Розділ 3

    Наступного дня після першої проведеної ночі у системі Блакитного Місяця, Зарубін сидів у глибокому кріслі у своєму номері, і переглядав вечірню газету, яку йому принесли разом із сніданком.

    О 9:30 за часом системи Блакитного Місяця, під вікнами номера, у якому мешкав вчений із Землі здійснив посадку планетоліт. З нього вийшли два чоловіки. В одному з них – маленького зросту, майже облисівшому, з маленькими вусами – Зарубін впізнав Джастіна Марнера. Так, але, хто це з ним? Високий, худий, з темними косима та худорлявим обличчям. Він ішов поруч Марнера жваво розмахуючи худими наче сірники руками, і про щось, як міг зрозуміти Зарубін, говорив своєму співрозмовнику.

    «Ну, Анатолію Сергійовичу – подумав Зарубін – здається, це до вас».

    У великому вестибулі було чути, як двоє підійшли до ліфта, як відчинилися і зачинилися двері.

    Зарубів стояв поруч дверей свого номера, і чув, як наближається ліфт. Поки ліфт був у дорозі, Зарубін під тихий звук його мотору намагався пригадати, де він бачив того, хто йшов поруч Марнера вулицею і зараз знаходився з ним у ліфті. Він, здається, прилітав з Маркером до Сонячної системи… Точно! Так воно і було! Це той самий, та сама фігура чоловіка, яка прилітала у складі їхньої команди. Але, Марнер його тоді не відрекомендував. Очевидно…

    Роздуми Зарубіна перервали двері які почали відчинятися Кроки наблизилися до номера Зарубіна і завмерли. Натиснувши кнопку на пульті, Зарубін впустив Марнера та його супутника. Не встигли вони увійти, як двері стали на місце.

    -Доброго дня, Анатолію Сергійовичу. – Марнер потис Зарубіну руку.

    Зарубін вже вкотре тримав на своїй долоні щупальцю Марнера. Слизька, волога щупальця, яку тримав Зарубін лише вчетверте, але до цього землянин вже почав звикати.

    -Приношу ще раз свої вибачення за те, що «вкрали» вас у ваших товаришів. – не випускаючи руку Зарубіна мовив Марнер дивлячись на землянина великими бузковими очима.

    Дивлячись на Марнера, Зарубін бачив у його очах рішучий і твердий погляд того, хто дотримує дане слово.

    -Проходьте. – запросив Зарубін гостей до номера. Проходьте, сідайте. Що вас привело? Так, так… Я взагалі забув навіщо я тут. Я вас слухаю.

    -Перш, ніж розпочати нашу розмову – розпочав Марнер – дозвольте, Анатолію Сергійовичу виправити ту помилку, якої я припустився, коли ми прилітали до Сонячної системи. Тоді я не відрекомендував того, хто зараз сидить перед вами. Знайомтесь! Старший конструктор зі збирання космольотів у нашій системі, Стефан Плошвар.

    -Дуже приємно. – Зарубін потис Плошварові щупальцю. 

    -До нас дійшли слухи – я про це говорив, коли ми прилітали до Сонячної системи – що ви хочете збудувати такий космоліт, яким можна керувати за допомогою думок.

    -Так, це вірно. – підтвердив землянин. – Я є автором цього проекту. А ви хочете…

    -…щоб ви накреслили таке само креслення космольота. – завершив думку Зарубіна Марнер. – Звичайно, якщо ви пам’ятаєте.

    -Відмінно пам’ятаю! – відповів землянин, не відводячи погляду від Марнера. 

    -Ви готові? – втрутившись у розмову запитав Плошвар.

    -Так. – коротко відповів землянин.

    -Тоді, йдемо. – казав Марнер. – Унизу на нас чекає планетоліт.

    Вони йо йшли з номера.

    Коли вони вже були у кабіні ліфта, Зарубін запитав:

    -Куди ми летимо?

    -У конструкторське бюро. – відповів Марнер. Нещодавно там розпочали підготовку до будівництва космольота за вашим проектом, але не вистачає креслень. На місці будемо за п’ять хвилин.

    Ліфт зупинився, і, пройшовши подвір’ям готелю, Марнер, Плошвар та Зарубін сіли до кабіни планетольота.