Розділ 2

    Минуло півтора року з того часу, як Зарубін уклав угоду з вченими системи Блакитного місяця.

    14 лютого у номері де оселився вчений із Землі, пролунав сигнал відеофона, і увімкнувся екран.

    -Доброго дня, Анатолію Сергійовичу. Як ви почуваєтеся після півторарічного перебування на нашій планеті?

    -О, велика Галактика! – вигукнув Зарубін. – Усе гаразд, але я ніколи у житті не поміняв би Землю на Охму, Сонячну систему на систему Блакитного Місяця!

    Марнер від душі розсміявся.

    -Але, я вам не пропоную залишитися у нас! Ви гарний фахівець, а такі як ви потрібні не лише тут, на Охмі-5, але і на Землі. Можете заїхати до мене у офіс? Ви не забули, що тимчасово є співробітником нашого інституту часу?

    -А що, є бажаючі мандрувати у часі? – жваво запитав землянин. – Гаразд. Зараз буду.

    Сівши у планетоліт, Зарубін попрямував до офісу Марнера.

    Зайшовши до вестибулю, Зарубін віддав свою візитну картку швейцарові (такий порядок було заведено тут з 2165 року за місцевим календарем), і, пройшовши вестибулем, підійшов до ліфта.

    Ліфт виявився зайнятим. Тихо працював мотор. Його тихий гул наближався до Зарубіна. Таким чином, буде зекономлено час. Зарубін поглянув на вказівник поверхів. На ньому засвітилася цифра «4», потім «3», «2». І ось ліфт нарешті на першому поверсі. З нього вийшли чоловік та жінка. Зарубін почув уривок їхньої розмови:

    -… так. Говорив чоловік жінці. – Це той самий вчений із Землі Сонячної системи. Він на нашій планеті…

    Слова чоловіка загубилися десь у глибині вестибуля. Зарубін посміхнувся, зрозумівши, що мова йде про нього. Увійшовши до ліфта, він натиснув кнопку потрібного поверху.

    Увійшовши до офісу, Зарубін побачив Марнера який сидів за велетенським столом. Він тримав в одному із щупалець папір і робив вигляд, що читає його. Побачивши вченого із Землі, Марнер поклав папір на стіл, і жестом запросив увійшовшого сісти на найближчий стілець.

    Коли Зарубін присів на запропонований стілець, Марнер сказав:

    -Це людина, яку ви, Анатолію Сергійовичу маєте відправити у кінець двадцятого століття. А папір, який я тримаю у руці – заява на мандри в обидва кінці.

    Марнер віддав папір Зарубіну. Це була швидше не заява, а анкета, яку заповнив сидівший напроти Марнера.

    -Коли ви бажаєте відправитися?

    -Якщо можна, то зараз. Але, якщо у вас не виходить через якісь обставини, то…

    -Ні-ні. – відповів Зарубін. – Якщо ви бажаєте, то можу вас відправити.

    Вони вийшли з офісу.

    Поки йшли велетенським коридором а потім спускалися ліфтом, Зарубін не зводив погляду з того, хто йшов з ним та Марнером. Він про себе відзначив, що незнайомець не виглядає на свої роки. На вигляд йому було близько сорока п’яти років.

    Вийшовши з приміщення у якому знаходився офіс Марнера, вони сіли у планетоліт, і попрямували у бік Інституту Часу – головного приміщення планети.

    Вийшовши з планетольота, Зарубін вже вкотре побачив шестикутну зірку – вхід до Інституту Часу.       

    Пройшовши під зіркою, усі троє потрапили до велетенської зали, яку їм належало пройти. Пройшовши трохи уперед, Марнер, Зарубін та незнайомець звернули ліворуч, де знаходився ще один зал. Перед ним світився напис: «ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ». Зала, у якій вони знаходилися, була не менш велетенською, а втім, як і будь-яка інша в Інституті.

    Зала, до якої вони потрапили була майже темною, якщо не враховувати що горіло слабке світло щоб можна було розрізняти предмети, які там знаходяться.

    -Йдемо до машини часу. – запропонував Зарубін своєму клієнтові.

    Вони підійшли до машини часу, і Зарубін запитав, віддаючи квитанцію про сплату подорожі в обидва кінці:

    -Коли ви збираєтеся назад?

    -Рівно за місяць.

    Зарубін зробив помітку у журналі.

    -Там буде людина, якій ви покажете квитанцію, і він відправить вас назад. Після повернення відмітитеся у мене.

    Зарубін підійшов до приладів. Марнер бачив, як землянин набрав наступну комбінацію: набравши на приладі слово «МИНУЛЕ», Зарубін набрав спочатку століття, потім рік, куди відправляється його клієнт: «ХХ СТОЛІТТЯ, 1997 РІК». Після того, як Зарубін натиснув останню літеру, машина увімкнулася, засвітився монітор, за допомогою якого можна спостерігати шлях клієнта в обидва кінці.

    Погляди Зарубіна і Марнера зупинилися на екрані монітора. На ньому пробігали цифри: 2148, 2147, 2146… Чим швидше машина набирала швидкість, тим швидше пробігали на екрані цифри. Машина уповільнила хід, і на екрані монітора знову можна було побачити числа, які символізували роки: 2003, 2002, 2001, 2000, 1999, 1998, 1997. Ще нижче з’явився напис: «ХХ СТОЛІТТЯ, СОНЯЧНА СИСТЕМА, ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ». Ще нижче напис з двох слів: «ПОЛІТ ЗАВЕРШЕНО».

    Коли напис зник з екрана монітора, Марнер і Зарубін полегшено зітхнули, і Марнер сказав:

    -Вітаю, Анатолію Сергійовичу.

    -Знаєте, Марнере, а я хвилювання не відчував. – сказав Зарубін.

    Зарубін побачив, як Марнер дістав якийсь папір, складений вчетверо.

    -А це вже вам. Це путівка до одного з будинків відпочинку Охми-5. І не намагайтесь відмовитися! Відмову не приймаю!

    Зарубін на знак згоди підняв угору руки.

    -Все! Гаразд! Здаюсь!

    Марнер віддав Зарубіну путівку і потис руку.