Розділ 7

       Космонет – найзручніший засіб зв’язку у сучасному світі. Досягнення науки, яке дозволяє спілкуватися за лічені хвилини з будь-яким утворенням Всесвіту. Але так вже завжди виходить, що навіть «найдемократичніші засоби зв’язку» давали збій в інформаційному просторі.

       Так, інформація, яку було передано на Землю про планету, у бік якої зараз летіла клманда під керівництвом Петра Павлюка, мала не передбачувані наслідки: так звані «шукачі пригод» – особлива частина сучасного суспільства, яка чомусь усе вирішувала самостійно, замість Уряду Землі, – за кілька років після заселення цієї планети вирішили скористатися цією інформацією, і без погодження з Міністерством управління космічними польотами та Бюро космічних досліджень, відправилися на неї. Ці інколи не перед ким не звітуючі, ризикуючі власним життям експедитори, нерідко заважають дослідникам, які вивчають інколи нову систему, а інколи нову планету.

       У черговий раз Космонет зіграв злий жарт і з дослідницьким космольотом «Сонячне сяйво», який нещодавно випустило Дніпропетровське АКБ имені Антонова. Зараз цей експерементальний космоліт під керівництвом історика ха фахом та дослідника космічного простору за покликанням, начальника експедиції, Петра Павлюка прямував у бік Ріатли – планети, на яка свого часу була колонізована вихідцяти із Сонячної системи.

       – Підлітаємо до системи! – вигукнув Андрій Власенко.

       − Ліворуч видно планету! – теж вигукнув Токарєв.

       – Бачу, – спокійно відповів начальник експедиції, дивлячись в ілюмінатор, наче хотів побачити щось таке, чого не показували прилади.

       – Як вона звідси схожа на Землю! – тихо сказав Самойлов, показуючи на планету ліворуч від космольота.

       – Так, схожа. Давайте її облетимо, подивимося. Ось! – сказав начальник експедиції, вказуючи на планету, з-за якої з’явився супутник. – Летимо до супутника!

       Уся команда «Сонячного сяйва» наче впилася очима до ілюмінаторів. Усі мовчали, наче щось хотіли почути від самої планети.

       Коли до супутника залишилася година польоту, хтось вигукнув:

       – Погляньте! Із-за планети з’явився ще один супутник!

       − Їх два! – мовив Євген Вавилов.

       – Три! – вигукнув начальник експедиції.

       І дійсно. Із-за планети слідом за другим супутником з’явився третій.

       – Отже, на якому супутнику сідаємо? – запитав Павлюк. – Обирайте!

       – Зараз оберемо… – відповів Андрій Власенко, і зробив сильний ривок вперед з нахилом ліворуч, до першого супутника.

       Ледве втримавшись на ногах, Павлюк косо поглянув на Андрія, але промовчав. Азарт наближення до об’єкту, де доведеться доряче порацювати, діяв усім на нерви.

       – Петре, – мовив Андрій, звертаючись до Абраменюка. – Де там твої агрегати? Я зараз «повисну» над супутником, а ти спусти парочку твоїх «іграшок» – нехай поміряють повітряний простір. Можливо через це…

       – Я і без «іграшок» можу сказати тобі, що судячи із зеленуватого відтінку, на цьому супутнику ми не надихаємося.

       Гаразд, проїхали. Летимо до наступного. – з гіркотою сказав Андрій, хоча насправді вони не долетіли і до першого супутника.

       Зараз на «Сонячному сяйві» працював лише пілот Андрій Власенко. Решта дивилися в ілюмінатори, боячись відірватися – раптом щось пропустять. Андрієві було гірко, що він не може як слід озирнутися по боках. Від нього залежать життя усієї команди.

       Пролітаючи повз перший супутник, стало зрозуміло, що Абраменюк, судячи з усього, правий. Тому втративши до нього будь-яку цікавість, усі наче за командою спрямували свої погляди уперед, де повільно летіло ще два супутники.

       Першим розчаровано зітхнув Абраменюк, зрозумівши, що і Перший, і Другий і Третій майже нічим не відрізняються один від одного.

       Він хотів вже поділитися своєю думкою з начальником експедиції, повернувся…

       – Теж зелені… – з гіркотою сказав начальник експедиції, що побачив рухи кліматолога.

− Так, – сказав Петро. – Гадаю, що ми взагалі сюди даремне прилетіли. Я не думаю, що і планета сильно відрізняється від супутників.      

− Якби вона була не придатною для заселення, − відповів хімік, − то повір мені, навряд чи тут можна було б поселитися.

− Воно то так, − відповів кліматолог, − проте мені все рівно не подобаються супутники.

− Але все рівно треба її дослідити. − відповів Павлюк.                   

−У такому разі, − відповів кліматолог, − я хочу отримати офіційний дозвіл на дослідження супутників і планети. По одному «досліднику» на супутники, і пару – на планету. А ми поки полетимо по орбіті.

       – Так. Гаразд. – сказав, начальник експедиції. – Дозвіл даю. Зараз ми спустимо два «дослідники» на планету, а ось з рештою доведеться зачекати. Спускатимемо їх по мірі наближення до чергового супутника. Дамо їм три незалежні дні. Тобі, Петре, випала нагода запрограмувати наші «іграшки» на повернення до «Сонячного сяйва». Антоне, Миколо – гуляйте! Отриману інформацію будете досліджувати потім. У вас три дні. Решта поки усі вільні.