Розділ 1

    Наступного дня перебування у системі Блакитного Місяця, Зарубін прокинувся повний сил та енергії. Він був у гарному настрої. Це пояснювалося тим, що його проектом зацікавилися інші. На його обличчі грала посмішка із самого ранку.

    Посідавши, Зарубін зайшов до Марнера.

    -Доброго ранку, Джастіне – привітався Зарубін.

    -Доброго ранку, Анатолію Сергійовичу. – відповів на привітання Зарубіна Марнер. – Я бачу, що у вас гарний настрій.

    -Гарний?! – вигукнув землянин. – Відмінний! Чесно кажучи, Джастіне, я не сподівався, що моїм проектом зацікавляться не лише за межами Сонячної системи, але і Галактики Чумацький Шлях.

    -Ось побачите, мине десяток-другий років, і вся Галактика, ні, весь Всесвіт будуватиме космольоти за Вашим проектом.

    -А де Плошвар? – наче між іншим запитав Зарубін.

    -У відділі затвердження проектів. А що, ви бажаєте його бачити?

    -Ні, просто так.

    Двері від’їхали убік. На порозі стояв Стефан Плошвар.

    -Доброго дня. – привітався він із Зарубіним.

    Потім звернувся до Марнера:

    -Ну, проект затверджено.

    Плошвар витягнув рулон, і простягнув його Марнеру.

    Зарубін, який стояв поруч, підійшов ще ближче. Стоячи поруч стола, Марнер розгорнув рулон, на якому було зображено креслення Зарубіна, зроблене напередодні, і поклав його на стіл. Перед мешканцями Охми-5 та землянином постало креслення, автором якого був вчений із третьої планети Сонячної системи. На рулоні Зарубін побачив знаки, схожі на печатки. Їх було близько десяти. Поруч них стояли ще якісь відмітки продовгуватої форми. Зарубін здогадався, що відмітки, не схожі одна на одну – це не що інше, як штампи відділів, у яких побував помічник Марнера. А продовгуваті відмітки – підписи працівників відділів.

    Землянин поглянув на Плошвара. У його очах стояло запитання, потім ледь помітно посміхнувся. Зарубін ледь помітив кивок Плошвара.

    Потім Плошвар казав:

    -Сьогодні з самого ранку, узявши ваш проект, я пішов відділами, які затверджують будівництво літальних апаратів. Між іншим, Анатолію Сергійовичу, працівники цих відділів теж неодноразово чули про ваші розробки.

    Плошвар простягнув Зарубіну місцеву газету. Узявши її, Зарубін побачив на першій сторінці своє фото. Під ним великими літерами було написано назву статті.

   -Я бачу, що про мою розробку незабаром дізнається весь Всесвіт! – сказав сміючись Зарубін, повертаючи газету Плошварові.

    -Не виключено. – серйозно відповів Стефан, ховаючи газету у кишеню. – Але, давайте повернемося до проекту.

    Плошвар докладно описав свій візит до кожного із відділів, куди він заходив, і у кожному з них він отримував схвальну оцінку даного проекту.

    Коли Плошвар завершив свою розповідь, Зарубін запитав:

    -А що за знаки і відмітки поруч них на папері?

    -Це печатки та підписи тих, хто затверджував проект. Тепер ми можемо починати будівництво цього дійсно рідкісного літального апарату.

    Щоб приховати хвилювання а радість, які охопили Зарубіна, він підійшов до бару, узяв пляшку пива, і налив у склянку. Потім узяв пляшку бенедиктину, і наливши у фужери, подав Марнерові та Плошварові.

    Узявши свій фужер, Зарубін оголосив:

    -Ну, за затвердження проекту!

    -І подальше будівництво космольота! – додав Марнер.

    За декілька хвилин Зарубін запитав:

    -А куди зараз?

    -А зараз – урочисто оголосив Марнер – на завод! Тут недалеко. Можна й пішки.

    Вийшовши з кабінету Марнера, вони попрямували у бік одного із заводів, на якому випускали космольоти для різних потреб.