Розділ 4

    Минуло ще півтора року перебування Зарубіна на планеті Охма-5. Угода, підписана на урані втратила силу 1 липня 2150 року.

    Цього ж дня космоліт з експедицією на борту відправився у зворотному напрямку.

    На космодромі у Борисполі (Бориспільський аеродром було перебудовано на космодром ще у 2084 році) зустрічав Наумов який декілька годин тому прибув до Борисполя.

    День був ясним та спекотним.

    Стоячи на повітрі неподалік від приміщення космопорту, Наумов бачив, як у повітрі з’явилася невелика цятка. Невдовзі вона наблизилася так, що можна було побачити, що це космоліт. Ще за кілька хвилин на борту стало видно розпізнавальні знаки. Але погляд Наумова був спрямований у кабіну, де сиділи дві фігури. Вони сиділи поруч. В одній з них Наумов упізнав Зарубіна. Василь Степанович ходив полосою, очікуючи приземлення космольота.

    Минуло ще кілька хвилин, перш, ніж космоліт приземлився.

    Ось, нарешті, і Зарубін.

    Наумов підійшов до літального апарата.

    -Анатолію Сергійовичу, з поверненням вас! – Наумов потис руку співробітникові.

    -Дякую. А чому не прийшов Тарасюк?

    -Він готується до нової експедиції.

    -Йдемо, швидше, до планетольота. – сказав нетерпляче Зарубін. – Хочу побачитися з ним.

    За декілька хвилин Зарубін і Наумов були в інституті.

    Вийшовши з планетольота, Зарубіну здалося, що серце ось-ось вирветься з грудей.

    -Ось і вдома, у рідному Києві. – вирвалося у Зарубіна, і він почав насвистувати «Київський вальс».

    Вони тихо підійшли до дверей кабінету Тарасюка. Зарубін постукав так, як це робить Наумов.

    -Увійдіть! – почулося за дверима. Зарубін впізнав голос Тарасюка.

    Зарубін штовхнув двері, і побачив Тарасюка, який сидів за столом на якому лежали якісь папери. Піднявши голову, Тарасюк побачив Зарубіна, який стояв поруч з Наумовим.

    -Анатолію Сергійовичу! – вигукнув Тарасюк.

    Він встав із-за столу, потім підійшов до дверей і міцно потис руку свого колеги.

    -Коли ви повернулися на Землю? – запитав Тарасюк.

    -Ось щойно з космодрома. А ви?

    -Я повернувся вчора. Про те, як нас зустрічали, я розповім пізніше. О, великий Всесвіт! – вигукнув Тарасюк. – Що ж я вас тримаю у порозі?! Проходьте.

    Наступного дня Зарубін і Тарасюк розповіли Наумову про те, як кожен з них провів час у тій системі, де кожен з них перебував.

    Коли Тарасюк завершив свою розповідь про перебування експедиції у системі Жовтої Зірки, він сказав:

    -Ви чули про те, що у Всесвіті існує Імперія?

    -Так, я чув про неї. – відповів Наумов. – Дані про це з’явилися у Світовому Мозку.

    -І я чув про неї. – підтвердив Зарубін. – Я думав про це, коли знаходився у системі Блакитного Місяця. А, власне, що трапилося? Чому ви цікавитеся?

    -Нам пропонують увійти до складу Імперії. – відповів Тарасюк.

    -Сонячна система у складі Імперії! – вигукнув Зарубін.

    -Справа у тому – заговорив Наумов – що протягом якихось ста-ста п’ятидесяти років, Імперія, яку б вона площу не займала б, буде самою могутньою у Всесвіті. До її складу входитимуть все нові і нові утворення, і прийде час, коли Імперія займе весь Всесвіт.

    Наумов замовк, даючи можливість своїм товаришам обміркувати те, що він щойно сказав.

    Минуло хвилин десять, перш ніж відгукнувся Зарубін.

    -Ні. – сказав він. Нам варто відмовитися. Ніхто ще не знає, що це буде за утворення, і що воно принесе майбутньому Всесвіту.

    Зарубін підійшов до бару, і узяв пляшку пива.

    -Нам треба відмовитися. – повторив він.

    -Так, що робитимемо? – запитав Тарасюк.

    -Повідомте, Ігоре Івановичу – сказав Наумов – що ми відмовляємося. – сказав Наумов, дістаючи аркуш паперу, складений вчетверо. – Це факс, який прийшов годину тому із системи Блакитного Місяця. – пояснив він. – О шістнадцятій годині прилітають представники системи для зустрічі з керівництвом нашої системи. Вони хочуть отримати підтвердження того, що ми не відмовляємося від їхнього подарунка, здається, вже другого.

    -Як другого? – не зрозумів Тарасюк.

    -За допомогу у будівництві космольота Кхан обіцяв нам цілу планету.

    -Прилітає Його Величність?! – злякався Тарасюк.

    -За п’ятнадцять хвилин. – відповів він.

    -Швидше на космодром! – вигукнув Тарасюк.

    Вони вибігли з приміщення інституту, і, вскочивши у планетоліт, попрямували у бік космодрома.