Розділ 20

       – Отже, з чого ж ми почнемо? – повторив своє запитання Олег коли капсула залишила «Сонячне сяйво».

       – Ми облетимо зараз навколо космольота, і спробуємо піднятися угору, щоб якось помітити його місцезнаходження, – сказав Антон, вже роблячи перший виток навколо космольота.

       – Зрозуміло! – сказав Пугачов. – А далі?

       – Олег, помовчи трошки, будь ласка! – попросив його Абраменюк. – Я слухаю звуки планети.

       – Як гарно заговорив! – покепкував над Петром Олег.

       – Олег! – знову гримнув на нього Антон.

       Пугачов замовк. Петро одягнув навушники, і увімкнув сильніше звукоуловлювач.

       Весь день на капсулі трималася тиша. Жодного звуку на борту, і жодного за бортом.

       Після тридцятихвилинного мовчання Пугачов порушив тишу, і тихо сказав:

       – Таке враження, що тут окрім нас більше нікого немає.

       – Перше враження може бути помилковим, – пошепки відповів Антон. –  Адже «дослідники» виявили білкові форми життя, але зразків узяти чомусь не змогли.

       – Я хочу, – сказав Євген, – щоб ви зараз усі роздивились околиці і запам’ятали розташування островів навколо нашого корабля.

       – Так, звичайно, – сказав Антон, і почав озиратися.

– Я можу це усе сфотографувати на «Палароїд», якщо це допоможе запам’ятати місцевість. – сказав Олег.

       – Підійде, –  сказав Антон. – І багато у тебе ще кадрів?

       – Я поки що зробив лише три: один – наше «Сонячне сяйво», коли ми злітали, другий – продовжував він, – коли піднялися трошки вище, десь на висоту пташиного польоту, ну, а третій зараз.

       – Знаєш що, – звернувся до нього Петро. – Побережи-но свої кадри – можливо, вони нам ще знадобляться.

       – Гаразд, ─ сказав Олег, ховаючи свій «Палароїд» у похідний рюкзак, які вони узяли з собою, як обов’язкове спорядження астронавтів, які виходять на роботу на невідомих планетах. Таке було положення за «Статутом астронавтів», і порушити його вони не мали права, тому, що на ньому, взагалі-то, і базувалося їхнє виживання у непередбачуваних ситуаціях. А на невідомій планеті могло статися усе, що завгодно.

       Капсула, яка так само, як і космоліт, мала назву «Сонячне сяйво», на борту якої зараз перебували шість астронавтів, робила обліт планети.

       – Отже, друзі, – звернувся до своїх колег Абдулін, якого призначили старшим, – наше завдання зараз скласти карту планети, а також зробити кілька знімків її поверхні.

       Картограф розумів, про яку карту іде мова. Йому доведеться скласти фізичну карту з описом поверхні.

       – Потрібно зробити кілька знімків з висоти пташиного польоту. – сказав Олег. – Це полегшить роботу над складанням карти.

       – Ти узяв фотоапарат? – запитав командир капсули у Абраменюка.

       Той заперечливо похитав головою.

       – Доведеться спробувати по-іншому скласти карту. – мовив Олег, більше звертаючись до себе, ніж до товаришів.

       Усі, хто перебував на борту капсули дивилися на поверхню планети, шукаючи місце для посадки, бо завершувалася перша незалежна година з того моменту, як вони залишили космоліт, і підходив час коли необхідно було виходити на зв'язок з основною групою. Не дивлячись на те, що завершувалася тільки перша година роботи команди капсули на поверхні планети, за цей час астронавти добряче втомилися.

       – Я, здається, знаю, як ми складемо карту материків без фотознімків. – порушивши мовчання заговорив Олег.

       – Що ти придумав? – запитав Петро.

       – Нам доведеться піднятися на висоту вищу, ніж ми знаходимося зараз.

       – На це, звичайно, піде більше часу, – стурбовано відповів Антон, – але у нас іншого виходу нема. Гаразд. Щось придумаємо. Зараз же я пропоную здійснити посадку і трохи перепочити. І… – Антон поглянув на незалежний годинник. Підходив час виходу на зв’язок з основною групою. – І вже час вийти на зв’язок з основною групою.

       Вони пролітали повз черговий майданчик, схожий на той, на якому зараз стояв дослідницький космоліт із Сонячної системи. Він був набагато менший. 

       Давайте десь сядемо, –  запропонував Петро. – У воді є якийсь рух.

       – Де? – запитав Василь.

       – Прямо за курсом ще один майданчик! – оголосив Бабенко. – Іду на посадку!

       – Можна тут, – сказав Петро, вказуючи на острів діаметром близько двох кілометрів по діагоналі.

       – Сідаймо! – сказав Антон, і повів капсулу униз.

       – Так! – сказав Петро. – Якраз поруч нього і є якийсь рух.

       Антон повільно повів капсулу на посадку..