Розділ 1

    СОРОК РОКІВ ПОТОМУ

   День понеділка 24 квітня 2197 року, був звичайним робочим днем, втім, як і решта днів до цього.

       Але, на відміну від двох попередніх вихідних, коли сяяло тепле яскраве сонце, сьогодні з самого ранку у столиці України йшов дощ, який розпочався цієї ночі. За прогнозами синоптиків, починаючи від сьогодні, в основному на півночі країни йтимуть дощі, які до кінця тижня охоплять усю територію України з пониженням температури вдень до +17…+22°С. А починаючи з 1 травня до середини місяця, температурний фон на більшості території поліпшиться. Вдень стовпчик термометра сягне позначки від +23 до +34°С без опадів.

       Дощ, який почався уночі, зараз ішов з невеликими перервами – то посилюючись, то стихаючи. Але, не дивлячись на це, Київ жив своїм життям.

       За останніх 13 років (2184 – 2197) у столиці України з’явилося безліч нових дослідницьких інститутів, бюро, тощо.

       Інститут дослідження та вивчення аномальних явищ та чорних дір Всесвіту (ІДВАЯЧД) один із самих старих закладів не лише Києва та України в цілому, але і Землі та решти планет Сонячної системи. Заснований ще у 2062 році він і понині є одним із провідних закладів держави. У травні цього року закладові виповнюється 135 років.

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

       Починався новий робочий тиждень.

       Науковий співробітник Інституту дослідження та вивчення аномальних явищ та чорних дір Всесвіту Борис Станіславович Яриновський збирався на роботу до цього закладу де працює лише 7 років. Але не дивлячись на такий короткий період часу, він пройшов шлях від звичайного співробітника до керівника відділу з вивчення, походження та природи чорних дір Всесвіту.

       Будівля Інституту де працює Яриновський знаходиться за дві станції метрополітену.

       Ще перебуваючи вдома, він увімкнув один із астровізорів, які стояли один поруч одного на одному із столів. Цієї миті почався випуск новин. Сподіваючись почути хоча б найменші подробиці сорокарічної давнини. Яриновський почав слухати те, що говорив диктор. Але, і цього разу нічого нового диктором сказано не було.

       ― Як ми вже не одноразово повідомляли – почав диктор – сорок років тому, ― 13 травня 2157 року, ― відправився у круїзну подорож навколо Всесвіту космоліт «Місячне сяйво», який було випущено компанією з однойменною назвою спеціально до десятиріччя компанії.

       Диктор ще і ще раз повторював те, про що вже не одноразово писали електронні засоби масової інформації і про що тримав інформацію навіть Світовий Мозок. Ведучий новин говорив про те, скільки пасажирів та членів екіпажу перебувало на борту космольота. І ще багато висловлював  припущень стосовно загибелі космольота та його пасажирів.

       Одна з версій усіх засобів масової інформації – зіткнення літального апарату з метеоритом через недбалість пілота. Але згодом з’ясувалося, що ця версія не підтвердилася, і її довелося спростувати. Потім висувалося ще кілька версій – і у сьогоднішньому випуску новин диктор також висловлював цю думку – серед яких версія про те, що, начебто, круїзний космоліт потрапив до так званої «чорної діри».

       Ця версія зацікавила Бориса Станіславовича, тим більше, що він був фахівцем з досліджень «чорних дір» Всесвіту. Ще з десяти років зацікавившись цією проблемою, тоді ще хлопчик, вирішив у майбутньому присвятити свою діяльність цій темі.

       У його домашній бібліотеці є матеріали ще майже з моменту заснування інституту у якому він працює – з 2064 року і до сьогодення – 2183 року. Але здебільшого це випадки, коли не було знайдено слідів космольотів. Останнього разу такий випадок трапився у березні 2179 року. Тоді слідів космольота знайдено не було. Як воно буде цього разу?

       Випуск новин затягнувся. Вирішивши, що про все дізнається із Світового Мозку. Борис Станіславович поглянув на електронний годинник. На циферблаті світилися цифри: 07:53. Час виходити. Вимкнувши астровізор, Яриновський ще якийсь час затримався, і о 07:55 вийшов з дому.

       Заклад, у якому працював вчений, знаходився в іншому кінці міста. Його приміщення загалом налічувало 624 поверхи, половина з яких – 312 знаходилося під поверхнею планети, і половина – з 313 по 624 – на поверхні. Будівля мала форму ромба, причому, як та його частина яка знаходилася під поверхнею, так і та, що знаходилася на поверхні планети.

       Відділ з вивчення походження чорних дір та аномальних явищ Всесвіту знаходився на 246 поверсі, про що свідчила табличка, на якій було написано перелік відділів, що знаходяться у приміщенні інституту, і стрілка яка стояла напроти напису, показувала униз. Це означало, що Борисові необхідно опуститися швидкісним ліфтом на 67 поверхів.

       Коли Яриновський був уже у ліфті, електронний годинник, ― він висів над дверима кабіни, ― висвітив час: 08:59.

       О 09:20 загорівся зелений вогник телестерео для внутрішнього зв’язку. Увімкнувши прилад, Борис Станіславович побачив на екрані монітору керівника відділу з розслідування причин катастроф космольотів Віктора Володимировича Мороза, який на даний момент обіймав посаду заступника начальника відділу.

       Вони були майже однолітками, і тому, коли залишалися сам на сам, розмовляли як старі друзі, забуваючи про ті посади, які кожен з них обіймає, про те, що вони працюють у різних відділах. Втім, ні те, ні інше не заважало їм товаришувати.

       На Бориса Станіславовича з екрана телестерео дивився молодий чоловік, з формою обличчя схожий на корінного мешканця четвертої планети Сонячної системи. На вигляд йому було 28 років, 4 з яких живе і працює на Землі у київському відділенні ІДВАЯЧДВ планети. Віктор Володимирович прилетів на Землю аби мати змогу навчатися, а потім і працювати. Тут, на Землі, і одружився.

       ― Мої вітання, Борисе! – привітався Віктор.

       ― Привіт, друзяко! – відповів Яриновський. – Що у тебе нового?

       ― Ти останній випуск новин дивився? – запитав Віктор. – Випуск новин о сьомій тридцять?

       ― Авжеж! Нічого нового не дізнався.

       ― Що значить «нічого нового не дізнався»? А як щодо версії про «чорну діру»?

       ― Та, навряд чи вона підтвердиться! Швидше за усе, вона так само лусне, як і решта версій. – відповів Яриновський. – Хоча… Ну, не знаю. На скільки мені відомо, дуже мало імовірно, коли після подібних випадків зникнення, знаходяться літальні апарати.

       ― Проте – відповів Мороз – хоча і малий відсоток знаходження літальних апаратів, але, він є!

       Яриновський кивнув на знак згоди.

       ― Я не знаю, Борисе, як розгортатимуться події – власне, цього ніхто не знає – проте, не треба втрачати надію на краще. І повір, рано чи пізно, але, ми його обов’язково знайдемо.

       Яриновський скрушно похитав головою.

       ― Сумніваюся, Вікторе. – відповів він. – Вже якщо ми не знайшли «Місячне сяйво» протягом сорока років, то, мені здається, цю справу можна облишити раз і назавжди.

       ― Надія вмирає останньою. – повторив відоме прислів’я Мороз.

       Потім запитав, трохи помовчавши:

― На футбол наступної неділі ідеш?

       Яриновський трохи пожвавішав.

       ― Кубок України проти помаранчево-чорних? – запитав він, і не чекаючи відповіді, сказав: ― Авжеж! Пропустити таке видовище просто не можливо!

       ― Тоді, у неділю зустрічаємося біля західної трибуни НСК «Олімпійський» – підсумував Мороз. – Нудьгувати не доведеться!

       Яриновський та Мороз були палкими шанувальниками столичного клубу, і не пропускали, ― принаймні, намагалися не пропускати ― жодної гри динамівців. А особливо, коли до столиці приїздив донецький «Шахтар». Зустрічі цієї пари завжди викликали особливу цікавість шанувальників короля спорту.

       Подякувавши за запрошення, Яриновський попрощався з Морозом, і невдовзі екран телестерео погас.

       Підійшовши до полиці, на якій стояли дискета з інформацією про різноманітні експедиції – вони були розділені по роках, починаючи з 2104 і до 2196 року – він узяв одну яка стояла під номером 09/11/2184.

       З перших рядків дискета зацікавила молодого фахівця. І хоча інформація яка була на ній записана, не пов’язана зі зникненням космольотів, той матеріал, який там містився, виявився цікавим для Яриновського.

       Яриновський дізнався про відкриття астрономами Землі планети з досить дивною поведінкою. Про те, як її досліджували, і як закінчилася ця експедиція.

       Вимкнувши комп’ютер, юнак вийшов з кабінету.