Розділ 24

       Аби нічого не відчули ті, хто знаходився у космольоті який щойно побував на території заводу, пілот, який його вів, майже на повній швидкості залетів у портал інтелекту.

       – Там є ще один вихід із печери? – крикнув Павлюк.

       − Так! – відповів пілот. – А що?

       − Пропоную здійснити посадку з протилдежного боку!

       − Гаразд!

       Пролетівши крізь печеру, космоліт здійснив посадку з іншого боку гори. Незабаром усі вийшли з літального апарату.

       – Це експерти Всесвіту. – пояснив Павлюк мешканцям планети. – Ви маєте їм розповісти те ж саме, що і нам.

       – Ми знаємо хто це. – відповів чоловік, який минулого разу розмовляв з Петром. – Я готовий розказати цю історію.

       − Наступного року після першої хвилі колонізації, − почав він, − почалися напади тоді ще на зорельоти із символікою Землі, які були завантажені різноманітними вантажами.

       − А скажіть, − перебив його представник сузір’я Скорпіона, − чи не можете ви уточнити, коли саме це почалося, і звідки стало відомо, що це були саме Шукачі пригод?

       − Перша хвиля колонізації планет у Сонячній системі завершилася у 2074 році. Тоді були колонізовані Марс, Венеру й ледь добудовані підземні споруди на Меркурії. Так було ще тоді, коли наших предків телепортували на цю планету. Я тільки не знаю, яка обстановка з колонізацією у Сонячній системі зараз. А стосовно того, чому я кажу саме про шукачів пригод, які грабували зорельоти Землі, це тому, що вони і тоді чинили напади на космольотах без пізнавальних знаків. Керівники як Землі зокрема, так і системи у цілому, спочатку думали, що це витівки витівки космічних піратів які не мають відношення до Сонячної системи. Адже цей рух на багато старший, якщо можна так сказати, ніж у Сонячній системі.                        

− Так. – погодився Павлюк. – Для цих нелюдів різниці нема з якого утворення ти, і вони. Такі як ці, − Петро кивнув убік тих, хто сидів, і, бачачи своє безвихідне становище, чекали на вирок представників Всесвіту. − не зупиняться ні перед чим і ні перед ким.

− Їх потім все ж вдалося зловити, і виселити не лише за межі системи, але і за межі Чумацького Шляху.

       − Це те, що я і казала. − відповіла Софія, − А стосовно колонізації планет у Сонячній системі, то згодом довелося колонізувати і решту планет.

       − Значить, ви тут у пошуках нових планет? – висловив припущення оповідач.

       − Не зовсім. – відповів Максимович. – Ми тут для того, аби з’ясувати, що коїться на Ріатлі.

       − Зрозуміло. – відповів оповідач.

       − Єдине, чого нам не вдалося дізнатися, − з гіркотою у голосі сказав Максимович, − так це те, що вони зробили, аби ви опинилися у тому стані, у якому побачили вас ми.

       Почувши, що землянам не вдалося до кінця дізнатися що сталося з мешканцями Ріатли, хтось з них вигукнув:

       − Вам цього ніколи не дізнатись! Ми для цього зробили усе можливе і неможливе!

       Не зважаючи на вигук, оповідач продовжував:

       − Ми знаєм що вони робили з нами.

       − Тобто, як?! – не витримав представник Козеронга. – Знали і терпіли?!

       − Ми мали терпіти, бо нічого не могли зробити. Спочатку вони почали застосовувати абіогенез. Потім, коли були упевнені у тому, що ми нічого не заподіємо, почали вводити нам якісь препарати, які підтримували той стан, у якому ми перебували після застосування абіогенезу.

       − На одній із таких «операцій» − мовила Нифонтова, − ми і були присутні.

       Бачачи питливий погляд представника Діви, Павлюк сказав:

       − Так склалися обставини.

       На якийсь час запанувала тиша.

       Протягом цього часу, кожен думав про те, як таке могло статися? Але відповідь напрошувалася сама собою. В усі часи представники людської раси намалися і намагаються зараз довести що саме людина володіла, володіє і володітиме усі спочатку на Землі. А потім і у просторах Космосу.

       Нарешті мовчання було перервано.

       Його перервав Павлюк.

       − А скажіть, − звернувся він до чоловіка, який розповідав те, що з ними сталося. − ви очевидно знаєте про те, що тут в одній із печер є портал інтелекту. Чи не могли його також знайти і представники Гільдії?

       − Ви праві. – відповіла жінка, яка стояла поруч чоловіка, що почав розповідь. – Тут дійсно є портал інтелекту. А почалося все у дві тисячі сто восьмому році за земним календарем. Саме тоді, у травні групу наших пращурів телепортували на Ріатлу. За десять років за календарем цієї планети, коли вони тут призвичаїлися, − було побудоване місто, яке ви очевидно бачили, і усе для цивілізованого життя, − почалося дослідження тутешніх місць. Саме наші пращури і знайшли печеру з порталом інтелекту. А приблизно за півроку сюди почали прилітати космольоти без пізнавальних знаків. І протягом якогось часу вони зробили усе те, що ви побачили, коли сюди прилетіли.

       − Першими його знайшли ми! – вигукнув одиин із тих, хто прилітав на Ріатлу космольотами без пізнавальних знаків.

       − Вас ніхто не питає, хто його знайшов першим! – гримнув на нього представник Терезів. – Зараз ваша справа мовчати і слухати!

       − Я не виключаю, − звернувся представник до жінки, яка продовжила розповідь, − що абіогенез також було примінено і до вас.

       Та кивнула. 

       – Ну, що ж, – сказав представник сузір’я Терезів, вислухавши розповідь, – Ось тепер усе стало на свої місця. Тим більше, що є документ, який засвідчує те, що за межами порталу ви недієздатні.

       Потім він звернувся до тих, хто прилітав на Ріатлу космольотами без пізнавальних знаків:

       – Тепер я маю повне право сказати: ви заарештовані і обнувачуєтеся за однією, але дуже суттєвою статтею Кримінального кодексу Всесвіту. Стаття дев’ятнадцята, пункт п’ятий: «Вторгнення у чуже утворення та захоплення планети а також те що ви зробили, вважається знищення цивілізації. За це вас засудять довічно.

– Ми вимагаємо…

– Я ще не закінчив! – гаркнув представник сузір’я Терезів. – Окрім того, усім мешканцям вашої системи строком на сто років забороняється залишати межі системи і брати участь у дослідженні нових утворень Всесвіту. Вирок остаточний і обговоренню не підлягає. Заберіть їх звідси!