Відлетівши трохи від космольота без пізнавальних знаків, Кудінов набравши швидкість наче куля пролетів повз літальний апарат з яким команда «Зоряного скорохода» нещодавно обмінялася пострілами, і узяв курс убік гористої місцевості незнайомої та ворожої для усіх них планети.
– Ось місце придатне для посадки. – сказала Вікендорф Олександрові, вказуючи на майданчик середніх розмірів поблизу однієї із скель.
– Вас зрозумів! – відповів пілот, прослідкувавши за рукою командира. – Іду на посадку.
За кілька секунд космоліт із символікою Сонячної системи вже стояв на одному із майданчиків посеред невисоких скель. Це була та ж місцевість, куди відправилися оператор відеоспостереження та представниця силової підтримки «Сонячного сяйва».
Руслан Островський встав із свого місця, і, нікого не питаючи попрямував до виходу з космольота.
– Ти куди? – запитав у інженера інформації начальник експедиції.
– Вийти з космольота на вулицю. – трохи призупинившись, відповів той.
– Ти що, камікадзе? – запитала командир.
– Ну, ми ж відірвалися від…
– Так. Ми відірвалися від кого я і сам не знаю. – відповів Максимович. – Особисто ти знаєш цю планету? Знаєш тутешні місця?
Інженер інформації опустив очі, цим самим признаючи що він неправий.
– Значить так. – заговорив Олександр Ігорович, обводячи усіх, хто знаходився на космольоті, і зупинивши погляд на Русланові. – До того часу, поки ми не з’ясуємо, що нам нічого і ніхто не загрожує, за межі космольоті ні на крок! Усім зрозуміло?
– Так точно! – по-військовому відповів Островський, бо чудово розумів, що це більше за усіх саме його стосується.
Ірина знову узяла навушники, і одягнувши їх, увімкнула на тій само хвилі, на якій вона намагалася зв’язатися з командою Петра Павлюка.
– Що трапилося? – запитав Максимович, помітивши здивоване обличчя дівчини.
Вона ще раз вимкнула і увімкнула систему зв’язку.
Нарешті вона вимкнула і взагалі зняла навушники.
– Нічого не розумію. – обличчя Ірини було розгубленим.
– Та, що трапилося? – запитав начальник експедиції.
– Не працює рація… – ледь чутно відповіла інженер зв’язку та зйомок.
– Що значить «не працює рація»? – не зрозуміла Вікендорф. – Це, жарт? Якщо це так, то ти зовсім невчасно вирішила пожартувати.
– Та, вона просто не вміє поводитися з рацією, хоча і зв’язківець! – вигукнув Руслан, який вирішив поглузувати над колегою, думаючи, що Гаркавенко вирішила пожартувати. – Дозволь я. – попросив Островський.
– Якщо ти гадаєш що я хочу погратися з вами, – встаючи із свого місця і передаючи навушники юнакові, сказала дівчина, – то на, спробуй ти. Та я не впевнена що і у тебе щось вийде.
Сівши на вільний стілець та одягнувши навушники, Руслан почав крутити ручку передавального пристрою. Проте і цього разу у навушниках бала тиша.
– Ну що? – запитала Ірина, бачачи, що і у Островського нічого не виходить. – Виявляється, – мовила дівчина глузливим тоном, – ти теж не вмієш користуватися рацією?
Островський розгублено дивився то на інженера інформації, то на начальника експедиції.
– Але як же так? – запитував Руслан чи то у Максимовича, чи то у Ірини. – Коли ми перебували у покинутому місці, то рація працювала, і наш космоліт ледве не підбили. А тут…
– Цю загадку ми вже будемо розгадувати разом з командою «Сонячного сяйва». – сказав Олександр Максимович.
– Це при умові, якщо вони живі. – відповіла Людмила Середа.
– А ти що зафіксувала час чи місце їхньої смерті? – запитав Кузминський.
– Я нічого не фіксувала…
– То ж і не говори чого не знаєш!
– Ви що, прилетіли сюди сваритися?! – втрутився у розмову Максимович. – Якщо так, то повертайтеся на Землю, і там можете одне одному навіть очі видряпати!
– Ще нічого не знаючи, вона вже каже… – почав говорити Кузминський, але замовк під пильним поглядом начальника експедиції.
– Коли дійсно буде зрозуміло, що Павлюк та члени його команди загинули, тоді про це можна буде сміливо сказати. А зараз давайте вийдемо з космольота і почнемо пошуки команди Павлюка. На космольоті залишаться Андрій Власенко, Віктор Токарєв, Ірина Гаркавенко та Олександр Кудінов. Старшим призначаю Андрія Власенка. Решті вийти і почати пошуки.