Embedded Files
ТРЕТЯ СЕРІЯ
Ранок першого робочого дня видався за погодними умовами не таким як десять днів тому. Ще напередодні увечері над столицею України зібралися хмари, і у ніч на п’ятницю пішов дощ, який незабаром перетворився у справжнісіньку зливу. Складалося враження, що їй не буде кінця. За прогнозами Гідрометцентру цього дня дощі пройдуть майже по усій території України, окрім північних та східних областей.
Як і десять днів тому, начальник БІДКВ Галина Василівна Артем’єва сиділа вдома перед екраном телестерео яке було увімкнене і по якому за кілька хвилин розпочнеться черговий ранковий випуск новин.
Рівно о 7:00 ведучий новин привітавшись із глядачами, повідомив про те, що перенаселення планети вирішено – прийнято рішення про відправку наступної хвилі колонізаторів на Венеру та Меркурій. Заявки приймаються протягом місяця.
Далі коментатор розповів, що вчора відбулося засідання Комісії з вивчення матеріалів знайдених на капсулі, яке провів голова цієї комісії Сергій Безносюк. Було заслухано доповідь співробітника інституту з вивчення матеріалів по нововідкритим планетам Рябінця, який докладно розповів присутнім про те, з чим, судячи з отриманих матеріалів, довелося зіштовхнутися членам команди на чолі з Тодесом Каспаро. Доповідач представив присутнім ті самі записи, з якими нещодавно працював сам.
Після ретельного вивчення цих матеріалів, Прокуратор Сонячної системи оголосив про своє рішення щодо термінового збору та відправки на нововідкриту планету ще однієї експедиції.
У кінці випуску новин ведучий нагадав глядачам про те, що саме сьогодні Прокуратор має зачитати наказ про збір експедиції і прізвища тих, хто увійде до її складу.
Артем’єва вимкнула телестерео, і рівно о 07:30 вийшла з квартири.
О 9:07 у кабінеті начальника БІДКВ увімкнувся відеофон для внутрішнього зв’язку. Натиснувши кнопку, Галина Василівна побачила по той бік екрану Наталю Мельниченко. На Артем’єву з екрану дивилася молода жінка віком від двадцяти п’яти до тридцяти років. Круглолиця, чорноока, з густим чорним волоссям заплетеним у густу косу. За формою обличчя Мельниченко здебільшого нагадувала вихідця із Землі, хоча у рисах обличчя можна було розпізнати маленьку схожість з мешканкою Меркурія. Коли Наталі було шість місяців, її батьки оселилися на Меркурії звідки Наталя прилетіла на Землю, і зараз працює в інституті, яким керує Артем’єва.
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Доброго ранку, Галино Василівно!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Доброго ранку, Наташо
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Ви сьогодні ранковий випуск новин дивилися?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Так. А що?
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
О восьмій тридцять був ще один екстрений випуск новин.
І мікробіолог, і керівник інституту дослідження космічних видів, так само, як і решта мешканців планет Сонячної системи знали, що старт другої експедиції мав відбутися одинадцятого жовтня о 09:30 за Гринвічем з космодрому у Борисполі.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Що трапилося? Є якісь зміни?
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Судячи з усього, так.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Що ви маєте на увазі?
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Я не хочу переказувати текст повідомлення, та я так зрозуміла, що трапилося щось незвичайне.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(зиркнула на годинник, який висів над вхідними дверима. Його електронне табло висвітлювало час: 09:45):
О котрій виступатиме Прокуратор?
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
О десятій тридцять розпочне свій виступ Міністр управління космічними польотами, а потім виступить і Прокуратор.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Дякую за інформацію.
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Будь ласка.
Екран гасне. На ньому з’являється напис «Кінець зв’язку» спочатку українською, потім мовою есперанто.
Артем’єва підходить до телестерео з написом «Всесвітня бібліотека», знову натиснувши кілька кнопок, вмикає його із сподіванням на те, що тут вона знайде більш детальну інформацію стосовно того, про що йшла мова у екстреному випуску новин.
Світова Бібліотека у розділі «Відкриття та досягнення науки та техніки в астрономії та астрофізиці» містила інформацію про відкриття планет у період з 2084 по 2183 роки включно. Світова Бібліотека розповідала про те, коли, ким і за яких обставин було відкрито ту чи іншу планету, і про те, скільки астронавтів увійшло до складу тієї чи іншої експедиції, і хто був її начальником.
Переглянувши усі ці дані, Артем’єва зрозуміла: її чекає розчарування. Навіть найменшого натяку на відкриття планети у травні цього року – не кажучи вже про те, як проходить вивчення планети експедицією під керівництвом Тодеса Каспаро – Світова Бібліотека відомостей не подає.
Зрозумівши, що доведеться чекати виступів Міністра та Прокуратора, Артем’єва вимкнула телестерео і увімкнувши астровізор, подивилася на годинник. До виступу Міністра управління космічними польотами залишалося біля трьох хвилин.
Заваривши собі міцної кави, Артем’єва сідає напроти екрану очікуючи виступу міністра. На екрані з’явився напис: «Виступ міністра управління космічними польотами Андріяшкіна Миколи Миколайовича».
Коли напис змінився зображенням, на екрані астровізора з’явився молодий, чорнокосий з військовою виправкою та формою обличчя схожою здебільшого на мешканця Землі ніж на мешканця будь-якої іншої планети Сонячної системи, Андріяшкін Микола Миколайович.
Посаду Прокуратора Сонячної системи було запроваджено на початку 2072 року. З того часу ось вже протягом 112 років терміном на 5 років обирається керівник системи. Андріяшкін обіймає посаду Прокуратора протягом семи років.
МИКОЛА АНДРІЯШКІН:
На сьогодні минуло майже десять днів з того часу, як експедиція у Складі вісьмох астронавтів під керівництвом Тодеса Каспаро залишила Землю, і відправилася на нещодавно відкриту планету для її вивчення. Про те, за кілька днів після старту з астронавтами було втрачено зв’язок. І відомостей від них не було майже тиждень. Та два дні назад повернулася капсула з космольота «Антарес» з однойменною назвою. Як вже не одноразово повідомлялося у випусках новин, на капсулі було знайдено щоденник начальника експедиції, де астронавти описали усе, що трапилося з ними за час їхнього перебування на планеті. Окрім цього на капсулі були знайдені зразки ДНК білкових організмів, які, як стало відомо, мешкають на планеті. За версією співробітниці Біохімічного інституту дослідження космічних видів Ольги Шаганової, не вдалося дослідити ДНК тому, що можливо, при перельоті, їх зразки вже стали не придатні для дослідження. За таких обставин було скликано нараду, на якій було вирішено про збір та відправку на планету другої експедиції з метою її дослідження і пошуку команди “Антареса”. Як і минула експедиція, так і ця, яку буде зібрано, обидві вони організовані за наказом Прокуратора Сонячної системи та на замовлення Цивільного космічного флоту. Наказ про збір другої експедиції, та прізвища тих, хто увійде до її складу, зачитає Прокуратор Сонячної системи, Безносюк Сергій Іванович”.
За мить зображення змінилося новим написом: «Виступ прокуратора Сонячної Системи Безносюка Сергія Івановича».
За сорок секунд напис змінився зображенням, і глядачі побачили знову молодого чоловіка. На вигляд він не поступався ані за віком, ані за рештою ознак Міністрові управління космічними польотами, який щойно завершив свій виступ. Теж молодий, високий, спортивної статури. Було видно, що юнак нещодавно звільнився у запас з лав військово-космічного флоту Сонячної системи. Густі темні коси повністю вкривали шию. Окуляри, які постійно носив Прокуратор, робили його чи на багато більшими ніж насправді.
СЕРГІЙ БЕЗНОСЮК:
Наказ про збір другої експедиції для польоту до системи Зеленого Сонця на планету Номер Два для її вивчення з метою подальшої колонізації. Включити до екіпажу експедиційного космольота “Нова Надія” двадцяти чотирьох астронавтів за фахами:
НАЧАЛЬНИК ЕКСПЕДИЦІЇ, ІСТОРИК – Артем’єва Галина Василівна
КОМАНДИР КОСМОЛЬОТУ, ІНЖЕНЕР АНІГІЛЯЦІЙНИХ УСТАНОВОК – Власовець Віктор Григорович
АСТРОНАВІГАТОР-I – Іванюк Марина Анатоліївна
АСТРОНАВІГАТОР-II – Бур Оксана Миколаївна
ПІЛОТ – Крошка Юрій Миколайович
ІНЖИНЕР-ПІЛОТ – Грачов Дмитро Дмитрович
ІНЖЕНЕР БРОНЬОВОГО ЗАХИСТУ – Коваль Юлія Василівна
ІНЖЕНЕР БІОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ – Геогджаєв Юрій Ігорович
ІНЖЕНЕР ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ УСТАНОВОК – Яриновський Михайло Станіславович
ІНЖЕНЕР ЗВ’ЯЗКУ ТА ЗЙОМОК – Амосова Марина Едуардівна
ІНЖЕНЕР ІНФОРМАЦІЇ – Мороз Борис Володимирович
ЛІКАР ЗОРЯНОГО ФЛОТУ – Дутчак Ганна Володимирівна
БІОЛОГ – Зелінський Олександр Юрієвич
МІКРОБІОЛОГ – Мельниченко Наталія Миколаївна
СОЦІОЛОГ-ЛІНГВІСТ – Махорін Геннадій Леонідович
АСТРОФІЗИК І ПЛАНЕТОЛОГ – Биковський Микола Андрійович
КАРТОГРАФ – Міхеєнко Олеся Валеріївна
РАДІОБІОЛОГ – Зумуруєва Вікторія В’ячеславівна
СТЕРЕОФОТОГРАФ – Кукурузний Володимир Анатолійович
ТОКСИКОЛОГ – Михайлова Світлана В’ячеславівна
ЦИТОЛОГ – Ковальська Тетяна Григорівна
ЦИТОХІМІК – Пархомчук Сергій Валерійович
ХІМІК – Науменко Василь Степанович
ПСИХОЛОГ – Сиса Діана Василівна...
Поки Прокуратор читав прізвища тих, хто увійде до складу другої експедиції, Артем’єва вслухалася у кожне з них. Коли керівник системи прочитав останнє прізвище, то стало зрозуміло, що окрім Артем’євої до складу експедиції увійшли ще кілька співробітників з її інституту. Вона майже плигала по кімнаті від радощів.
СЕРГІЙ БЕЗНОСЮК:
(відкладає список)::
...Призначити начальником експедиції сорокашести річну керівника Біохімічного інституту дослідження космічних видів Артем’єву Галину Василівну. Командиром космольота призначити інженера анігіляційних установок Власовця Віктора Григоровича. Прокуратор Сонячної системи, Безносюк Сергій Іванович. Наказ підписано двадцять четвертого вересня дві тисячі сто вісімдесят четвертого року. Наказ набирає чинності з моменту його прочитання. На збір та підготовку до старту відводиться тиждень. Старт з космодрому у Борисполі четвертого жовтня цього року.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(подумки):
«Отже я буду керувати
дослідженням!!!..»
Ця думка, як грім у ясному небі, не виходила у Галини з голови, навіть тоді, коли зображення змінилося музичною вставкою. Вимкнувши астровізор вона натиснула кнопку телестерео для внутрішнього зв’язку.
***
Рівно за тиждень із самого ранку на космодромі у Борисполі почали збиратися ті, хто забажав на власні очі подивитися на старт космольота із символікою Сонячної системи.
Напередодні увечері над столицею України зібралися хмари і уночі пішов дощ, який до ранку понеділка перетворився на справжнісіньку зливу. Із самого ранку – близько шостої години – над Києвом здійнялися планетольоти із символікою Гідрометцентру, які почали розчищати небо задля забезпечення належних погодних умов під час старту космольота.
Не дивлячись на зіпсовану погоду, до Борисполя продовжували прибувати бажаючі та офіційно запрошені керівники планет системи. Згодом неподалік льотного поля зібралася сила силенна людей. Не дивлячись на те, що це вже не перший старт космольота із символікою Сонячної системи на борту, кількість бажаючих побачити старт на власні очі від цього не зменшується, а навпаки.
Планетольоти вже розсунули хмари, які висіли над столичним космодромом засяяло осіннє сонце. Віяв легенький прохолодний вітерець, задухи не відчувалося. Вгору, позначка за позначкою. Нарешті електричний термометр, який було встановлено у декількох місцях космодрому, зупинився на позначці +15С. Поступово вщух і вітер. Встановилася приємна, не по-осінньому як для другого місяця осені погода.
На льотному полі, розташованому на відстані 150 метрів від головного приміщення космодрому, стояв космоліт у вигляді конуса сріблястого кольору. Він стояв у самісінькому центрі однієї із злітно-посадочних смуг. На його корпусі поруч двох символів, один з яких мав вигляд Малого Герба Сонячної системи – малюнок Сонця, а довкола нього дев’ять великих планет – велетенськими літерами було виведено назву космольота: «Нова Надія». Саме цей літальний апарат незабаром здійметься у повітряний простір Землі, і візьме курс у бік системи Зеленого Сонця у бік нововідкритої планети. На ту саму планету, куди сімнадцять діб тому вирушила експедиція під керівництвом Тодеса Каспаро.
Все менше і менше часу залишалося до старту. З кожною секундою що збігає, напруга що паную як у космольоті, так і довкола нього, зростає. З обох боків – як з боку астронавтів, так і з боку присутніх на космодромі – панувала нервозність яка передавалася від астронавтів присутнім на космодромі і навпаки. Кожен з них думав про одне і те ж саме: кожен з них бажав одного: як найшвидшого повернення астронавтів тепер вже двох експедицій по домівках.
Присутні на космодромі, так само, як і ті, хто спостерігав за прямою трансляцією сидячи поруч своїх астровізорів, виразно чули кожну команду Галини Артем’євої, і через деякий час доповідь про якість роботи тієї чи іншої системи або установки.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Радарні установки!
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
У нормі!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Система навігації!
МАРИНА ІВАНЮК:
У нормі!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Розпочати відлік часу, що залишився до старту!
ЮРІЙ КРОШКА:
До старту залишилося п’ятсот сімдесят дев’ять секунд!
Коли було розпочато відлік, Артем’єва продовжила:
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Зв’язок!
МАРИНА АМОСОВА:
У нормі!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Система броньового захисту!
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
У нормі!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Радарні установки!
ЮРІЙ КРОШКА:
У нормі!
Цієї миті здавалося, що Сонячна система вимерла. На жодній планеті не було нікого, хто був би байдужим до того, що зараз відбувається у Борисполі. Усі з якимось страхом чекали миті, коли космоліт, на борту якого було виведено назву «Нова Надія» здійметься у повітряний простір Землі, і залишить її межі прямуючи у бік системи Зеленого Сонця де залишилися астронавти ще з однієї експедиції від Сонячної системи.
Так само, як і екіпаж космольота «Антарес», так і екіпаж космольота «Нової Надії» отримав статус дослідницького. Цього разу до складу команди увійшли молоді як за віком, так і за досвідом роботи у відкритому космосі фахівці своєї справи.
ЮРІЙ КРОШКА:
До старту залишилося двісті сімдесят дев’ять секунд незалежного часу!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Увімкнути двигуни!
Було чутно як вмикаються двигуни.
ЮРІЙ КРОШКА:
Двигуни увімкнено!
(дивиться на
секундомір):
До старту залишилося сто п’ять секунд!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Зрозуміла! До старту сто п’ять секунд!
(віддає команду
пілотові):
Стартувати на швидкості шість світлових місяців на секунду!
ЮРІЙ КРОШКА:
Зрозумів!
Так само, як і минулого разу, під час старту експедиції під керівництвом Тодеса Каспаро, коли до старту залишилося сто п’ять секунд, астронавти відчули як космоліт почало злегка трусити, а згодом корпус завмер на місці і вже був готовий відірватися від поверхні планети і відправитися у відкритий космос.
– Усі системи у повному порядку! – повідомила Артем’єва. – Незабаром стартуємо! Бажаю усім вдалого польоту і щасливого повернення на Землю. А зараз почати відлік часу, що залишився до старту!
Мешканці усіх планет Сонячної системи без винятку, слідкували за кожним словом вимовленим астронавтами з тривогою. Усі пам’ятали про астронавтів з першої експедиції. Як там зараз вони? Що зараз з ними відбувається? Нікому нічого відомо не було.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(дивлячись на секундомір, продовжує відлік часу.
П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять...
Здавалося, що як у присутніх на космодромі, так і у астронавтів, завмерло не лише серце, а ще і зупинилося дихання. Дехто з присутніх на космодромі пошепки говорив: «Щасливої дороги та повернення додому, друзі!»
Час, що залишається до старту завершується.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(завершує відлік часу):
…П’ять, чотири, три, три, дві, секунда! Старт!
Космоліт відривається від поверхні і, робить коло над космодромом, наче кажучи присутнім «до побачення», бере курс на південний схід.
Як тільки космоліт зник з поля зору, хмари над космодромом знову почали зкупчуватися, нагадуючи людям про осінь. Захоплені тільки-но що побаченим видовищем люди почали розходитися, розкриваючи парасольки. Шум, що стояв на космодромі до того, потрохи почав стихати. Десь через півгодини на космодромі стало тихо, наче хтось просто вимкнув звук...
***
Криогенний сон команди “Нової Надії” порушив капітан корабля – Власовець Віктор Григорович, бо його комп’ютер розбудив раніше за всіх, як і тих хто просто не мав права спати, коли потрібно було керувати кораблем. Окрім Віктора Григоровича комп’ютер, що керував криогенними камерами, розбудив і інших. Не спав зараз і пілот – Крошка Юрій. Не спала і технік за фахом, а на кораблі – інженер броньованого захисту – Коваль Юлія Василівна.
Зі словами “Підйом!”, не до кого, начебто не звертаючись, Віктор Григорович натиснув кнопку на пульті, керування криогенними камерами і поставив всіх членів команди, що спали холодним сном на “розморожування”.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(звертається до Крошки):
Я хочу дещо почитати перед тим як сідати на планету, так що віддаю командування поки що у твої руки.
(звертається до Коваль):
Юля, займись будь ласка розморожуванням команди.
ЮЛІЯ КОВАЛЬ
(тихо):
Звичайно...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
В першу чергу мені потрібні астронавігатори.
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Буде зроблено!
(жартує):
Вам їх подати на тарілочці?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(підхоплює жарт):
Так зі спеціями будь ласка...
Власовець йдо до себе в каюту.
Корабель “Нова Надія” був експериментальним. Таких ще не випускали. Він, можна сказати, став прототипом, який зараз проходив своє випробування в реальних умовах космосу. Корабель складався з чотирьох відсіків, кожен з яких при крайньому випадку міг би слугувати рятівною капсулою, бо чотири двигуни корабля були розташовані так, що кожен двигун знаходився під одним відсіком. Це давало можливість у разі пошкодження якогось відсіку все одно керувати кораблем, без додаткового живлення. Таке розташування двигунів також давало перевагу у маневруванні.
ЮРІЙ КРОШКА
(говорить по рації, звертається до Власовця):
Вікторе Григоровичу, за півгодини будемо в Системі Зеленого Сонця.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(дістає з полиці інформацію про планету):
Гаразд!
Здебільшого інформація, яку дали Віктору Григоровичу про планету складалася з наведення розрахунків про розміри планети і астрономічні дані, про склад повітря і загальні умови планети. Була також додана копія листа Тодеса Каспаро, що був знайдений на капсулі з “Антаресу”. На нього Віктор Григорович звернув найбільше уваги. Він почав читати вголос: “...Погода на планеті змінюється без метеопопередження. Важко заздалегідь виявити де і коли почнеться дощ, чи коли розпочнеться вітер і якої сили він буде. В нас з’явилося припущення, що погода на планеті якимось чином реагує на наш настрій. Такі почуття як радість і сміх покращують погоду, якщо є якась сварка починається дощ, якщо хтось гнівається починається сильний вітер. Але це лише наші спостереження. Ця гіпотеза здається неймовірною, але в нашому випадку вона себе виправдала...”
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(подумки):
«Планета, яка реагує на настрій! Таке я читав лише в фантастичних оповіданнях... Це дійсно неймовірно. Але якщо це так? Потрібно відразу по прильоту на планету створити умови радості серед команди. Але яким чином? Юлія з її гумором повинна справитися з цим завданням».
(вмикає внутрішній зв’язок):
Юлія, зайдіть будь ласка до мене.
Продовжує читати.
“... Реагує на нашу присутність не лише погода, але й мешканці планети...”
(вигукує):
Ого! Мешканці планети!
(читає далі)::
“...Спочатку ми вирішили, що це лише острівки на планеті, але згодом зрозуміли, що вся планета – це скоріше величезна водойма, на якій живуть здебільшого п’ятикілометрові “амеби”, яких ми й сприйняли спочатку за острівці. Вони розумні істоти, що відчувають якимось чином наш настрій і наші почуття. Коли потрібна допомога – вони допомагають тим, хто потрапив у скрутне становище, але якщо показати хоч якомусь “острівцю” своє негативне ставлення до нього, про це відразу узнає вся планета. Ми стикнулися з цим явищем. Тому моє попередження: тому, хто хоче побувати на цій планеті, потрібно упевнитись у своїй психологічній компетентності, вмінню керувати своїми почуттями...”
ЮЛІЯ КОВАЛЬ
(заходить без стука):
Звали?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(говорить вголос):
Оце задачка....
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Що?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Та, так, нічого... Заходь.
Я хочу дати тобі дещо прочитати.
протягує копію листа Кобиляцького):
Прочитай те, що я підкреслив.
На хвилинку Юлія опускає очі до папірця, але потім її обличчя стає якесь розсіяне.
ЮЛІЯ КОВАЛЬ
(опускає аркуш):
Як це? Це жарт?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Та ні, тут якось не до жартів. Тому я і показав тобі цей лист.
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
А я тут при чому?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
В мене до тебе важливе
завдання...
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Важливе?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Ти і раніше виділялась своїм гумором...
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Тобто я повинна стати клоуном?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Ні, ти не так зрозуміла. Ти повинна створити на кораблі атмосферу радості...
ЮЛІЯ КОВАЛЬ
(ображено):
Дуже смішно. А не легше буде зачитати все це на нараді перед висадкою на планету всім членам команди?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Це я теж зроблю. Та мені потрібна людина, яка б відповідала за атмосферу на кораблі.
ЮЛІЯ КОВАЛЬ
Вибачте, але я за це відповідати не буду! І крапка!
Коваль виходить з каюти.
Віктор Григорович замислився. Він намагався зробити так, щоб хтось міг попереджувати всі негаразди у відносинах, а сам зараз зробив цю помилку... Йому стало якось страшно. На планеті, за сотні світових літ від Землі, загубити свою команду і вмерти із-за того, що хтось на когось образиться – було б безглуздо.
ЮРІЙ КРОШКА
(звертається до
Власовця):
Підлітаємо до Системи Зеленого Сонця. На яку планету сідати?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
На другу від сонця.
ЮРІЙ КРОШКА
Зрозуміло...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(звертається до Коваль):
Юлія. Хто у нас ще залишився в якості “морозива”?
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Вибачте, Вікторе Григоровичу. Доведеться Вам зачекати, поки ми полетімо назад. “Морозива” не залишилось...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Тоді нехай усі зберуться у кают-компанії.
(говорить через
гучномовець):
Всі чули?
Звісно всі його почули і жарти про морозиво теж. Тому через хвилину вся команда була вже в кают-компанії.
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК
(звертається до
Власовця, жартує):
Товаришу капітане, “морозиво” вишикувалось і чекає Ваших наказів.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(схаменувся капітан, зрозумівши, що всі чули його жарт про морозиво і зрозуміли його відношення до криогенних камер):
Вибачте, глупий був жарт. Ми підлітаємо до другої планети Системи Зеленого Сонця. За п’ять хвилин вся команда повинна працювати у режимі загальної готовності. А зараз я хочу вам всім дещо зачитати.
(зачитує підкреслені абзаци з копії листа Олександра Кобиляцького):
Що ви думаєте по цьому поводу?
ОКСАНА БУР:
Це неймовірно...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Так, я теж не одразу зрозумів, що це може значити. Тому попереджую: кожен, хто хоч якось проявить негативні почуття, буде суворо покараний!
МИХАЙЛО ЯРИНОВСЬКИЙ:
Яким це чином? Замкнете нас усіх у кораблі?
ЮЛІЯ КОВАЛЬ
(тихо):
Планета сама покарає, і того хто зробив помилку і всю команду разом з ним...
В кают-компанію заходить начальник експедиції Артем’єва.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
У вас нарада?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Вибачте, що не дочекалися Вас. Я попереджав команду про умови на планеті.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
За листом Кобиляцького?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Так.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(звертається до команди):
Вам ще не страшно?
ГАННА ДУТЧАК:
Поки, ні, а там подивимось...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
А мені вже страшно... Без дозволу з корабля не виходити. Якщо вирішили кудись піти, то не менше ніж по три чоловіки. Зрозуміло?
АСТРОНАВТИ
(хором):
Так, точно!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Яким чином ми будемо вивчати планету я розповім згодом.
(звертається до Власовця):
Нам зараз потрібно десь сісти...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Ви читали про “живі материки”?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Так звісно... Тому пропоную сісти на якомусь супутнику.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(звертається до
Геогджаєва):
Ми можемо просканувати супутники?
ЮРІЙ ГЕОГДЖАЄВ:
Так, я вже сканую... І можу сказати, що на першому супутнику можна сідати хоч зараз!
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Тоді сідаємо! Всім зайняти свої місця!
Всі кидаються по своїх посадочних місцях.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Земля нам дала два важливих завдання. Перше: ми повинні дослідити планету і визначити чи можлива на ній колонізація чи ні. Друге: ми повинні знайти “Антарес”, чи те, що зосталося від її корабля і команди...
ЮРІЙ КРОШКА:
Приготуйтеся до посадки!
МАРИНА АМОСОВА:
Крихітко, обережніше...
Юрій не образився на таке прізвисько, його так часто називали на Землі. А Марині, інженеру зв’язку та зйомок, він дозволив лише тому, що вона йому подобалася.
ЮРІЙ КРОШКА
(весело, спрямовує космоліт до першого супутника):
Як трапиться...
ОКСАНА БУР:
Щось на планеті, здається не так, якщо вірити щойно почутому.
ГЕННАДІЙ МАХОРІН:
Дійсно, на планеті вітер і хмари...
БОРИС МОРОЗ:
Мабуть десь щось трапилось...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Ми зараз не будемо ламати голову своїми домислами. А сідаймо на супутник і тоді вже будемо спостерігати.
ЮРІЙ КРОШКА:
Ми вже майже сіли. Ще кілька секунд.
Астронавти відчувають легкий поштовх і всі рефлекторно затаїли дихання і зрозумівши, що посадка завершилася благополучно, разом видихають.
БОРИС МОРОЗ
(вигукує):
Ура!
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(звертається до пілота, вигукує, розстібає пасок безпеки):
Юрко! Ти молодець!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Всі до мене на нараду! Чекаю через десять хвилин у кают-компанії!
Артем’єва йде у свою каюту у житловий відсік корабля.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Перевірити усі прилади!
МАРИНА ІВАНЮК:
Та все у нормі...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Та, знаю... Але ж дисципліна... Гаразд, всі вільні на десять хвилин. Окрім Миколи...
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ:
Та я вже йду. Йду вже.
Микола йде у нижню частину корабля до пульту керування дослідницьким приладдям. За ним була зараз найважливіша робота – визначити на який саме ґрунт вони сіли і чи не зашкодить він кораблю. Починає працювати корабельна шахта для випуску дослідницького апарату на поверхню супутника. За кілька секунд маленька металева рука взяла проби ґрунту і повернулася назад у шахту.
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ
(через кілька секунд):
Все! Є!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Усім хімікам і біологам зібратися у лабораторії. Інші – вільні до наради.
Команда, яка ще у більшому своєму числі ще не працювала разом, і мало знала один одного, пішла по своїм каютам. Хіміки і біологи пішли вивчати щойно взяті проби ґрунту. А Віктор Григорович повернувся до себе перечитувати копію листа Олександра Кобиляцького.
***
Астронавти зібралися у кают-компанії.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Усі у зборі?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Здається, так.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Здається, чи так?
ТЕТЯНА КОВАЛЬСЬКА:
Немає лише Василя. Він зараз принесе матеріали по місцевому ґрунту.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Гаразд. Тоді почнемо.
БОРИС МОРОЗ:
І Олесі. Вона теж зараз буде.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Гаразд. Перше, що потрібно зробити – це встановити цілодобове спостереження за околицями нашого корабля. У цей графік увійдуть дев’ятнадцять чоловік.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
А чому дев’ятнадцять?
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Не швидкуйте, дайте договорити!
Артем’єва чекає, коли ці двоє якось вгамуються.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(продовжує):
Дев’ятнадцять чоловік тому, що в нас двадцять чотири людини. Я та капітан корабля й так майже весь час будемо спостерігати за всім що коїться. Ще троє, і це друге питання, повинні будуть спуститися шатлом на планету. Ще є питання?
ВОЛОДИМИР КУКУРУЗНИЙ:
Так... Хто буде у шатлі?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Саме це ми зараз і визначимо.
(дістає зі стола
маленьку коробочку):
Тут, двадцять два листочка. На трьох з них стоїть хрестик. Розповідати що з цим роботи я думаю не потрібно.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Ні не потрібно. Можна без хрестика. Я полечу. Хтось же має керувати шатлом?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Ну, шатлом у нас кожен другий може керувати... Та, якщо ти дійсно хочеш, то так тому й бути. Тоді перший хрестик, який комусь попаде дає змогу попитати щастя ще раз.
ПАРХОМЧУК СЕРГІЙ:
Я перший!
(витягнув перший листочок, розгорнувши його. Розчаровано):
Порожній...
ЮРІЙ КРОШКА:
Тепер я!
Та й в нього було пусто.
АСТРОНАВТИ
(вигукують наперебій):
Я! Я!
Всі по черзі починають витягуватись листочки.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(вигукує):
Є! Я лечу!
АСТРОНАВТИ
(вигукують наперебій):
Ні! Це перший хрестик, він не рахується. Він для Дмитра.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(не здається):
Гаразд... Тоді я ще тягну.
МАРИНА ІВАНЮК
(вигукує):
Тягни!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(тягне ще один
папірець, вигукує):
Хрестик! Я лечу, і ось вам!
Зелінський показує, що в руках у нього два листочка з хрестиками.
ДІАНА СИСА
(жартує):
Ти знав як вони виглядають!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(підтримує жарт):
Так, звісно!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Залишилось два листочки! Хто ще не тягнув?
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Так Василя ж Олесею немає!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Тоді вже й так ясно, що хтось з них...
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Але хто?
ГЕННАДІЙ МАХОРІН:
А ось і Василь
(підхоплює у руки
коробочку, протягує):
Тягни.
ВАСИЛЬ НАУМЕНКО
(кладе два папери на стіл):
Що це?
ЮЛІЯ КОВАЛЬ:
Ти просто тягни.
Потім розповімо.
ВАСИЛЬ НАУМЕНКО
(не розуміючи що коїться):
Гаразд.
Науменко витягує листочок. Він був пустий.
В кают-компанії роздався дружний регіт.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(сміється):
Оце так!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(цитує вірш із з Біблії, зрозумівши, що полетить у шатлі з Дмитром і Олесею):
«І останні будуть першими»
В кают-компанію увійшла Олеся. Не розуміючи чому усі сміються і що тут взагалі коїться, вона сказала:
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Вибачте, що я затрималась... А що трапилось?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
На, це тобі!
(протягує коробочку із останнім листочком):
Тягни.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(бере останній листочок, розгортає):
Хрестик...
ДМИТРО ГРАЧОВ
(підходить до Олесі):
Ми летімо у шатлі.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Тобто?
ДМИТРО ГРАЧОВ
Я, ти і Олександр летімо у шатлі, щоб визначити фізичні і хімічні параметри планети.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Але ж я картограф...
ДМИТРО ГРАЧОВ
(сміється):
А я пілот.
У кают-компанії було гамірно.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(голосно):
Тиша! Я прошу тиші!
(трохи почекавши вона продовжує):
Команді шатла залишитись, всі інші можете йти. Амосова Марина з цієї хвилини заступає на спостереження. З графіком спостережень ви можете ознайомитись через годину.
Усі побрели до виходу з кают-компанії.
Олександр, Дмитро і Олеся залишились.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Вам, виходячи із специфіки вашого фаху, треба буде, по-перше, скласти карту планети. По-друге – знайти зразки тварин, придатних до їжі, визначити місця їх перебування на карті. І по-третє – знайти місця з питною водою на всяк випадок. Все зрозуміло?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Так...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
І ще, найголовніше завдання: якщо вірити тому що написав Тодес Каспаро, то найголовнішим вашим завданням буде, хм... не посваритися, знаходячись на планеті.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(красномовно):
Тобто створити умови радості.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Щось на зразок... У вас є десять хвилин, щоб перевірити обладнання шатла і зібрати речі для досліду і всю свою екіпіровку. Бажаю успіху!
Артем’єва виходить з кают-компанії.
Трійця дослідників зосталися у кают-компанії. Десь з півхвилини вони просто мовчки дивилися друг на друга.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Ми повинні не посваритися...
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Так... Тому давайте зараз підемо збирати всю нашу дослідницьку екіпіровку.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Зустрічаємось на шатлі через три хвилини.
Всі разом прямують до виходу з кают-компанії.
***
Як і було заплановано шатл вилетів через десять хвилин після наради.
Сам шатл представляв собою не дуже велику, по космічним міркам, споруду, що могла розмістити в собі двадцять чотири люди і був цілком придатний для довготривалих перельотів. Цей шатл було обрано саме тому, що до складу дослідницької команди увійшла така ж кількість людей. Тобто цей шатл міг стати запасним варіантом для команди у випадку втрати корабля “Нової Надії”. Тому три астронавти розташувалися у кораблі де їм було зручніше. Дмитро як пілот, звісно, сидів за пультом керування польотом. Олександр сів біля ілюмінатору і дивився на супутник, з якого тільки-но що вилетів шатл і постійно озирався у інший ілюмінатор, де все ближче і ближче була планета, що не мала ще й назви, а стояла у новітньому довіднику планет під номером два Системи Зеленого Сонця. Олеся теж дивилася у ілюмінатор і щось малювала.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(звертається до Міхеєнко):
Що ти там робиш?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Намагаюсь замалювати вигляд з висоти супутника, на якому ми сіли.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Потім покажеш?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Звісно. Я ж не для себе особисто це рисую.
ДМИТРО ГРАЧОВ
А для кого?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Для нашого улюбленого керівництва. Я ж в першу чергу художник, а вже потім картограф і астронавт.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Ти художник?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Так. А чому ти дивуєшся? Я професійний художник, якщо тебе це цікавить.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Пробач, але якось дивно, що серед астронавтів раптом об’явився художник.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
А бути картографом, ти думаєш, це що не малювання?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Та якось я не подумав...
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Це в першу чергу малювання, а вже потім все інше.
ДМИТРО ГРАЧОВ
А ти мене намалюєш?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Так, вид ззаду!
ДМИТРО ГРАЧОВ
(награно-образливо, робить вигляд, що кидає керування і взагалі вже йде):
Злі ви, піду я від вас...
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(жартома):
Куди?!
Олеся сміється.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(звертається до Дмитра):
Зараз я помалюю планету і супутник, а потім вже якось візьмуся за тебе.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Мені вже страшно.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(дивиться у ілюмінатор, вигукує):
Дивитесь!
ДМИТРО ГРАЧОВ
Так. я вже давно це спостерігаю. Навколо немає ні хмаринки, а саме в цьому місці якась аномалія.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(звертається до
Зелінського):
Летімо туди!
(звертається до Олесі):
А ти, намалюй це.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(швидко працює олівцем):
Я вже малюю...
Шатл наближається до планети. Три астронавти дивояться униз, щоб побачити що ж там коїться, щоб збагнути що це за аномалія.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Наче вітер якийсь скажений.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
Здається там є якийсь корабель...
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Та, ні, навряд чи.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Чому? А як же “Антарес”?
Може це він?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Можливо… Та це було б дуже
легко...
Як і гадав Олександр, все здалося не таким легким. Як тільки шатл почав приближуватися до аномалії, його наче вітром відкинуло далеко від цього місця. Дмитро ледь впорався з керуванням.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(падає зі свого посадочного місця, кричить):
Що таке?!
Олеся тим часом вже збирає свої олівці і папірці, що розлетілися по всьому шатлу.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(кричить):
Я не знаю! В нас мабуть щось вдарилося! Перевір!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Йду вже!
Зелінський біжить до нижньої палуби, де лежали всі приладдя для дослідження.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(підходить до апарату зв’язку):
Я зв’яжуся із “Новою надією”!
ДМИТРО ГРАЧОВ
Гаразд!
(звертається до Олександра, кричить):
Ну що там?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(знизу):
Та наче нічого!
(вилазить з нижньої палуби):
Все гаразд. Що це було.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Здається ця аномалія не хоче нас підпускати до себе.
(починає викликати корабель):
“Нова надія”! Це шатл. Ви нас чуєте?
ДМИТРО ГРАЧОВ
Мабуть не хоче.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(насміхається над Дмитром та Олесею):
Та що ж це за аномалія? Вона що, по вашому, жива? Чи ви з глузду з’їхали?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(відвлдікається від рації):
Мабуть.
Олеся продовжує викликати корабель.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(не може заспокоїтися):
А що тоді ви робите на цьому шатлі?
ДМИТРО ГРАЧОВ
Я їм керую, але цю здогадку вважаю такою, що має право жити.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(відвертається до ілюмінатоа):р
Гм...
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(знімає навушники):
Зв’язку немає.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Може приладдя не працює?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
Та, ні. Я вже двічі перевірила все. Йдуть якісь перешкоди і нічого більше немає.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(Відштовхує дівчину від приладів):
Дай я!
Трохи образившись на грубість Олександра, Олеся відходить до свого місця і знову сідає малювати, намагаючись визначити полюси планети і розташування континентів, які вона побачила тут у великій кількості.
Минає деякий час.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(дивиться в ілюмінатор):
Нічого не розумію...
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Що таке?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
Я не можу збагнути!
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Що?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
Континенти наче рухаються!
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Як це?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
А так! Я малюю один континент, а він пливе весь час прямо під нами...
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Він що на нас полює?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
Можливо... Я вже нічому не дивуюся.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Як там зв’язок?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Та ніяк! Раніше хоч були
якісь перешкоди, а зараз
взагалі тиша.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
Виходить і магнітних хвиль немає?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Так. Виходить.
(звертається до
Зелінського):
Ну давай, капітан шатлу,
вирішуй, що ми тепер будемо робити: продовжувати дослід чи шукати корабель?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(тихо):
Я не знаю...
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Ми будемо продовжувати дослід. Я хочу зрозуміти: чи мені здається, що той “континентик” пливе саме за нами, чи то мені саме здається?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Давайте перевіримо!
Дмитро різко повертає корабель на дев’яносто градусів. Олеся ледь не впала. Хапається за стілець. Олександр це зробив заздалегідь.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(звертається до Грачова):
Обережно...
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Ти ж хочеш перевірити?
ОЛКСЯ МІХЕЄНКО:
Та вже перевірили... Він пливе за нами.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Що він від нас хоче?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Спустись, спитай!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(вигукує):
Так спускайся!
ДМИТРО ГРАЧОВ
(ігнорує наказ Зелінського, звертається до Міхеєнко):
Олеся, нам спускатися?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Думаю, так. Ворожості він наче не виявляє, але дає зрозуміти, що хоче піти на контакт. Ми не маємо права йому в цьому відказувати. Але на всяк випадок будь готовий швидко тікати.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Мене вже ніхто не питає? А я, якщо ви це ще пам’ятаєте, біолог. І між іншим, цей континентик веде себе наче жива істота.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(кепкує над Зелінським):
Невже ти признав той факт, що це щось живе? Та це ж неймовірно!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Смійся, смійся. Зараз нас проковтне ця велетенська амеба, ось тоді ми і посміємось.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(звертається до Міхеєнко, жартує):
Олеся, ти раптом не бачиш, де у цієї істоти очі. Було б неввічливо сісти їй на інтимне місце...
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(сміється):
Я гадаю, нам просто потрібно зависнути у повітрі над ним і він сам підставить те що потрібно.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Розумно. Тоді робимо спробу сісти?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(рішуче):
Так!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(приречено):
А у нас є вибір?
ДМИТРО ГРАЧОВ
(перемикає всі приладдя для зависання шатлу на одному місці):
Ще є.
Вони чекали не довго. Істота під ними зупинилася майже відразу, як тільки шатл зависнув. Почекавши трохи Дмитро посадив шатл на істоту.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Чому ми не взяли із собою Генну? Нам він зараз був би доречним.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Так. Та хто знав, що вони самі захочуть встановити з нами контакт?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(звертається швидше до Грачова ніж до
Зелінського):
Я хочу вийти назовні.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Ні. Доки я не проведу деяких аналізів повітря.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Гаразд.
(дивиться в ілюмінатор, вигукує):
Ой, дивиться, хтось повзе!
ДМИТРО ГРАЧОВ:
(вигукує:
Ухти! з шатлу не виходити!
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Дивись які в нього кігті! Мені це не подобається!
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Я прислухаюся до жіночої інтуїції, бо мені це теж не подобається.
Дмитро вмикає двигуни і спрямовує шатл вгору. Т
а не так сталося, як гадалося.
Раптом піднявся вітер, звідкись взявся сильний дощ. Шатл ледь піддавався керуванню.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Звідки взялася ця негода? Її на горизонті хвилину назад не було!
ДМИТРО ГРАЧОВ
(кричить):
Я не знаю! Де цей бісів
континент?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(кричить):
Я не бачу!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Та що це за планета?! Летімо назад на супутник!
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Так, здається це найкращий вихід. Та шатл мене не слухається.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(підходить до Дмитра, сідає у крісло другого пілота):
Як це?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Я намагаюся лише втримати
його, бо його кудись несе
вітром.
Наступної миті щось сильно штовхає шатл. Він понісся вниз і впав у воду. Всі попадали хто куди. Олеся ледь утрималася на своєму місті, бо заздалегідь, на всяк випадок, встигла пристебнути себе паском безпеки.
Зелінський падає на підлогу з таким гуркотом, що тільки дивом не зламав собі що-небудь. Грачов вилітає з крісла пілота, вдаряється головою об сусіднє крісло і втрачає свідомість.
***
МАРИНА ІВАНЮК
(звертається до Мороза):
Ми втратили з ними зв’язок.
БОРИС МОРОЗ:
Із Землі теж тиша.
МАРИНА ІВАНЮК:
Треба сказати Віктору Григоровичу.
БОРИС МОРОЗ:
Так. Намагайся все ж таки зв’язатися з шатлом. Я піду попереджу Віктора Григоровича.
МАРИНА ІВАНЮК
(кричить вслід Морозу):
Тільки Артем’євій не кажи!
БОРИС МОРОЗ
(зупиняється біля вже відчинених дверей, повертається):
Чому?
МАРИНА ІВАНЮЕ:
Та так... Йди вже!
БОРИС МОРОЗ
Все. Я побіг.
Інженер інформації Борис Мороз, за свою практику, вперше стикнувся з випадком, коли було втрачено зв’язок із Землею. Звісно, на такі довгі відстані він ще не літав. Тому сам був здивований, що його включили в цю експедицію. Він давно подав заяву на участь у дослідницьких експедиціях та майже два роки про нього ніхто не згадував. А тут раптом він по астробаченню почув своє прізвище у складі команди, що летить у нововідкриту систему.
Зараз він біжить по коридору, щоб сповістити, що немає зв’язку.
Мороз зупиняється поруч каюти Власовця. За секунду двері відчиняються.
БОРИС МОРОЗ
(робить крок, зупиняється у порозі, не даючи можливості дверям зачинитися):
Віктор Григорович, до Вас
можна?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Так, але я зараз ухожу.
Що у тебе?
БОРИС МОРОЗ
(робить крок, двері каюти зачиняються):
У нас немає зв’язку з шатлом.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Як це?
БОРИС МОРОЗ:
Як тільки вони потрапили під силу тяжіння планети появилися якісь перешкоди, а потім пропали. Зовсім...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Тобто?
БОРИС МОРОЗ:
У навушниках повна тиша.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
А Земля?
БОРИС МОРОЗ:
Теж тиша.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Це погано...
БОРИС МОРОЗ:
Марина постійно намагається зв’язатися з шатлом, та марно.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(прямує до виходу зі своєї каюти, пропускає Бориса вперед):
Потрібно розказати це Артем’євій.
Борис мовчить.
Власовець і Мороз проходять іншим коридором до кают-компанії, де у даний час знаходяться майже всі члени команди.
Власовець і Мороз заходять до кают-компанії.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
У нас для вас не дуже хороші новини.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Та у нас для Вас теж. Та спочатку Ви.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
На супутнику немає придатної для пиття води.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
А її якось можна очистити?
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Так, та це займе дуже багато часу. Щоб очистити хоча б літр цієї води потрібно майже три години.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(задумливо):
Так, немає сенсу...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
А що за новина у Вас?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
У нас немає зв’язку.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
З Землею?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Та, ні. Взагалі ніякого: ні з Землею, ні з шатлом...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Ось це так! А чому ж вони не повертаються?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Може ще не знають цього?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Як це? Їх немає майже три години. Вони повинні були зв’язатися через годину після відльоту.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Якщо зв’язку не було, то вони повинні були повернутися на корабель ще годину тому. З ними, мабуть, щось трапилось.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Ми повинні їх знайти!
(звертається до
Биковського):
Миколо, що там з планетою?
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ:
Та я не знаю...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Тобто? Ти планетолог чи хто?
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ:
Та наче планетолог… Та на планеті немає полюсів… Вона перекидається як їй заманеться. Континенти плавають як хочуть, стикаються, розпливаються, наче якісь велетенські істоти у водоймі. Такий собі великий акваріум...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Десь там наші колеги! І ми повинні їх знайти, які б там не були умови!
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ:
А якщо вже й говорити про погодні умови, то я взагалі не розумію, коли і де піде дощ, бо він йде, здається теж де йому заманеться, ось дивіться!
Всі разом дивляться туди, куди показує Биковський. Над планетою лише в одному місці було видно щось на зразок циклону.
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ:
Коли він з’явився я навіть не зрозумів. Просто за кілька секунд він вже був і все.
ОКСАНА БУР
(вигукує):
Там хтось є!
МИКОЛА БИКОВСЬКИЙ
(відмахується):
Та, ні це просто циклон.
ОКСАНА БУР
(наполягає):
Та, ні не внизу! Збоку.
Тепер всі подивилися в бік.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(вигукує):
Тривога!
Всі кидаються на свої посадочні місця вмикаючи всі пристрої і прилади.
Амосова Марина нарешті спіймала у тиші радіохвиль хоч якийсь звук.
МАРИНА АМОСОВА
(вигукує):
Є!
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(звертається до
Амосової):
Марина, що там?
МАРИНА АМОСОВА
Є якісь звуки. Їх посилає на нашій частоті якась “Крона”. Кажуть, щоб ми не спускалися на планету.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Це вони до нас летять?
МАРИНА АМОСОВА
Так. Вони просять прийняти їх “з миром”.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
Гаразд. Всім відбій, але бути готовими на будь що! Запрошуй їх до нас!
***
За півгодини команда з “Крони” вже йшла по поверхні супутника долаючи відстань між кораблями. Олександр Кобиляцький, Роман Сагайдак та Анатолій Воронін крокують до “Нової надії”.
Тим часом в кораблі навпроти відкривається люк зі сходинками і на порозі з’являється Борис, запрошуючи гостей до корабля.
БОРИС МОРОЗ
(трохи награно):
Ласкаво просимо.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Дякуємо. Нам до капітана.
БОРИС МОРОЗ
Перепрошую, вам саме до капітана корабля, чи до керівника дослідженнями?
Кобиляцький дивиться на Сагайдака.
РОМАН САГАЙДАК:
Мабуть до обох.
Троє астронавтів з “Крони” увійшла в корабель. Борис закриває люк і веде їх до кают-компанії, де їх вже чекають всі, хто на даний момент був не зайнятий роботою. Вони знімають із себе респіратори, бо хоч і дихати на супутнику було можливо, але маленькі частки пересувної флори, що зараз цвіла, настільки щільно літали у повітрі, що без респіратора вдихнути чисте повітря було просто неможливо.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Добридень! Хоча ночей тут не буває...
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Вас вітає дослідницький корабель з планети Земля “Нова Надія” і я капітан корабля Віктор Григорович. А хто ви?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Мене звуть Олександр Кобиляцький. Я капітан ...
ГАННА ДУТЧАК
(вигукує, радісно):
З “Антаресу”!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Та, з потонулого “Антаресу”...
ГАННА ДУТЧАК:
Як це?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Як це не смішно звучить, але мій космічний корабель потонув на цій планеті. Нас підібрав шукач пригод Флогістон. Тепер ми літаємо на його “Кроні”.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
А ваша команда вся ціла?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Так. З командою все гаразд. Мене більше цікавить інше питання, ви не спускалися на планету?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Там наш шатл... ... з трьома астронавтами.
РОМАН САГАЙДАК:
Це погано... Зараз сюди летить ціла флотилія піратів. І я к нам вже стало відомим планета реагує на будь-які почуття. Якщо вони негативні ви можете побачити ось таку картину.
(показує униз, де
зовсім недавно всі спостерігали
циклон..)
Я можу зі стопроцентною впевненістю сказати, що там знаходиться або ваш шатл, або якийсь корабель піратів.
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Це неймовірно...
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Та, ні, це цілком реально. Спочатку планета реагувала на нас спокійно, але після появи піратів, вона почала себе захищати і нікого вже не підпускає до себе. Треба якомога скоріше знайти ваших хлопців.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Та там не тільки хлопці...
РОМАН САГАЙДАК
(обурено)::
Ви допустили до першого спуску на планету жінку?!
БОРИС МОРОЗ:
Точніше дівчину.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Вона картограф і повинна була скласти мапу планети.
РОМАН САГАЙДАК:
Олеся? Ви пустили на планету Олесю?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Так... Ви її знаєте?
РОМАН САГАЙДАК:
Не те слово! Не знаю як ви, сказав Румата Тодесу, та я спускаюся на планету шукати її.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Саме це ми хотіли зробити. Знайти наш шатл. А потім побачили ваш корабель. Далі ви знаєте.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Гаразд. Ми зараз повертаємось до “Крони”. І разом з вами летімо на пошуки шатлу. Зустрічаємось тут через добу.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Згода!
Через десять хвилин з першого супутника, що кружляють навколо другої планети Системи Зеленого Сонця, піднялося два корабля, що летіли до планети шукати шатл зі зниклими членами команди з “Нової Надії”.
Але як тільки кораблі увійшли у простір планети зв’язок між ними перервався. Планета, наче скаженіла, намагаючись не допустити до себе незнайомців. До того гарна погода змінилася жахливим вітром із дощем. Вода, на поверхні планети підіймалася так високо, що земний дев’ятий вал здався би хвилею для серфінгу.
ЮРІЙ ГЕОГДЖАЄВ:
Здається, що вода намагається нас збити...
Володимир Кукурузний фотографує все що бачить на планеті, якщо слово “бачити” можна примінити серед метеоумов дощу, хмар і вітру.
ВОЛОДИМИР КУКУРУЗНИЙ
(робить черговий знімок):
Так, мені теж так здалося.
Наступної миті одна з хвиль ледь не зачепила корабля.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ
(звертається до
Астронавігаторів,
вигукує):
Обережно!
Оксана Бур сидить у кріслі другого пілота і допомагає Юрію Крошці.
ОКСАНА БУР
(спокійно):
Бачимо.
ЮРІЙ КРОШКА:
Нам обов’язково потрібно
сідати?
ОКСАНА БУР
Зараз ми підлетимо до циклону і подивимось, хто його “організував”.
ВІКТОРІЯ ЗУМУРУЄВА:
А якщо це пірати?
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
А якщо це наш шатл?
(звертається до
Крошки):
Треба ризикувати. Поки не сідай.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Не вийде..
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Що?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Потрібно сідати. Ми не побачимо звідси хто там знизу, якщо не сядемо десь поруч. Зараз ми майже у центрі циклону, а видимість нульова. Раз тут утворився циклон, то десь знизу є острівець.
ВІКТОР ВЛАСОВЕЦЬ:
Тоді сідаймо!
***
Тим часом на “Кроні” відбувалися зовсім інші події.
Олександр Кобиляцький вирішує оставити на вивчення циклону команду “Нової Надії”, і скерував корабель на інший циклон, що помічає на горизонті планети. Цей циклон йому здається не таким сильним, як перший, та і його потрібно було вивчити, тобто розібратися хто його “створив”. “Крона” доволі швидко підлітає до потрібного місця та вивчити циклон її команді не довелося.
Як тільки корабель долітає до циклону на горизонті з’являються два кораблі Гільдії шукачів пригод. Не звертаючи більше уваги на циклон, “Крона” намагається втекти від переслідувачів, бо кораблі Гільдії впевнено рушили до неї. Хвилі здибленої на планеті води не діставали їх.
Не чекаючи запрошення, Сагайдак і Воронін відразу біжать на верхню палубу до зброї. Всі інші збираються у кают-компанії, де розміщувався і пульт керування польотом, за яким сиділи Флогістон та Колесниченко.
Було видно, що кораблі Гільдії доволі швидко приближуються до “Крони”, хоча та летить на всій своїй швидкості, максимально допустимій при керуванні в надпланетному просторі.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Ми зможемо від них відірватися?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Ні. В них, мабуть, саморобні гіпердвигуни, що дозволяють рухатися у повітряному просторі, цікаво, правда, як вони не нагріваються при польоті.
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО:
А хто сказав, що вони не
нагріваються?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Нагріваються, ще й як! Потрібно лише знати коли зупинитись, щоб корабель не розірвало.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Тоді чого ж вони не зупиняються?
ФЛОГІСТОН:
Бо в них корабель легший за наш. Не подобається мені це! В мене погане передчуття.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Так! Відставити передчуття!
ФЛОГІСТОН
(якось приречено):
Слухаюсь...
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(говорить ніби
сам із собою):
Що ж вони захищають? Чому як тільки ми спускаємось на планету, вони відразу відкривають по нас вогонь?
Ніхто йому не відповів, бо відповідей ні в кого не було.
Кораблі Гільдії підлітають ближче, розпочинають воєнні дії проти “Крони”. Сагайдак і Воронін з всіх своїх сил намагаються врятувати корабель, та атака була занадто сильною для нерухомоо великого вантажного корабля, яким була флогістоновська “Крона”.
Відбиваючись від кораблів ГШП “Крона” була пошкоджена і полетіла вниз. Все що встигли зробити Флогістон з Колесниченком перед падінням, так це якось вирівняти корабель, що він впав на воду своїм дном.
Цієї миті на подив астронавтів вода була спокійною.
“Крона” зупиняється на воді.
ФЛОГІСТОН:
Всі живі?!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Я наче живий.
(кличе):
Андрію?
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО:
Живий!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(вигукує у бік
верхньої палуби)
Анатолію? Романе?
АНАТОЛІЙ ВОРОНІН:
Живі!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
Перевірити пошкодження корабля!
Харченко відразу біжить на нижню палубу, перевіряти чи не пошкоджене дно корабля, бо саме від цього залежить, скільки вони протримаються на воді.
АНАТОЛІЙ ВОРОНІН
(з верхньої палуби):
Зверху все гаразд! Але вогняна куля пошкодила силовий екран.
ФЛОГІСТОН
(говорить сам до себе):
Погано....
Всі розуміли, що якщо корабель і злетить, то будь-який маленький метеорит може завдати кораблю непоправної шкоди.
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
(з нижньої палуби, вигукує):
А знизу, ні! Бо я стою по коліна у воді, і вона прибуває.
Всі біжать до люку до нижньої палуби.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
(кричить, звертається до Харченка):
Викидай сюди їжу!
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
(дає у руки Віктору, який стоїть ближче за всіх до нього, тюк з провізією):
Вже кидаю!
Погода за вікном якось відразу покращилась, але не так як зазвичай, бо сам корабель, здавалося, був обгорнутий спокійною погодою, а навколо стіною буянив ураган, не підпускаючи до “Крони” інші кораблі...
Вся команда займалася перетаскуванням провізії з нижньої палуби на верхню, бо саме там було більше місця, щоб її розмістити. На планету і на погоду ніхто не звертав уваги.
***
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(відразу після поштовху):
Хлопці, ви живі?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Я нібито так.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(звертається до Грачова):
Дмитро, ти як?
У відповідь була тиша.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(звертається до
Зелінського):
Що з ним?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(шкандибає до Дмитра):
Зараз подивлюся!
Дмитро Грачов лежить між кріслами пілотів.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(нахиляється над Олександром, звертається до Олесі):
Він втратив свідомість, але дихає.
Олеся тим часом вже вилізла зі свого місця і вже йшла до хлопців з аптечкою.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(звертається до
Зелінського):
Перевір корабель на пошкодження. Я спробую привести його до тями.
Олександр не став сперечатися про те, хто повинен зараз віддавати накази. Те, що запропонувала зараз зробити Олеся, здавалося найрозумнішим рішенням.
Видимих пошкоджень у шатла виявлено не було. Олександр обійшов всю споруду, та нічого особливого не знайшов. Коли він повернувся до кабіни пілота, Олеся вже допомагала сісти Дмитру.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(стогне):
Уф, як в мене болить голова!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(заходить на шатл):
Пошкоджень немає.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Де ми?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Десь на другій планеті Системи Зеленого Сонця. Чи ти цього не пам’ятаєш?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Та, ні, це я пам’ятаю. Я питаю: де ми?
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Якщо тебе цікавить наше місцеположення відповідно до полюсів і по мапі планети, то я можу із впевненістю тобі сказати: Я НЕ ЗНАЮ ДЕ МИ! А взагалі, ми зараз пливемо по воді.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Ми все ж впали...
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Так.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Ми зможемо якось злетіти?
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Так, звісно. Просто на зліт з води доведеться затратити трохи більше енергії ніж зазвичай.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
І все? А я думала, що це вже все...
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Ти ж теж пілот?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Та, пілот-то я пілот, та з води ніколи не злітала.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Все, мені набридло. Ми летімо на супутник!
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Ні, ми зараз не можемо туди летіти! Ми ще не виконали наші завдання!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ:
Та які ще завдання?! Ми ледь не загинули від цієї скаженої планети, а ти хочеш продовжити наше повільне вмирання.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Якщо ти до цього так відносишся, той нехай, а я хочу продовжити дослідження планети!
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(дивиться в ілюмінатор, видивляючись, що ще замалювати):
Хлопці, дивиться!
Та її ніхто не чує. Хлопці сваряться, не звертаючи на неї уваги.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(кричить):
Нам треба якомога швидше вбиратися з цієї планети!
ДМИТРО ГРАЧОВ
(кричить на Зелінського:
Та ти просто струсив!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Ні, я просто думаю і про себе і про вас! І взагалі про всю команду!
ДМИТРО ГРАЧОВ
А мені здається, що ти взагалі ніколи не думаєш. Від нашого звіту залежатиме, чи буде тут наша колонія, чи ні!
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
Я можу тобі зі стовідсотковою впевненістю сказати, що нашої колонії тут не буде. Планета не дозволить!
Поки на кораблі йшла ця суперечка, Олеся декілька разів намагалася вклинитися у неї, щоб звернути увагу хлопців на те, що вона побачила. А побачила вона, як не дуже далеко від них, на воду впав якийсь корабель, так само як і декілька годин тому впав шатл.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(говорить сама до себе):
Кажеш, просто трохи більше енергії?
Олеся сідає на крісло пілота і починає процедуру зльоту. Сама від себе такого не очікуючи, вона дуже обережно піднімає шатл у повітря так, що хлопці не відразу зрозуміли, що відбувається.
Подив Олесі був ще й в тому, що непогода, яка була навколо, якось наче розступалася перед шатлом, ніби відкривала і показувала шлях до потерпілого корабля.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(кричить на Дмитра та Олександра, які продовжують сваритися за її спиною):
Припинить!
Хлопці відразу перестають сваритися, бо ніколи не бачили Олесю у гніві.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(зрозумівши, що вони летять):
Ти що робиш?
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО
(показує вперед в оглядове вікно):
Дивіться...
На воді хлопці бачать пливучий космічний корабель.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(здивовано):
Оце так!
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
Ми повинні їх врятувати, хто б це не був
ДМИТРО ГРАЧОВ
Так.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
А якщо це пірати?
Дмитро і Олеся так подивилися на нього, що той і запнувся. Тут і нічого було говорити. Всі астронавти дотримувалися найголовнішої директиви Статуту зоряного десанту: у будь-яких ситуаціях найголовнішим пріоритетом є спасіння життя людини.
***
Анатолій Воронін сидить на верхній палубі і допомагає Костянтину та Андрію приймати провізію, яку по живому ланцюжку передавали з нижньої палуби. Він іноді при цьому озирався по сторонах, тому й помітив.
АНАТОЛІЙ ВОРОНІН
(піднімає голову):
До нас хтось летить!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(вигукує з кают-компанії):
Я бачу! Я гадаю, що це шатл з “Нової надії”.
Через кілька хвилин шатл зависає у повітрі над дрейфуючою “Кроною”.
ДМИТРО ГРАЧОВ
(говорить по рації):
Тут є хтось живий?!
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
(вигукує, ражісно):
Рація працює!
Сліпченко кидається до рації у кают-компанію.
Тим часом Кобиляцький вже відповідав.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(говорить у рацію):
Так! Ми команда з дослідницького корабля “Антарес”. Я капітан Олександр Кобиляцький. Хто ви? Назвіться будь ласка.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Ми астронавти з дослідницького корабля “Нова Надія”. Наш шатл заблукав. Але питання не в цьому. Вам допомога потрібна?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
Так ми поступово тонемо. Нижня палуба майже залита водою.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Скільки вас?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
Дев’ятеро.
ДМИТРО ГРАЧОВ
Ми можемо надати вам притулок...
(підраховує):
«Дев’ять і три буде дванадцять. Шатл розрахований на двадцять чотири особи...»
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
Ви як не можна доречи! Дробина у вас є?
ДМИТРО ГРАЧОВ
(дивиться на
Зелінського):
А як же! Зараз спустимо.
Той без зайвих слів пішов діставати дробину, щоб спустити її вниз.
Через годину на шатлі був невеликий пір. Пошкоджені тюки з провізією були розпаковані і виставлені на стіл. Дванадцять астронавтів сиділи на посадкових місцях і з радістю знищували запаси, бо більшість з них майже добу були без їжі і води.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
(звертається до
Флогістона):
А ти чому такий сумний?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Не чіпай його поки. Він щойно втратив свій корабель.
ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ
А, тоді зрозуміло.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
У мене є тост!
Усі піднімають металеві кружки зі “Спрайтом”.
ДМИТРО ГРАЧОВ:
Я пропоную випити за Олесю. Єдину жінку на цьому кораблі, яка, доречи і помітила вас, і врятувала.
Всі застукали кружками по чому можна було, віддаючи шану Олесі. Серед усього цього шуму Олеся забилася у куточок і ніяковіла від того, що опинилася у центрі уваги на кораблі, команда якого тепер складалася з великого скупчення чоловіків. Тим паче, що єдина людина, яка подобалася їй ще на Землі, опинилася поряд з нею...
Після “святкового столу” всі хлопці вирішили зайнятися на шатлі своїми звичайними справами, тобто готуватися до злету, щоб відлетіти до першого супутника на зустріч із “Новою Надією”. Серед всієї цієї метушні Роман легенько взяв руку Олесі і повів її на верхню палубу. Поки Дмитро і Андрій виводили шатл на орбіту планети, Роман і Олеся дивилися на зоряне небо. Хоч вони обох й були астронавтами, але сьогодні зірки на небі виглядали якось особливо...
***
Політ до Першого супутника другої планети Системи Зеленого Сонця зайняв від сили години дві за абсолютним космічним часом. Як і очікувалось, “Нова Надія” знаходилася на тому самому місці, де до того зустрічалася з “Кроною”. Дмитро і Андрій посадили шатл за сто земних метрів від “Нової Надії”. Тоді по рації вони домовилися провести на шатлі нараду, бо у цитохіміка Сергія виникла неймовірна гіпотеза, стосовно організації планети.
Тридцять троє астронавтів ледь розміщуються у двадцятичотирьохмісному шатлі.
ВІКТОР КУПРІН
(звертається до
Пархомчука):
Ну, так що ти нам хочеш розповісти?
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
У мене є одна гіпотеза. Вона полягає в тому, що планета це глобальне зображення звичайної нервової клітини, яку знають всі ще зі школи.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Тобто?
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Поясню. Є така наука як біоніка, тобто галузь інженерії, що спрямована на штучне відтворення природних процесів. І ось, проаналізувавши процеси, які відбуваються у нервовій клітині і процеси, які відбуваються на планеті, я прийшов до такого висновку. Ось представте звичайну клітину, яку мі всі вивчали у школі.
ВІКТОР КУПРІН:
Ти вважаєш, що планета – це велика клітина?
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Так, або щось на зразок. Як би це вам доступно пояснити?
УСІ РАЗОМ:
Та як можеш! Та розказуй вже!
С
ЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Ось дивіться: клітина являє собою мікро всесвіт, що складається з трильйонів молекул. Ці молекули є будівними блоками складних структур, що з незвичайною точністю виконують цілі ланцюжки різних біохімічних реакцій. Те, як нервові клітини генерують емоції, мислення, поведінку, пам’ять та інші почуття, поки що неможливо, і чи буде можливим – не знаю, описати мовою молекулярної біології.
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО:
Клітина розміром з планету? Неймовірно!
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Так. Більшість з нас знають лише спрощене схематичне зображення клітини, на яких показані різноманітні компоненти, а також їх функції. Та дослідження показують, що окрема клітина, що має навколо себе клітинну мембрану, має й таку ступень складності, як, наприклад, велике місто зі всілякими його системами вироблення, зв’язку та управління. Є “енергетичні установки”, що генерують клітинну енергію, “фабрики”, що виробляють ферменти та гормони, які мають вирішальне значення для життя, складні “транспортні системи” переносять конкретні хімічні речовини з одного місця до іншого, мембранні білки, що діють як “таможні пункти” та регулюють “імпорт” та “експорт” матеріалів через клітинну мембрану.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
(перебиває Сергія):
А як це відображається на планеті? Вибач, та структуру клітини ми, я думаю, знаємо всі.
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Так, розумію. Що стосується планети, то я можу сказати, що так звана вода це щось на зразок мембранних білків, що діють як радар, інформуючи всю планету про те, що коїться на ній і за її найближчими межами. Рибосоми і лізосоми – це наші всім відомі матерички. Аналогів провести тут можна дуже багато тим паче, що самі матерички – це теж свого роду клітини, тільки трошки меншого розміру.
ОЛЕСЯ МІХЕЄНКО:
А чому тоді планета так на нас реагувала?
СЕРГІЙ ПАРХОМЧУК:
Я думаю, що вона, як і подобає клітині, захищала себе, як життєздатний організм. Судячи з усього пірати почали полювання на “рибку”, а вона є частиною всієї клітини, яка теж виконує свою визначену функцію. Знищення великої частини цих “рибок”, призвело до того, що порушилася гармонія планети, бо “рибки” що зосталися перестали справлятися зі своїми функціями. А як, відомо, без повного набору всіх компонентів клітина функціонувати не може. Тому навіть найменша зміна всередині клітини може привести до припинення її існування. Саме тому планета, як величезна клітина, так ревно захищає себе від нас – чужорідних тіл, що порушили її спокій. І що я ще можу сказати: ця величезна клітина нас боїться...
***
Після наради на шатлі, було вирішено завершити дослідження планети, бо спускатися ще раз на її поверхню ніхто не хотів. Гіпотеза, запропонована Сергієм “зависла у повітрі”, бо ні підтверджень ні спростувань на неї не знайшлося. Те що планета це сукупність живих істот, що якимось чином за лічені секунди передають інформацію між собою, при цьому на планеті гаснуть всі магнітні хвилі, зрозуміло всім. Та фізику цього явища ніхто не зміг знайти.
НАТАЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО
(звертається до
Артем’євої):
Нам потрібно десь взяти питну воду.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
На цьому супутнику вода не питна...
ФЛОГІСТОН
(перебиває Артем’єву):
Питна вода є на Третьому.
ГАННА ДУТЧАК:
Ви впевнені?
ФЛОГІСТОН:
Так. Я можу навіть показати декілька джерел. Як тільки ми злетимо звідси, першим ділом потрібно полетіти туди за водою, а вже потім до дому...
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Так і буде!
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
(вигукує):
Земля щось передає!
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА:
Що?!
Усі замовкли, щоб почути, що буде говорити Клім, що сидів у навушниках.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
(цитує повідомлення):
«Повідомляємо, що досліджувана Система Зеленого Сонця затвердила свою назву. Три планети системи названі по направленню від Сонця: Керта, Седан та Лестра. Виявлені супутники залишаються поки що без назв.» Все...
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Вітаю! Ми прилетіли сюди, не знаючи куди, а відлітаємо з Седану.
Всі разом аплодують від радості.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(звертається до Мороза):
Борисе, для тебе є невеличке завдання.
БОРИС МОРОЗ:
Яке?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Потрібно перед нашим відльотом дати звіт про досліджувану нами планету.
БОРИС МОРОЗ
(сідає до зв’язкової апаратури, одягає навушники):
Що писати?
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
Пишіть…
Артем’єва замислилась.
Борис витягує клавіатуру для набору тексту і підключається до Космонету для передачі інформації.
ГАЛИНА АРТЕМ’ЄВА
(трохи згодом продовжує):
Седан – друга планета Системи Зеленого Сонця.
Віддаленість від Землі – 528 світлових років;
Діаметр – 20 500 000 кілометрів але змінюється;
Атмосферний тиск – 100;
Маса – дорівнює масі Землі;
Середня швидкість руху по орбіті – 35 км/с;
Віддаленість від Сонця (в а.о.) – мах – 0,800, міn – 0,750;
Нахил орбіти: не визначений;
Відбивна спроможність – 34%;
Середня температура – 10-40 оС;
Середня щільність – 4,55 г/см;
Період обороту навколо Сонця (рік) – 243 земних доби 12 годин 06 хвилин 57 сек.;
Період осьового обороту (доба) – 36 абсолютних (земних) годин.
Видимість неозброєним оком з планети земля – нульова.
Телескопічна видимість – у формі цятки не більше 0,3 міліметра.
Наявність супутників – 3 (за порядковими номерами);
Група планети – ідентична земній групі;
Живі істоти – планета заселена розумними сенсорними білковими формами життя (опис вивчених істот додається);
Можливість заселення – КОЛОНІЗАЦІЮ КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО!
Коли офіційна доповідь була відіслана на Землю, два космічні корабля – дослідницький корабель “Нова Надія” та шатл з “Нової Надії”, на борту якого знаходилася команда з потерпілого “Антареса” та шукач пригод Флогістон, рушили на Третій супутник Седану – другої планети Системи Зеленого Сонця, щоб поповнити кораблі питною водою. Після чого без усяких інших пригод рушили у бік Землі, третьої планети Сонячної Системи, рідної домівки майже всіх астронавтів, за винятком Ханса Гудвіна.
ТИТРИ
(супроводжуються голосом за кадром, на фоні зоряного неба):
Планету Седан колонізовано не було, хоч у картах і стояла позначка, що планета відноситься до планет ідентичних земній групі. Таких планет було мало у вивченій людством Метагалактики. І всі вони вже були колонізовані. Та на зоряних картах навпроти Седану з’явилася нова позначка, що означала ні в якому разі не наближуватись і не висаджуватись на планеті!
Перше знайомство нововідкритої планети з людством було не на користь людству...
ФІНАЛЬНІ ТИТРИ
КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ
Page updated
Google Sites
Report abuse