Розділ 2

       Стоячи поруч входу у печеру де нещодавно побувала група астронавтів у супроводі Павлюка та Вікендорф, усі, окрім Петра та Софії витягнули бластери.

       Вікендрф обернулася до решти:

       − З якою метою ми тут? – запитала вона.

     − З метою дослідження планети. – відповів Зиремпа, не зовсім розуміючи, до чого хилить жінка. – Що трапилося? Софіє, до чого ти хилиш?

       − Якщо наша мета виключно дослідження, то для чого зброя?

       − Вони ж вороже до нас налаштовані. – почав говорити спелеолог, та його перебила Вікендорф.

       − Коли так, то потрібно їм довести це. Давайте доведемо мешканцям печери, що ми не бажаємо їм зла.

       Вона перша пішла у бік печери. За нею рушили і решта.

Зиремпа побіг за Софією, і піймав її за руку лише біля печери.

       Вона зупинилася.

       − Вибач, якщо я тебе образив. – сказав Михайло, продовжуючи  тримати дівчину за руку і дивлячись їй в очі.

       − Як тебе узяли у космос я не знаю. – відповіла Софія, при цьому намагаючись звільнити руку. Нарешті їй це вдалося. – Якби я була б психологом, ти відбір не пройшов би. Через таких як ти і зриваються експедиції.

       − Але ж ще жодної експедиції зірвано не було.

       − А ти що, хочеш, щоб цю було зірвано?!

       Підійшов Павлюк та решта астронавтів.

       − Не сваріться. – підходячи до Софії та Михайла сказав він.

       − А ніхто не свариться. – відповіла дівчина, і хотіла піти до решти.

       Її гукнув Павлюк.

       − Софіє, зачекай!

       Дівчина зупинилася.

       Усі утрьох підійшли до решти астронавтів.

       − Тепер послухайте усі. – заговорив Петро. – Ніхто з нас не знає як поводять себе мешканці печери у таких випадках як зараз. Нам у жодному разі неможна ані сваритися, ані навіть сперечатися.

       − Чому? – запитав Михайло. –Тут же окрім нас та мешканців печери нікого немає.

       − Та, зрозумій ти, в решті решт. – відповів йому Павлюк. – Нам відомо, що печерні мешканці заходять до нашої підсвідомості Але ми не знаємо, як вони поводять себе коли ми сперечаємося, і тим більше сваримося.

       Зрозумівши що був не правий, Зиремпа підійшов до Вікендорф, і спробував попросити пробачення.

       − Я так само як і решта не хочу щоб експедиція зірвалася. – сказав Михайло, знову роблячи спробу узяти Софію за руку.

       − Усе гаразд. – відповіла вона, але у присутності товаришів не дозволила Зиремпі узяти себе за руку.

       − Все. – сказав Максимович. – Невеличкий конфлікт владнали. Тепер час іти у печеру.