Розділ 7

       Залишивши межі космольота, Нонна повела капсулу у бік головного світила системи. Пролетівши якусь відстань, Геогджаєв та Скакун відчули, як на них щось давить. І чим ближче вони підлітали до Сонця, тим це відчуття ставало сильнішим.

       Нонна рвучко повела невеличкий літальний апарат спочатку убік. Та це не допомогло. Відчуття, яке їх охопило з перших секунд перебування у відкритому космосі не минало.

       – Що у вас відбувається?! – запитав Новохатський.

       Відповіді не було.

       – У Нонни та Юрія щось трапилося. – звернувся Роман до товаришів. Потім віддав наказ Петрухіній: – Августо, тримай з ними постійний зв'язок!

       Усі кинулися по своїх місцях. Космоліт злетів із поверхні Плутона, і попрямував у той бік де перебувала капсула з двома астронавтами на борту.

       – Зв'язок! – кричав Новохатський. – Постійно тримати зв'язок!

       – Зв'язок є. – відповіла зв’язківець. – І судячи з того, що рації у них увімкнені, вони нас чують.

       – Чорт забирай! А чому ж не відповідають?!

       – Не знаю… – якось приречено відповіла зв’язківець. – Судячи з усього, у них сталося щось серйозне.

       – Аби вони не розбилися об планету. – шепотіла Гончар.

       – Облиш погані думки! – гримнув на неї Новохатський.

       Спостерігаючи за капсулою, начальник експедиції обмірковував над тим, як їх звідти забрати.

       – Марку! – звернувся Роман до пілота. – Скільки у тебе виходів у відкритий космос?

       – Що треба зробити? – у свою чергу запитав пілот.

       – Я відчиню люк, а ти спробуєш «упіймати» космольотом капсулу.

       – «Капсоловля» у космосі! – вигукнув пілот. – Це у мене буде вперше.

       – Так зможеш чи ні?! – не звертаючи уваги на жарти пілота запитав начальник експедиції.

       – Відчиняй! – замість звичайного «так» чи «ні», вигукнув Коваль.

       Натиснувши кілька кнопок, Новохатський відчинив люк. Наступної миті в астронавтів з’явилися ті ж самі відчуття, що і у команди капсули.

       – Таке враження, наче у просторі велика концентрація газу. – мовила астронавігатор.

       Новохатський зачинив люк.

       – А так? – запитав він.

       – Так краще. – відповіла астронавігатор.

       Роман знову відчинив люк. Історія повторилася.

       – Усе зрозуміло. – мовив Новохатський. – Ми накоїли біди. Нам ще пощастить у тому розумінні, якщо те, що ми відчуваємо у нашій системі, не вийде і не вийшло за її межі.

       – Це що, дійсно газ? – запитав Носуліч.

       – Поки не знаю. – відповів Роман. – Але ми це маємо встановити. А зараз спробуємо забрати капсулу з нашими. Тим більше, що у них повітря вже закінчується. Так що одягніть скафандри і протигаз. – Потім Новохатський звернувся до пілота: – Марку! Коли ми підлетимо до капсули, спробуй їх «зловити». А щоб нічого не накоїти, летітимеш на самій малій швидкості.

       Пілот кивнув, і повів повільно літальний апарат убік капсули, яка продовжувала кидатися з одного боку в інший.

       Дочекавшись зручного моменту, Коваль рвучко повів космоліт убік капсули. Помітивши знак Марка, Роман натиснувши кілька кнопок, зачинив люк.

       До капсули підбігла лікар зоряного флоту. Відкривши люк, вона ухопила за руку по черзі Нонну та Юрія. Пульс бився.

       – Віднесіть їх у медичну каюту. – попросила Ангеліна.

       Новохатський та Кривцун хотіли узяти Геогджаєва та Скакун відповідно, щоб доправити до медичної каюти.

       – Дякую. – почули вони голос Юрія. – я маю відмовитися від медичних послуг.

       – Я теж. – у свою чергу відповіла Нонна.

       – Ви ж нахапалися газу невідомого походження. – спробував заперечити Новохатський.

       – Якби це дійсно був газ, – відповіла дівчина, – то ми з вами зараз не розмовляли б.

       – Ви точно почуваєте себе нормально? – допитувалася лікар.

       – Так. – в один голос відповіли юнак та дівчина.

       – Гаразд. – відповів Роман. – Якщо не бажають лягати до медичної каюти, то нехай…

       – Добре. – погодилася Самойлова. – Тільки якийсь час я вас обстежуватиму.

       – Згода. – посміхнувся Юрій.

       – І все-таки. – заговорив начальник експедиції. – Якщо ви стверджуєте, що це не газ, тоді, що? З чим ми маємо справу?

       – Це щось пов’язане з процесами, які, відбуваються на Сонці. – відповіла геофізик. – Що це за процеси, ми зараз дізнаємося.

       – Яким чином? – запитала Нємцова. – Адже у відкритому космосі працювати змоги нема.

       – Вірно. – відповіла Скакун. – У відкритому космосі ми працювати не можемо. Ми і не робитимемо цього. У нас є актинометр та радіокомпас. Зараз я їх запрограмую таким чином, щоб вони зробили заміри по всій Сонячній системі. Після цього ми і дізнаємося з чим маємо справу.

       Минув короткий проміжок часу, і  геофізик відрапортувала:

       – У мене все готово!

       – Коли так, – відгукнувся начальник експедиції, – усі мають кілька секунд потерпіти.

       Роман знову натиском кількох кнопок відчинив люк і випустив прилади.

       Мине лише кілька хвилин, і вони повернуться. Але для астронавтів ці хвилини здаватимуться щонайменше годинами проведеними в очікуванні.

       Чверть незалежної години промайнула досить швидко.

       Протягом цього часу актинометр та радіокомпас облетіли усю Сонячну систему, а також побували і на самому Сонці.

       Повернувшись до космольота, прилади почали кружляти навколо нього

       Коли прилади були на борту, Нонна узяла те, що було у них усередині.

       – Я до лабораторії. – сказала вона.

       – Гаразд. – відповів Новохатський. – Коли будуть результати?

       – Не знаю. Але намагатимусь впоратися швидко.

Минуло ще хвилин десять, пе6рш ніж Нонна вийшла із лабораторії.

       – Ну, що? – запитав Новохатський.

       – Це не газ. – ствердно відповіла Скакун.

       – Це точно? – ще раз перепитав Роман.

       – Точніше нікуди…

       – Тоді, що це? З чим ми маємо справу? – запитала астронавігатор.

       – Це ми і повинні з’ясувати. – відповіла Скакун.