Розділ 21

       Швидкість двох космольотів у повітряному просторі була відносно малою. Зараз вони летіли у напрямку міста, тож розвивати велику швидкість сенсу не було.

       – У тебе виловлювач є? – запитав Абраменюк у Максимовича.

       – Є, але я ним давно не користувався – не знаю, чи у справному він стані.

       – Можна я подивлюся? – попросив Абраменюк.

       – Будь ласка!

       Абраменюк покликав Гавриленка.

       – Кого ти там хочеш спіймати? – запитав Микола у Петра.

      – Якщо я налаштую виловлювач на частоту нашого «Сонячного сяйва», то мої дослідники із супутників приймуть корабель Максимовича за «Сонячне сяйво», і прилетять до нього. Ми їх обережно зберемо виловлювачем.

– Ідея хороша, – сказав Вавилов. – А ти пам’ятаєш, що планета не пропускає ніяких частот, окрім як у місті? А до нього ще далеко.

       – Пам’ятаю, – сказав Абраменюк. – Але ж ми поступово підлітаємо до міста. Тут хвилі можуть проходити. Сподіваюся…

       – Ну, сподівайся… – сказав Євген, і повернувся на інший бік, намагаючись заснути.

       – А раптом вийде. – сказав Гавриленко. – Спробувати то треба.

       − Унизу на планеті окрім міста ніде хвилі не проходять. – сказав Абраменюк. – Але ми не намагалися цього зробити піднявшись над поверхнею планети.

       − Зараз спробуємо. – відповів Кудінов, і почав піднімати космоліт вище.

       – На цій висоті частоти працюють, – сказав Максимович. – Ми це перевірили, коли намагалися зв’язатися з вами. А внизу я ні з ким зв’язатися не намагався. Це, що, серйозно, що внизу немає ніяких хвиль?

       – Абсолютно ніяких! – сказав Абраменюк. – Ми навіть не змогли зв'язатися з нашими, хоча у них на капсулі доволі потужна установка.

       – Так, проблема… – сказав задумавшись Максимович.

       Йшов час. Абраменюк вовтузився з виловлювачем. Налаштувавшись на частоту «Зоряного скорохода». Він чекав результатів, дивлячись весь час навколо корабля. Вавилов поспавши трохи, змінив Гавриленка біля ілюмінаторів. Тепер спати пішов Микола. А Кудінов незмінно вів свій «Зоряний скороход».

       – Ось! Є! Є! Вийшло! – раптом закричав Абраменюк, розбудивши при цьому Гавриленка.

       – Що це? – запитав Максимович, побачивши дивну споруду що летіла до корабля.

       – Це мій «дослідник». – з пихою сказав Абраменюк.

       − Знаєте, − сказав Морозенко, дивлячись на те, що літало гавколо космольота, − я теж скільки працюю з дослідниками, а таких ще не бачив.

       − Це експерементальні зразки. – відповів Павлюк.

       – Що, повернулися? – запитав спросоння Микола.

       – Так! – майже закричав від радості Петро.

       – Нарешті мені буде чим зайнятися… – зрадівши, сказав Гавриленко.

       – Я б на твоєму місці вивчив би цю «канарейку» спочатку. – відповів Пугачов, вказуючи на робота, який висів неподалік.

       – Цю? Ту, що ледь не з’їла моїх товаришів?! Ну, вже ні, якось іншим разом!

       – Петре, ти чому їх не ловиш? – запитав Євген, побачивши, що зраділий Петро не поспішає ловити свої «іграшки».

       – Їх спочатку треба просканувати на наявність живих організмів – а раптом там якась тварюка завелася. Ми ж так і не дослідили планету через «полювання» на піратів. То ж не знаємо що коїться у її надрах. А я так думаю, що і з супутниками така ж історія

– Точно, – сказав серйозно Гавриленко. – Треба бути дуже обережними.

       Так був виловлений ще один «дослідник», і черга дійшла до третього. Він показався дуже швидко і Петро увімкнув сканер. Проте, як показав сканер, просканувавши дослідників з двох попередніх супутників, мікроорганізми виявлені були, але вони жодним чином для людини шкідливими не були.