Розділ 7

    Увійшовши до велетенського приміщення конструкторського бюро, Зарубін побачив велетенський коридор, який у свою чергу розходився у шість коридорів меншого розміру, дуже вузьких, у яких, як встиг помітити вчений із Землі, могли розміститися лише двоє, би розминутися. Стеля була високою, і, так само, як і стіни, зроблена із скла, завтовшки до трьох метрів.

    Ось пройшли двоє співробітників конструкторського бюро. Зарубін чув, як вони привіталися з Марнером та Плошваром. Судячи з голосів, це були чоловік та жінка.

    -Пішли, пішли, Анатолію Сергійовичу! – гукнув Зарубіна Марнер, показуючи у той коридор, куди вони мали повернути.

    Марнер увійшов першим. Слідом за ним прямували Плошвар та Зарубін. 

Довго вони йшли чи ні, Зарубін не знав. Нарешті зупинилися перед дверима, на яких вчений із Землі прочитав: «ПРОЕКТНИЙ ВІДДІЛ. НАЧАЛЬНИК КЕМРІДЖ ОЛЬСТЕР». Двері від’їхали убік. Не встигли Марнер, Плошвар та Зарубін переступити поріг, як двері тали на місце, і за їхніми спинами утворилася суцільна стіна. Так вони опинилися ще в одному коридорі. Він так само, як і попередній був «прозорим». Тут так само стіни, стеля та підлога складалися із скла.

    -Коридор, яким ми зараз йдемо, веде до підвального приміщення, куди нам доведеться спуститися. – пояснив Марнер Зарубіну.

    Йдучи один за одним, Марнер, Плошвар та Зарубін, тому, що коридор був вужчим, ніж два попередніх, пішли далі.

    Довго вони йшли чи ні, Зарубін е знав. Коридор був таким вузьким, що здавалося, прозорим стінам не буде кінця. Зарубін бачив крізь стіни та стелю усе, що відбувалося на вулиці. Марнер та Плошвар про щось розмовляли, але вони говорили так тихо, що Зарубін не міг розібрати жодного слова.

    Нарешті вони вперлися у стіну, але цього разу вона була непрозора. На ній було зображено сутичку двох космольотів. Зарубін так задивився на малюнок, що не помітив поруч стоявших Марнера та Плошвара.

    -Вибачте, я трохи замислився. – вибачився землянин.

    Коли Зарубін переступив поріг кімнати, куди привели його Марнер і Плошвар, він, Зарубін, потрапив «у простір приладів». З трьох боків землянина оточували прилади різноманітного типу і характеру.

    За одним із толів сиділа жінка, у якій Зарубін впізнав Джесіку Маілз. Вона переглядала креслення.

    -Але ж Джесіка… - почав було говорити Зарубін, але його перебив Марнер.

    -Те, що ви хотіли сказати, вірно. Джесіці доручили підготувати проект, точніше, затвердити його. Затвердити, доречі, ваш, Анатолію Сергійовичу, проект, за яким розпочнеться будівництво космольота. Саме тому ви тут.

    Підійшовши до столу, за яким сиділа Джесіка Маілз, Зарубін узяв кілька аркушів. Узявши ті креслення приладів, що Зарубін захопив із собою, він спочатку накреслив загальний план космольота, потім накреслив ескізи того, як має виглядати космоліт усередині. Автор проекту також накреслив декілька деталей, які складуть комплект літального апарату. Розірвавши аркуш, Зарубін накреслив на ньому ще кілька деталей. Склавши інструмент, він якнайдалі відвів руку з другим аркушем, і полегшено зітхнув.

    Після того, як креслення було готове, Зарубін звернувся до Джесіки Маілз:

    -Ну, ось, місіс Маілз, проект готовий.

    Підійшли Марнер і Плошвар.

    -Так, дійсно. – погодився із землянином Марнер. – Ви самі придумали креслення? Я хоча і не конструктор, але на кресленнях розуміюся.

    -Так. – відповів землянин. – У моєму робочому кабінеті, там, на Землі, залишилося точнісінько таке креслення. А це я накреслив по пам’яті.

    Марнер узяв аркуш з цифрою «1», і поглянув на загальний план космольота. А трохи нижче було креслення літального апарату «зсередини». Очам Марнера відкрився новий тип космольотів, космольотів, яких досі ще не знав Всесвіт. На папері було зображено космоліт у вигляді піраміди.

    -Космоліт буде набагато менший за розмірами. – пояснив вчений із Землі. – Легшим за вагою, і… - Зарубін посміхнувся. - …легшим у керуванні.

    -Браво! – вигукнули Марнер та Плошвар разом.

    Потім Марнер звернувся до землянина:

    -Як ви дивитесь на те, щоб будівництво розпочати завтра?

    Зарубін кивнув на знак згоди.

    На знак подяки Марнер потис авторові проекту руку.

    -А зараз – сказав Плошвар – я запрошую усіх на чашечку кави.

    Пропозиція Плошвара була зустріта позитивно, і усі четверо попрямували до найближчого автомату, після чого сіли за столик.