Епілог

       Наступного дня, – 6 липня – до приміщення Київської Академії наук, почали злітатися представники усіх фахів астронавти яких брали участь спочатку у випробуванні пристрою, а потім і у ліквідації наслідків, винахідником якого був Нікола Тесла.

       Рівно о 19:00 до зали зайшла Глазкова Віра Іллівна – Прокуратор Сонячної системи.

       -Засідання присвячене завершенню роботи у відкритому космосі випробовувально-дослідницької команди космольота «Нова надія» оголошую відкритим!

       Коли відлунав Гімн Сонячної системи, Прокуратор продовжила:

       – У своєму виступі я ще і ще рах хочу повернутися як до подій, яким два з половиною століття, так і до тих подій, які трапилися нещодавно. Усі ви знаєте про те, що тридцятого червня ми – я маю на увазі як мешканців Землі, так і мешканців решти планет нашої системи – відзначили двісті п’ятдесят років з моменту подій, які відбулися на території колишньої Російської Федерації, а точніше у районі Підкаменої Тунгуски. Нещодавно було доведено, що тодішні події – це ніяке не падіння метериту чи іншого космічного тіла. І взагалі: гіпотези, які висловлювалися до останнього часу – взагалі не підтвердилися, окрім однієї. Так би мовити «винуватцем тогочасних подій був вихідець із Сербії, який потім мешкав у Сполучених Штатах Америки – Нікола Тесла. Саме після його випробувань у тайзі поруч Підкаменної Тунгуски було знищено більше двохсот тисяч гектарів лісу! З того часу минуло двісті п’ятдесят років. І ось тридцятого червня цього року – у річницю тих подій – перед команд командою під керівництвом Новохатського Романа Давидовича, було поставлено завдання випробувати пристрій Нікола Тесла. Завдання було виконано. Проте, операція з випробування пристрою пройшла не зовсім вдало. Точніше, вона повністю провалилася. Як ви вже знаєте, під час випробування тридцятого червня, пристрій судячи з усього, вийшов з ладу, і Всесвітом почав «гуляти» імпульс, який на свожму шляху руйнував центральні світила тих утворень, у які він потрапляв. Але, як я щойно сказала, завдання було успішно виконано, і загрозу було ліквідовано. Для цього нам потрібно було двічі посилати команду у відкритий космос. Про те, чим це все для нас скінчилося, ви знаєте. Саме тому я маю представити до нагород усіх тих, хто був причетним до цих двох експедицій.                                                                          

Військові фахівці:

НАЧАЛЬНИК ЕКСПЕДИЦІЇ, ІНЖЕНЕР АНІГІЛЯЦІЙНИХ УСТАНОВОК – Роман Давидович Новохатський

ПІЛОТ – Марко Митрофанович Коваль

АСТРОНАВІГАТОР – Марія Федорівна Меринова

КАРТОГРАФ – Юрій Миколайович Крошка

ГЕОФІЗИК – Скакун Нонна Леонідівна

АСТРОФІЗИК І ПЛАНЕТОЛОГ – Леваніна Вероніка Аркадіївна

З’ВЯЗКІВЕЦЬ – Петрухіна Августа Тарасівна

ІНЖЕНЕР БРОНЬОВОГО ЗАХИСТУ – Ольга Василівна Ковальчук

ІНЖЕНЕР БІОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ – Геогджаєв Юрій Ігорович

ЛІКАР ЗОРЯНОГО ФЛОТУ – Самолова Ангеліна Богданівна

Цивільні особи:

ДОКТОР ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНИХ НАУК – Анфіса Валеріївна Нємцова

ІНЖЕНЕР-ЕЛЕКТРИК – Тихон Всеволодович Кривцун

АКАДЕМІК АКАДЕМІЇ ІНФОРМАЦІЇ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ – Анатолій Глібович Вікендорф

ПРЕДСТАВНИК ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ІНСТИТУТУ НОНАТЕХНОЛОГІЙ – Наум Львович Борищак

НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ ІНФОРМАЦІЙНИХ НОНОТЕХНОЛОГІЙ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ – Олександр Йосипович Муха

ПРЕДСТАВНИК ІНСТИТУТУ ІНЖЕНЕРІВ-ЕЛЕКТРИКІВ – Белла Миколаївна Гончар

ПРЕДСТАВНИК ІНСТИТУТУ ВИСОКИХ ТЕМПЕРАТУР – Корній Гаврилович Носуліч

       Усім тим, хто був причетнии до ліквідації наслідків випробування, були вручені нагороди і присвоєні чергові військові звання.

       Потім керівник Сонячної системи звернулася до цивільних, які також були у команді Новохатського:

– Не дивлячись на те, що ви вперше вийшли у відкритий космос, перед вами стояло досить складне завдання, з яким ви успішно впоралися. Саме тому у мене є до усіх вас пропозиція. Пропоную усім вам піти на курси і працювати в Управлінні з аеронавтики і дослідження космічного простору. Погоджуйтеся!

– Це надто відповідальна робота.. – відповіла Нємцова. – Проте ми маємо подумати.

– У вас часу – до закінчення цього засідання! – пожартувала Прокуратор.

– Ну, що? – запитала вона у своїх товаришів. – Нам вистачить цього часу?

– Цілком! – відповів Кривцун.

– А про те, як розгорталися події з порятунку Всесвіту від імпульсу та ліквідацію наслідків його руйнівної дії, розповість начальник експедиції – Новохатський Роман Давидович.

       Минуло кілька секунд, і Новохатський вже стояв за трибуною.

       – Перш за все, – почав він – я як начальник експедиції дослідницького космольота «Нова надія», хочу подякувати керівництву Сонячної системи за ту довіру та честь які були надані мені та усім членам команди у ліквідації наслідків катастрофи всесвітнього маштабу. Звичайно, як і присутні у цій залі, так і ті, хто зараз дивиться пряму трансляцію цього засідання, можуть і мають право дорікнути мені у тому, що якби не випробування, то нічого цього не бло б. Так. Цього не було б. Але, і шановні присутні, і глядачі! Зрозумійте у першу чергу мене: я, власне, так само, як і вчений, який вів пошук пристрою, не міг ослухатися вищого командування. Ось чому ми і опинилися перед загрозою знищення нашого дому – Сонячної системи. Тепер я розповім про перебіг самого польоту та про те, як команда «Нової надії» вирішувала цю проблему.

       – За вашими пригодами – перебив доповідача Кирило Ігорович Федоров.

       Це був кримезний чолов’яга років сорока п’яти-п‘ятдесяти. Лише поглянувши на нього, можна було безпомилково сказати, що він – вихідець з Марсу.

       – Я розумію, Ігоре Михайловичу, – саме так звали кримезного, а тому до нього і були звернуті слова Новохатського – що сидячи у зручному кріслі і спостерігаючи за ходом експедиції, можна і засуджувати. А як би ви вчиили б, якби були на моєму місці?

       – Ну… Якби я…

       – Ага! Значить нічого відповісти. А у мене це вже десятий вихід у відкритий космос. Саме тому я добре знаю що мені робити у тій чи іншій ситуації.

       Кримезний промовчав, розуміючи, що Новохатський правий.

       Роман Давидович продовжував:

       – Так ось. – продовжив свій виступ Роман Давидович. – Коли ми першого разу вийшли у відкритий космос, нашим завданням була перевірка пристрою Накола Тесла. Того самого пристрою, креслення якого, доречі вважалися зниклими безвісти. Проте завдяки Мусі, з яким я мав честь познайомитися – я розмовляв з ним через телестерео – креслення були знайдені і згодом був виготовлений вже трохи вдосконалений пристрій. Усі хто спостерігав за тим як розгорталися події – як перебіг першої експедиції, так і другої – бачили, що випробування провалилися. Чому так сталося? Що трапилося? На той момент ніхто з нас не знав. Тільки згодом було встановлено, що ми що називається «випустили із пляшки джина» який виявився ненажерою. Було встановлено що цім «джином у пляшці» був імпульс, який потрапляючи в утворення, руйнував їхні головні світила. А коли так, то разом із сонцями утворень страждали і безпосередньо планети. Доречи у нашій системі він теж знищив одну із планет. Нею виявився Плутон. Та про це згодом. Відразу після випробування та екстренного засідання ми отримали ультиматум. Його зміст теж усім добре відомий. Та усе минулося. Нам довелося виходити вдруге у відкритий космос і шукати шдязів, як протидіяти цьому імпульсу. Ось тут і починається саме цікаве. Не встигли ми залишити орбіту Землі і наблизитися до кордону системи, як усі хто перебував на борту, побачили як планети почали наче танцювати. І причому усі включаючи і супутники. Ми не знали що відбувається і я віддав наказ зв’язатися з Центром управління польотом. Та зв’язку не було.

       Новохатський замовк. Уся картина тих подій знову стала у нього перед очима.

       – А далі? – запитала Прокуратор. – Що було далі, Романе Давидовичу?

       – А далі? – перепитав начальник експедиції «Нової надії». – Далі ми були світками того, як зі своєї орбіти зійшов Плутон.

       У залі запанувала мертва тиша. Про те що загинув Плутон стало відомо згодом.

       – Ну, а що було далі, – трохи згодом заговорив Новохатський, – ви усе бачили і знаєте. Нам вдалося нейтралізувати  імпульс. Ос і усі пригоди.

       Новохатський хотів сходити з трибуни, та його зупинила Віра Іллівна.

       – Ні, Романе Давидовичу. – гукнула вона його.

       – Мені ще відповісти на запитання? – поцікавився Новохатський.

      – Так. Буквально на одне. Де ви гуляли рівно добу? Адже четвертого липня ви повідомили про виконання завдання і повернення на землю!

      – Хто про це розповів? – запитав Роман Давидович, та відповідь була очевидною. Це був той самий зв’язківець, який чергував того дня у ЦУПі.

       Роман Давидович трохи помовчав потім сказав:

       – У це важко повірити, але коли ми поверталися додому, то аби швидше повернутися, вирішили скористатися коридором часу. За його допомогою ми потрапили спочатку у той день, коли Прокуратор тільки читала Наказ про другий наш збір. І лише з другої спроби ми повернулися. Та як потім з’ясувалося, все рівно не у свій час а на добу уперед. Чим власне і налякали чергових які знаходилися у приміщенні ЦУПа.

       – Значить, – підсумувала Прокуратор, – коли ви зникли з моніторів, ви потрапили у час, на добу раніше?

      – Так воно і було. Та це ми зрозуміли тільки після того, як побачили Ваш виступ. Повернулися на вихідну позицію і спробували ще раз. Та і цього разу нам не пощастило. Ми знову потрапили не у свій час. Нехай навіть і на один день, все рівно не наш час. Ось цим власне ми і налякали тих хто перебував у ЦУПі.

       – А я ще не повірив. – мовив зв’язківець. – Як доказ вони мене напоїли соком невідомо якої давнини.

       Залом прокотився дружній регіт.

       – Наступного разу – сказала сміючись Меринова – сподіваюсь не будеш «фомою невіруючим»!

         – Жарти жартами, – вже серйозно сказала Прокуратор, – та нам вже час завршувати засідання. Отже, Романе Давидовичу, як би там не склалося, проте команда під Вашим керівництвом завдання виконала. На даний момент Усі показники стабілізувалися. І це не тільки у нашій системі. Надійшло повідомлення із утворення, з якого до нас прилітали з ультиматомом. Шкода тільки те, що пристрій доведеться знищити.

       – Не варто. – відповів Новохатський.

       – А мені здається іншого виходу нема. – відповіла керівник системи.

       – Після повернення на Землю я багато часу провів у роздумах над тим яким чином можна використовувати пристрій. І використовувати його так, щоб більше не нашкодити жодному із утворень.

       Присутні звернули свої погляди у бік Новохатського, який продовжував стояти за трибуною.

       Той продовжував:

      – Знаєте, тільки зараз я зрозумів те, яким чином можна використовувати. До чого я хилю? Зараз поясню. Коли я з командою провели випробування пристрою Нікола Тесла, як ви гадаєте, чому у Всесвіті почалися усі ці процеси?

       Начальник експедиції «Нової надії» обвів поглядом присутніх. Як і раніше, ніхто не вимовив жодного слова. Усі уважно слухали доповідача.

       – Так ось. – продовжував той. Після випробування ми просто на якийсь час змінили властивості Всесвіту. Саме цим і пояснюються події які відбувалися після цього. І саме через зміну властивостей Всесвіту ми потрапили спочатку на один день у минуле, а потім і у майбутнє. Зауважте, знову на один день. Значить, ми не сильно змінили властивості. Бо якби це трапилося у більшому обсязі, і ми потрапили б, скажімо, у минуле, то опинилися б на кілька років чи навіть десятиріч у минулому. А коли спробували повернутися у свій час після другого вибуху, то як я вже сказав, ми потрапили на один день у майбутнє. Це трапилося тому, що після другого вибуху у Всесвіті ще не встигли відновитися природні процеси. Адже якби Всесвіт відразу відновився, то ми потрапили у свій час і все. А так… А ось тепер я підійшов до розповіді про те, яким чином ми можемо використовувати той пристрій, який назвали «промені смерті». Якщо за його допомогою можна змінити властивості Всесвіту, то це відкриває безліч можливостей як для астронавтів, які постійно літають так і для інших наук. Ось уявіть. Вам потрібно потрапили в еру динозаврів. Не користаючись машиною часу вам тільки варто у відкритому космосі вистрілити у бік коридору часу.

       – Виходить, – заговорила якась жінка, – усі інститути часу доведеться закрити?

       – А Ви, на скільки я розумію, – здогадався Роман, – працівник одного з таких інститутів.

       – Так. – відповіла жінка. – Звати мене Петрова Галина Федорівна. Я працюю в Інституті часу на Венері.

      – Жодного Інституту часу не закриють. – заспокоїв її Новохатський. – Їх просто перепрофілюють, а співробітники пройдуть перепідготовку. Ось і все.

       Роман поглянув на Прокуратора. Та кивнула на знак згоди.

       – У такому разі у мене все. – сказав юнак.

       – Отже, – сказала Глазкова, – перед тим, як оголосити засідання закритим, я скажу ще кілька слів. Перш за все я маю ще раз подякувати усій команді космольота «Нова надія» за той обсяг роботи, який вони зробили. А стосовно вашої пропозиції потрібно подумати. Швидше за все так воно і буде. А зараз я засідання присвячене проблемі утворення імпульсу у Всесвіті оголошую закритим.

       Присутні у залі піднялися зі своїх місць, і залунав Гімн Сонячної системи.