17 вересня з самого ранку на космодромі у Борисполі почали збиратися як ті, хто мешкав тут, на Землі, так і ті, хто хотів на власні очі побачити старт астронавтів, прилетівши заради цього на Землю з інших планет Сонячної системи. Хоча й відправка космольотів вже стала звичною справою для цих місць.
Не дивлячись на те, що у Борисполі був один із самих великих космодромів, (окрім Борисполя космодроми були на Мисі Канаверел, у Семипалатинську, на території колишнього Казахстану. Були космодроми і в інших місцях планети, але ці три були самими більшими) на його території все рівно не розмістяться усі бажаючі. Саме тому і було організовано трансляцію з Борисполя, як для землян, так і для мешканців решти планет Сонячної системи.
Йшли останні приготування. В останнє перед стартом перевірялася працездатність усіх систем: від системи зв’язку до системи радарних і ракетних установок. На полі лежала велетенська сигара до декількох десятків метрів заввишки і у діаметрі. На її борту великими літерами було виведено назву: «Антарес».
Було чути голос начальника експедиції, який час від часу називав прилади або установки, і йому відповідав той, хто був відповідальний за роботу тих або інших приладів на борту.
– Почати відлік часу, який залишився до старту! – віддав нову команду Тодес Каспаро.
– До старту залишилося п’ять хвилин! – почув він у відповідь.
– Система навігації в порядку! – сказав Тодес Каспаро сам собі, бо запитувати у самого себе як вона – глупо, а потім запитав – Зв’язок?
– У нормі! – відгукнувся Клім Шуман.
– Радарні установки?
– Теж!
Почувся голос Ханса Гудвіна, який сидів за штурвалом і вів відлік часу.
– До старту залишилося чотири з половиною хвилин!
Потім Каспаро продовжував:
Поки йшла перевірка працездатності приладів, усі без винятку, – як ті, хто знаходився на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувалося на космодромі, – у незалежності від місця свого перебування, – усі затамувавши подих, слідкували за тим, що відбувається на території Бориспільського космодрому.
Як і багато років до сьогоднішнього дня, у відкритий космос відправлялися експедиції від Сонячної системи. Усі вони були різноманітними за своїм характером: від військової розвідки до наукових та дослідницьких експедицій. Їх завдання були теж різноманітними: від розвідницьких операцій до пошуків цивілізацій та досліджень нововідкритих утворень Всесвіту.
Екіпаж космольота “Антарес” отримав статус дослідницького. І не дивлячись на те, що до його складу увійшли різні за віком і досвідом роботи у відкритому космосі астронавти, – у трьох з вісьмох членів команди “Антареса” окрім навчання у Школі Спеціального Призначення (ШСП) та інших школах, а також Університеті Космічного Флоту (УКФ) досвіду роботи у відкритому космосі нема. Люка Франциск, Пірс Колінз та Клім Шуман вперше вилітали за межі Сонячної Системи. Роки навчання у ШСП та УКФ а також в інших навчальних закладах, і були для молодих астронавтів досвідом роботи у відкритому космосі. Відзначимо, що де б не навчався молодий фахівець за тією професією, яку він обрав після завершення навчання, йому враховуються роки навчання, як термін роботи у відкритому космосі, після чого молодий фахівець влаштовується на роботу учбовим закладом, у якому навчався астронавт. Так ведеться протягом дев’яноста років – з травня 2094 року. Спочатку на Землі, а зараз і на решті планет Сонячної системи), астронавти, на кого у даній експедиції покладено великі сподівання.
− До старту залишалося три хвилини! – лікував Ханс. − Герметизація? – спитав Тодес.
− В нормі! – звітував Пірс Колінз, що разом з Руматою Еліотом прибув на корабель лише за півгодини до відправки.
− Увімкнути двигуни! – у черговий раз віддав команду Тодес Каспаро.
Було чутно, як увімкнулися двигуни.
– Двигуни увімкнено! – відізвався Ханс і тут же добавив, – До старту дві хвилини!
– Усім загальна готовність! – скомандував Тодес та всі й так вже були готові.
Коли було запущено двигуни, астронавти відчули, як космоліт почало трусити. Коли до старту залишилося сто п’ять секунд, труситися космоліт припинив, і «сигара» стоячи на одному місці вже була готова відірватися від поверхні планети, і відправитися у відкритий космос.
− Усі системи у порядку! – повідомив начальник експедиції Центр управління польотами. – Дозвольте розпочати відлік старту?
− Дозвіл даємо! – почулось у відповідь.
− До старту шістдесят секунд. – сказав Ханс ледь чуйно і продовжив вмикаючи всі прибори для навігації і пілотування. – п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім...
Як ті, хто перебував безпосередньо на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувається за допомогою телестерео, усі їхні погляди були спрямовані у той бік, де знаходилася космоліт. Усі з тривогою та сподіваннями дивилися на корабель, який за декілька секунд відірветься від поверхні планети, і, залишивши межі Сонячної системи, і візьме курс на далеку, для усіх чужу систему, на планету, яка розташована за сотні світлових років від Землі та інших планет системи – рідних планет астронавтів, які вони залишаючи, знають і впевнені в одному: там, далеко від своїх домівок їх очікує небезпека, але щоб не трапилося, вони мають повернутися!
Дивлячись на секундомір, Каспаро продовжував відлік часу, який залишився до старту.
– П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять…
Здавалося що у всіх, хто спостерігав за стартом космольота, завмерло не тільки серце, але і зупинилося дихання. Не дивлячись на те, що ця експедиція вже не перша, за тим, що відбувалося на космодромі слідкували з тривогою, тим більше, що до складу команди увійшли усі без винятку молоді астронавти. Дехто з них вперше виходить у відкритий космос.
Час, що залишався до старту завершувався.
– П’ять, чотири, три, два, один! Старт!
Космольот відірвався від поверхні планети, і, облетівши космодром, наче говорячи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.
За декілька секунд космоліт зник з поля зору.