Розділ 12

       Він побачив схвильовані обличчя своїх товаришів.

       – Що ти задумав? – зрозумівши нарешті дії Яриновського, запитав Зелінський.

       – Хочу покататися на цьому красені! – відповів Борис таким тоном, що було зрозуміло, що це рішення йому далося не просто.

       Круїзний лайнер «Місячне сяйво» продовжував летіти просторами Всесвіту долаючи парсек за парсеком.

       Через деякий час Яриновський поглянув на свій незалежний годинник.

       – Ми вже летимо півтори незалежних години. – повідомив він. – Швидкість така сама.

       – Дев’ятнадцять і вісім світлових роки на секунду. – сказав Джулін, а ще за хвилину додав – Зараз ми знаходимося на відстані сто шість тисяч дев’ятсот двадцять світлових років від планети Койдер-III. Тобто на відстані триста сорок тисяч п’ятсот п’ятдесят дев’ять цілих і дві десятих парсека.

       – Цікаво, – сказав Яриновський,– Скільки ще продовжиться політ?

       – Завтра повернемося! – почув він голос позаду себе.

       Яриновський озирнувся, але нікого не побачив. Але ж, хтось йому відповів? Він відчув, як по тілу побігли комахи. Борис озирнувся ще раз, але і тепер нікого не побачив.

       – Ви щось загубили, шановний? – пролунав жіночий голос поруч астронавта.

Яриновський поглянув у той бік, звідки лунав голос. Поруч нього стояла молода жінка невисокого зросту, з чорним волоссям заплетеним у косу. Вона дивилася на нього великими блакитними очима. Дивлячись на жінку, можна було сказати, що вона виходець із третьої планети Сонячної системи. Поруч неї стояв візок з різноманітними напоями. 

       «Стюардеса! – промайнуло у голові Яриновського. – Але ж… Але ж я її бачу!»                                                                                                         

Стюардеса простягнула йому пляшку «Луна-коли».                        

– Дякую. Відповів ошалілий Борис. – Скільки з мене?                

Стюардеса відмітила про себе, що якщо він запитує про ціну, значить це хтось новий з пасажирів кого вона не бачила до цього і не подаючи вигляду, що дивується, відповіла:                                                                     

– За рахунок компанії.                                                                    

Астронавт простягнув руку щоб узяти пляшку, але побачивши погляд Сергія Джуліна, сказав:                                                                   

– Ні, дякую. У салоні хоча і спекотно, але я, щось не дуже хочу пити.    Стюардеса поглянула на годинник, потім сказала:                               

– За годину у банкетній залі почнеться банкет на честь десятиріччя компанії «Місячне сяйво». Ви сам чи з друзями?                                       

– З друзями. – відповів Яриновський – Нас четверо. – Він поглянув на своїх товаришів які дивилися на нього як на божевільного.                   

– Ви та ваші друзі, – сказала стюардеса, – запрошуєтесь на свято. Повірте, буде дуже весело.                                                                                  

«Авжеж! – подумав Яриновський. – У цьому у мене немає жодного сумніву!»                                                                                                          

А у голос сказав:                                                                                        

– Дякую за запрошення. Ми з друзями обов’язково прийдемо. – відповів він їй, при цьому розуміючи, що його друзі нічого не розуміють…    Весь цей час астронавт стежив за стюардесою, яка розмовляючи  з ним, у той же час роздавала напої, як йому здалося, порожнім кріслам. Але, щойно вона забирала руку, як склянка «зависала» у повітрі, і наступної миті повільно піднімалася і опускалася до певного рівня. З кожним таким рухом напою у склянці ставало усе менше і менше. Яриновський похитав головою, наче намагаючись щось з неї стряхнути.

Стюардеса перейшла у кінець салону, і вже везучи порожній візок, знову зупинилася поруч Яриновського.

– То ж я вас і ваших друзів чекатиму сьогодні на банкеті. – сказала вона                                                                                                                                                                                          – Так… Звісно… – відповів їй ошалілий Яриновський і кивнув на знак згоди.                                                                                                                                                                              Стюардеса пішла на передній майданчик салону.                                                                                                                                                                                                                                         Коли стюардеса пішла ошалілий Яриновський сказав:                                                                                                                                                                                                                             –  Хлопці, ви не повірите!                                                                                                                                                                                                                                                                                                 – Ти з’їхав з глузду? – запитав Джулін.                                                                                                                                                                                                                                                                         – Ні, – відповів Борис, ігноруючи жарт пілота. – За двадцять хвилин у банкетній залі розпочнеться банкет на честь десятиріччя (п’ятдесятиріччя) компанії «Місячне сяйво» на який запрошені і ми. Треба повідомити про це «Скаф-11». Нехай якимось чином пришлють підкріплення. У нас двадцять хвилин!                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Джулін поглянув на Яриновського як на божевільного, і покрутив пальцем біля своєї скроні, але не сказавши жодного слова, поглянув на годинник, і не зовсім зрозумівши у чому справа, увімкнув радіостанцію. Вона чомусь не працювала…