Розділ 9

Трохи нахиливши космоліт у бік планети, Власенко повів літальний апарат на посадку. Він летів майже над поверхнею, шукаючи щось подібне до майданчика для посадки.  

– Судячи з усього – мовив Павлюк, дивлячись на поверхню планети у альтметр, – ця планета все ж безлюдна.

– Що ти маєш на увазі? – не зрозумів Токарєв.

– Повідомлення, яке було розміщене у системі Світового Мозку.

– А я б цього не сказав… – відповів Токарєв, коли вони були ще ближче до поверхні. – Поглянь! На поверхні стоїть щось подібне до будівель.

– Це ще нічого не доводить. – втрутився у розмову Олег Пугачов. – Планета може бути як заселена, так і безлюдною. Це ми маємо з’ясувати…

– І все ж я помилявся роблячи припущення, що планета безлюдна. – вирішив невеличку суперечку Павлюк. – Вона не є безлюдною. Погляньте униз!

Усі астронавти наче за командою спрямували свої погляди на поверхню. Неподалік того, що астронавти прийняли за будівлі, – що то було, достеменно не відомо, – стояла група місцевих мешканців. Судячи з їхньої поведінки, вони були налаштовані вороже до того, що до поверхні наближалося щось їм не відоме.

– Мені здається, – мовив Антон, – місцеві мешканці не дуже бажають, щоб ми сідали на планету.

– Ми маємо здійснити посадку! – сказав Павлюк. – Але спочатку ми маємо облетіти навколо планети ще раз, і подивитися що вона собою являє.

Поки тривала ця невеличка розмова, бо суперечкою це аж ніяк не назвати, – кожен з астронавтів розумів, що вони летять на незнайому планету. Сваритися, чи то під час польоту, чи вже безпосередньо на місці, недоречно. Андрій у пошуках місця для посадки наблизився майже до планети так близько, що можна було розгледіти усе те, що знаходиться на її поверхні і без приладів.

Коли космоліт летів над планетою і Власенко мав здійснити посадку, до нього звернувся Павлюк:  

– Андрію! Пропоную облетіти планету, і подивитися, що вона собою являє. Тому скинь швидкість до мінімуму.

– Щось мені здається, – сказав Гавриленко, дивлячись униз коли вони вже пролітали над однією з рівнин, – що вода, яка тут є, не придатна для вживання. Але, це вже я з’ясую сам. І взагалі, мені здається, що тут щось не так...

– А це вже ми з’ясуємо разом. – відповів йому Давигора. 

– І все ж нам не дадуть здійснити посадку. – мовив Токарєв.

– Що трапилося? – поцікавився начальник експедиції.

– Ви тільки погляньте! Нема жодного місця, де їх не було!

І дійсно. Здавалося, що ціла планета була усіяна місцевими мешканцями.

– Мені це вже починає не подобатися. – з якоюсь тривогою у голосі сказав Микола Гавриленко. – Це може для нас погано скінчитися.

– Поживемо – побачимо. – відповів Павлюк. – А зараз нам потрібно десь сісти… – він продовжував дивитися на поверхню шукаючи місце для посадки.

– Ось! – нарешті вигукнув пілот. – Знайшов місце для посадки!

– Де? – запитав Петро Анатолійович.

– Майданчик під лісом! Чи, точніше, поруч місця, яке так схоже на ліс!

Павлюк поглянув у той бік, куди показував пілот. Вони наближалися до галявини площею приблизно сто квадратних метрів.

– Сідай! – наказав начальник експедиції.

Власенко повів космоліт у бік галявини, і незабаром здійснив посадку.

– Ну, ось, друзі, – сказав начальник експедиції, звертаючись до астронавтів. – Ми на місці. Зараз починаємо ту роботу, заради якої ми тут. Але, перед тим, як почати і дослідження планети, і основну частину роботи, ми з вами маємо знайти спільну мову з корінним населенням, бо ви самі бачили, що вони не у захваті від нашої появи тут, і нема жодних сумнівів у тому, що вони намагатимуться нас позбутися. А зараз можна усім вийти з космольота.