Розділ 23

    Хімік із «Сонячного сяйва» так переконливо говорив, що цим словам важко було не повірити. Але їх ще треба було перевірити. Цілком можливо, що Антон, втім як і решта об’єднаної команди, знаходяться під впливом тих пригод, які нещодавно з ними сталися.

    − А де він знаходиться?

    − Не близько. На іншому кінці міста.

    Павлюк який до цього не виявляв до подій, які відбуваються ніякої цікавості, почувши про завод, зацікавився. А особливо тоді, коли Шеймберг сказав, що виготовляють новий вид лазерної зброї. У нього з’явилася надія на те, що, можливо, тепер буде розгадано таємницю загиблі мешканців планети. Але, як же так? Адже вони самі бачили, що місто порожнє, і там нікого немає. А коли так, то хто ж тоді там працює?

    − Що собою являє завод?

    − Припускаємо, що на заводі виготовляють якийсь новий вид лазера, який судячи з усього і був використаний для того, що ми і бачили.

      − Доведеться летіти на завод космольотами. – підсумував Павлюк.

    За кілька хвилин два літальні апарати із символами Сонячної системи здійснили посадку поруч високої металевої загорожі.

       − Добре що ці велетні літають безшумно. – прошепотів Павлюк йдучи поруч Кудінова.

       − Так. – погодився той. – А то зараз у нас були б великі проблеми.

Астронавти стояли поруч огорожі заввишки п’ять метрів. Тому подивитися, що коїться на території заводу, не було можливості.

       − Ті, хто сюди прилітав, упевнені, що нас тут нема. Так? − запитав Петро. − А коли так, то ми можемо нанести їм візит ввічливості.

       − Як ти це собі уявляєш? − запитав начальника експедиції «Сонячного сяйва» Максимович.

      − Ти забув, що у нас є космоліт і форма наших «любих друзів»? − слова «любих друзів» Петро вимовив із притиском.

       Дійсно. Астронавти зовсім забули про форму, яку вони зняли із вбитих солдатів ворожої армії. Про космоліт усі пам’ятали, бо зараз ним користувалася команда Павлюка.

       − Значить робимо наступним чином. − продовжував Павлюк. − Усі передягніться і залиште «Зоряний скороход», пересівши у трофейний космоліт. Усі крім Кудінова, Дабижи та Пугачова.

       − Ну, − сказав Павлюк, звертаючись до товаришів, які вже сиділи на посадочних місцях космольота, якому навіть ще не встигли змінити назву, − а зараз можна завітати і на територію заводу, подивитися чим вони там займаються.

       Космоліт піднявся над поверхнею, і пролетівши кілька десятків метрів, опустився на території заводу.

       Територія, на якій стояла об’єднана команда із Сонячної системи була досить великою. Головний корпус заводу знаходився приблизно за сто метрів від того місця, де знаходилися астронавти. Навколо них стояли споруди заввишки з одно- і двоповерховий будинок. Усі вони – у тому числі і головний корпус − мали однакову форму у вигляді ромба. Поруч них нікого не було.

       Вони що, нічого тут не охороняють? − здивувався Зиремпа.

       − А навіщо? – так само питанням на питання відповів йому Максимович. – Вони ж упевнені, що ми вже далеко звідси. Упевнений, що вони і не стежать за нами.

       − А хто ж тоді там працює? – запитала Світлана Копель.

       Павлюк приклав вказівний палець правиці до вуст, цим самим показуючи, щоб розмовляли тихіше.

− Зараз подивимося. − прошепотів він, і махнув рукою, щоб усі йшли за ним.