: хто грався приладами як дворічний малюк, а хто взагалі не знав де він знаходиться і що з ним відбувається.

МАКСИМОВИЧ

(вигукує):

Оце так! Де ми зараз перебуваємо?

СЕРЕДА:

Як де? Ми у печері.

МАКСИМОВИЧ

(вигукує):

Я це знаю!

МАКСИМОВИЧ

(киває майже на половину астронавтів які продовжували бавитися приладами наче діти):

Ти мені поясни, що відбувається з ними!

  Підходить Носуліч.

НОСУЛІЧ

(звертається до Максимовича):

Погляньте. Я намалював картину. Повернемося у Сонячну систему, віддам її на виставку.

СЕРЕДА

(кричить на Носуліча):

Ти спочатку повернися!

МАКСИМОВИЧ

(звертається до Середи):

А чого ти кричиш? Із самого початку експедиції це перший випадок, коли ти підвищуєш голос. Що трапилося?

  Поглянь що коїться з іншими. – переляканим голосом сказала Людмила, у якої вже почали навертатися сльози від незнання того, що робити у цій ситуації.

МАКСИМОВИЧ

(кричить):

Зв’яжися з Павлюком,– і дізнайся що коїться.

СЕРЕДА:

Але ж я не вмію користуватися рацією.

МАКСИМОВИЧ

(кричить на Середу):

А у тебе є інші варіанти?! Попроси ось Іру, з якою теж невідомо що коїться!

СЕРЕДА

(сідає за пульт і одягає навушники):

«Зоряний скороход» викликає «Сонячне сяйво»!

ШЕЙМБЕРГ:

Я – «Сонячне сяйво»!.

СЕРЕДА:

Ти чого відповідаєш? Чому не відповів Євген?

ШЕЙМБЕРГ

(видихає):

А він не у змозі. У нас невідомо що коїться на борту.

СЕРЕДА:

У нас так само. Хто у вас за штурвалом?

ШЕЙМБЕРГ:

Давигора.

СЕРЕДА:

Хто?! Щоб фахівець з генної інженерії водив космольоти, про це я чую вперше.

ШЕЙМБЕРГ:

Але це факт. А хто у вас веде космоліт?

СЕРЕДА:

Світлана Коваль. Що тут коїться, я не знаю. Розвертайте літальний апарат і вилітаємо з печери!

ШЕЙМБЕРГ:

А як же подальше дослідження?

СЕРЕДА:

Роби те, що кажу!

  Хімік зрозумів, що дійсно, це на даний момент єдиний варіант – тимчасово залишити печеру.

  Розвернувши космольоти, ті, хто зараз ними керував повели літальні апарати убік виходу.

***

Вилитівши із печери, два космольоти здійснили посадку поруч входу.

  Вийшовши з них, астронавти об’єднаної команди стояли поруч печери.

ПАВЛЮК

(звертається до Максимовича):

Що трапилося? Мені потім почали розповідати що коїлося на борту, чесно сказати, я не розумів: чи це правда, чи мене намагаються просто розіграти.

МАКСИМОВИЧ:

Ти мене питаєш? У нас відбувалося те ж саме. Не знаю як хто, а я ще не бачив, щоб космоліт водив астронавігатор!

ПАВЛЮК:

Це ще нічого. А ти бачив, щоб космольоти водили хіміки?

ВІКЕНДОРФ

(вигукує):

Хто?! Хіміки?! Хлопці, ви що, з глузду з’їхали?

ПАВЛЮК:

Не віриш – запитай у Анатолія.

  Софія поглянула на фахівця з генної інженерії. Той кивнув головою, даючи зрозуміти, що Петро каже правду.

ШЕЙМБЕРГ:

У нас усі, хто мав би керувати космольотом, були не у змозі це робити. Ось і довелося мені сісти за штурвал.

МАКСИМОВИЧ

(звертається до Шеймберга):

А ти раніше керував космольотами?

ШЕЙМБЕРГ

(вигукує):

Ніколи у житті! А тут щось мене підштовхнуло, наче хтось чи щось підштовхувало. І ви знаєте, коли я сіла за пульт, я раптом зрозуміла, що мені знайома кожна кнопка.

МАКСИМОВИЧ:

То що ж виходить?

ПАВЛЮК:

А що виходить? Виходить, що нічого не зрозуміло. Судячи з усього, із тих, хто перебував на борту двох космольотів, половина команди була не дієздатною! Ось що виходить! І якби тих, хто перебував у такому стані в один літальний апарат, то вони просто розбилися б.

БАХОРІНА:

Але, чому? Що могло викликати таку реакцію?

ПАВЛЮК:

Це теж одна із загадок, яку ми маємо розгадати.

(звертається до Бахоріної):

Оксано! Коли це усе почалося як ти себе почувала?

БАХОРІНА:

Мені здавалося, що я можу конструювати космічні кораблі.

МАКСИМОВИЧ:

Тобто, іншими словами, ти

почувалася добре?

БАХОРІНА:

Так. А що, власне ти хочеш цим сказати? У тебе що, є

якісь думки стосовно цього?

ЛЕВАНІНА:

А ви не виключаєте того, що ми потрапили до так званого порталу часу?

ТОКАРЄВ:

Це виключається. Виключається тільки тому, що усі ми знаємо, як діє портал часу. Адже місця, яке можна було б назвати саме «портал часу» не існує. Фактично його нема ані на Землі, ані на інших планетах Сонячної системи.

ЛЕВАНІНА:

Тоді поясни мені, чому з нами інколи відбуваються досить дивні речі: то ми втрачаємо якийсь проміжок часу, то навпаки – година чи більше у нас зайві?

ТОКАРЄВ:

Знову таки. Що ми називаємо «порталом часу»? Це розлом у корі поверхні планети. Різниці нема: чи Землі, чи іншої планети як Сонячної системи, так і планети, яка знаходиться за її межами.

ЛЕВАНІНА:

Гаразд. Чому ми можемо коли летимо космольотом скоротити час польоту? Ти що, хочеш сказати, що точнісінько таке ж відбувається і у космосі?

ТОКАРЄВ:

Так ось. Коли ми потрапляємо у цей розлом, у нас з’являється відчуття, що ми або втрачаємо певний відрізок часу, або у нас його занадто багато. А що стосується польотів космічних кораблів, то тут справа у іншому. Ці коридори називаються не «порталами часу», а «коридорами часу». І це якщо можна так сказати не природні а побудовані людьми. А використовуються для економії часу.

ЛЕВАНІНА:

А чому ж ми не скористалися цим коридором?

ТОКАРЄВ:

Тому, що цього ні теоретично, ні тим більше практично зробити було не можливо.

НОСУЛІЧ:

А я знаю, що є такі планети, магнітне поле яких використовується виключно для розвороту космольотів.

ЛЕВАНІНА:

Зрозуміло. Якщо ти кажеш, що портал часу – це розлом у корі поверхні планети, – то, куди ж вскочили ми?

ТОКАРЄВ:

Хтось спостерігав за незалежним годинником?

МУХА:

Я. А що трапилося?

ТОКАРЄВ:

Як він себе поводив? Я маю на увазі, тобі не здалося, що якийсь проміжок часу втрачено, чи навпаки?

МУХА:

Ні. Ні того, ні іншого не

відбувалося. До чого ти

хилиш?

ТОКАРЄВ:

Значить, це був не портал часу.

ДАВИГОРА:

А що?

ПАВЛЮК:

Ось саме це ми і маємо дізнатися. Цього разу зробимо наступним чином: рації працюють. Так? А коли так, то ті, хто буде почуватися добре і якщо зможе, нехай займуть основні місця. А зараз спробуємо ще раз.

***

  Бабенко та Кудінов у черговий раз підняли космольоти над поверхнею планети і спрямували їх у бік печери яку обстежує об’єднана експедиція. Так само, як і минулого разу, вони пролетіли те місце, де гіпнотизували їхніх товаришів, і зараз космольоти летіли печерою у тому напрямку, де з ними відбувалися дивні речі.

ПАВЛЮК

(говорить по

рації):

Підлітаємо. Усім бути

напоготові.

МАКСИМОВИЧ

(звертається до Павлюка):

Петре! Я тебе зрозумів!

(повторює наказ Павлюка):

Усім бути напоготові!

  «Зоряний скороход» та «Сонячне сяйво» підлітали до того місця, де і відбувалися незрозумілі події. Бабенко та Кудінов продовжували вести космольоти. Усі, хто знаходився на борту двох літальних апаратів, почали дивитися один на одного,

  Підлітаючи до того ж місця, де з астронавтами відбулися загадкові події, – як на «Зоряному скороході», так і на «Сонячному сяйві» – вони відчули, що у кожного з них почала боліти голова.

  Першим це відчув Євген.

ВАВИЛОВ

(звертається до Павлюка):

У мене починає поболювати

голова.

ПАВЛЮК:

У мене теж.

  Згодом з’ясувалося, що на борту космольота таке коїться з усіма.

  Космоліт увійшов у зону, де минулого разу Павлюк втративши свідомість, мало не вдарився об стіну. Так було і цього разу. Космольоти пролетіли ще трохи, і наступної миті ледь не вдарився дарився об стіну. Але Шеймберг, який сидів майже поруч встиг вирівняти штурвал.

  На борті увімкнулася система переговорів з екіпажем, і так само, як і минулого разу, пролунав голос Шеймберга.

ШЕЙМБЕРГ:

На зв’язку «Зоряний скороход». Це Антон Шеймберг. Як справи? Хто як себе почуває?

СЕРЕДА:

Ми впізнали тебе, Антоне. У нас зараз відбувається теж саме, що і минулого разу.

  Астронавігатор почав описувати хто чим займається на борту космольота.

ШЕЙМБЕРГ

(починає описувати хто чим займається на борту космольота):

У нас така ж картина. Що

робитимемо у ситуації яка склалася?

СЕРЕДА:

Я ніколи не керувала ані

космольотом, ані тим більше не очолювала експедицію.

ШЕЙМБЕРГ:

Але ж зараз ти керуєш космольотом, і розмовляєш зі мною?! Уяви, що ти – начальник експедиції. Що б ти робила у ситуації, яка склалася?

  Чим далі летіли космольоти, тим сильнішою була дія мозку у тих, хто зараз працював на обох літальних апаратах, і навпаки: тим вона слабшою була у тих, хто нічого із собою вдіяти не міг.

СЕРЕДА

(боїться не справитися у цій ситуації, кричить):

Розвертаємося, і спробуємо вилетіти не тільки звідси, але і з печери взагалі!

Проте, наслідки другого польоту у печеру виявилися набагато складнішими, ніж минулого разу. Астронавтів, чий мозок був послаблений за невідомих обставин, довелося вже виводити з цього стану Алі Зінчук, яка відмінно впоралася з цією роботою.

Цього разу на астронавтів усе це подіяло більше, ніж до цього.

ПАВЛЮК:

Що це було?

МАКСИМОВИЧ:

Те ж саме, що і минулого разу.

ПАВЛЮК:

Я розумію що те ж саме, що і минулого разу. Проте мені все ж цікаво що з нами відбувається далеко від входу у печеру.

ЗИРЕМПА:

Так, цікаве питання. Проте у мене є припущення, що це не просто так.

ВАВИЛОВ

(вигукує):

Ха! Звичайно це не просто так. Ти що, ніколи не чув про те, як діє портал часу?

ЗИРЕМПА:

Так. Я чув про це.

  Вавилов та Шеймберг зустрічаються поглядами. У погляді хіміка Антон побачив, що той, швидше за усе здогадався у чому справа.

ВАВИЛОВ:

Здається, Антон знає щось більше ніж я. Ось він нехай і розповість усе, що знає.

  Усі переводять погляди на хіміка.

ШЕЙМБЕРГ:

Судячи з усього, друзі, ми з вами маємо справу аж ніяк не з порталом часу.

КУЗНЄЦОВА:

Ти про що?

ШЕЙМБЕРГ:

А про те, що ми маємо справу зовсім не з тим, що називається порталом часу. Це щось нове. Я поки не знаю що саме, але те що воно працює так само чи майже так само як і портал часу, це точно. Погляньте. Його магнітне поле діє так само, як і магнітне поле порталу часу. Єдина різниця полягає у тому, що коли ми потрапляємо до порталу часу, нам здається, що нами чи втрачається час, чи навпаки його дуже багато. А у даному випадку…

ЛЕСИК

(здогадується, що хоче сказати Шеймберг):

А у даному випадку ми або себе не контролюємо взагалі, або відчуваємо, що можемо навіть те, чого насправді не вміємо.

ШЕЙМБЕРГ:

Абсолютно точно Тож давайте цей коридор назвемо…

(на секунду

замислюється):

…«портал інтелекту.

МАКСИМОВИЧ:

«Портал інтелекту». Так. Це сама влучна назва. Так ми його і називатимемо. Тепер наше завдання обстежити його і дізнатися як він влаштований та як працює. Те, що там з нами відбувається, ми вже знаємо.

ПАВЛЮК:

 Так Цей портал ми маємо дослідити. Коли його дослідимо, у звіті обов’язково докладно опишемо його і зробимо подання про це відкриття. Проте це буде завтра. А сьогодні вже час відпочивати.

=================================

  Для об’єднаної команди із Сонячної системи на Ріатлі починався черговий робочий день. Саме сьогодні необхідно виконати той обсяг роботи, який намітили напередодні.

  Першим прокинувся Павлюк. Поглянувши на незалежний годинник, він увімкнув зв'язок який Вавилов та Гаркавенко зробили таким чином, щоб можна було зв’язуватися і з тими, хто знаходиться на іншому космольоті.

  Як і для більшості тих, хто зараз працює у відкритому космосі, для Павлюка це вже не перший політ як у межах Сонячної системи, так і за її межами. Усі, з ким працює і працював Петро, добре знають його здібності до гумору. Це вміння він вже не один раз демонстрував товаришам.

  Ось і цього разу він вирішив розбудити колег за допомогою жарту.

ПАВЛЮК:

Доброго ранку, шановні друзі! З вами розмовляє начальник експедиції космольоту…

ШЕЙМБЕРГ:

Який ви втратили.

ПАВЛЮК:

Тебе нічим неможливо здивувати

ШЕЙМБЕРГ:

А мене взагалі важко не те що здивувати, а навіть розіграти. Чому так, я не знаю. Мабуть тому, що я у житті такий.

  Петро це і сам добре знав, бо це його вже другий вихід у відкритий космос разом з Антоном, тому і промовчав.

ПАВЛЮК:

Гаразд. Усі прокинулися?

  Дійсно. На момент, коли Павлюк увімкнув рацію усі вже прокинулися, і готувалися до продовження роботи у печері.

ПАВЛЮК:

Тоді ось що. Ми коли полетимо у печеру, швидкість має бути не більше ніж один світловий день на секунду. Для чого це? Я дуже сподіваюсь на те, що і цього разу усі хто почувався так би мовити добре чи погано, так воно буде і зараз. Я маю на увазі те, що ті, хто відчує себе «вундеркіндами», – як на «Сонячному сяйві», так і на «Зоряному скороході» – мають зробити наступне: коли будемо підлітати до цієї зони, необхідно буде здійснити посадку, і відмітити, де вона починається. Потім на такій само швидкості пролетимо коридор, і поставите таку ж відмітку там, де він закінчується. Тим часом інші мають дізнатися те, як він влаштований та як працює.

ГАРКАВЕНКО:

А не краще було б зробити трохи по-іншому?

МАКСИМОВИЧ:

Наприклад?

ГАВРИЛЕНКО:

Я маю на увазі, що можна зібратися тільки тим, хто цих два рази почувався добре, а решті просто почекати?

ПАВЛЮК:

Можна спробувати і такий варіант. Але, навіть якщо і так, якщо і все вийде, що ти хочеш зробити?

ГАВРИЛЕНКО:

Якщо усе буде добре, ми просто пролетимо коридор і зафіксуємо його довжину. А вже потім разом його будемо досліджувати.

МАКСИМОВИЧ:

Тоді можна летіти одним космольотом. Скажімо «Сонячним сяйвом.

  Усі хто має летіти погоджуються з цим.

ШЕЙМБЕРГ:

Завдання зрозуміло. Можна починати?

ПАВЛЮК:

Я на це просто сподіваюсь. Так.

  Відтоді, як об’єднана команда із Сонячної системи почала обстежувати печеру, це вже у них був туди четвертий похід. І вже втретє два космольоти летіли коридором печери, довжину якого і досі неможливо визначити.

ГАРКАВЕНКО:

Летіти на швидкості один світловий день на секунду.

(вмикає рацію):

Залишаємося на зв’язку!

КУДІНОВ

(разом):

Зрозумів!

  З тією швидкістю з якою зараз пересувалися космольоти печерою, астронавтам здавалося, що вони ніколи не долетять до таємничого місця.

ВАВИЛОВ І КУДІНОВ:

Підлітаємо!

ГАРКАВЕНКО:

Увійти у коридор! Швидкість польоту..

  Вона не договорила. Її обличчя зблідло. Якоїсь миті здавалося, що Гаркавенко зараз втратить свідомість.

ВАВИЛОВ

(кричить у рацію):

У нас проблеми!

ПАВЛЮК:

Що у вас відбувається?

ВАВИЛОВ:

Половина команди недієздатна! Ось що відбувається!

ПАВЛЮК:

Хто керує космольотом?

ВАВИЛОВ:

Той, кому і належить це робити. Петре! Що робити?!

ПАВЛЮК:

Повертайтеся! Ви мене чуєте?! Повертайтеся!

БАБЕНКО:

Зрозумів! Ми повертаємося.

=================================

  Астронавти стоять поруч космольота.

ПАВЛЮК:

Значить так. Я так розумію, що різниці нема у якому складі летіти. Головне ми вже точно знаємо, що портал інтелекту ділить усіх навпіл: одні працюють з подвійною енергією, якщо так можна сказати, а інші взагалі випадають.

КУЗМИНСЬКА:

Виходить, що тут спрацьовує принцип рівноваги. Тобто, дійсно різниці нема скільки людей перебувають у порталі.

ПАВЛЮК:

Виходить, що так.

КУЗНЄЦОВА:

А цікаво, як відреагує портал на появу когось із нас, тільки одного?

ПАВЛЮК

(вигукує):  

Ні в якому разі! Ось уяви: ми послали Люду. А раптом з нею станеться те ж саме, що скажімо, зі мною? Як вона повернеться?

  Інженер броньового захисту зрозуміла, що Павлюк правий. Поодинці їм неможна туди йти. Потрібно триматися колективу.

ОСТРОВСЬКИЙ:

А що ж робити?

Островський вже втратив надію на те, що взагалі вони доведуть розпочату справу до кінця.

ПАВЛЮК:

Перш за все, дослідження ще не закінчено. А коли так, то не варто впадати у відчай. Все рівно ми маємо дослідити портал інтелекту. Що ми маємо? Портал спрацював. Спрацював закон рівноваги. А коли так, висновок напрошується один: він працює, і працює виключно за законами природи. Тепер стосовно того, як ми досліджуватимемо сам портал. Зараз так само як першого разу, ми полетимо усі разом. Так. Ми вже знаємо, що портал наче ділить тих, хто там знаходиться на дві групи. Причому дві рівні групи. Так може бути і цього разу. Але не виключено, що тепер він наділить надможливостями не тих, з ким це відбувалося минулого разу, а когось іншого. Тож треба бути готовими до різних варіантів. Коли вже перебуватимемо там, потрібно дізнатися за яким принципом він працює. Хтось має занотовувати усе, що там відбуватиметься. Таким чином і дізнаємося довжину порталу. Керівником нікого не призначаю. Дивіться самі як складатимуться обставини. А зараз – за роботу.

  Усі сідають у свої посадочні крісла.

ЛИТВИНОВА:

Особисто я проти того, щоб дослідження було продовжене. Ми ж так чи інакше нічого не з’ясуємо. А коли так, пропоную повертатися додому.

ПАВЛЮК

(заходить у космоліт, повертається і поглянув на Литвинову):

Дослідження буде продовжене. І це моє остаточне рішення.

А зараз займи своє місце.

  Головне світило Ріатли знаходилося між горизонтом та зенітом коли два космольоти у черговий раз летіли печерою. З кожною секундою портал ставав все ближчим і ближчим. Якщо зараз вдасться розпочати дослідження, то як воно пройде? І якщо дійсно живі істоти, які потрапляють у поле його дії, то чи змінюється дія магнітного поля стосовно того, хто під нього потрапив? Ці питання були ключовими у дослідженні, і можливо саме зараз астронавти і отримають на них відповідь.

***

  Астронавти знову відчули на собі дію магнітного поля порталу до якого наближалися.

  Павлюк знову відчуває, як у нього піднімається тиск.

ПАВЛЮК:

Судячи з усього підлітаємо.

СЕРЕДА:

Так і є.

  Минає півхвилини, і астронавти об’єднаної експедиції вже перебувають у тому місці, яке їм і належало обстежити.

СЕРЕДА

(одягає навушники, робить вона спробу виклику на зв’язок Шеймберга):

Антоне!– Ти мене чуєш?

ШЕЙМБЕРГ:

Не кричи. Хто керуватиме

дослідженням?

СЕРЕДА:

Можна я?

ШЕЙМБЕРГ:

Можна.

Середа сідає за штурвал.

ШЕЙМБЕРГ:

Що робимо?

СЕРЕДА:

Тоді зробимо наступним чином. Летімо на швидкості один світловий день. Там, де відчуємо якісь зміни, зупинятимемося і робитимемо помітки.

ШЕЙМБЕРГ:

Згода. У такому разі я вийду і поставлю тут помітку. Це буде помітка про те, що саме тут починається портал інтелекту.

СЕРЕДА:

Я з тобою.

  Шеймберг і Середа разом виходять з космольотів.

СЕРЕДА:

Антоне, судячи з усього, тут не лише початок порталу

інтелекту.

ШЕЙМБЕРГ:

Швидше за усе, так воно і є. У цьому місці щось схоже від акарології до астрономії.

СЕРЕДА:

Здається, так воно і є.

  У Середи спрацьовує рація.

САМОЙЛОВ

(говорить у рацію):

Що ви там робите?

СЕРЕДА:

Зараз йдемо.

ШЕЙМБЕРГ:

Пішли?

  Середа киває.

САМОЙЛОВ:

Що ви там робите постійно

виходячи назовні?

ШЕЙМБЕРГ:

Тут знайдено усі розділи

науки які відомі людству.

САМОЙЛОВ:

Як це?

СЕРЕДА:

Це дійсно так. Принаймні, до цього йде. Проте, давайте не будемо робити поспішних висновків. Спочатку дослідимо до кінця, а вже потім зробимо висновки.

САМОЙЛОВ:

Згода.

***

  Продовжуючи політ печерою, усі, хто зараз почував себе надлюдиною, продовжували роботу у печері. Нарешті астронавти підлетіли до того місця, де судячи з усього закінчувався портал інтелекту.

  Два космольоти підлітали до середини порталу.

  Антон, Людмила та ще кілька астронавтів продовжувати роботу над його вивченням. Усі вони так захопилися роботою, що не помічали того, що відбувається у них за спинами і взагалі на борту літальних апаратів.

  Поглянувши на показники приладів які показували, що обстежено половину коридору з великою дією магнітного поля, Людмила дала команду зробити тут зупинку.

  Вийшовши разом із Шеймбергом із космольотів, вони почали занотовувати те, що вони відчувають саме у цьому місці.

  Середа робить аудіозапис.

СЕРЕДА

(звертається до Шеймберга):

Судячи з усього, тут жодних змін не відбувається.

  Антон, який хотів відповісти, не встиг цього зробити. У ту мить, коли він набрав повітря, вони почули чийсь голос.

ШЕЙМБЕРГ:

Навпаки. Якраз тут є деякі зміни.

  Шеймберг, Середа та ті, хто їм допомагав, завмерли кожен на своєму місці.

ШЕЙМБЕРГ

(звертається до Середи):

Ти щось чула?

СЕРЕДА

(не наважується обернутися):

Наче, голос Павлюка.

ШЕЙМБЕРГ:

Мені теж здалося, що я чув його голос. Як це можливо? Адже він втратив свідомість, вже коли ми летіти порталом.

  Все ще боячись, що їм здалося, Антон та Людмила рвучко обернулися і поглянули на те місце, звідки лунав, як їм здавалося, голос Павлюка.

  Поруч «Сонячного сяйва» стояв Петро Павлюк, і спостерігав за тим, як його друзі та колеги ведуть обстеження порталу інтелекту.

  Якийсь час від несподіванки ніхто не вимовив жодного слова.

САМОЙЛОВ

(не зовсім

упевнено):

Петро?

ПАВЛЮК

(вигукує):

Як бачиш!

СЕРЕДА:

Але ж ми бачили як ти коли тільки входили у портал, що з тобою сталося.

ПАВЛЮК:

Як бачиш, зараз зі мною усе гаразд.

НИФОНТОВА

(підходить до

Павлюка):

Як ти себе почуваєш?

ПАВЛЮК

(вигукує):

Відмінно!

НИФОНТОВА

(перевіряє записи тиску членів

команд, перед

походом у

печеру):

Дивно. Зараз в усіх тиск наполовину більший, проте усі почуваються добре. Як це може бути?

ПАВЛЮК

(звертається до Нифонтової):

Ти маєш на увазі те, що щойно трапилося?

  Нифонтова киває.

САМОЙЛОВ

(звертається до Нифонтової):

Ось це ми і намагаємося з’ясувати.

ВІКЕНДОРФ:

А що відомо на цей момент?

  Середа та Шеймберг розповіли усе, про що вони дізналися.

ГАВРИЛЕНКО:

Значить, ми маємо справу з тим самим, що і у Сонячній системі?

МАКСИМОВИЧ:

Не поспішай з висновками. Ми пройшли лише половину порталу. Ще стільки само. Чи я помиляюсь?

СЕРЕДА:

Ні, ти не помиляєшся. Дійсно, ще рівно половина. Половину ми пройшли.

ЛЕСИК:

А який відрізок цієї половини?

СЕРЕДА

(дивиться у свої записи):

Сто шістдесят кілометрів.

КУДІНОВ

(свистить,

вигукує):

Сто шістдесят кілометрів!

Якщо зі мною знову таке

коїтиметься, я просто цього не витримаю!

ПАВЛЮК

(сміється):

А доведеться! Я ж витримав? Ось і ти теж витримаєш.

МАКСИМОВИЧ:

Ну, що, продовжимо?

  Усі мовчки побігли по своїх місцях.

  Дійсно. На цей момент астронавти пройшли лише половину порталу. Після проходження першої його частини, вони приблизно здогадувалися, що їх чекає попереду. Залишалося тільки дізнатися яка довжина того чи іншого коридору, і так само, як до цього, поставити відмітки.

  Так само, як і до цього, космольоти летіли на швидкості один світловий день. Вже коли дана ділянка порталу закінчувалася, астронавти знову відчули як у них почали боліти голови. Але, що це? У ту мить, коли вони вилетіли за межі ділянки, усе трапилося навпаки. Ті, у кого до цього моменту був наче занижений рівень інтелекту, раптом відчули теж саме, що відчувала інша половина об’єднаної команди.

ВАВИЛОВ

(говорить по рації):

У вас є якісь зміни?

ГАВРИЛЕНКО:

Так! Як ти гадаєш, що могло трапитися?

ВАВИЛОВ:

Здається, нічого особливого. Просто ми судячи з усього

помінялися місцями.

  Здогадка Вавилова мала місце. У другій половині порталу інтелекту сталося те ж саме, що і у першій, тільки зараз усі, хто перебував на борту двох космольотів, дійсно, наче помінялися місцями.

ГАРКАВЕНКО:

Продовжимо дослідження?

ВАВИЛОВ:

Так.

***

  Дослідження порталу підходило до свого завершення.

ФУРСОВ:

А знаєте, друзі, у мене таке відчуття, що ми знаходимося у якомусь такому місці, де об’єднана уся інформація, яку ми тут зібрали.

  На мить усі зупинилися.

ЛЕСИК:

Так воно і є.

КОПИЛЬ:

Судячи з усього, місце де ми зараз знаходимося, схоже на щось таке, звідки можна контролювати ту другу частину інформації, яку нам вдалося зібрати. Точніше це не місце, а майданчик.

ФОМОЧКІН:

Так. Він площею приблизно у сто квадратних метрів.

ПАВЛЮК

(говорить у

рацію):

Тут є ще один майданчик. На відміну від того, тут можна контролювати усю інформацію, яка міститься у порталі.

ЗИРЕМПА:

Поки ми ще тут, пропоную

перевірити те, як він працює.

МУХАМЕДШИНА:

Як?

ЗИРЕМПА:

Зараз ми знаходимося на тому місці, звідки можна контролювати весь портал. А коли так, то можна подумки виділити якусь галузь, і подумати про конкретну подію у минулому, теперішньому чи майбутньому.

НИФОНТОАП

(невпевнено):

Ти гадаєш, у нас вийде?

ЗИРЕМПА:

Якщо портал ділить тих, хто потрапляє під його вплив навпіл, значить він реагує на присутність біологічного тіла. А коли так, то він має спрацювати і так як я пропоную його перевірити.

МАКСИМОВИЧ:

А чому б і ні? В решті решт ми маємо остаточно переконатися, що він діє.

ЗИРЕМПА:

Я зараз спробую зосередитися на тих подіях, коли було винайдено штучне життя, і дізнаємося яку інформацію нам видасть портал часу.

  Михайло зосередився на подіях, які відбувалися у далекому 2030 році. Коли портал відкрив даний рік.

ЗИРЕМПА

((називає місяці року):

Січень та лютий – ніяких суттєвих подій не трапилося. Березень. Середина місяця. У ці дні вченими генетиками винайдено штучне життя. За короткий час воно набуло так би мовити популярності. Спочатку поширювали на третій планеті Сонячної системи, а після заселення решти планет системи його почали купувати і тамтешні мешканці.

АСТРОНАВТИ

(кричать хором,

відчуваючи близьке завершення дослідження):

Ура-а-а!

МАКСИМОВИЧ:

Гаразд. Яка його дія на минулий час ми дізналися. Зараз перевіримо те, як він діє на теперішньому часі.

  Обравши розділ «Космонавтика, відкриття та дослідження планет які знаходяться за межами Сонячної системи, він зосередився на планеті, яку вони досліджують на даний момент. Портал інтелекту видав інформацію про те, що планета на якій зараз знаходяться астронавти із Сонячної системи була заселена 2098 року. А далі Максимович отримав ту ж інформацію, яку астронавти вже знають.

ВІКЕНДОРФ:

І тепер залишається майбутнє.

  Так само як Зиремпа та щойно Максимович, вона зосередилася. Проте цього разу Софія обрала для експерименту подальші події пов’язані з дослідженням Ріатли.

ВІКЕНДОРФ:

Планета Ріатла повторно буде колонізована у 2050 році мешканцями… Я не можу побачити точну назву системи.

ПАВЛЮК:

Добре. Головне ми переконалися у тому, що він працює, і тепер можна сказати що він діє в усіх вимірах часу. Гаразд, друзі. Ми свою роботу виконали. А зараз нам час повертатися. Усі по місцях!

***

  Космольоти летіли у зворотному напрямку. За штурвалом одного з них перебувала астронавігатор за фахом і за покликанням Людмила Середа. Вона так само, як і половина усієї об’єднаної команди на даний момент все ще була під впливом магнітного поля порталу інтелекту.

  Вигляд її обличчя був на стільки зосереджений, що вона не помічала, що коїться навколо.

СЕРЕДА

(шепоче):

Десь тут має бути позначка яку ми поставили.

  Навіть тоді, коли «Сонячне сяйво» та «Зоряний скороход» летіли у зворотному напрямку, ніхто не наважувався збільшити швидкість польоту.

  Проте цього разу сталося не зовсім так, як гадала Середа, принаймні для тих, хто перебував на борту «Зоряного скорохода».

  Коли здавалося космольоти вилетіти за межі дії магнітного поля порталу, Людмила Середа яка на той момент перебувала за штурвалом, втратила керування, і корабель ледь не вдарився об стіну. Кудінов який сидів поруч, ледь встиг вивернути штурвал.

СЕРЕДА:

Це що, я що, не змогла впоратися з керуванням?

КУДІНОВ

(керує космольотом як справжній

пілот):

Судячи з усього, ти не змогла впоратися тому, що дія порталу інтелекту завершилася.

СЕРЕДА:

Сказати чесно, я цього не помітила.

МАКСИМОВИЧ:

Нічого страшного. Зараз вже кожен може і має займатися тим, чим повинен.

ГАРКАВЕНКО

(одягає

навушники,

вигукує):

Гей, хлопці! Як для вас минув вихід із поля дії порталу?

ВАВИЛОВ:

Ми перенесли його добре. А вас, ми бачили, трохи хитало?

МАКСИМОВИЧ:

Ми ледве не розбилися.

Згодом астронавти залишили печеру і здійснили посадку поруч неї.

ПАВЛЮК:

Розповідайте як пройшло

дослідження?

МАКСИМОВИЧ:

Ну, що можна сказати. Портал дійсно діє так, як ти, Петре, і казав.

ПАВЛЮК:

Тобто, за законами природи?

СЕРЕДА:

Саме так. Мало того. Він

ділиться на усі галузі науки і техніки, спорту… Одним

словом, там є усе, що відомо людству.

ДАВИГОРА:

Не зрозумів. Як це?

САМОЙЛОВ:

Це виглядає наступним чином. Коли ми досліджували портал, то ці надможливості, якими були наділені на час перебування там, дали можливість відчути саме те, про що зараз і розповідаємо.

СЕРЕДА:

Але і це ще не все.

ПАВЛЮК:

Щось іще?

СЕРЕДА:

Так. Мені здається, що ця штука діє точнісінько так, як і портал часу. Тобто, це той самий розлом у корі поверхні планети, тільки коли ми потрапляємо під дію його магнітного поля, ми не втрачаємо час і навіть не набуваємо зайвого. Він діє саме так, як ми те бачили. І ще одне. Коли ми вже пролетіли весь портал, укінці знайшли майданчик площею приблизно сто квадратних метрів. З його допомогою можна керувати усім порталом без виключення.

  Павлюк замислюється. По виразу його обличчя можна було зрозуміти, що він про щось замислився.

ПАВЛЮК:

Це добре що він саме таким чином спрацював. А уявіть, якби тоді, коли ми тільки почали досліджувати портал, він спрацював іншим чином. Що було б з половиною команди?

ЗИРЕМПА:

Що ти маєш на увазі?

ПАВЛЮК:

Я маю на увазі, що було б, якби портал розділив би

команду на дві групи, і так залишив.

ПАВЛЮК:

Так Особисто я не знаю, щоб ми сказали б після повернення. Ось тепер, друзі, усе поступово стає на свої місця. Пам’ятаєте ті загадкові візити на планету космольотів без пізнавальних знаків?

НОСУЛІЧ:

І не тільки їх.

ЗИРЕМПА:

Тепер зрозуміло, чому вони так вимагали від нас, щоб ми залишили планету. Вони вчинили так з корінним населенням через те що їм конче потрібний був цей портал інтелекту для здійснення їхніх брудних планів.

МАКСИМОВИЧ:

Саме так. Вони так само як і ми, знайшли портал і як сказав Петро, хотіли його використати у своїх цілях.

БАХОРІНА:

У мене є питання.

ПАВЛЮК:

Що трапилося?

ТОКАРЄВ

(вигукує):

Є ідея! Ми вже знаємо як працює портал і вміємо ним користуватися. Тут є усі напрямки науки і техніки, відомі людству. Так? А що, коли їх використовувати для їх розвитку у нашій системі?

ПАВЛЮК:

Ідея приймається! Треба над цим подумати. Відстань від Сонячної системи сюди складає дев’ятсот сімдесят п’ять світлових років. Якщо ми зробимо подання що відкрито портал інтелекту, то як його використовувати? Невже постійно долати таку відстань?

ТОКАРЄВ

(вигукує):

Відстань це не проблема! Тут же є майданчик, з якого можна відстежувати усі ці дисципліни. А коли так, на цьому місці можна побудувати лабораторію, яка буде постійно тут знаходитися. Її працівники прийматимуть і відправлятимуть матеріали як на Землю, так і на решту планет Сонячної системи. Після повернення нехай відправлять сюди групу вчених усіх галузей науки.

ВІКЕНДОРФ:

Саме так ми і зробимо.

  Вона обвела товаришів поглядом, і зупинила його на Павлюкові. Той кивнув на знак згоди.

БАХОРІНА:

У мене здається, теж є ідея.

  Усі повернулися у її бік.

БАХОРІНА

(продовжує):

Усі ми думаємо, що робити з місцевими мешканцями. А нічого і не варто робити. Я пропоную їх просто звести у печеру, точніше у цей портал і прослідкувати, що буде далі.

ЛИТВИНОВА:

Якщо я тебе вірно зрозуміла, ти пропонуєш таким чином повернути дієздатність місцевим мешканцям?

БАХОРІНА:

Ти мене зрозуміла вірно. Якщо вийде, то пропоную співпрацювати з ними. Невже серед них немає фахівців тих галузей, які відомі нам? Тим більше, якщо вони – колишні вихідці із Сонячної системи.

МАКСИМОВИЧ:

Це теж непогана ідея. Звичайно, якщо вона спрацює. Може статися так, що портал задіє тільки половину від загальної кількості тих, кого ми приведемо.

БАХОРІНА:

Цілком можливо, Але поки ми не спробуємо, ми цього не

дізнаємося напевне.

ЛИТВИНОВА:

І все ж, спробувати треба.

ПАВЛЮК:

Гаразд. Давайте спробуємо.

А там – що буде, те буде.

КУДІНОВ:

Значить, знову летимо у покинуте місто?

ПАВЛЮК

(встає зі свого місця, і прямує до виходу з каюти):

Саме так.

=================================

  Вже вдруге астронавти здійснили посадку на території заводу, на якому працювали місцеві мешканці.

  Так само, як і минулого разу астронавти стояли неподалік головного входу, і якийсь час спостерігали за роботою підприємства. У вікнах цехів горіло світло. Було видно силуети станків та тих, хто за ними працює. І знову Павлюк з Максимовичем бачили, як чийсь силует двічі промайнув у вікні.

  Роззирнувшись навколо себе, астронавти так само, як і минулого разу нікого не побачили.

  Врешті решт Павлюк жестом руки запропонував зайти у приміщення.

  Зайшовши у приміщення, астронавти зупинилися, прислухалися. Тут теж було усе тихо. У цій суцільній тиші складалося враження, що окрім членів об’єднаної експедиції із Сонячної системи нікого немає. Вздовж стіни стояли контейнери. Зараз їх було менше ніж минулого разу.

МАКСИМОВИЧ

(вказує на контейнери, шепоче):

Повантажте на космольоти. Не завадило б вимкнути світло.

  Останні слова були звернені до Вавилова та Гаркавенко.

ГАРКАВЕНКО:

Якби ми знали де його вимкнути.

МАКСИМОВИЧ:

Гаразд. Пішли. Тільки зробимо це так само, як і минулого разу. Раптовість зараз наш союзник. Пам’ятайте про це.

  Підійшовши тихо до найближчого цеху, астронавти зупинилися у кількох кроках від входу. За дверима зрідка чулися кроки. Це ходили працівники які час від часу зносили готову продукцію.

  Гаркавенко торкається плеча Павлюка. Павлюк озирається.

ГАРКАВЕНКО:

Чому вони нічого не виносять у коридор?

ПАВЛЮК:

Судячи з усього, продукцію складають укінці зміни. Але повторюю ще раз: раптовість – наш союзник.

  Пробігши відстань, яка відділяла їх від дверей цеху, астронавти увірвалися усередину. Проте і цього разу вони побачили ту ж картину, що і минулого разу. У цеху окрім місцевих мешканців нікого не було.

  Увімкнулася рація.

САМОЙЛОВ

(говорить у рацію):

Ми вже відвантажили

контейнери.

ПАВЛЮК:

Ідіть до нас. Допоможете з місцевими мешканцями.

  Минуло близько однієї незалежної години.

Протягом цього часу астронавти обійшли ще кілька цехів. Так само, як і у попередніх, там працювало кілька чоловік.       

Коли останнього мешканця планети привели на космоліт, Павлюк дав команду відлітати до печери.

  Щоб перебувати у нормі і чути про що можливо розкажуть мешканці планети, які перебували на борту «Сонячного сяйва» та «Зоряного скорохода» долетіли до одного з майданчиків. Аби не летіти далеко, заздалегідь було обрано перший майданчик.

  Коли літальні апарати із символікою на борту здійснили посадку, вони почали слідкувати за тим що відбувається з тими, хто перебував у них на космольотах. Усі місцеві мешканці поводили себе точнісінько так, як звичайні люди. Складалося враження, що нічого з ними і не трапилося. Судячи з їхньої реакції, стало зрозуміло, що вони впізнали місце куди їх привезли астронавти. Дивлячись на їх обличчя, було зрозуміло, що вони щось згадали і хочуть розповісти.

ЧОЛОВІК

(сидить поруч

Вавилова):

Хто у вас керівник експедиції?

ВАВИЛОВ:

У нас два керівника. Вам до кого?

ЧОЛОВІК:

Як це? Два начальника експедиції?

ПАВЛЮК:

Так Ви з одним із них розмовляєте. Мене звати Павлюк Петро Анатолійович. А ви перебуваєте на космольоті «Сонячне сяйво». Ми прилетіли сюди із Сонячної системи.

ЧОЛОВІК:

Сонячна система. Це наша Батьківщина. – Ми – це не всі. А де решта? І чому якщо ви кажете, що ви із Сонячної системи, то у вас космоліт тих, хто сюди прилітає?

ПАВЛЮК:

Не хвилюйтеся. Так сталося, що літальний апарат на якому я сюди прилетів разом з командою саме вони і підбили. Ось і довелося одного разу тих, хто сюди прилетів нам вбити, і пересісти на їхній космоліт. Ось і все. А усі ваші перебувають у наших колег на «Зоряному скороході». Це ще один космоліт із Сонячної системи.

ЧОЛОВІК:

Давайте перейдемо на той

Космоліт.

ПАВЛЮК:

Гаразд.

(говорить у рацію):

Ми йдемо до вас.

МАКСИМОВИЧ:

Ми чули. Заходьте.

  За дві незалежні хвилини усі перейшли на «Зоряний скороход».

ПАВЛЮК

(вказує на астронавтів, які знаходилися на космольоті):

Це решта наших товаришів.

  Усі починають знайомитись один з одним ближче.

ЧОЛОВІК:

Мене звуть Юрій Новохатський. Значить, ви прочитали повідомлення у системі Космонет про те, що тут відбувається.

  Павлюк киває.

ВІКЕНДОРФ:

А хто це прилітає без пізнавальних знаків?

НОВОХАТСЬКИЙ:

Із сусідньої системи. Саме вони щось з нами вчинили, що ми зараз у такому стані.

БАХОРІНА:

А чому вони з вами це зробили?

ЖІНКА

(сидить поруч з Новохатським):

Вони дізналися про те, що на нашій планеті є портал часу. Власне ось це місце, де ми з вами зараз і перебуваємо.

БАХОРІНА:

У нас була саме така гіпотеза. Проте ми не були до кінця у цьому впевнені.

НОВОХАТСЬКИЙ:

Дарма. Якби ви це прийняли за основу, ви не помилилися б. Доречи, ви вже знаєте як він влаштований?

ВІКЕНДОРФ:

Так. Ми щойно закінчили

дослідження.

НОВОХАТСЬКИЙ:

У нас буде до вас прохання. Використайте його таким чином, щоб якось зупинити тих, хто сюди прилітає.

САМОЙЛОВ:

Прилітав.

НОВОХАТСЬКИЙ:

Як вам вдалося зробити так, щоб вони не прилітали?

САМОЙЛОВ:

Ми знаємо їхні плани. Тому їм сказали, що якщо вони прилетять, то ми розповімо усім про їхні плани.

  Весь цей час Вавилов та Гаркавенко переглядали інформацію, яка міститься у системі Космонет.

ГАРКАВЕНКО

(вигукує):

Є новини!

ПАВЛЮК

(підходить до

Гаркавенко):

Іро, що трапилося?

ПАВЛЮК:

Що це?

ВАВИЛОВ:

Зрозуміло що. Це – наклеп. Наклеп на нас з вами.

  У системі Космонет було розміщене наступне повідомлення:

  «Усім мешканцям Всесвіту! У системі Тукана на планеті Ріатла відкрито портал інтелекту. Люди із Сонячної системи, які туди полетіли, захопили цей портал, аби мати змогу заволодіти Всесвітом!»

МАКСИМОВИЧ:

У нас неприємності…  

ПАВЛЮК

(звертається до Новохатського):

Ми вас не залишимо! А зараз – усі по місцях! Ми маємо довести, що це не так.

***

  Коли у системі Космонет було надруковано інформацію про відкриття порталу інтелекту мешканцями Сонячної системи, і про те, що вони мають намір його захопити, та ті наслідки, до яких це може призвести, буквально за три незалежні години на Ріатлу злетілися представники усіх утворень Всесвіту

  І ось у повітряному просторі Ріатли з’явилися близько вісімдесяти космольотів. Це були літальні апарати майже з усіх утворень Всесвіту.

  Астронавти бачили, як група літальних апаратів летіли убік гір планети де на даний момент знаходилася об’єднана дослідницька експедиція із Сонячної системи.

КУЗНЄЦОВА:

Хто це?

ПАВЛЮК

(продовжує спостерігати за тим, як космольоти наближаються у їхній бік):

Ті, кому ми маємо довести, що дослідження нами порталу інтелекту нічим не загрожує жодному утворенню. Але судячи з усього, довести це буде дуже важко.

ГОЛОСИ

(лунають з кількох літальних апаратів:  

Увага! Усім хто прилетів із Сонячної системи! Ми вимагаємо, щоб ви терміново залишили межі як планети, так і системи! На це вам дається двадцять ваших хвилин. Якщо протягом цього часу ви не виконаєте цієї умови, ми вчинимо напад на усі без винятку планети вашої системи! Час пішов!

  Павлюк зиркнув на те місце, де мав би зараз стояти той космоліт, на якому прилітали ті, кого кілька астронавтів бачили перебуваючи на території покинутого міста і який вони відремонтували збивши його коли той прилетів сюди у черговий раз. Його не було. Павлюк почав озиратися по боках, сподіваючись побачити принаймні Кудінова. Але і його не виявилося серед товаришів.

ПАВЛЮК

(вигукує):

Часу практично не залишилося! Нам необхідно якнайшвидше залишити планету!

ВІКЕНДОРФ:

Може, спробуємо поговорити?

ВАВИЛОВ

(підбігає до

Гучномовця,

вигукує):  

Гей, там, на горі! Ми хочемо з вами поговорити і усе пояснити!

ГОЛОС

(лунає згори):

Залиште планету! А потім

побачимо! У вас мало часу!

ПАВЛЮК

(вигукує):

Іншого виходу ми не маємо!

Павлюк дає знак, щоб астронавти зайняли місця у «Зоряному скороході».

ВЛАСЕНКО:

У який бік летимо?

ПАВЛЮК:

Поки що тримай курс на Сонячну систему. Вони мають бачити, що ми дійсно залишаємо межі системи.

КОПИЛЬ

(здивовано,

вигукує):

Ми що, повертаємося?!

ПАВЛЮК

(ігнорує запитання Копиль):

Поки летимо у бік нашої системи.

  Поки Бабенко скеровував космоліт у той бік, куди вказав Петро, Євген за допомогою комп’ютера шукав найближчу планету системи Тукана, де є супутники.

ВАВИЛОВ

(вигукує):

Є! Бакрам – друга планета

цієї системи. Має три супутники.

  Космоліт вже вийшов за межі Ріатли і летів у просторі.

ВАВИЛОВ

(продовжує:

Але тільки на одному з них ми можемо здійснити посадку.

ПАВЛЮК

(спокійно):

Гаразд. Тримай курс саме на цей супутник.

  Коли космоліт наближався до супутника, Вавилов мигцем поглянув на поверхню яка стрімко наближалася. Там стояв космоліт без пізнавальних знаків. Поруч нього стояв Кудінов. Він також дивлячись у сканоскоп побачив товаришів і почав махати руками, цим самим даючи сигнал, що він вже досить давно чекає на них.

МАКСИМОВИЧ

(вмикає гучномовець, звертається до Кудінова):

Ми тебе бачимо!

  Космоліт наблизився до поверхні і здійснив посадку поруч літального апарату без пізнавальних знаків.  

МАКСИМОВИЧ

(виходить з космольота, сміється, звертається до

Кудінова):

Коли ти встиг втекти, що ми навіть не бачили? – запитав сміючись Максимович, виходячи з космольота.  

ПАВЛЮК:

А головне – на чому? Ми ж такий літальний апарат втратили. 

КУДІНОВ

(киває убік літального апарату, сміється):

Петре! Приймай апарат! Швидкість і характеристики – во!

(Кудінов піднімає великий палець правиці):

Таких у нашій системі ще немає! Я його вкрав. Я просто вирішив, що команді Павлюка теж потрібен літальний апарат, ось і «позичив» цього велетня.

ПАВЛЮК

(підходить до

Кудінова, тисне йому руку):

Ти правильно зробив. Вони не обідніють. А нам він

підійшов і поклав на корпус літального космольоту руку):

ще ой як допоможе!

ЛЕСИК:

Яким це чином він може нам стати у пригоді?

ПАВЛЮК:

Усьому свій час. А зараз потрібно зв’язатися з Центром управління польотом.

  Вавилов одягає навушники, і починає викликати Землю.

  Нарешті він почув спочатку позивні а потім і голос із ЦУПа.

ВАВИЛОВ

(кричить):

У нас виникли проблеми!

Що нам робити?!

ГОЛОС

(із ЦУПу):

Ми про все знаємо. Не панікуйте, Євгене. Ви добре зробили, що вирішили не повертатися поки не закінчите почату справу. Як діяти далі – дивіться як у подальшому розгортатимуться події. По можливості зброю не застосовувати.

ПАВЛЮК:

Вас зрозумів. Кінець зв’язку.

ПАВЛЮК

(задумливо):

Зброю не застосовувати… Все рівно має бути якийсь вихід з цієї ситуації. І треба подумати який.

=================================

ВІЙСЬКОВИЙ У РОЖЕВІЙ ФОРМІ

(на лівому рукаві нанесені символи туманності Оріона, кричить):

Що вони тут забули?!

КОМАНДИР

КОСМОЛЬОТУ БЕЗ ПІЗНАВАЛЬНИХ

ЗНАКІВ

Це розвідники із Сонячної

системи.

ВІЙСЬКОВИЙ У РОЖЕВІЙ ФОРМІ

Я не питаю хто це! Я питаю що вони тут роблять?! Що вони тут шукають?!

КОМАНДИР

КОСМОЛЬОТУ БЕЗ ПІЗНАВАЛЬНИХ

ЗНАКІВ

Зрозуміло що. Вони знайшли портал інтелекту і хотіли його використати у своїх цілях. Це добре, що ми їх позбулися. Тепер можна спокійно жити та працювати.

  Військовий не відповів. Якийсь час він мовчав, думаючи про щось своє. Потім запитав:

ВІЙСЬКОВИЙ У РОЖЕВІЙ ФОРМІ

Хто у вас головний?

КОМАНДИР

КОСМОЛЬОТУ БЕЗ ПІЗНАВАЛЬНИХ

ЗНАКІВ

Я. Щось іще?

ВІЙСЬКОВИЙ У РОЖЕВІЙ ФОРМІ

Так. Скажи мені: скільки на даний момент їх, і скільки вас?

КОМАНДИР

КОСМОЛЬОТУ БЕЗ ПІЗНАВАЛЬНИХ

ЗНАКІВ

Близько трьох сотень наших, і у них − лише близько п’ятдесяти. 

ВІЙСЬКОВИЙ У РОЖЕВІЙ ФОРМІ

Призначаю твоїх людей наглядати за порталом. І пам’ятай: якщо бодай один землянин сюди проникне,

(вказує на печеру):

тобі доведеться познайомитися з моїм бластером.

КОМАНДИР

КОСМОЛЬОТУ БЕЗ ПІЗНАВАЛЬНИХ

ЗНАКІВ

(нахиляє голову):

Буде зроблено.

***

  Тим часом астронавти перебуваючи вже кілька хвилин на супутнику другої планети системи Тукана, вирішували як бути далі у ситуації, яка була не на їх користь.

ВІКЕНДОРФ:

Для нас зараз головне повернути репутацію.

МАКСИМОВИЧ:

Воно-то так, але, як особисто ти це собі уявляєш?

ВІКЕНДОРФ

(дивиться на

Павлюка і Максимовича):

Шляхом переговорів.

ПАВЛЮК:

Так. Нам дійсно потрібно спробувати вирішити це питання за допомогою переговорів. Цим займеться Гаркавенко.

  Підійшовши до системи зв’язку, дівчина хотіла одягти навушники.

ПАВЛЮК

(вигукує):

Ні в якому разі! Якщо хочеш, щоб вони зрозуміли, що ми не залишили Тукана, то будь-ласка…

ГАРКАВЕНКО:

А як?

  Павлюк дивиться на систему Космонет.

  – Зрозуміло.

  Гаркавенко натискає кнопку, і за мить виїхала клавіатура.

  На мить Павлюк замислюється.

ПАВЛЮК

(починає диктувати):

Пиши таке: «Ми, об’єднана дослідницька експедиція із Сонячної системи. У нас виникли непорозуміння  з керівництвом утворень Всесвіту, які ми бажаємо прояснити. Для цього просимо про зустріч».

  Відіславши це повідомлення, астронавти почали чекати на відповідь. Про те, якою вона буде, і чи буде взагалі, можна було лише здогадуватися.

  Відповідь прийшла досить шввидко:

  «Щойно завершилося засідання круглого столу керівників утворень Всесвіту, на якому було вирішено накласти вето на товари із Сонячної системи, а також заборонити з’являтися будь-кому із вашої системи в інших утвореннях Всесвіту».

  На цьому повідомлення закінчувалося.

МАКСИМОВИЧ

(похмуро):

Так… Догралися…

СЕРЕДА

(вигукує):

Але, як же так?! За що?! І головне, хто так постарався?

САМОЙЛОВ:

Це і так зрозуміло…

СЕРЕДА:

Ти хочеш сказати…

САМОЙЛОВ

(перебиває Середу):

Саме так. Це зробили ті, кого ми свого часу вигнали з планети.

ШЕЙМБЕРГ:

А що тепер робити?

Гаркавенко сидить за передавачем і крутить його ручку.

ГАРКАВЕНКО

(вигукує):

Тихо!

  Вона знову натрапила на хвилю тих, чий космоліт бачили астронавти команди Павлюка, коли одного разу пішли у покинуте місто.

БАДЬОРИЙ ГОЛОС

(лунає у радіо

ефірі):

Добре що ми їх позбулися! Тепер нам ніхто не завадить! Згодом Всесвіт дізнається хто ним керуватиме!

  В ефірі стало тихо. Усі обмірковували що робити далі. Необхідно було завадити цьому ще на початковій стадії. Тільки питання полягало в одному: як це зробити?

БАБЕНКО:

У мене здається є ідея!

  Усі поглянули на товариша з надією. Можливо він щось придумав.

МАКСИМОВИЧ

(вигукує):

Розповідай!

=================================

МАКСИМОВИЧ

(вислухавши Бабенка):

Це не погана ідея, враховуючи ту обставину, що іншого виходу у нас нема.

БАБЕНКО:

Тоді готуємося?

МАКСИМОВИЧ І ПАВЛЮК

(разом):

Так.

Астронавти розділилися: команда Петра Павлюка стояла поруч космольоту, на якому прилетів Кудінов, а команда Максимовича – поруч «Зоряного скорохода».

МАКСИМОВИЧ:

Значить так. Ви самі розумієте, що у даному випадку другий космоліт брати небезпечно. А коли так, то нам необхідно зробити тільки таким чином як пропонує Антон.

  Астронавти по черзі почали заходити у космоліт без пізнавальних знаків.

ПАВЛЮК

(займає місце

поруч Максимовича):

Пам’ятайте, ми зараз є представниками тих, хто прилітає на Ріатлу саме на таких космольотах. А коли так, то ми можемо вільно пересуватися планетою і не боятися, що нас піймають.

НИФОНТОВА:

Так то воно так. Але вони все рівно нас можуть викрити.

КУДІНОВ:

Яким це чином? Космоліт у нас є. А коли так, то нам боятися нічого.

  Поки Нифонтова та Кудінов сперечалися, космоліт набираючи хід вилетів за межі супутника.

НИФОНТОВА:

Якраз боятися нам є що. Наші голоси. Саме вони і можуть нас видати. Якщо ми представники цивілізації, яка прилітає на Ріатлу, нам доведеться з ними спілкуватися. Ось тут нас і видадуть наші голоси.

МАКСИМОВИЧ:

Так. Це дійсно проблема. Проте будемо сподіватися, що нас не викриють.

  Здійснюючи черговий виток навколо супутника, у кабіні екіпажу увімкнулася система оповіщення.

ГОЛОС

(лунає з динаміків):

Гей, там, на Ріатлі! Ми зараз або самі вас змінимо, або когось пришлемо.

  Голос який лунав здався астронавтам металевим. Вони прислухалися. Дійсно. Голос був наче металевим.

  Павлюк підштовхнув Вавилова, щоб той відповів. Євген поглянув на Петра. У його очах читався страх. А раптом дійсно їх викриють? Та іншого виходу не було.

ВАВИЛОВ

(одягає навушники):

Ми поруч планети. Не летіть. Змінимо їх ми.

ГОЛОС

(лунає з динаміків):

Гаразд.

ВАВИЛОВ

(знімає навушники):

Дивно. Як сталося так, що вони сприйняли нас за своїх?

  Усі знизали плечима. І дійсно. Що трапилося? Чому ті, з ким зараз знаходяться астронавти із Сонячної системи м’яко кажучи не у добрих відносинах, сприйняли їх за своїх?

ВІКЕНДОРФ:

Гаразд. Коли так, летімо на планету.

  Підлітаючи безпосередньо до печери у якій знаходиться портал інтелекту, астронавти побачили, що поруч неї вже стоїть космоліт без пізнавальних знаків. Поруч нього стояла група у військовій формі.

ШЕЙМБЕРГ:

Все. Судячи з усього ми запізнилися.

ПАВЛЮК6:

Звідки ти це узяв?

ШЕЙМБЕРГ:

Поглянь сам. Космоліт стоїть вже напоготові.

  Поруч входу у печеру стояв точнісінько такий само космоліт, на якому прилетіли і члени об’єднаної експедиції. Поруч нього стояли військові. Побачивши космоліт, вони почали махати руками і бігти до нього.

ВІКЕНДОРФ

(шепоче, звертається до Щеймберга):

Ось бачиш? А ти казав усе втрачено. Нічого ще не втрачено. Усе тільки починається. А космоліт який стоїть поруч скелі, на ньому судячи з усього, мають летіти назад.

***

  Космоліт без пізнавальних знаків зник вдалині.

ПАВЛЮК:

Значить так, шановне панство. Що маємо на цей момент? А маємо ми наступне. Нами досліджено портал інтелекту. Але не зовсім чесна цивілізація захопила його для використання у своїх цілях. Ми маємо цьому завадити.

КОПИЛЬ:

Як ми це зробимо? Адже нам не те, що ніхто не допоможе, ми навіть не маємо права залишити межі Сонячної системи!

ПАВЛЮК:

Давайте спочатку потрапимо безпосередньо до порталу, а потім обговоримо.

КУДІНОВ:

Де зупинитися у порталі?

ПАВЛЮК:

У самому його кінці.

Члени об’єднаної експедиції зайняли свої місця.

КУДІНОВ

(вигукує):

Поїхали!

  Минуло кілька секунд, і космоліт без пізнавальних знаків здійснив посадку на майданчику укінці порталу. З нього вийшли астронавти із Сонячної системи.

ПАВЛЮК:

Ось тепер, ми можемо подумати над тим, як повернути собі добре ім’я.

  Павлюк хотів ще щось сказати, проте не встиг. Зиремпа підняв угору руку, цим самим просячи, щоб дали йому можливість зосередитися.

СЕРЕДА

(звертається до Зиремпи):

Що трапилося, Михайле?

ЗИРЕМПА:

Хочеш дізнатися, роби те, що і я.

  Після цих слів усі зосередилися на подіях, які відбувалися до появи у порталі астронавтів.

ПАВЛЮК

(обводить поглядом товаришів):

У кого які будуть думки стосовно тієї інформації, про яку ми тут довідалися?

САМОЙЛОВ:

Пропоную все ж наполягати на тому, щоб нас вислухали представники утворень.

ВАСИЛЬЄВ:

Якщо вони ще тут.

МАКСИМОВИЧ:

Можеш не сумніватися. Вони перебуватимуть тут доти, доки не впевняться у тому, що планеті нічого не загрожує.

ВАВИЛОВ

(вигукує):

Авжеж! Ми значить несемо

загрозу, а ті, кому доручений портал, значить ні!

ПАВЛЮК:

Так. Переконати керівництво утворень Всесвіту буде дуже непростим завданням. Проте ми маємо з ним впоратися.

НИФОНТОВА

(вигукує):

Тихіше! Сюди хтось іде!

  За мить перед астронавтами з’явилося близько вісімдесяти постатей. Вони були приблизно удвічі вищими за мешканців Сонячної системи.

ОДИН З НИХ

(відділяється від решти):

Ви розмістили у системі Космонет повідомлення про те, що начебто земляни мають намір захопити портал інтелекту. Звідки ви дізналися про цей портал? 

  Астронавти якийсь час стояли, не наважуючись розкрити хто вони насправді. Проте вони розуміли, що для того, аби розставити усе на свої місця, вони все ж мають відкритися.

  Від тих, хто стояв у скафандрах з чужинською символікою хтось відділився і зупинився за три кроки від представника сузір’я Водолія.

ФІГУРА У СКАФАНДРІ:  

Ми не ті, за кого ви нас сприйняли.

ВІЙСЬКОВИЙ

(вигукує):

Земляни!

ПАВЛЮК:

І не тільки.              

  Саме він спробував увійти у контакт з представником сузір’я Водолія.

ВІЙСЬКОВИЙ:

Вам же було наказано…

ПАВЛЮК

(завершує фразу, розпочату військовим):

…залишити планету і межі системи взагалі. Я знаю.

ВІЙСЬКОВИЙ

(вихоплює рацію):

Саме так!

  Павлюк теж вихопив рацію, і так вийшло, що він її випадково увімкнув.

ПАВЛЮК

(тримаючи пристрій опущеним, звертається до військового):

Якщо зараз ви дасте команду нас розстріляти, я теж дам команду, і планету знищать. Мені начхати, що тут знаходимося ми. Вас загине більше.

  Рука Павлюка затремтіла і він випадково вмикає рацію. Його слова чули ті, хто зараз перебуває на супутнику.

КУДІНОВ:

Петре! Що там у вас відбувається? Кого ти хочеш знищити?

  Павлюк трохи піднімає рацію, цим самим кажучи своєму співрозмовникові:

  «Чув? Як бачиш, варто мені сказати одне слово, і усе буде скінчено».

ПАВЛЮК

(говорить у рацію):

У нас все гаразд. Ми намагаємося порозумітися з одним із представників сузір’я Водолія. Нічого страшного.

ПРЕДСТАВНИК

СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Гаразд. Хочете довести своє – спробуйте. Проте пам’ятайте: якщо вам цього не вдасться…

ВІКЕНДОРФ:

Стосовно цього можете не хвилюватися. Ми доведемо вам свою невинність і згодом ви самі переконаєтеся у тому, що були неправі.

***

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

(видихає):

Я вас уважно слухаю.

ПАВЛЮК:

Як давно відомо про портал інтелекту мешканцям Всесвіту?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Його відкрили ще у той час, коли ви літали літаками, а про польоти у просторах Всесвіту могли лише мріяти.

ВАВИЛОВ:

Тобто, про нього вже було

відомо вже на початку XX

століття.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Саме так. То про що ви хотіли розповісти?

МАКСИМОВИЧ:

Це потрібно не розповідати. Це потрібно демонструвати.

  Представник сузір’я Водолія зрозумів, що астронавти із Сонячної системи дослідили портал інтелекту, і теж знають як він діє.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Значить, я маю зібрати тут решту. Я вас правильно зрозумів?

МАКСИМОВИЧ:

Ви нас зрозуміли правильно. Особливо, враховуючи те, що і ви теж знаєте, як працює ця штука.

  Увімкнувши рацію, представник сузір’я Водолія попросив, щоб у портал зайшла решта спостерігачів.

  Представники утворень Всесвіту перебували на тому ж майданчику, де і астронавти об’єднаної експедиції.

ПАВЛЮК:

Отже. Ви знаєте як працює портал. Моя команда прилетіла сюди двадцять восьмого березня дві тисячі сто сорок восьмого року за нашим, земним календарем. Ви прилетіли кілька днів тому. Тепер спробуйте дізнатися як весь цей час розгорталися події.

НИФОНТОВА

(звертається до представника

сузір’я Діви):

Як ми можемо повернути місцевих мешканців до нормального способу життя?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ:

Їх необхідно провести крізь портал.

=================================

  Представники усіх утворень Всесвіту зосередилися на тому відрізку часу, про який говорив Павлюк. Перед їхніми очима почали пробігати події пов’язані з дослідженням Ріатли об’єднаною командою із Сонячної системи починаючи з того дня, коли сюди прилетіла команда під керівництвом Петра, і закінчуючи моментом, коли вони, спостерігачі від майже усіх утворень Всесвіту прилетіли у систему Тукана після появи у системі Космонет повідомлення, яке надрукували там ті, хто прилітав сюди космольотами без пізнавальних знаків.

Наглядачі закінчили ознайомлення зі справжньою метою прильоту на Ріатлу об’єднаної експедиції

ПАВЛЮК:

Як бачите самі, ми нічого протизаконного не робили і не робимо. Так. Ми знайшли портал інтелекту і обстежили його. Проте ми хотіли і хочемо щоб він використовувався виключно з мирною метою.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я АСКОНЬ:

Дозвольте запитати?

МАКСИМОВИЧ:

Будь ласка.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я АСКОНЬ:

Як вам вдалося перед нашим приходом проникнути на планету?

МАКСИМОВИЧ:

Ми планували повернутися і просити щоб нас вислухали представники утворень Всесвіту. Тобто ви коли космольотом який зараз у нас ми відлетіли з того місця, де зараз перебуває наш космоліт, то випадково почули про те, що тут має відбутися зміна. Звичайно, нами була дана відповідь, що ми, начебто, перебуваємо у безпосередній близькості від планети, і самі змінимо тих, хто перебуває у порталі інтелекту.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ:

А де зараз перебуває ваш космоліт? – запитав спостерігач із

МАКСИМОВИЧ:

Дозвольте, я не буду відповідати на ваше питання.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ:

Якщо ви ще не довіряєте нам, то дарма. Вам вдалося нас переконати, і ми повинні перед вами вибачитися.

(звертається до Павлюка):

Мені потрібно поговорити з керівником вашої експедиції.

ПАВЛЮК:

З яким саме?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ:

Що значить «з яким саме»? Невже ви хочете сказати, що у вас не один, а кілька керівників?

ПАВЛЮК:

Саме так. Я – керівник команди, яка прилетіла сюди першою, а ось це  

(вказав на

Максимовича):

мій колега, керівник другої експедиції. Мене звати Петро Павлюк, а мого колегу – Олександр Максимович. То з ким з нас ви бажаєте говорити?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ

 (після невеликих роздумів):

Зараз це не головне. Головне щоб ви нам допомогли їх зупинити.

ВІКЕНДОРФ:

Це теж у наших інтересах. Але, як це зробити?

ВАВИЛОВ:

Таким само чином, яким ми потрапили сюди.

ЛЕСИК

(вигукує):

А що, це ідея! Але ми не

знаємо періодичність зміни.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ

Кожні дванадцять годин середньо галактичного часу.

МАКСИМОВИЧ:

Зрозуміло..

***

  Поки відбувався цей діалог, головне світило планети вже майже закотилося за горизонт. Дванадцять годин, про які говорив спостерігач добігали кінця.

  І ось прийшов час коли необхідно було змінюватися.

  У кабіні екіпажа спрацював пристрій для переговорів.

  Одягнувши шолом, у кабіну екіпажу забіг Вавилов.

ГОЛОС

(лунає з гучномовця):

Ваш час перебування на планеті закінчується. Чекайте нас поруч печери.

ВАВИЛОВ:

Зрозумів.

  За хвилину Вавилов виходить з космольота.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ДІВИ

(звертається до

Вавилова):

Ну, що?

ВАВИЛОВ

(одягає шолом):

Ми повинні чекати їх поруч печери.  

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Гаразд.

  За хвилину астронавти об’єднаної експедиції із Сонячної системи та усі без винятку стояли поруч входу до печери де знаходився портал інтелекту. Іще за хвилину вони побачили вогонь космольота який стрімко наближався у їхній бік.

КУДІНОВ

(шепоче):

Летить.

ПАВЛЮК

(шепоче):

Бачу.

  І ось космоліт без пізнавальних знаків здійснив посадку поруч групи яка стояла біля печери. З нього вийшло кілька постатей. Відразу їх роздивитися було неможливо. Коли вони підійшли ближче, ті, хто стояв поруч входу до печери, побачили що це такі ж як і ті, кого дванадцять годин тому за міжгалактичним часом змінили.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(звертається до тих, хто стоїть біля печери):

Ми прилетіли. Ви можете летіти.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Ніхто нікуди не полетить.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

Не зрозумів. Що трапилося?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ

Ви заарештовані.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

Ми? За що? Ви мабуть, нас сплутали із землянами. Це їх варто заарештувати за їхні задуми.

ПАВЛЮК

(знімає шолом):

Кого варто заарештувати, – сказав Павлюк, знімаючи шолом, – так це вас.

  Було зрозумівши що вони можуть дійсно бути заарештовані, а крім того на утворення, де мешкає ця цивілізація може втратити не тільки право на дослідження нових утворень, але і буде накладено великий штраф на цю систему.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Я хочу знати за що нас заарештовані?!

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ЛЕВА:

Вас поки затримали а не заарештували. Ви затримані за підозрою у скоєнні протиправних дій по відношенню до жителів іншої цивілізації.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Ви не маєте права! У вас

немає ніяких доказів!

МАКСИМОВИЧ:

Навпаки. Доказів більше ніж достатньо.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Блеф!

БАХОРІНА:

Гаразд. Якщо так, полетіли з нами у покинуте місто.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Ми нікуди не полетимо!

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ЛЕВА:

У чому справа? Значить,

земляни кажуть правду?

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

Гаразд! Летимо у місто!

  Ті, хто прилетів на Ріатлу космольотом без пізнавальних знаків, хотіли сісти у свій літальний апарат, та їх зупинив представник туманності Андромеди.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ЛЕВА

(звертається до постаті у шоломі)::

Ви, – втім як і земляни, – полетите на нашому космольоті. І у тому випадку, якщо буде доведено чиюсь невинність, ми того відпустимо і віддамо літальний апарат.

  Бачачи, що іншого виходу окрім того, що погодитися немає, команда, яка прилетіла на Ріатлу космошльотом без пізнавальних знаків попрямувала на космоліт із символікою експертної групи.

ПАВЛЮК

(звертається до постаті у шоломі):

Ви у покинутому місті були?

  Той киває.

Павлюк сідає поруч пілота.

***

  У черговий раз астронавти об’єднаної експедиції підлітали до покинутого міста. Проте цього разу вони летіли туди космольотом на борту якого були нанесені пізнавальні знаки об’єднаної експертної групи утворень Всесвіту.

МАКСИМОВИЧ

(звертається до спостерігачів):

Тут є завод, на якому виготовляється дуже цікава річ.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ

Хвилинку. Ви щойно сказали, що місто мертве. Коли так, то поясніть: чому працює завод? Хто там працює?

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Їхні союзники!

НИФОНТОВА

(ігнорує вигук):

На заводі працюють мешканці планети.

Представник сузір’я Лева дивиться на Леваніну широко відкритими очима.

БАХОРІН:

Це дійсно так. І ми збираємось вам це довести. Давайте здійснимо посадку на території заводу.

  Космоліт не долітаючи кількох сотень метрів до міста здійснили посадку у дворі велетенського підприємства, яке не дивлячись на те, що місто було мертвим і там ніхто не мешкав, продовжувало працювати у звичайному режимі.

  Вийшовши з літального апарату, усі, хто перебував на його борту, побачили, що дійсно, у вікнах цехів горить світло.

  Максимович, який підійшов до вікна, запропонував комусь із експертів підійти до нього. Кілька представників утворень підійшли до Олександра. Згодом вони побачили як у вікні промайнув силует постаті.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ЛЕВА:

А якщо на заводі працюють як ви стверджуєте, місцеві мешканці, значить, вони все-таки живуть у цьому тісті. А якщо хтось живе у місті, значить воно не є мертвим.

  Почувши такий висновок експертів, мешканці сусідньої системи із Туканою, подивилися на мешканців із Сонячної системи як на загарбників.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Заарештуйте їх!

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ:

Про арешт говорити ще зарано. Про це можна буде говорити після завершення слідства.

ПАВЛЮК

(звертається до експертів):

Пропоную зайти у приміщення.

  Усі хто перебував на космольоті із символікою експертної групи утворень Всесвіту пройшли у приміщення заводу. Як і тоді, коли астронавти від Сонячної системи сюди приходили, тут знову стояли контейнери готові до відправки.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я

КІНСЬКА ГОЛОВА

Що у контейнерах?

МАКСИМОВИЧ:

Відкрийте.

  Відкривши контейнер, представники утворень Всесвіту побачили таку ж само картину, як і астронавти із Сонячної системи.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я РИБ:

Лазерна зброя.

(звертається до Павлюка):

Це усі контейнери?

ПАВЛЮК:

Це невелика їх частина. Решта знаходиться у нас на іншому космольоті, і ми готові їх вам віддати.

НИФОНТОВА

(підходить до

експертів):

Але і це ще не все. Ось результати аналізів які я провела, коли ми вперше потрапили на територію заводу.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Це підробка! Такий папірець і я можу зробити!

ПАВЛЮК:

Гаразд. Проте давайте зробимо наступне: пропоную узяти цих людей, і разом з ними зайти у портал інтелекту.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ОВНА:

А ви що, вже так робили?

ПАВЛЮК:

 Так. І вони нам розповіли досить цікаві факти.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я РИБ:

Гаразд. Але майте на увазі: якщо ваші слова виявляться неправдивими, вам доведеться відповідати за законами Всесвіту.

НИФОНТОВА:

Ми готові.

*** 

  Аби нічого не відчули ті, хто знаходився у космольоті який щойно побував на території заводу, пілот, який його вів, майже на повній швидкості залетів у портал інтелекту.

ПАВЛЮК

(кричить):

Там є ще один вихід із печери?

ПІЛОТ:

Так! А що?

ПАВЛЮК:

Пропоную здійснити посадку з протилежного боку!

ПІЛОТ:

Гаразд!

  Пролетівши крізь печеру, космоліт здійснив посадку з іншого боку гори. Незабаром усі вийшли з літального апарату.

ПАВЛЮК

(звертається до мешканців планети):

Це експерти Всесвіту. Ви маєте їм розповісти те ж саме, що і нам.

НОВОХАТСЬКИЙ:

Ми знаємо хто це. Я готовий розказати цю історію. Наступного року після першої хвилі колонізації, почалися напади тоді ще на зорельоти із символікою Землі, які були завантажені різноманітними вантажами.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я СКОРПІОНА:

А скажіть, чи не можете ви уточнити, коли саме це почалося, і звідки стало відомо, що це були саме Шукачі пригод?

НОВОХАТСЬКИЙ:

Перша хвиля колонізації планет у Сонячній системі завершилася у 2074 році. Тоді були колонізовані Марс, Венеру й ледь добудовані підземні споруди на Меркурії. Так було ще тоді, коли наших предків телепортували на цю планету. Я тільки не знаю, яка обстановка з колонізацією у Сонячній системі зараз. А стосовно того, чому я кажу саме про шукачів пригод, які грабували зорельоти Землі, це тому, що вони і тоді чинили напади на космольотах без пізнавальних знаків. Керівники як Землі зокрема, так і системи у цілому, спочатку думали, що це витівки витівки космічних піратів які не мають відношення до Сонячної системи. Адже цей рух на багато старший, якщо можна так сказати, ніж у Сонячній системі.             

ПАВЛЮК:

Так. Для цих нелюдів різниці нема з якого утворення ти, і вони. Такі як ці,

(кивнув убік тих, хто сидів):

не зупиняться ні перед чим і ні перед ким. Їх потім все ж вдалося зловити, і виселити не лише за межі системи, але і за межі Чумацького Шляху.

ВІКЕНДОРФ:

Це те, що я і казала. А стосовно колонізації планет у Сонячній системі, то згодом довелося колонізувати і решту планет.

НОВОХАТСЬКИЙ:

Значить, ви тут у пошуках нових планет?

МАКСИМОВИЧ:

Не зовсім. Ми тут для того, аби з’ясувати, що коїться на Ріатлі.

НОВОХАТСЬКИЙ:

Зрозуміло.

МАКСИМОВИЧ

(з гіркотою у

голосі):

Єдине, чого нам не вдалося дізнатися, так це те, що вони зробили, аби ви опинилися у тому стані, у якому побачили вас ми.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Вам цього ніколи не дізнатись! Ми для цього зробили усе можливе і неможливе!

НОВОХАТСЬКИЙ

(продовжує розповідати, не зважаючи на вигуки):

Ми знаєм що вони робили з нами.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я КОЗЕРОГА:

Тобто, як?! Знали і терпіли?!

НОВОХАТСЬКИЙ:

Ми мали терпіти, бо нічого не могли зробити. Спочатку вони почали застосовувати абіогенез. Потім, коли були упевнені у тому, що ми нічого не заподіємо, почали вводити нам якісь препарати, які підтримували той стан, у якому ми перебували після застосування абіогенезу.

НИФОНТОВА:

На одній із таких «операцій» ми і були присутні.

ПАВЛЮК

(помічає погляд представника сузір’я Козерога):

Так склалися обставини.

  На якийсь час запанувала тиша.

  Протягом цього часу, кожен думав про те, як таке могло статися? Але відповідь напрошувалася сама собою. В усі часи представники людської раси намалися і намагаються зараз довести що саме людина володіла, володіє і володітиме усі спочатку на Землі. А потім і у просторах Космосу.

ПАВЛЮК

(перериває мовчання, звертається до Новохатського):

А скажіть, ви очевидно знаєте про те, що тут в одній із печер є портал інтелекту. Чи не могли його також знайти і представники Гільдії?

НОВОХАТСЬКИЙ:

Ви праві. Тут дійсно є портал інтелекту. А почалося все у дві тисячі сто восьмому році за земним календарем. Саме тоді, у травні групу наших пращурів телепортували на Ріатлу. За десять років за календарем цієї планети, коли вони тут призвичаїлися, − було побудоване місто, яке ви очевидно бачили, і усе для цивілізованого життя, − почалося дослідження тутешніх місць. Саме наші пращури і знайшли печеру з порталом інтелекту. А приблизно за півроку сюди почали прилітати космольоти без пізнавальних знаків. І протягом якогось часу вони зробили усе те, що ви побачили, коли сюди прилетіли.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(вигукує):

Першими його знайшли ми!

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ:

(кричить на постать у шоломі):

Вас ніхто не питає, хто його знайшов першим! Зараз ваша справа мовчати і слухати!

(звертається до Новохатського):

Я не виключаю, що абіогенез також було примінено і до вас.

  Новохатський киває. 

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ

(вислухавши

розповідь):

Ну, що ж, ось тепер усе стало на свої місця. Тим більше, що є документ, який засвідчує те, що за межами порталу ви недієздатні.

(звернувся до

постатей у

шоломах):

Тепер я маю повне право сказати: ви заарештовані і обвинувачуєтеся за однією, але дуже суттєвою статтею Кримінального кодексу Всесвіту. Стаття дев’ятнадцята, пункт п’ятий: «Вторгнення у чуже утворення та захоплення планети а також те що ви зробили, вважається знищення цивілізації. За це вас засудять довічно.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ:

Ми вимагаємо…

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ

(кричить на постать у шоломі):

Я ще не закінчив! Окрім того, усім мешканцям вашої системи строком на сто років забороняється залишати межі системи і брати участь у дослідженні нових утворень Всесвіту. Вирок остаточний і обговоренню не підлягає. Заберіть їх звідси!

***

  Ті, хто прилітав на Ріатлу космольотами без пізнавальних знаків, підкоряючись вирокові, який щойно пролунав, почали здавати зброю. На їхньому космольоті познімали усю зброю: від лазерної до звичайної.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я АСКОНЬ:

А тепер, по черзі на космоліт, який доставить вас у

ваше утворення!

  Усі заарештовані перебували на іншому космольоті, на якому також були нанесені символи утворень Всесвіту.

ПОСТАТЬ У ШОЛОМІ

(звертається до охоронця):

Мені потрібно відійти.

  Не говорячи жодного слова, охоронець пішов за арештантом. Наступної миті арештант різко повернувшись вистрілив і почав тікати.

  Спостерігачі та члени об’єднаної експедиції усе це бачили.

КОСАЛАЧ

(вигукує):

Стій! Стріляти буду!

  Реакції на вимогу зупинитися не було.

КОСАЛАЧ

(кидається за утікачем):

За ним!

  Окрім Косалача за утікачем кинулися Базюк та Абулін.

Якийсь час усі спостерігали за тим, як силовики намагаються наздогнати утікача, потім почали заходити у космоліт.

Сиділи мовчки. Тиша стояла як на цвинтарі.

Нарешті у космоліт зайшли і силовики. Побачивши, що з ними нема утікача, усі зрозуміли: він утік.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я КОЗЕРОГА

(звертається до Косалача):

Утік?

КОСАЛАЧ

(заперечливо

хитає головою):

Довелося його вбити.

Представник сузір’я Козерога киває, розуміючи, що мабуть, у силовиків це був єдиний вихід із ситуації, яка скалася.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я КОЗЕРОГА

(звертається до астронавтів об’єднаної експедиції:

А перед вами ми маємо вибачитися за непорозуміння.

МАКСИМОВИЧ:

Нічого страшного.

БАХОРІНА

(звертається до представника сузір’я Терезів):

Дозвольте запитати?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ:

Я вас слухаю.

БАХОРІНА:

Підвищена дія мозку спостерігається тільки у тут. Чи можна щось зробити, щоб якось повернути цей народ до нормального співіснування?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ:

Так. Для цього вам потрібно було б просто провести їх крізь сам портал.

МАКСИМОВИЧ:

І?

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ТЕРЕЗІВ:

Якби ви так зробили б, то вони повернулися б до того стану, у якому перебували до того, як прилетіли сюди ті, хто їх майже знищив.

ГАВРИЛЕНКО:

І ще одне. Коли ми завершили дослідження порталу, у нас виникла ідея. Судячи з усього, він перший, який знайдено у Всесвіті.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я КОЗЕРОГА:

Так. А що Ви пропонуєте?

ГАВРИЛЕНКО:

Ми пропонуємо збудувати тут лабораторію, і щоб фахівці тих галузей, які представлені у порталі інтелекту працювали для розвитку усього Всесвіту.

ПРЕДСТАВНИК СУЗІР’Я ВОДОЛІЯ:

Гаразд. Ви подали цікаву ідею. На найближчому засіданні керівників утворень Всесвіту ця пропозиція буде винесена на розгляд Але і це ще не все. На цьому ж засіданні буде подано пропозицію про прийом Сонячної системи до Організації з безпеки та співробітництва у Всесвіті. До неї входять вісімдесят утворень. А зараз нам час вирушати кожному у своє утворення.

=================================

  Коли космольоти із символікою утворень Всесвіту – на борту одного з них перебували заарештовані – зникли за горизонтом, астронавти об’єднаної експедиції почали готуватися до повернення у Сонячну систему. Завдання яке було перед ними, вони навіть перевиконали. Усі були задоволені тим, що їм вдалося повернути до нормального способу життя місцевих мешканців Ріатли.

  Також астронавтам вдалося дізнатись, хто і з якою довів їх до такого стану, у якому застали місцевих мешканців астронавти команди Павлюка, прилетівши на планету.

Космолоти із символами Всесвіту зникли за горизонтом планети.

ВАВИЛОВ

(звертається до

Павлюка):

Нам потрібно десь взяти питну воду.

ПАВЛЮК:

На цьому супутнику вода не питна...

МАКСИМОВИЧ:

Питна вода є на Третьому.

АБРАМЕНЮК:

Ти впевнений?

МАКСИМОВИЧ:

Так. Я можу навіть показати декілька джерел. Як тільки ми злетимо звідси, перш за все потрібно полетіти туди по воду, а вже потім до дому...

ПАВЛЮК:

Так і буде!

МАКСИМОВИЧ

(звертається до Островського):

Руслане, для Вас є невеличке завдання.

ОСТРОВСЬКИЙ:

Яке?

МАКСИМОВИЧ:

Потрібно перед нашим відльотом дати звіт про досліджувану нами планету.

ОСТРОВСЬКИЙ

(сідає до зв’язкової апаратури і одягає навушники):

Що писати?

МАКСИМОВИЧ:

Пиши…

Максимович замислюється.          

Руслан натискає кнопку і за кілька секунд з’являється клавіатуру для набору тексту, після чого він підключився до Космонету для передачі інформації.     

МАКСИМОВИЧ

(трохи згодом, продовжує):

Пиши наступне

РІАТЛА – третя планета системи Тукана.

ВІДСТАНЬ ВІД ЗЕМЛІ – 684 світлових роки;

ДІАМЕТР – 0,53 діаметра Землі;

АТМОСФЕРНИЙ ТИСК – 100;

МАСА – 0,11 маси Землі;

СЕРЕДНЯ ШВИДКІСТ РУХУ ОРБІТОЮ – 35 км/с;

ВІДСТАНЬ ВІД ГОЛОВНОГО СВІТИЛА (а.о.) – мах – 0,800, міn – 0,750;

НАХИЛ ЕКЛІПТИКИ ДО ОРБІТИ – 1º51;

ВІДБИВНА СПРОМОЖНІСТЬ – 34%;

СЕРЕДНЯ ТЕМПЕРАТУРА – +10…+40оС;

СЕРЕДНЯ ЩІЛЬНІСТЬ – 4 г/см;

СТИСКАННЯ – 1/150

ПЕРІОД ОБЕРТАННЯ НАВКОЛО СВОЄЇ ОСІ (доба) – 24 години, 37 хвилин, 23 секунди незалежного часу

НАХИЛ ЕКВАТОРА ДО ЕКЛІПТИКИ – 25º 

ВИДИМІСТЬ НЕОЗБРОЄНИМ ОКОМ З ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ – нульова.

ТЕЛЕСКОПІЧНА ВИДИМІСТЬ – у формі цятки не більше 0,03 міліметра.

НАЯВНІСТЬ СУПУТНИКІВ – 3;

ГРУПА ПЛАНЕТИ – належить до групи «E» (ідентична земній групі);

ЖИВІ ІСТОТИ – планета заселена колишніми вихідцями із планети Земля (Сонячна система) які не придатні для подальшого проживання на планеті. Окрім того, було обстежено одну із печер планети. У ході дослідження там виявлено мікроорганізми після дослідження яких стало зрозуміло, що дані мікроорганізми за своєю еволюцією набагато випереджають людей. Судячи з усього, вони є майже ровесниками планети.

МОЖЛИВІСТЬ КОЛОНІЗАЦІЇ – У зв’язку з тим, що на планеті Ріатла окрім місцевих мешканців були виявлені живі організми, які поселилися в одній із печер, колонізацію планети заборонити. Натомість у знайденому порталі інтелекту побудувати лабораторію, і використовувати його з науковою метою.

ВАВИЛОВ

(вигукує):

Земля щось передає!

МАКСИМОВИЧ

(вигукує):

Що?!           

Вавилов піднімає угору руку, і всі замовкають, щоб почути, що буде говорити Євген, який сидів у навушниках.

ВАВИЛОВ

(сидить у навушниках, цитує повідомлення із Землі):

«Повідомляємо, що система Тукана та планета Ріатла, де все ще перебуває об’єднана експедиція під керівництвом Павлюка Петра Анатолійовича та Максимовича Олександра Ігоровича, на даний момент ці астронавти свою роботу виконали, за що їм після повернення у Сонячну систему буде висловлено усім без вийнятку подяку і присвоєння чергових звань. Три планети системи, які знаходяться навколо планети Ріатла, названі так: Леарем, Бакрам та Анаткім. Виявлені супутники залишаються поки що без назв».       

ОСТРОВСЬКИЙ:

Все...

ПАВЛЮК:

Вітаю! Ми прилетіли на планету, навколо якої тривалий час оберталися планети без назв. Це були єдині три планети, яким до сьогоднішнього дня залишалися без назв. І ось тепер доля цих планет вирішені.

Всі аплодують.

ОСТРОВСЬКИЙ:

Тепер, друзі, у нас залишається ще одне не вирішене питання.

ПАВЛЮК:

Що трапилося, Андрію?

ОСТРОВСЬКИЙ:

Справа у тому, що… як би це сказати…

ВАВИЛОВ

(вигукує):

Як є, так і кажи!

ОСТРОВСЬКИЙ:

У нас же є космоліт, який Сашко Кудінов вкрав у Шукачів пригод. Що нам з ним робити?

КУДІНОВ

(звертається до Островського):

Як ти вважаєш, команді Петра Анатолійовича треба якось долетіти у Сонячну систему?

ВЛАСЕНКО:

Правильно.

МАКСИМОВИЧ:

Хтось малювати вміє?

СЕРЕДА:

Я.

МАКСИМОВИЧ:

Нанеси на космоліт символи Сонячної системи і Землі – планети, якій він і має належати.

СЕРЕДА

(за півгодини):

У мене все.

ВІКЕНДОРФ:

Ось тепер нам точно час вирушати у дорогу.

Коли офіційна доповідь була відіслана на Землю, а на новий космоліт, яким тепер користувалася команда Петра Павлюка, були нанесені пізнавальні знаки та назву, два космічні корабля – дослідницький корабель «Зоряний скороход» та новий літальний апарат «Сонячне сяйво», на борту якого знаходилася команда під керівництвом Петра Павлюка, рушили на Третій супутник Ріатли – третьої планети системи Тукана, щоб запастися питною водою. Після чого без усяких інших пригод рушили у бік Землі, − третьої планети Сонячної системи, − рідної домівки майже всіх астронавтів, за винятком Олександра Кудінова.

=================================

  Астронавти ще довго проводжали планету Ріатла поглядами, у яких можна було прочитати лише задоволення від тієї роботи, яку вони тут виконали. Усі вони пам’ятали про експедицію яку півтора року тому очолив Петро Шнипір. Але на відміну від цієї експедиції, тоді команда Шнипіра не встигла урятувати місцевих мешканців від загибелі. Цього ж разу вийшло усе навпаки: місцеві мешканці врятовані, і навіть їх вдалося повернути їх до нормального способу життя. 

ТИТРИ

(Супроводжуються голосом за кадром_

  З моменту завершення роботи у системі Тукана на планеті Ріатла об’єднаної команди під керівництвом Петра Павлюка та Олександра Максимовича, минуло півтора року.

  Протягом цього часу керівництвом Сонячної системи було укладено угоду, у якій говорилося про мрне використання знайденого порталу інтелекту усіма суб’єктами Всесвіту.

У картах стояла позначка, що планета відноситься до планет ідентичних земній групі. Таких планет було мало у вивченій людством Метагалактики. І всі вони вже були колонізовані. Та на зоряних картах навпроти Ріатли з’явилася нова позначка, яка означала, що на даній планеті знайдено перший і поки єдиний у Всесвіті портал інтелекту!

ФІНАЛЬНІ ТИТРИ

КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ