Розділ 10

Поки вони йшли, Шнипір розповів про усе Пошиваній, починаючи з того моменту, коли було розшифровано запис на диктофоні, до моменту, коли Михайло Зємцов повідомив про дивну книгу.

Після того, як Олена прослухала декілька разів запис, вона узяла у Шнипіра диктофон, і почала слухати далі. На плівці дійсно був якийсь дивний шум. Зупинившись і так само приклавши апарат до вуха, вона прислухалася. Не зовсім чітко на плівці були чутні голоси. Давши знак, щоб була тиша, вона ще деякий час послухала, потім вимкнувши диктофон і віддаючи його Шнипіру, сказала:                                                                    Що це за шум, я сказати не беруся. – вона повільно почала йти далі. – Але, те, що це не голоси людей, я можу сказати напевно.

    Мабуть, це якісь тварини. – припустив Лєлєсніков. – Люди, навіть при всьому «викривленні», не можуть так кричати.

    Можливо – відгукнулася вона, але відразу ж заперечила свою згоду. – Хоча, навряд чи. Звідки вони, тварини, можуть тут узятися? Ні, це виключено! Можливо, якийсь інший шум, що завгодно, тільки не голоси тварин! – Але, помовчавши, додала – Мабуть…

    Потрібно запис показати комусь ще. – сказав Шнипір.

    Вони підійшли до каюти екіпажу.

    Увійшовши до каюти, Шнипір, Лєлєсніков та Пошивана, побачили, що Костянтин Кузнєцов читає якусь книгу. Зрозуміло було, що це та сама книга, про яку говорив Михайло Зємцов.

    Кузнєцов дочитав декілька останніх речень, і сказав:

    Як бачите, тут нічого такого нема. Ми щойно ознайомилися з історією планети Монід.

    Побачивши увійшовших, лінгвіст підійшов до них, продовжуючи тримати книгу заклавши палець на тій сторінці, де закінчив читати, і показавши книгу, сказав:

    Це та сама книга, яку знайшов Зємцов.

    Шнипір узяв її до рук.

    Ого! – вигукнув він. – Важкувата річ!

    Гарна. – додала Олена.

    Де ви її знайшли? – поцікавився Шнипір у Михайла.

    Вона лежала на посадочному місці інженера-пілота – відповів той, і продовжив. – Підходжу, дивлюсь, щось лежить. Спочатку, навіть не зрозумів що. Так звик до цифрових видів інформації, а тут – книга! Ну, я відразу зв’язався з вами. Відкрив її, тільки прочитати нічого не зміг. Добре, що у нас є лінгвісти. А потім прийшов Костянтин.

    Поки Михайло розповідав, Шнипір відкрив книгу на тому самому місці, де щойно читав Костянтин, і аж свиснув.

    Оце так ! Звідки вона тут?

    З планети Монід. – відповів Кузнєцов.- Написана вона древньою англійською мовою Називається «Міфи та легенди планети Монід». Автора нема.

    Ну, взагалі, автором таких видань є народ…  сказала Пошивана.

    Це зазвичай. – сказав Костянтин. – Але, у цієї книги є автор, тільки імені його я ніде не зустрів. Якщо врахувати спосіб написання, то я б сказав, що ця книга написана місцевим чаклуном або оракулом…  сказав він, і сам злякався своєї думки…

    Річ звичайно, важкенька – сказав Шнипір, зважуючи книгу на руці. – Десь, близько семи кілограмів.

    Сім з половиною – виправив Шнипіра Костянтин Кузнєцов. – Михайло встиг її вже зважити, коли чекав на мене.

    Наче, пір’їнка! – засміявся начальник експедиції. – А що тут цікавого? І з чого ти узяв, що книга, хм…, чаклунська? Ти ж говорив, що книга розповідає про історію планети Монід?

    Так, розповідає – погодився Кузнєцов. – Але саме цікаве тут полягає у тому, що книга містить близько тисячі заклинань різного ґатунку. Сама книга складається з трьох частин, і ось саме цікаве криється в останній, третій частині. Ми поки прочитали лише першу частину, тобто, «історію». Друга частина – це «Міфи та легенди», а третя – «Заклинання». Хочете послухати бодай одне з них?

    Спочатку послухайте, що я вам скажу – сказав Шнипір, повертаючи книгу Кузнєцову – а потім вирішуйте, чи варто читати другу та третю частини. Книгу необхідно повернути законним власникам!

Але ж…  почав було Кузнєцов.

    Без заперечень! – сказав Шнипір. – По-перше, Костянтине, мета нашого польоту сюди – пошук команди «Альграба». Ми її знайшли. Точніше, те, що від них залишилося. А книга тут взагалі ні до чого. Вам цікаво читати казки інших планет? Будь ласка! Тільки тоді вам не місце у команді космольота, де кожен залежить один від одного. Вам це зрозуміло?

    Але ж…  спробував заперечити Кузнєцов, але запнувся під пильним поглядом начальника експедиції.

    Шнипір обвів усіх швидким поглядом, і продовжував:

    По-друге, усі ви чудово чули попередження Михайла Гаркавенка про якусь небезпеку, яка може існувати як у космольоті, так і за його межами. Я не виключаю також і те, – Шнипір поглянув на Кузнєцова, який продовжував тримати книгу, – що небезпека про яку нас попереджає наш колега, криється саме у книзі. Я розумію, що ідея може бути божевільною, – сказав Шнипір, побачивши здивовані та саркастичні погляди членів команди. – Але я це припускаю як гіпотезу, і скидати її з рахунків не маю права. Так що, Костянтине, – звернувся він до Кузнєцова, наче лише він був винен в усіх витівках, – будьте обережними.

    Потім Шнипір звернувся до Зємцова:

    Прилади працюють?

    Так. – відповів інжинер-пілот. – Усі прилади у нормі.

    У такому випадку – усі на «Королеву Сонця» і по каютах. У нас є час для відпочину. – він поглянув на наручний незалежний годинник. – За сім незалежних годин збираємося у каюті начальника експедиції. Зараз 22:45 незалежного часу. Рівно о 7:00 незалежного часу усі мають бути у каюті начальника експедиції.

    Астронавти пішли на «Королеву Сонця».

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *   *

    Коли усі розійшлися, до Шнипіра у рубку прийшли Михайло Муха та Юлія Войтович. У кожного з них були якісь згортки.

    Можна? – запитала Юлія Войтович.

    Можна, звичайно, вас я і чекаю. Що розповісте?

    Ми прослідкували шлях «Альграба». – сказала Войтович. – І склали декілька карт. Гаркавенко летів тим само шляхом, що і ми.

    Значить, команда «Альграба» має бути на одній з планет які знаходяться поруч. – сказав Шнипір.

    Ви усі ще сподіваєтеся, що команда «Альграба» жива.

    Ми поки знайшли лише двох…

    Так… - сказав Лєлєсніков. – Але, на якій планеті вони можуть бути?

    Я можу припустити? – запитав Муха.

    Я зараз вислухаю будь-яку гіпотезу. – сказав Шнипір.

    Гаразд. – сказав Муха. – Я ось що думаю. Ми знайшли космоліт, на якому не виявилося жодної живої людини. Двоє загинувших не дають приводу думати, що вони живі і за технічної точки зору. Поясню. Ми знайшли космоліт, але на ньому не виявилося не лише людей, але і їх речей. А також на космольоті не виявилося рятувальної капсули. Капсули, як ви знаєте, керовані, а це означає, що капсула могла сісти десь поруч. У цій частині Галактики є лише одне місце, куди вони могли сісти – це планета Ар-Сі придатна для життя.

    Це уже щось. – сказав Лєлєсніков.

    Моя гіпотеза така: команда «Альграба» могла вижити і сісти десь на Ар-Сі. Капсула могла зробити аварійну посадку, тому ми її не бачили у цьому порту. У мене все.

    Що ти пропонуєш? – запитав Лєлєсніков, бачачи замислене обличчя Шнипіра, явно уже щось обмірковувавшого.

      Поки що я пропоную відпочити – сказав Шнипір.  А завтра ми почнемо пошуки Гаркавенка та його команди.